- •Розділ і
- •Філософський практикум
- •Митр. Іларіон. Слово про Закон і Благодать // Філос. Думка. — 1988. — № 4. — с. 91—96.
- •Володимир Мономах. Поучення // Літопис руський. — к., 1989. — с. 454—458, 461— 462.
- •Порівняйте поради Станіслава Оріховського-Росколана з порадами його сучасника — Ніколо Макіавеллі й висловіть власну позицію — до чиїх порад ви би дослухалися на місці правителя:
- •Про короля
- •Оріховський Ст. (Роксолан). Напучення польському королеві Сигізмунду-Августу // Українські гуманісти епохи Відродження: Антологія. — к., 1995. — ч. 1. — с. 27—60.
- •Вишенський і. Зачіпка мудрого латинника з дурним русином // Твори.— к., 1986. — с. 187—190.
- •Глава 9
- •Вишенський і. Книжка… // Твори.— к., 1986. — с. 136—137.
- •Філософський практикум
- •Кониський Гр. Загальна філософія, поділена на чотири відділи // Філософські твори: в 2 т. — к., 1990.— т. 2 .— с. 44—46.
- •Кониський Гр. Філософія надприродна, або Метафізика // Філософські твори: в 2 т. — к., 1990. — т. 2 — с. 510—512.
- •Кониський Гр. Філософія природи, або Фізика // Філософські твори: в 2 т. — к., 1990. —т. 2. — с. 6—10.
- •Кониський г. Загальна філософія, поділена на 4 відділи // Філософські твори: в 2 т. — к., 1990. — т. 1— с. 62—63.
- •Передмова
- •Кониський г. Моральна філософія, або Етика (Передмова) // Філософські твори: в 2 т.— к., 1990. — т. 1.— с. 385—387.
- •Прокопович ф. Натурфілософія, або Фізика [Частина друга. Книжка перша. Розд. 1, 9, 10] // Філософські твори: в 3 т. — к., 1980. — т. 2 — с. 285, 312—313.
- •Розділ V
- •Філософія григорія сковороди
- •Руссо ж. Ж. Об общественном договоре, или принципы политического права // Руссо ж. Ж. Об общественном договоре. Трактаты. — м., 1998. — с. 215, 241.
- •Сковорода г. Вступні двері до християнської добронравності. Перед дверима. // Григорій Сковорода. Твори: в 2 т. — к., 1994. — т. 1. — с. 140—141.
- •Ковалинський м. Життя Григорія Сковороди // Григорій Сковорода. Твори: у 2 т. — к., 1994. — т. 2. — с. 380—418.
- •Філософський практикум Завдання: прочитайте фрагмент промови й. Шада «Повернення свободи Європі» і вкажіть:
- •У чому ви вбачаєте вплив на автора цієї промови німецької класичної філософії, зокрема діалектики г. В. Ф. Гегеля;
- •Які з висунутих у даному фрагменті ідей могли здатися царському урядові «антидержавницькими»?
- •Шад и. Е. Речь о возвращении Европе свободы: Пер. С латин. — х., 1815. — с. 4—10.
- •Висловіть власну точку зору — чи заслуговує хxi ст. Назву «просвітницького» століття?
- •Гоголь н. В. Авторская исповедь; Избранные места из переписки с друзьями // Соч.: в 7 т.— м., 1983. — т. 6. — с. 343—347, 376—377.
- •Філософський практикум
- •Знайдіть власні аргументи на користь одного з підходів до людини — ідеалістичного п. Юркевича чи матеріалістичного м. Чернишевського – або не погодьтесь з обома.
- •П. Юркевич
- •Юркевич п. Вибрані праці. — к., 1994. — с. 73—76, 81, 90, 103—104, 112. М. Чернишевський
- •Гогоцкий с. С. Введение в историю философии. — к., 1871. — с. 31—32.
- •Філософський практикум
- •Запитання до тексту
- •Драгоманов м. Шевченко, українофіли і соціалізм // Вибране. — к., 1991. — с. 382.
- •Розділ IX
- •Філософсько-соціологічні погляди громадівців
- •Логіка викладу:Громадівський рух в Україні. — о. Потебня; філософське осмислення проблеми «мислення—мова». — Соціальна філософія м. Драгоманова.
- •Потебня о. Язык и народность; о национализме // Потебня о. Мова. Національність. Денаціоналізація: Ст. І фрагменти. — Нью-Йорк, 1992. — с. 83—84, 118.
- •Драгоманов м. Переднє слово [до «Громади» 1878 р.]; Шевченко, українофіли і соціалізм // Драгоманов м. Вибране. — к., 1991. — с. 295—318, 413.
- •Філософський практикум
- •Франко і. Що таке поступ? // Зібр. Творів: у 50 т. — к., 1986. —т. 45. — с. 300—346.
- •Українка л. Державний лад // Зібрання творів у 12 т. — к., 1977. — т. 8. — с. 220—221.
- •Дайте особисту відповідь на питання: «Що таке філософія?»
- •Кудрявцев п. Абсолютизм или релятивизм? Опыт историко-критического изучения чистого эмпиризма новейшего времени в его отношении к нравственности и религии. — Вып. 1.— к., 1908. — с. 2—48.
- •Дискусійні питання
- •Кістяківський б. О. Українці і російське суспільство // Філос. І соціол. Думка. — 1992. — №1. — с. 132—134.
- •Грушевський м. С. Історія України-Руси. В 11 т., 12 кн.— к., 1991—1996. —т. 1. — с. 1—20*.
- •Розділ XIII
- •Філософія в україні у XX ст. (20–80-ті роки)
- •Філософський практикум
- •Деборин а. Предмет философии и диалектика // Деборин а. Философия и политика. — м., 1961. — с. 173—174.
- •Донцов д. Націоналізм. — Лондон-Торонто, 1966. — с. 281—286.
- •Лисяк-Рудницький і. Україна між Сходом та Заходом // Лисяк-Рудницький і. Історичні есе: у 2 т. — к., 1994. — т. 1.— с. 1—9.
- •Література Першоджерела
- •Загальна і навчальна література до всього курсу
- •Додаткова література до всіх розділів До розділу I. « Історія української філософії. Її предмет, метод, значення»
- •До розділу II. «Філософська думка у культурі Київської Русі»
- •До розділу III. «Гуманістичні та реформаційні ідеї у філософській думці України (к. Хv — поч. Хvii ст.)»
- •До розділу IV «Філософія України доби бароко. Києво-Могилянська академія»
- •До розділу V. «Філософія Григорія Сковороди»
- •До розділу VI. «Філософія Просвітництва і романтизму в Україні к. Хviii— першої чверті хiх ст.»
- •До розділу VII. «Київська релігійно-філософська школа. Памфіл Юркевич»
- •До розділу VIII. «Початок розробки філософії української ідеї. Кирило-Мефодіївське товариство»
- •До розділу IX. «Філософсько-соціологічні погляди громадівців та «Молодої України» та до розділу X. «Філософські ідеї в творчості покоління «Молодої України»
- •До розділу XI. «Розвиток академічної філософії в Україні к. Хіх — поч. Хх ст.»
- •До розділу XII. «Філософські ідеї в творчості діячів української культури початку хх ст.»
Кістяківський б. О. Українці і російське суспільство // Філос. І соціол. Думка. — 1992. — №1. — с. 132—134.
Завдання: 1. Прочитайте «Вступні замітки» до багатотомної «Історії України-Руси» М. Грушевського. Викладіть концепцію «України-Руси» й визначте її принципову відмінність від тих поглядів, що були поширені у російській історіографії ХІХ — початку. ХХ ст.
2. Дайте оцінку значення концепції «України-Руси» для національно-визвольного руху в Україні початку ХХ ст.
3. Висловіть власну точку зору — чому концепцію «України-Руси» М. Грушевського у сучасній незалежній Україні визнано офіційною теорією походження країни, що викладається, зокрема, у середній і вищій школі?
Запитання до тексту
З якої причини М. Грушевський вважає неможливим використовувати лише термін «Русь», «руський»?
З якою метою М. Грушевський поєднує назви «Русь» і «Україна»?
Якою історичною схемою користувалася «стара московська історіографія»? Які знаменні події з української історії та під яким кутом зору знаходили собі місце у цій схемі?
З яких часів і подій починає відлік історії «України-Руси» М. Грушевський?
Які основні етапи історії «України-Руси» виокремлює М. Грушевський? Який зв’язок між етапами він встановлює?
Ся праця має подати образ історичного розвою життя українського народу або тих етноґрафічно-політичних ґруп, з яких формується те, що ми мислимо тепер під назвою українського народу, інакше званого «малоруським», «південно-руським», просто «руським» або «русинським». Різнорідність сих назв не має особливого значення, бо покриває поняття само по собі ясне; вона цікава тільки як характеристичний прояв тих історичних перемін, які прийшлося пережити сьому народові. Його старе, історичне ім’я: Русь, Русин, руський, в часи політичного й культурного упадку було присвоєне великоросійським народом, котрого політичне й культурне життя розвинулося на традиціях давньої Руської держави, і великоросійські політичні орґанізації — як вел[ике] кн[язівство] Володимирське і потім вел. кн. Московське уважали себе спадкоємцями, наслідниками тої старої Руської (Київської) держави, передовсім — наслідком династичних зв’язків своїх з київською династією…
Літературне відродження XIX в. прийняло се ім’я [«Україна», «український». ––К.К.]для означення свого національного життя. В міру того як зростала свідомість тяглости і безперервності етноґрафічно-національного українського життя, се українське ім’я розширялося на всю історію українського народу. Щоб підчеркнути зв’язки нового українського життя з його старими традиціями, се українське ім’я уживано також (в останній чверті минулого століття) в зложеній формі «Україна-Русь», «українсько-руський»: старе традиційне ім’я зв’язано з новим терміном національного відродження і руху…
По традиціям старої московської історіоґрафії, перейнятим новійшою російською, — події української історії звичайно входили епізодами в традиціонну схему східноєвропейської, чи як вона зветься звичайно — «руської історії». Вона починалася з передісторії Східної Європи (звичайно — з неслов’янської колонізації її, по огляді слов’янського розселення оповідала історію Київської держави, доводила її до другої половини ХІІ в., потім переходила до вел. кн. Володимирського, від нього до вел. кн. Московського і слідила історію Моcковської держави, потім Російської імперії. Епізодично, для пояснення деяких моментів в політичній еволюції Московсько-Російської держави входили сюди часом такі епізоди, як держава Данила, прилучення білоруських і українських земель до вел. кн. Литовського і унія його з Польщею, церковна унія, козацькі повстання і війни Хмельницького. Таким чином, початкові стадії історичного життя українського народу тонули в сій «руській історії», середні віки (XIV—XVI) пропадали в історії вел. кн. Литовського і Польщі, і при українській історії, як вона звичайно мислилася, зіставалися тільки часи «отпаденія от Польши» й «присоединенія к Россії», себто історія української козаччини, яка уривалася з кінцем Гетьманщини безповоротно або продовжувалася ad libitum історією українського відродження. І перші проби зв’язати в органічну цілість з сими загальнопризнаними «українськими часами» попередні віки історичного розвою українського народу приймалися з недовірієм або й гнівом, як недотепна забаганка, як проява якихось укритих тенденцій, як вплив політиканства в науці, як один з проявів українського сепаратизму. Та мабуть не мене ще повних десяти літ, а конструкція української історії як орґанічної цілості від початків історичного життя руських. племен до наших часів буде здаватися таким же нормальним явищем, як десять літ тому здавалося (і тепер здається людям, які не мали нагоди над сим задуматися) оте вклеювання українських епізодів в традиціонну схему «государства Россійскаго» <…>.
Порогом історичних часів для українського народу можемо прийняти IV вік по Хр., коли починаємо вже дещо знати спеціально про нього. Перед тим про наш нарід можемо говорити тільки як про частину словянської групи; його життя не можемо слідити в його еволюції, а тільки в культурних результатах тих довгих віків передісторичного життя…
Розселення українсько-руських племен на своїй нинішній території припадає як раз на початки його історичного життя. Століття безпосередньо по сім розселенню приготовляють орґанізацію Руської держави, що служить головним змістом першого періоду історичного життя українського народу. Заходами київської династії й дружини сполучено в одно політичне тіло, хоч на недовгий час, усі частини нашого народу, і ся політична одність відбилася на його культурі й суспільнім житті загальними прикметами. З них найважнішим було заведення християнства, що потім протягом довгих віків переходячи помалу в народні маси, впливало на народне життя; многоважне значення мали разом з християнством принесені тіснійші зв’язки з візантийським культурним світом…
Середніми десятиліттями XIV в. відкривається другий, переходовий період нашої історії. Українські землі входять у склад двох сусідніх держав — вел. кн. Литовського і королівства Польського. В культурній сфері бере перевагу західний вплив над візантийським, в економічній іде все скоршим темпом утворення привілейованої вищої верстви і повне економічне і правне поневоленнє нею народної маси; заразом ся привілейована верства все сильніше відривається від народньої маси культурно й національно. Форми суспільного побуту і культурного життя, вироблені століттями самостійного політичного життя, підпадають різким перемінам під впливами польського й перейнятого ним римського і німецького права. Вони почасти витісняються, почасти спускаються в низші верстви, в сферу етнографічного селянського побуту, звичаєвого права, уступаючи перед новими поняттями і формами, як явищами вищого, привілейованого порядку. Антаґонізм мас до правительственної й привілейованої меншості, котрого початки існували вже в попередніх часах, загострюється тепер національною й релігійною ворожнечею. Розбудження відпорної енергії національної самоохорони перед небезпекою видимої національної смерті, повної економічної руїни та поневолення, проявлється спершу культурно-релігійним національним рухом, але він відкриває дорогу конфліктові політичному, оружному, що й розпочинається, завдяки колонізаційним обставинам східно-полудневої України, на Підніпров’ї з кінцем XVI в.
Історія народної боротьби з ворожим суспільно-економічним устроєм, для його повалення й зреформовання суспільних відносин відповідно народнім ідеалам справедливості, становить зміст третього періода. Суспільно-економічна боротьба сполучається з реліґійною й національною, через се вона захоплює собою незвичайно широкий круг інтересів і порушує з гори до долини всі суспільні верстви. Ареною її все служить східна Україна. Тут суспільно-економічний і політичний устрій переходить через повний перестрій, як рідко подибуємо в історії. На руїнах скасованого шаблею казацького польсько-шляхетського класового устрою робиться ґрандіозна проба відбудовання нового соціального і політичного устрою. Заразом національне почуття доходить до небувалого напруження, як і життя релігійне. Натомість в Західній Україні по закону реакції прискореним темпом іде попередня культурно-суспільна еволюція. Та боротьба кінець кінцем програна і в східній Україні; розмах народної енергії упадає, знесилений стрічею з непереможними перешкодами. Крізь слабку основу нового суспільно-політичного ладу пробиваються нестримно старі течії класового устрою і литовсько-польського права та розбивають і руйнують підстави нового ладу. Останні відгомони могутнього руху, політичного і національного відродження тихо гаснуть під загальною реакцією, доповняючи загальний образ повного занепаду…
Уживши старої історіософічної термінолоґії, сі дві доби політичного українського життя — стару, княжу, і новішу — народну (козацьку), можна б назвати тезою й антитезою, що доходять до сінтези в століття українського відродженя. Народні змагання відновляються й прояснюються в світлі поступових європейських ідей та присвоюються новою інтелігенцією, що появилася на тім новім ґрунті під впливом поступових ідей. Культурні елементи лучаться з національними і суспільно-політичними змаганнями попереднього бурхливого періоду, і на місце оружної розпочинаються культурна боротьба для осягнення ідеалів, що в’яжуть в один організм народні маси з тою новою інтелігенцією.