Франко і. Що таке поступ? // Зібр. Творів: у 50 т. — к., 1986. —т. 45. — с. 300—346.

Завдання: прочитайте міркування видатної української письменниці Лесі Українки щодо однієї з наріжних проблем її творчості й перекажіть, у чому полягає принцип «жити по волі, а не по сваволі»?

Висловіть власну точку зору — наскільки відповідає цей принцип засадам сучасного демократичного суспільства?

Запитання до тексту

1. Як розуміє Леся Українка «волю»? Які відносини між людьми має підтримувати цей принцип?

2. Які категорії людей нездатні, на думку Лесі Українки, коритися «волі?» Яким чином інші люди й суспільство в цілому мають поводися з ними?

3. Яку роль у запроваджені, поширені і підтримці принципу «жити по волі, а не по сваволі» відводить Леся Українка освіті?

Але що ж то таке воля і які то добріпорядки..? — Що для одного добре, то для другого може здатись і злим. І справді, про се сперечок між людьми вченими, і невченими було багато. Ми не будемо тут розказувати про ті сперечки, а скажемо тільки, яка думка вважається тепер найслушнішою: воля — се право кожної людини робити все, що ій хочеться, аби тільки не робити шкоди іншим людям, себто неламатиїх прав. Тут же просимо завважити, що коли людина обороняє свою волю навіть збройною рукою, то сим вона, хоч неначе й робить шкоду іншим людям, охочим нищити чужу волю, але ж, роблячи се, не ламає нічийного права, а тільки обороняється від напасника. Адже кожний має право обороняти своє життя, свою родину від розбійників, так само кожний повинен би мати право обороняти свою волю від кожного, хто хоче її зламати. На таке право далеко не всі пристають, бо не всім вигодно приставати на нього: одні занадто покірні та плохі або занадто ліниві, щоб могли боротись за свою втрачену волю, інші ж знов так звикли неволити других людей, що все й не потрапили б жити серед вільного люду, тим-то вони, часом щиро, часом нещиро, говорять, що ніби не всі люди здатні жити по волі, і що, як світ світом, були, єсть і будуть між людьми пани і піддані, та що так і повинно бути, а хто хоче змінити такий лад, той або дурень, або злочинець. Нехай же й правда, що не всі люди здатні жити по волі, але які ж то люди? Се або люди хворі душею, божевільні, тих запевне мусимо замикати в шпиталі і наглядати, щоб вони не вчинили якої біди собі чи іншим, бо вони, звісно, непритомні; або знов се люди, що не хотять розуміти чужих прав та для своєї користі вбивають, грабують та мучать інших людей, або такі, що не вміють поважати чужої волі і хотять робити все, що їм хочеться, не думаючи про те, чи є від того шкода іншим людям, дбаючи тільки про свої права, а чужі ламаючи без ваги, — такі люди злочинці, і від них треба оборонятись<судом, правом і законом, а коли суд, право і закон не оборонять, та хоч і власною силою>. Не здатні жити по волі ще діти і ті люди, що не тямлять своєї власної волі і не знають свого права — сі люди не дурні і не злочинці, а просто ще недорослі, або мало учені, темні, — діти можуть вирости, темні просвітитись, і тоді не здатні волі стануть здатними. Невже ж того, хто виховує дітей і просвіщає темних, можна назвати дурнем чи злочинцем?

Люди покірні і безсилі, хоч і тямущі, теж не здатні жити по волі, але се тільки в тих країнах, де за волю треба ще боротись, де вона не встановлена і не забезпечена законом. Отже, виходить, ніби для того, щоб уміти жити по волі, а не по сваволі, то треба учитись. Се так справді і єсть, хоч, може, се багато кому здасться чудним. <Навіть ті люди, що з діда-прадіда звикли до вільних порядків, і ті все-таки вчаться по книжках і вчать своїх дітей по школах навіть тому, що вони сами бачать щодня у своїй країні, аби розуміти, нащо і до чого воно діється і чи так воно діється, як треба. Коли хто хоче жити вільно, але не свавільно, то мусить учитися і думати про те, що таке воля>.