Дайте особисту відповідь на питання: «Що таке філософія?»

Зусіх істиннемаєбільш очевидної ніж та, що будь-яка наша думка є людською, що людина можемислититільки по-людському і що, отже,будь-якадумкаобумовленавластивостями нашої природи. Звідси зрозуміло, що ніякої безумовної наукинемаєі бути не може; зрозуміло і те, що вищіначала, до яких доходить наша думка,мають бути визнані вищими тільки для нашої думки, а не вищими безумовно; зрозуміло нарешті і те, що ці вищі началамаютьпідказуватися властивостями нашої природи.

Ми усвідомлюємо себе істотами духовними і тілесними, і живими. Дух і тіло, що здаються умоглядній думці відокремленими,об’єднанів безпосередньому факті життя. Цією свідомістю підказується чотири основні філософські точки зору. Ми можемо намагатисяосягнутидійсність, виходячи абозтілесного начала, абозначала духовного, абозтого й іншого в їх об’єднаності, абозобох,узятихв єдності. Перша точка зору називається матеріалізмом, друга —спіритуалізмом,третя — дуалізмом, четверта — монізмом. Жодних інших основних філософськихнапрямівнемаєі бути не може.

Кожен зцихнапрямівобстоює свою точку зору як єдино достовірну. Але ні кожензних окремо, ні всі вони разом не надають ніяких відомостей про першоначала і не можуть служити основою дляпобудовицілісного і спроможного світорозуміння <…>.

Однак заперечувати за філософією право на звання науки наук не означає відкидати філософію та її значення. Філософія, безсумнівно, існує, й її значення важливе, але вона не є наука наук, і її значення — не в її передбачуваній здатностіосягнутибезумовне… Залишається тому для з’ясування сутності філософії,подивитися, якій потребі духу вона відповідає.

Душа наша постає в нашій свідомості як неподільна істота або індивід, що переживає різноманітні стани, які зводяться до трьох головних груп:розум, чуття, воля. Усі цістанитаким чином між собоюпов’язані, що коженпередбачаєі обумовлює інші. Протерозум, чуття і воля — різністоронидуху, які не можуть бути зведені одна до одної. Чуття надає матеріал для розумової діяльності і разом ізрозумомкерує волею в так званихволіннях, які також можуть керуватирозумом… Назустріч потребамрозумуйденаука, яка надає знання про дійсність і зводить різноманітність дійсності до єдності законів, а різноманітність законів — до єдності системи. Назустріч потребам чуттяйдемистецтво, щополонитьрізноманітністю в єдностіобразів, звуків, форм. Оскільки душа є неподільною, а тому цілісною істотою, то вона прагне до нероздільного і цілісного і, отже,повногозадоволення, а таким задоволенням може бути лише тойзагальнийсинтез усіх необхідних нашому духу реальних і ідеальних елементів, який ми будуємо нашою творчою діяльністю і який називається світорозумінням;прицьому світорозуміння задовольняє настимбільше, чим більшою душевною рівновагою воно підказане. Алеповнарівновага є тільки ідеал, звичайно ж, у нас панує або розум, або почуття, і тому ми будуємо світорозуміння чи то під керівництвомодного, чи то під керівництвом іншого. Суцільний синтез,побудованийпід керівництвом почуття, є релігійне світорозуміння; а суцільний синтез,побудованийпід керівництвом розуму, є світорозуміння філософське. Релігійне світорозуміння задовольняє тих,укого почуття бере верх над рефлексією, філософія потрібна для тих,укого, навпаки, рефлексія бере перевагу над почуттям. Єдністю мети обох світорозумінь,заподібностізасобівдо її досягнення, пояснюється та їхня близькість, внаслідок якої вони часто зливаються між собою, а часто важко розрізнюванні; побудовчимхарактеромфілософія схожа на поезію, а намаганням осягнути дійсність дотична до науки.

Гиляров А. Н. Что такое философия и что она может и чего не может дать. — К., 1899. — С. 2—3, 13—14.

Завдання: ознайомтесь з поглядом на історію філософії представника академічної філософії П. Кудрявцева й спробуйте порівняти його із сучасним плюралістичним поглядом на філософію й її історію, згідно з яким у філософії принципово не існує певних напрямів й боротьби між ними, а є лише багатоманіття філософських поглядів філософів, що виступають як рівноправні й взаємодоповнювані прояви людського духу.

Являючи собою повноту самобутнього і довершеного життя, Бог є «джерелом буття для всього існуючого, джерелом життя для всього, що живе, джерелом розуму для тих, хто мають розум, для всіх причиною всіх благ» (див. Бут. 1,1; Псал. 5, 9 10 і ін.). Маючи в Богові джерело свого буття, створене буття (=світ) у процесі свого існуванняздійснюєпремудрийплан, який відвікуіснував в Божественному розумі, у цьомусенсісвітового життя… Для людини, як істоти розумно-свідомої, Бог більшоюмірою,ніждля нижчих створінь,повиненбутипочатком, осереддям і кінцем життя: і справжнійсенс, і істинне блаженство людини полягає в тому, щоб жити в Богові, тобто в Ньому і тільки в Ньому вбачати.., висловлюючись сучасною філософськоюмовою, — реальне осереддя абсолютних цінностей… Воля ж Божа полягає в тому, щоб ми, працюючи над реалізацією тих потенцій, якізакладенів надрах світового життя, перетворювалисвітна справжнє царство Боже. У світлі такого покликаннясвітє в очах людини тією нивою, обробляти яку він покликаний, а інші люди [є. ––К. К.] йогоспівпрацівникамина великій ниві Божій. І іншіживістворіння — у світлі релігійного споглядання — оцінюються не з точки зору їх придатності для задоволення людських потреб, а якживіелементи в тій системі світового життя, яка служить одкровенням божественного життя…

Через це ми навряд чи помилимося, якщоназвемонапрям, що характеризується,абсолютистичним —у томусенсі, що він визначається в своїх особливостях прагненням до утілення абсолютних цінностей…

Цілком інакший характер набуває людське життя у всіх його проявах, якщо точка прикладення людських сил переноситься з центра на периферію, якщо створіння заступає на місце Творця, а це неминуче відбувається, коли яка-небудь з потреб емпіричної природи людини (1 Іоанн, 2, 16 «пожадливість тілесна, і пожадливість очам», або «пиха життєва») бере верх над іншими, вимагаючи зосередження сил людини на її задоволенні. Тоді предмети, що служать для задоволення цієї потреби, набувають в очах поневоленої нею людини вищу цінність, умовному присвоюється безумовне значення, створіння заступає місце Творця, життя людини — замість того, щоби бути вільним і розумним служінням (Рим. 12, 1) Богу — обертається служінням немічним і бідним стихіям світу цього (Гал. 4, 3—9); служінням Богам, які насправді не боги (Гал. 4, 8)…

Якби тепер було потрібне термінологічнепозначення для такогонапрямужиття, то його, у протилежність з першимнапрямом.., можна биназватирелятивістичним, оскільки воно характеризується знегативногобоку — відсутністю віри у безумовно-цінне,[відсутністю. – К. К.] благоговіння перед ним і служіння йому, а з позитивного — оцінкою речей, подій іосібз точки зору їхньої придатності для задоволенняскороминущихпотреб емпіричного Я і зведенням життя до задоволення саме цих потреб…

І подібнодо того, як в житті ми розпізнаємо два основні течії —абсолютистичнуірелятивістичну, так само і в філософії можливі два основнінапрямиу розв'язанніпитанняпро абсолютно-цінне: позитивний, яким затверджується існування абсолютно-цінного, інегативний, яким існування абсолютних цінностей заперечується. Першийнапрямможнаназвати, використовуючивже знайомі нам терміни,абсолютистичним, а другийрелятивистичним. Таким чином, двомжиттєнапрямкамвідповідають два життєрозуміння, і як перші взаємно виключають один одну, так само і другі. Тому історія філософії являє собою безперервну боротьбу двохнапрямів — абсолютизму з релятивізмом, яка переплітається з боротьбою аналогічнихнапряміві самому житті, ускладнюючи її або — навпаки — сама ускладнюючися нею.