- •Розділ і
- •Філософський практикум
- •Митр. Іларіон. Слово про Закон і Благодать // Філос. Думка. — 1988. — № 4. — с. 91—96.
- •Володимир Мономах. Поучення // Літопис руський. — к., 1989. — с. 454—458, 461— 462.
- •Порівняйте поради Станіслава Оріховського-Росколана з порадами його сучасника — Ніколо Макіавеллі й висловіть власну позицію — до чиїх порад ви би дослухалися на місці правителя:
- •Про короля
- •Оріховський Ст. (Роксолан). Напучення польському королеві Сигізмунду-Августу // Українські гуманісти епохи Відродження: Антологія. — к., 1995. — ч. 1. — с. 27—60.
- •Вишенський і. Зачіпка мудрого латинника з дурним русином // Твори.— к., 1986. — с. 187—190.
- •Глава 9
- •Вишенський і. Книжка… // Твори.— к., 1986. — с. 136—137.
- •Філософський практикум
- •Кониський Гр. Загальна філософія, поділена на чотири відділи // Філософські твори: в 2 т. — к., 1990.— т. 2 .— с. 44—46.
- •Кониський Гр. Філософія надприродна, або Метафізика // Філософські твори: в 2 т. — к., 1990. — т. 2 — с. 510—512.
- •Кониський Гр. Філософія природи, або Фізика // Філософські твори: в 2 т. — к., 1990. —т. 2. — с. 6—10.
- •Кониський г. Загальна філософія, поділена на 4 відділи // Філософські твори: в 2 т. — к., 1990. — т. 1— с. 62—63.
- •Передмова
- •Кониський г. Моральна філософія, або Етика (Передмова) // Філософські твори: в 2 т.— к., 1990. — т. 1.— с. 385—387.
- •Прокопович ф. Натурфілософія, або Фізика [Частина друга. Книжка перша. Розд. 1, 9, 10] // Філософські твори: в 3 т. — к., 1980. — т. 2 — с. 285, 312—313.
- •Розділ V
- •Філософія григорія сковороди
- •Руссо ж. Ж. Об общественном договоре, или принципы политического права // Руссо ж. Ж. Об общественном договоре. Трактаты. — м., 1998. — с. 215, 241.
- •Сковорода г. Вступні двері до християнської добронравності. Перед дверима. // Григорій Сковорода. Твори: в 2 т. — к., 1994. — т. 1. — с. 140—141.
- •Ковалинський м. Життя Григорія Сковороди // Григорій Сковорода. Твори: у 2 т. — к., 1994. — т. 2. — с. 380—418.
- •Філософський практикум Завдання: прочитайте фрагмент промови й. Шада «Повернення свободи Європі» і вкажіть:
- •У чому ви вбачаєте вплив на автора цієї промови німецької класичної філософії, зокрема діалектики г. В. Ф. Гегеля;
- •Які з висунутих у даному фрагменті ідей могли здатися царському урядові «антидержавницькими»?
- •Шад и. Е. Речь о возвращении Европе свободы: Пер. С латин. — х., 1815. — с. 4—10.
- •Висловіть власну точку зору — чи заслуговує хxi ст. Назву «просвітницького» століття?
- •Гоголь н. В. Авторская исповедь; Избранные места из переписки с друзьями // Соч.: в 7 т.— м., 1983. — т. 6. — с. 343—347, 376—377.
- •Філософський практикум
- •Знайдіть власні аргументи на користь одного з підходів до людини — ідеалістичного п. Юркевича чи матеріалістичного м. Чернишевського – або не погодьтесь з обома.
- •П. Юркевич
- •Юркевич п. Вибрані праці. — к., 1994. — с. 73—76, 81, 90, 103—104, 112. М. Чернишевський
- •Гогоцкий с. С. Введение в историю философии. — к., 1871. — с. 31—32.
- •Філософський практикум
- •Запитання до тексту
- •Драгоманов м. Шевченко, українофіли і соціалізм // Вибране. — к., 1991. — с. 382.
- •Розділ IX
- •Філософсько-соціологічні погляди громадівців
- •Логіка викладу:Громадівський рух в Україні. — о. Потебня; філософське осмислення проблеми «мислення—мова». — Соціальна філософія м. Драгоманова.
- •Потебня о. Язык и народность; о национализме // Потебня о. Мова. Національність. Денаціоналізація: Ст. І фрагменти. — Нью-Йорк, 1992. — с. 83—84, 118.
- •Драгоманов м. Переднє слово [до «Громади» 1878 р.]; Шевченко, українофіли і соціалізм // Драгоманов м. Вибране. — к., 1991. — с. 295—318, 413.
- •Філософський практикум
- •Франко і. Що таке поступ? // Зібр. Творів: у 50 т. — к., 1986. —т. 45. — с. 300—346.
- •Українка л. Державний лад // Зібрання творів у 12 т. — к., 1977. — т. 8. — с. 220—221.
- •Дайте особисту відповідь на питання: «Що таке філософія?»
- •Кудрявцев п. Абсолютизм или релятивизм? Опыт историко-критического изучения чистого эмпиризма новейшего времени в его отношении к нравственности и религии. — Вып. 1.— к., 1908. — с. 2—48.
- •Дискусійні питання
- •Кістяківський б. О. Українці і російське суспільство // Філос. І соціол. Думка. — 1992. — №1. — с. 132—134.
- •Грушевський м. С. Історія України-Руси. В 11 т., 12 кн.— к., 1991—1996. —т. 1. — с. 1—20*.
- •Розділ XIII
- •Філософія в україні у XX ст. (20–80-ті роки)
- •Філософський практикум
- •Деборин а. Предмет философии и диалектика // Деборин а. Философия и политика. — м., 1961. — с. 173—174.
- •Донцов д. Націоналізм. — Лондон-Торонто, 1966. — с. 281—286.
- •Лисяк-Рудницький і. Україна між Сходом та Заходом // Лисяк-Рудницький і. Історичні есе: у 2 т. — к., 1994. — т. 1.— с. 1—9.
- •Література Першоджерела
- •Загальна і навчальна література до всього курсу
- •Додаткова література до всіх розділів До розділу I. « Історія української філософії. Її предмет, метод, значення»
- •До розділу II. «Філософська думка у культурі Київської Русі»
- •До розділу III. «Гуманістичні та реформаційні ідеї у філософській думці України (к. Хv — поч. Хvii ст.)»
- •До розділу IV «Філософія України доби бароко. Києво-Могилянська академія»
- •До розділу V. «Філософія Григорія Сковороди»
- •До розділу VI. «Філософія Просвітництва і романтизму в Україні к. Хviii— першої чверті хiх ст.»
- •До розділу VII. «Київська релігійно-філософська школа. Памфіл Юркевич»
- •До розділу VIII. «Початок розробки філософії української ідеї. Кирило-Мефодіївське товариство»
- •До розділу IX. «Філософсько-соціологічні погляди громадівців та «Молодої України» та до розділу X. «Філософські ідеї в творчості покоління «Молодої України»
- •До розділу XI. «Розвиток академічної філософії в Україні к. Хіх — поч. Хх ст.»
- •До розділу XII. «Філософські ідеї в творчості діячів української культури початку хх ст.»
Філософський практикум
Завдання: 1. Спираючись на уривки з памфлетів М. Хвильового «Україна чи Малоросія?», «Психологічна Європа» сформулюйте основні положення запропонованої ним теорії «азіатського ренесансу».
2. З’ясуйте, в яких моментах погляди М. Хвильового настільки розходились з офіційною комуністичною доктриною, що викликали обурену реакцію самого генерального секретаря ЦК ВКП(б) Й. В. Сталіна:
«У той час, коли західноєвропейські пролетарі та їх комуністичні партії повні симпатії до «Москви», до цієї цитаделі міжнародного революційного руху і ленінізму, в той час, коли західноєвропейські пролетарі з захопленням дивляться на прапор, що майорить у Москві, українській комуніст Хвильовий не має сказати на користь «Москви» нічого іншого, крім як закликати українських діячів тікати від «Москви» «якнайшвидше»*.
3. Висловіть власну точку зору — чи підтвердилось історичним досвідом ХХ століття хоча б частково твердження про набуття Азією провідної ролі у світі, чи теорія «азіатського ренесансу» виявилась повністю хибною?
Запитання до тексту
На які поширені теорії історико-культурного процесу спирається М. Хвильовий при створенні власної концепції «азіатського ренесансу»?
Які культурні типи й які стадії існування кожного культурного типу виокремлює М. Хвильовий?
У якій послідовності чергувалася провідна роль «Європи» та «Азії» при зміні культурних типів?
Якою прикметною рисою відзначається сучасне М. Хвильовому повернення Азії на чільне місце у всесвітній історії?
Які дві підстави дають М. Хвильовому можливість вважати Україну «авангардом» у становленні вищого і останнього, «пролетарського», культурного типу?
Який суперечливий жереб чекає «Європу» у період «азіатського ренесансу»? У якому сенсі закликає М. Хвильовий «орієнтуватись на Європу?»
Прийде час, коли ми своїй теорії присвятимо окрему брошуру, а тепер дозвольте хоч два слова…
Ми вже говорили, що для нас теорія циклів — не порожній звук, але в той час, коли М. Я. Данилевський і О. Шпенглер (перший в «Європі й Росії», а другий в «Гибелі Європи») з’ясовують цю теорію через філософію ідеалістичного інтуїтивізму, ми її мислимо в плані матеріалістичної каузальності [причинності. — К. К.]. Кожний народ переживає дитинство, культурний етап і цивілізаційний. В цьому у нас нема розходжень. Цивілізаційний етап і на наш погляд є останній акорд всякої культури і початок її кінця. Але в той час, коли для ідеалістичного інтуїтивізму історичні типи культур замкнуто в самовольні рямці, як-от «фаустовські», що йдуть під знаком своєї судьби, ми, виходячи з принципу каузальності й поділяючи історичні типи культур, замикаємо їх в рямця патріархального, феодального, буржуазного і пролетарського часу. Кожний з цих типів не подібний до другого, але це не абсолютно, оскільки всюди вривається момент природного спадкоємства…
…не може не кинутись в очі і той факт, що майже всі культури патріархального періоду утворились тими народами, які мешкали на території Азії, і тими, які географічно стояли на її межах. Таким чином, в творенні першого культурно-історичного типу людський матеріал Європи відігравав порівняно [не]велику ролю, не дивлячись на те, що європейська територія в цей час навряди чи була порожньою... Отже, людський матеріал Азії розв’язував патріархальний період. Але розв’язуючи його, він остільки вичерпав свої творчі сили, що вже феодальний тип природно мусив виявляти себе на європейській території, де людський матеріал був повний набраної в віках і не виявленої енергії. Цією енергією Європа розв’язала не тільки другий період, але й третій — буржуазний. Четвертий, пролетарський, культурно-історичний тип європейське населення не здібне підняти. Це знову-таки гіпотеза, але для більш-менш спостережливої людини вона становиться за аксіому. Сьогодні ми — сучасники «Гибелі Європи», але не як фаустівської культури, а як буржуазного типу. Але ми — сучасники й свідки падіння творчої енергії людського матеріалу на європейській території. Західне суспільство природно йде до стану духовної імпотенції. Творчу енергію вичерпано, її хватило на два періоди: пройде багато віків, коли Європа знову [матиме] блискучу історію. Це зовсім не значить, що вона ще довго не буде іти попереду інших країн, це зовсім не значить, що і в час свого тимчасового замирання вона не буде творити чудеса хо ч би в тій же техніці, — це значить, що творча ініціатива всесвітнього, універсального значення вже не може виявитись на тій території, де розрядка людської енергії протікала на протязі кількох десятків віків…
Азія знову виходить на широку історичну дорогу. Віковий, тисячолітній відпочинок східного людського матеріалу — це є період накопичення енергії для всесвітнії універсальних завдань. І тільки ця енергія здібна вивезти Європу з цивілізаційного періоду конаючого типу культури. В цьому не може бути сумніву…
Азіатський ренесанс визначається не тільки відродженням класичної освіченості, але й відродженням сильної й цільної людини, відродженням нового типу відважних конкістадорів, що за ними тоскує й європейське суспільство…
Але при чому ж тут Україна? А при тому, що азіатське відродження тісно зв’язане з більшовизмом, і при тому, що духовна культура більшовизму може яскраво виявитись тільки в молодих радянській республіках і в першу чергу під блакитним небом південно-східної республіки комун, яка завжди була ареною горожанських сутичок і яка виховала в своїх буйних степах тип революційного конкістадора. З другого боку, наша Євразія стоїть на межі двох великих територій, двох енергій, оскільки авангардом 4-го культурно-історичного типу виступаємо ми…
Отож, ми, азіатські конкістадори, є, хоча як це й дивно, перш за все «західники». Діалектика навчила нас нести світло з Азії, орієнтуючись на грандіозні досягнення Європи минулого…
Ви питаєте: яка Європа? Беріть яку хочете: «минулу — сучасну, буржуазну — пролетарську, вічну — мінливу». Бо і справді: Гамлети, Дон-Жуани чи то Тартюфи були в минулому, але вони є і в сучасному, були вони буржуазні, але вони є і пролетарські, можете їх уважати «вічним», але вони будуть і «мінливі». Таку кокетливу путь держить діалектика, коли блукає в лабіринті надбудов.
Тут ми, нарешті, стикаємось з ідеалом громадської людини, яка в своїй біологічній, ясніш психофізіологічній, основі вдосконалювалась протягом багатьох віків іє власністю всіх класів…
Цей класичний тип ми мислимо в перманентній інтелектуальній, вольовій і т. д. динаміці. Це та людина, що її завжди й до вінців збурено в своїй біологічній основі.
Це — європейський інтелігент у найкращому розумінні цього слова. Це, коли хочете — знайомий нам чорнокнижник із Вюртенберга [М. Лютер, найвідоміший діяч Реформації. — К. К.], що показав нам грандіозну цивілізацію і відкрив перед нами безмежні перспективи. Це — доктор Фауст, коли розуміти його як допитливий людський дух.
Саме ця страшна сила і є згаданий нами тип, і є психологічна Європа, що на неї ми мусимо орієнтуватись.
Хвильовий М. Україна чи Малоросія?; Психологічна Європа //Хвильовий М. Україна чи Малоросія?: Памфлети. — К., 1993. — С. 106—107, 253—263.
Завдання: ознайомтесь з позицією найвідомішого радянського філософа кінця 20—початку 30-х рр. акад. А.М. Деборіна щодо дискусії між «діалектиками» і «механістами», наведеною в критичній статті цього періоду «Предмет філософії та діалектика» З’ясуйте — якою мірою ці роздуми справді філософські, а якою — суто ідеологічні?
Згадайте, яким чином були визначені предмет філософії і співвідношення між філософією та наукою у тому курсі «Філософія», котрий ви вивчаєте?
… марксисти, вороже налаштовані проти філософії, хоч на словах часто дотримуються діалектичної термінології, на ділі ж стверджуютьщось прямо протилежне: для них марксистської філософії не існує. Філософський матеріалізм для них конкретизується в сучасному механічному природознавстві; нарівні ж з природознавством вони припускають існування історичного матеріалізму, що має своїм предметом історичний процес…
Дивовижноте, що марксисти, які заперечують за філософією самостійне значення і стають на точку зору обмеження марксизму історичною теорією, не помічають, що їх погляди ведуть дороззброєння марксизму, докапітуляції пролетаріату в галузі теорії перед буржуазною філософією, чого вони суб’єктивно не бажають.Настанова заперечувачів філософії шкідлива з точки зору класової боротьби пролетаріату і невірна по суті.
Який буржуазний філософ або вчений сперечатиметься проти механічного природознавства як такого? Навпаки, воно цілкомприйнятнедля них. Тому коли кажуть, що філософський матеріалізм конкретизується в сучасному механістичному природознавстві, то проти цього буржуазні філософи-ідеалісти не заперечуватимуть. Вони тільки зроблять «малесеньке», але вельми суттєве доповнення: вони підведуть під це механістичне природознавство загальнофілософський підмурівок у вигляді хоча б кантівської чи махівської [Е. Мах — представник 2-го позитивізму або емпіріокритицизму. —К. К.] гносеології.
Словом, визнаннямеханістичногоприродознавства, як це доводить історія науки і філософії,цілкомсумісне зідеалізмом в галузі теорії пізнання і загальнофілософського світогляду.
З іншого боку, чи треба ще доводити, що історичний матеріалізм намагалися і намагаються поєднуватиз будь-яким різновидом ідеалізму? Читач скаже і скажеабсолютносправедливо, що всі ці спроби поєднанняісторичногоматеріалізму з філософськимідеалізмом незаконні, внутрішньосуперечливіі є продуктом найчистішого еклектизму. Цеабсолютноправильно. Але разом зтимочевидно, що для того, аби мати можливість роззброїти і розбити вщент супротивника, необхідно протиставити йому струнке цілісне філософськевчення, необхідно розробляти діалектичний матеріалізм як загальнофілософський світогляд, матеріалістичну теорію пізнання, діалектику як наукову методологію. Найсерйозніші і найвирішальніші бої з ідеалізмом і метафізикоювідбуваютьсязазвичай на цих теренах. Тому протиставити ідеалізмумеханістичнеприродознавство далеко не досить, щоб спростувати ідеалізм.
Ідеалізм, як сказано, приймає механічне природознавство, але підводить під нього ідеалістичну теорію пізнання або зводитьнад ним ідеалістичну надбудову.
Таким чином, не можна погодитися з тими марксистами, які прагнуть розчинити філософію марксизму — діалектичний матеріалізм –– у сучасному механістичномуприродознавстві взагалі або ж у теорії відносності Ейнштейна зокрема. Позитивні науки,звичайно,живлятьдіалектичний матеріалізм, але діалектичний матеріалізм існує нарівні з іншими позитивними науками як самостійна дисципліна — насамперед якметодологія ітеорія наукового пізнання.