Висловіть власну точку зору — чи заслуговує хxi ст. Назву «просвітницького» століття?

Друже мій, вважайсебе не інакше, як школярем і учнем. Не гадай, що ти вже застарий для того, щоб вчитися, що сили твої досяглисправжньоїзрілості і розвитку і щовдачаі душа твояотрималивжесправжнюформу і не можуть бути кращими. Для християнинанемаєзакінченого курсу; він вічно учень і до самоїтруниучень. За звичайним, природним перебігом людина досягаєповногорозвиткурозумусвого в тридцять років. Від тридцяти до сорока ще абияк посуваютьсяупередїї сили; далі ж цьоготермінув ній ніщо не рухається, і все, що з нею діється, не тільки не краще за колишнє, але навіть слабше і холодніше за колишнє. Але для християнина цього не існує, і де для інших межа досконалості, там для нього вона тількипочинається. Найздібніші і найобдарованішізлюдей,переступившиза сорокарічний вік, тупіють, втомлюються іслабшають. Перебери всіх філософів і щонайпершихвсесвітніхгеніїв: краща пора їх була тільки у часи їхповноїмужності; потім вони вжепотрохувиживализісвогорозуму, а в старості впадали навіть в дитинство.ПригадайКанта, який в останні роки знепам’ятівзовсім іпомер, як дитина. Алеперегляньжиття всіх святих: ти побачиш, що вони міцніли в розумі і силах духовних по мірі того, як наближалися до дряхлості і смерті. Навіть і тізних, які від природи неотрималиніяких блискучих обдарувань і вважалися все життя за простих і дурних,вражалипотім розумом промовсвоїх.Чогож це? Тому, щоуних перебувала завжди та прагнуча сила, яка зазвичай буваєувсякоїлюдини тільки влітаїї юності, коли вона бачить перед собою подвиги, за якінагородоюзагальнеаплодування, коли їйувижаєтьсярайдужнадалечінь,заманливадляюнака. Згаслапереднеюдалечіньі подвиги — розтанула і силапрагнуча. Але перед християниномсяєвічнодалечінь, і бачаться вічні подвиги. Він, якюнак, жадає життєвої битви; йому є з чим воювати і де трудитися, тому що погляд його на самого себе, який безупиннопросвітлюється, відкриває йому нові вади в собі самому, з якими треба учиняти нові битви. Тому й усі його сили не тільки не можуть в ньому заснути або заслабнути, але ще й збуджуються безперервно; а бажання бути кращим і заслужитиаплодуванняна небесахдодаєйому такі шпори, яких не може дати найсильнішому честолюбцеві його ненажерливе честолюбство.Осьпричина, чому християнин тодійдеуперед, коли інші назад, ічомустає він, чим далі, розумнішим…

Ум не є вища в нас здібність. Його посада не більше, як поліцейська: він може тільки дати лад і розставити по місцях все те, що у нас вже є. Він сам не зрушиться уперед, доки не зрушаться в нас всі інші здібності, від яких він розумнішає. Відстороненим читанням, роздумами і безупинними прослуховуваннями всіх курсів наук його примусиш хіба трохи піти уперед; іноді це навіть придушує його, заважаючи його самобутньому розвитку. Він незрівнянно в більшій залежності знаходиться від душевних станів: тільки-но забушує пристрасть, він вже раптом учиняє сліпо і безглуздо; якщо ж спокійна душа і не вирує ніяка пристрасть, він і сам проясняється і чинить розумно. Розум є незрівнянно вища здатність, але вона набувається не інакше, як перемогою над пристрастями. Його мали в собі тільки ті люди, які не нехтували своїм внутрішнім вихованням. Але і розум не дає повної можливості людині прагнути уперед. Є ще вища здатність; ім’я їй — мудрість, й її може дати нам один Христос. Вона не надається нікому з нас при народженні, нікому в нас не є природною, але є справа вищої благодаті небесної. Той, хто вже має і ум, і розум, може не інакше отримати мудрість, як молячись про неї і день, і ніч, прохаючи і вдень, і вночі її у Бога, підносячи душу свою до голубиної незлоби і прибираючи всередині все у собі до найможливішої чистоти, щоб прийняти цього небесного гостя, який лякається житла, де немає ладу у душевному господарстві і немає повної злагоди у всьому. Якщо ж вона вступить у дім, тоді розпочинається для людини небесне життя, і вона осягає всю чудову солодкість бути учнем. Усе стає для неї вчителем; увесь світ для неї вчитель: найнезначніший з людей може бути для неї вчителем. З найпростішої поради витягне він мудрість поради; найбезглуздіший предмет стане до нього своєю мудрою стороною, і весь всесвіт перед нею стане як одна відкрита книга вчення: більше за всіх буде вона черпати зі скарбів, тому що більше за всіх буде вона чути, що вона учень. Але якщо тільки згадає вона хоч на мить, що навчання її закінчено, і вона вже не учень, і образиться вона чиїм би то не було уроком або повчанням, мудрість раптом від неї відніметься, і залишиться вона у темряві, як цар Соломон у свої останні дні <…>.

Ми повторюємо тепер ще безглуздо слово «просвіта». Навіть і не замислися над тим, звідки прийшло це слово і що воно означає. Слова цього немає в жодній мові, воно тільки у нас. Просвітити не означає навчити, або наставити, або дати освіту, або навіть освітити, але всю наскрізь висвітлити людину у всіх її силах, не в одній думці, пронести всю природу її крізь якийсь очисний вогонь. Слово взяте з нашої Церкви, яка вже майже тисячу років його промовляє, незважаючи на всі мороки і неосвічені пітьми, що звідусіль її оточують, і знає, навіщо промовляє. Недаремно архієрей, в урочистому служінні своєму, піднявши в обох руках і троєставник, що знаменує трійцю Бога, і двоєставник, який знаменує його Слово, що сходило на землю в подвійному єстві його, і божеському, і людському, всіх ними освячує, вимовляючи: «Світло Христове освітлює всіх!» Недаремно також в іншому місці служіння гримлять уривчасто, немов з неба, вголос усім слова: «Світло просвітлення» і нічого до них не додається більше <…>.