4. Контроль за дотриманням прав і свобод громадян в оперативно-розшуковій діяльності
Законодавством підкреслюється конституційний характер оперативно-розшукової діяльності, що виражається в закріпленні різних форм контролю за її здійсненням. У якості першого з них є контроль з боку Президента України. Згідно зі ст. 102 Конституції України він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції України, прав та свобод людини і громадянина.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» парламентський контроль за дотриманням конституційних прав та свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради з прав людини.
Уповноважений, згідно з п. 12 ст. 13 цього Закону має право перевіряти стан дотримання встановлених прав та свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.
У відповідності до ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Згідно зі ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав та свобод людини і громадянина; здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.
Відомчий контроль за оперативно-розшуковою діяльністю в цілому і дотриманням при цьому прав та свобод людини і громадянина, зокрема, організовують керівники органів, наділених правом здійснювати оперативно-розшукову діяльність на підставі Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» і відомчих нормативних актів.
З метою контролю керівники вивчають матеріали, отримані в результаті проведення оперативно-розшукових заходів, інші документи, що стосуються оперативно-розшукової діяльності, і приймають за ними рішення. А також:
дають у письмовому вигляді вказівки відносно подальшої роботи;
дають дозвіл на заведення оперативно-розшукових справ, контролюють терміни ведення і перевіряють обґрунтованість їх припинення;
складають мотивовані постанови щодо проведення оперативно-розшукових заходів;
беруть участь у плануванні оперативно-розшукових заходів;
заслуховують виконавців;
призначають проведення службових перевірок;
розглядають скарги і заяви громадян.
Відомчий контроль організовується керівниками або іншими посадовими особами, наділеними контролюючими й інспекторськими функціями. Керівники можуть здійснювати контроль за оперативно-розшуковими заходами і шляхом особистої участі в них.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативно-розшукові заходи, що торкаються конституційних прав громадян на таємницю листування, телефонних переговорів, поштових, телеграфних та інших повідомлень, переданих по мережах електричного і поштового зв’язку, недоторканність житла, можуть проводитися лише за мотивованою постановою одного з керівників ОВС, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, і на підставі судового рішення.
Відомчий контроль здійснюється з метою:
– дотримання законності й обґрунтованості оперативно-розшукових заходів у відповідності до вимог законів та відомчих нормативних актів з питань організації оперативно-розшукової діяльності;
– своєчасного виявлення та усунення недоліків під час здійснення оперативно-розшукових заходів та попередження можливих відхилень від вимог законів і відомчих нормативних актів;
– реагування на порушення законності під час проведення оперативно-розшукових заходів, відновлення порушених прав і свобод особи, відшкодування моральних і матеріальних збитків, притягнення винних до відповідальності.
Таким чином, найбільш дієвим контролем за дотриманням прав і свобод громадян при здійсненні оперативно-розшукової діяльності є контроль керівників міськрайорганів і їхніх заступників, які є за посадою начальниками кримінальної міліції.
Прокурорський нагляд за дотриманням законності при здійсненні оперативно-розшукової діяльності – специфічний вид діяльності уповноважених державою на її провадження посадових осіб (прокурорів), спрямований на контроль за дотриманням і правомірним застосуванням суб’єктами оперативно-розшукової діяльності норм чинного законодавства.
У п. 4 Наказу Генерального прокурора України № 4 гн від 06 квітня 2004 р. «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при проведенні оперативно-розшукової діяльності» указується, що здійснюючи нагляд за дотриманням законів при проведенні оперативно-розшукової діяльності, прокурорам у межах своєї компетенції слід перевіряти:
– наявність підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності, законності при заведенні та закритті оперативно-розшукових справ, продовженні, припиненні та поновленні строків їх ведення;
– законності застосування окремих обмежень прав і свобод людини, які мають винятковий і тимчасовий характер, законності й обґрунтованості подань до суду про надання дозволу на проведення оперативно-розшукових заходів, зокрема на зняття інформації з каналів зв’язку;
– відповідності відомчих наказів, інструкцій, розпоряджень та інших правових актів з питань проведення оперативно-розшукової діяльності чинному законодавству.
Щодо усунення порушень, допущених при здійснення оперативно-розшукової діяльності, поновлення порушених прав і свобод громадян, уповноважений прокурор повною мірою використовує свої права, а саме:
– ознайомитись з оригіналами оперативно-розшукових документів, за наслідками перевірки складати довідку відповідно до правил таємного діловодства, копію надавати керівникові піднаглядного органу;
– при наявності порушень закону вимагати письмові пояснення від службових осіб, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність;
– надавати письмові вказівки щодо проведення оперативно-розшукових заходів в інтересах кримінального судочинства, спрямованих на розкриття злочину, розшуку осіб, які переховуються від органів розслідування і суду або ухиляються від відбування покарання та осіб, що безвісти відсутні;
– перевіряти відповідність постанов суду про надання дозволу на проведення оперативно-технічних заходів вимогам чинного законодавства протягом 3 діб з дня надходження повідомлення про їх винесення
Під час вивчення прокурором постанов керівництва ОВС, що направляються до суду з метою отримання дозволу на проведення оперативно-розшукових заходів, які обмежують конституційні права громадян на таємницю листування, телефонних переговорів, телеграфної та іншої кореспонденції тощо, він зобов’язаний перевірити обґрунтованість підстав на проведення таких оперативно-розшукових заходів.
Відповідно до п.7 ч. 2 ст. 14 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», прокурор перевіряє скарги на порушення законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, з ознайомленням у необхідних випадках з оперативно-розшуковими матеріалами, що слугує одним з основних засобів виявлення порушень закону при проведенні оперативно-розшукових заходів. Прокурор має право вивчати матеріали оперативно-розшукових справ, у тому числі: документи, що відображають оперативно-розшукові заходи; постанови, фонограми, кінострічки, відеострічки, записи телефонних переговорів; реєстраційні журнали; вимагати довідки, вислуховувати пояснення посадових осіб органів міліції. Наприклад, тільки у 2004 році за матеріалами таких перевірок було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за фактами порушень, допущених при проведенні оперативно-розшукової діяльності майже 2 тис. працівників ОВС (див. рис.1).
Рис. 1
Міжнародним співтовариством визнано, що найдієвіше і ефективніше права і свободи людини може захистити тільки суд, оскільки він має гарантії незалежності, діє гласно та відкрито, приймає рішення лише на підставі закону та у відповідності до передбаченої ним процедури. Таке місце і роль суду є однією з основних ознак правової держави. Повною мірою це стосується і забезпечення прав та свобод людини під час здійснення оперативно-розшукової діяльності. Прерогатива суду в забезпеченні законності затримання, арешту, тримання особи під вартою, проникнення до житла та іншого володіння особи і проведення там огляду та обшуку, зняття інформації з каналів зв’язку закріплена в ряді документів міжнародних організацій, зокрема, Організації Об’єднаних Націй та Ради Європи.
За даними зарубіжних та вітчизняних фахівців більше 85 відсотків злочинів розкриваються оперативно-розшуковими підрозділами із застосуванням оперативно-розшукових заходів. У той же час заходи щодо підвищення ефективності боротьби правоохоронних і судових органів зі злочинністю не повинні знижувати надійність захисту прав і свобод людини. Тільки ті заходи мають право на життя, які спрямовані на зміцнення правового статусу особистості у правовій державі.
Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання зацікавленим особам можливості оскаржити до суду окремі дії та рішення посадових осіб, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Зумовлено це тим, що суд в силу своєї незалежності, відсутності відомчих інтересів у питаннях боротьби зі злочинністю, є найбільш надійним гарантом прав громадян, які потрапили у сферу оперативно-розшукової діяльності.
Конституційні права особи на недоторканність житла (ст. 30), таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31), повагу на особисте і сімейне життя (ст. 32), а також права, передбачені ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, гарантуються державою, а їх реалізація охоплює всі сфери суспільного життя. У зв’язку з цим обмеження зазначених прав щодо конкретних фізичних осіб можливе лише з дозволу суду незалежно від того, у якій сфері суспільного життя особа реалізовує свої права – сімейному житті чи професійній діяльності.
Чинне законодавство, яке регулює порядок провадження у кримінальних справах, передбачає можливість обмеження права громадянина на недоторканність житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції як до, так і після порушення кримінальної справи.
Проведення огляду, обшуку або виїмки з житла чи іншого володіння особи, накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку, а також проведення оперативно-розшукових заходів закон пов’язує з наявністю відповідних підстав до проведення зазначених дій.
У зв’язку з цим суди повинні вимагати, щоб у поданні про проведення огляду, обшуку житла чи іншого володіння особи містились:
– прізвище, ім’я та по-батькові особи, яка вносить подання,
– дані про погодження подання з прокурором,
– дані про особу, в житлі чи іншому володінні якої планується проведення обшуку,
– точна адреса місця його проведення, а також дані, які свідчать про необхідність проведення обшук житла чи іншого володіння конкретної особи.
Подання про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв’язку повинно містити, крім даних про ініціатора подання, особи, щодо якої планується його внесення, та кримінально-правової кваліфікації вчиненого злочину, також точні дані:
– про установу зв’язку, на яку буде покладено обов’язок затримувати кореспонденцію та знімати інформацію з каналів зв’язку,
– вид кореспонденції, який підлягає затриманню,
– вид та номер каналу зв’язку в разі, коли вноситься подання про зняття інформації з каналів зв’язку.
Крім того, у поданні має бути наведено обґрунтування необхідності проведення зазначених дій, а також зазначено про те, яке саме доказове значення матимуть дані документи чи предмети і чи немає можливості отримати їх іншим шляхом.
Отримавши подання, суддя вивчає матеріали справи, надані йому ініціатором подання, при необхідності вислуховує думку слідчого, прокурора, працівника підрозділу, який проводить оперативно-розшукову діяльність, і виносить умотивовану постанову про задоволення подання або відмову в такому задоволенні, якщо до того немає підстав.
У разі, коли надається не вся справа, а лише її частина, або коли надаються лише окремі копії процесуальних документів, суди мають право повертати такі подання без розгляду.
Предметом судового дослідження під час розгляду подань про накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку є наявність тих підстав, з якими закон пов’язує можливість застосування цих заходів. На необхідність застосування зазначених заходів можуть вказувати, зокрема, показання свідків, дані оперативно-розшукової справи, надані судді, протоколи огляду або обшуку житла чи іншого володіння особи, заяви і повідомлення інших осіб тощо. При цьому необхідно також досліджувати питання про те, чи можливо отримати відповідну інформацію в інший спосіб без проведення зазначених дій. Про неможливість отримати інформацію в інший спосіб може свідчити, зокрема, факт використання особою таких засобів (електрозв’язок, поштовий зв’язок тощо), внаслідок чого отримання інформації з урахуванням особливостей функціонування конкретного каналу зв’язку робиться неможливим. Дослідженню підлягає й питання про належність номера засобу зв’язку конкретній особі та як це стосується справи, а також термін, протягом якого мають проводитися арешт на кореспонденцію або зняття інформації з каналів зв’язку.
Враховуючи, що зазначені дії мають проводитися з метою отримання даних про вчинення злочину, документів і предметів, що мають доказове значення, предметом судового дослідження має бути також питання про те, яке конкретно доказове значення матимуть зазначені дані, документи і предмети у даній кримінальній справі.
Суддя не вправі вирішувати питання про винність особи у вчиненні злочину, давати оцінку доказам з точки зору їх достовірності та достатності для кваліфікації дій особи або вирішувати інші питання, які підлягають вирішенню під час судового розгляду справи.