Г лава 4. Заборона катувань та жорстокого поводження в діяльності міліції

План

1. Вступ.

2. Визначення понять.

3. Нормативно-правове забезпечення заборони катувань та жорстокого поводження (міжнародний, європейський і національний рівні).

4. Інститути, механізми попередження та припинення катувань і жорстокого поводження.

5. Зобов’язання держави щодо забезпечення заборони катувань та жорстокого поводження.

6. Відповідальність за порушення заборони.

7. Приклади рішень Європейського суду за ст. 3 ЄКПЛ.

8. Контрольні питання.

1. Вступ

Цей розділ присвячено розгляду заборони катувань та жорстокого поводження як однієї з фундаментальних цінностей демократичного суспільства, відступати від дотримання якої держава не має права навіть у разі війни або іншої загальної небезпеки, яка загрожує життю народу. Але очевидно, що функціонування демократичного суспільства неможливе без інститутів примусу й обмеження прав громадян. Одним із таких інститутів є органи внутрішніх справ, які мають легітимне право на застосування насильства для виконання своїх функцій. Проте застосування насильства має здійснюватися в чітко визначених межах, закріплених у законодавстві. На жаль, у повсякденній діяльності працівники ОВС досить часто переходять ці межі, застосовуючи до затриманих незаконні методи ведення розслідування.

2. Визначення понять

Англійській термін «torture» перекладається на українську мову як «тортури», або «катування». Проте, незважаючи на синонімічність зазначених термінів, їх тлумачення дещо відрізняється: в українській мові слово «тортури» «означає переважно фізичне насильство під час допиту з метою домогтися якихось свідчень. Термін «тортури» охоплює вужче та більш специфічне поняття, ніж «катування», яке пов’язано із мученням у широкому розумінні, завданням фізичних страждань взагалі. Таким чином, вживання терміну «катування» регулює заборону жорстокого поводження ширше, на родовому рівні, а не тільки стосовно певної ситуації [1].

Відповідно до ст. 1 Конвенції ООН проти катування та інших жорстоких, нелюдських та принижуючих гідність видів поводження та покарань від 10 грудня 1984 р., термін «катування» означає «будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що грунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди». В цей термін не включаються біль або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи спричиняються ними випадково.

Катування належать до тяжких та свідомо жорстоких, нелюдських та принижуючих людську гідність видів поводження.

Це визначення було прийняте як норма міжнародного права. Отже, для того, щоб дію кваліфікувати як катування, вона має відповідати таким вимогам: завдавати сильних фізичних або моральних страждань; здійснюватися свідомо; здійснюватися офіційною особою або з відома такої особи (тобто вона може асоціюватися з державою). Катування є засобом, інструментом для досягнення іншої мети. У Конвенції ООН чітко визначені такі цілі катувань: отримання від особи або третьої особи свідчень або зізнань; покарання її за дії, які вчинила вона або третя особа, або у вчиненні яких вона підозрюється; залякування; примус.

Крім терміну «катування», доцільно розглянути також визначення таких понять, як «жорстоке поводження», «жорстоке ставлення» та «поводження, яке принижує людську гідність», «страждання». Катування, поза сумнівом, завжди є виявом жорстокого поводження. Але категорія жорстокого поводження є ширшою, ніж категорія катування, і включає до свого складу й інші форми поводження, а не тільки умисне заподіяння сильного фізичного або психічного болю. Суттєва проблема полягає в тому, що відсутнє юридичне визначення поняття «жорстоке поводження», на що неодноразово вказували як вітчизняні, так і закордонні фахівці: «нелюдське, або принижуюче гідність поводження» не визначене в точних висловах» [2].

Ст. 16 Конвенції проти катування визначає жорстоке поводження як таке, що включає до свого складу акти, які не підпадають під визначення тортур зі ст. 1, коли такі акти здійснюються посадовою або іншою особою, яка виступає в офіційній якості або з їх ініціативи, з їх відома або мовчазної згоди.

Для того, щоб визначити, чи можна ту чи іншу конкретну форму жорстокого поводження кваліфікувати як катування, слід брати до уваги розрізнення у ст. 3 цього поняття і поняття нелюдського або такого, що принижує гідність поводження. Це розрізнення, закріплене у Конвенції, дає змогу застосовувати термін «катування» лише до навмисного нелюдського поводження, яке призводить до дуже відчутних і жорстоких страждань («Ірландія проти Сполученого Королівства»).

Іноді складно відрізнити катування від жорстокого нелюдського та принижуючого гідність поводження або через те, що не всі подробиці у конкретних випадках відомі, або через те, що важко провести лінію між загальним режимом утримання в принижуючих гідність умовах та конкретними свідомими актами насильства. Якщо чітке розмежування зробити неможливо, пропонується весь ряд існуючих виявів у подальшому розглядати як жорстоке поводження [3, с.45–46].

Так, Комісія з прав людини та Європейський суд з прав людини при розгляді справи Греції 1969 р. розрізнили три основні поняття, які закладені у змісті ст. 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод щодо ступеня жорстокості поводження:, яке умисно завдає серйозних моральних або фізичних страждань і н

– катування – нелюдське поводження, що має на меті отримати будь-яку інформацію або зізнання для подальшого покарання;

– нелюдське поводження або покарання – таке поводження е може бути виправданим у даній ситуації;

– принижуюче гідність поводження або покарання – поводження, яке грубо принижує людину перед іншими та примушує її поступитися своєю волею або совістю [4].

При розгляді справи Ірландія проти Великої Британії (1978 р.) Суд дещо змінив свої формулювання:

– катування – зумисне нелюдське поводження, яке завдає серйозних і жорстоких страждань;

– нелюдське поводження або покарання – заподіяння сильного фізичного або душевного страждання;

– принижуюче гідність поводження або покарання – погане поводження такого роду, яке спрямоване на те, щоб викликати у жертв почуття страху, пригніченості та неповноцінності з метою образити, принизити або зламати їхній фізичний та моральний опір.

Особливе значення при оцінці ступеня жорстокості, за висновком Суду, мають такі факти, як стать, вік, стан здоров’я жертви [5].

Існують також інші варіанти визначення. Поводження або покарання вважається нелюдським, якщо воно «має умисний характер, застосовується щоразу протягом кількох годин поспіль і спричиняє якщо не реальні тілесні ушкодження, то принаймні сильні фізичні та душевні страждання» [6]. Таким, що принижує гідність, Суд (Європейський Суд з прав людини – К.Л.) визнає поводження, яке «має викликати у жертви почуття страху, пригніченості та неповноцінності, здатне образити і принизити її та зламати фізичний і моральний опір» [7].

На відміну від катування, негуманне поводження не завжди має характеризуватися такою ознакою, як намір завдати страждання, хоча на практиці такий намір, як правило, має місце. Щоб поводження чи покарання вважалися негуманними, рівень страждань має бути меншим, ніж у разі катування. Навіть погрози застосувати тортури може кваліфікуватись як негуманне поводження, якщо вони можуть завдати значного психічного страждання («Кемпбелл і Созанс проти Сполученого Королівства»)» [8].

Поняття «сильний психічний біль або страждання» означає довготривалу психічну шкоду, що спричинена, або яка є результатом: а) умисного заподіяння або погрози заподіяння сильного фізичного болю чи страждань; б) здійснення застосування або погрози застосування речовин (субстанцій), що впливають на мозок, або інших процедур, спрямованих на суцільне порушення відчуттів та стану особи; в) погрози близькою смертю» [9]. Принижуючими гідність жертви можуть бути дії, які скоюються не тільки щодо неї, але й щодо третіх осіб.

При визначені можливого порушення ст. 3 слід враховувати той факт, що певні фізичні чи моральні страждання можуть складати невід’ємний елемент законних дій або викликатися необхідністю [10]. Так Суд не встановив порушення статті 3 у застосуванні протягом місяця наручників і інших засобів до психічно хворої людини через її агресивну поведінку. Суд виходив із того, що «заходи, викликані терапевтичною необхідністю, не можуть вважатися нелюдськими чи такими, що принижують гідність» [11].

Аналогічним є підхід Суду до визначення покарання, що принижує гідність. «Було б абсурдним вирішити, ніби законне покарання взагалі, через притаманний йому і, можливо, майже неминучий елемент приниження, є «таким, що принижують гідність» у значенні статті 3. ... Стаття 3, безумовно забороняючи «нелюдське» чи «таке, що принижують гідність» покарання, має на увазі відмінність між таким покаранням і покаранням взагалі. На думку Суду, для того, щоб покарання було «таким, що принижують гідність» і порушувало статтю 3, пов’язані з ним образа чи приниження (humiliation or debasement) мають сягати особливого ступеню і, у всякому разі, відрізнятися від звичайного елемента приниження, згаданого в попередньому абзаці. Оцінка його, за станом речей, відносна: вона залежить від усіх обставин справи і, зокрема, від характеру й обставин покарання як такого та способу й методу його виконання» [12].

У той же час, можна навести приклади поводження, яке не може бути виправдане ані терапевтичною необхідністю, ані суспільними інтересами. У керівництві до ефективного розслідування і документування катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження чи покарання (Стамбульський протокол) наведено приклади фізичних катувань, які є найбільш поширеними в діяльності правоохоронних органів різних країн світу (мал.1).

Мал.1