Система міжнародного законодавства у сфері застосування сили та вогнепальної зброї

Основним договірним документом, тобто таким, що має силу закону є Конвенція про захист прав людини та основних свобод. Так, стаття 2 Конвенції містить формулювання права на життя: «Право кожної особи на життя охороняється законом. Ніхто не може бути навмисно позбавлений життя інакше як на виконання вироку суду смертного вироку, що винесено судом за скоєння злочину, стосовно якого законом передбачено таке покарання». Однак, вказане право не має абсолютного характеру і може бути обмеженим, у тому разі, коли воно є результатом абсолютно необхідного застосування сили:

a) при захисті будь-якої особи від незаконного насильства;

b) при здійсненні законного арешту або для запобігання втечі особи, яка законно тримається під вартою;

c) при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання.

Пункт «а» частини 2 статті 2 включає і самозахист, і захист іншої особи. Пункт «б» частини 2 статті 2 використовує поняття «законний арешт» і «затриманий на законних підставах». Ці положення мають інтерпретуватися у відповідності до статті 5 Конвенції, яка передбачає свободу й безпеку особи. Позбавлення життя може бути виправданим лише в тому разі, якщо воно здійснено з метою законного затримання або попередження втечі особи, затриманої на законних підставах. Але навіть у цьому випадку засоби здійснення затримання/попередження втечі мають бути «абсолютно необхідними й пропорційними». Затримання, здійснене не у відповідності до вимог статті 5, автоматично призводить до порушення статті 2, якщо не має місця винятку.

Конституція України у ст. 27 також забезпечує захист права на життя: «Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань».

Так, Розділ 2 Особливої частини Кримінальний Кодексу України повністю присвячений злочинам проти життя та здоров’я людини, якими передбачено кримінально-правову охорону найвищої соціальної цінності – життя людини. Кримінальним кодексом передбачено захист особи не тільки від посягань інших осіб, але й від незаконного застосування сили та вогнепальної зброї. Традиційно такі дії осіб із підтримання правопорядку кваліфікуються як перевищення службових повноважень (ст. 365 КК України), або якщо вони скоєні військовослужбовцем, то відповідальність за такі дії передбачена ст. 424 КК України.

При наданні посадовим особам із підтримання правопорядку правових повноважень із використання сили та вогнепальної зброї держави не звільняють їх від відповідальності щодо захисту права на життя, свободу й безпеки всіх людей. Такі правові повноваження зафіксовані в законах, які чітко окреслюють обставини, за яких при припускається застосування сили та вогнепальної зброї, що можуть бути використані в конкретній ситуації (ст. ст. 12-15 Закону України «Про міліцію»). Такі ситуації детально описані в низці міжнародно-правових документів й одним з головних є Кодекс поведінки посадових осіб із підтримання правопорядку. Цей Кодекс спрямований на створення стандартів для практики підтримання правопорядку, які б відповідали положенням основних прав та свобод людини. Через встановлення ряду керівних принципів, що мають високий етичний і правовий рівень, він спрямований на забезпечення впливу на практичне ставлення й поведінку посадових осіб із підтримання правопорядку.

У ст. 3 Кодексу вказано, що «посадові особи з підтримання правопорядку можуть застосовувати силу лише в разі суворої необхідності й у тій мірі, яка необхідна для виконання їхніх обов’язків».

Положення цієї статті підкреслює, що використання сили посадовими особами із підтримання правопорядку має носити виключний характер й ніколи не виходити за рівень, розумно необхідний для досягнення легітимних цілей підтримання правопорядку. У зв’язку із цим застосування вогнепальної зброї має розглядатися лише як крайній захід.

Основні принципи використання сили й вогнепальної зброї хоча й не є договором, цей інструмент спрямований на забезпечення авторитетного керівництва для «Держав-членів у їх завданні із забезпечення й розвитку належної ролі посадових осіб із підтримання правопорядку»; викладені у ньому принципи «повинні враховуватися й поважатися урядами у рамках їх національного законодавства й практики, а також доводиться до відома посадових осіб із підтримання правопорядку, а також інших осіб, таких як судді, прокурори, юристи, члени виконавчої гілки, законодавчих органів й громадськості».

Основні принципи містять у собі напрямки, за якими держави мають розробляти правила, які б містили положення:

 про розробку максимально широкого кола засобів для озброєння посадових осіб різними видами зброї й боєприпасів, що забезпечують диференційоване використання сили та вогнепальної зброї;

 про розробку несмертоносної попереджувальної зброї для обмеження застосування засобів, які здатні викликати смерть або травму;

 про озброєння посадових осіб засобами самозахисту, такими, як щити, шоломи, куленепробивні жилети й куленепробивні засоби транспортування з метою зменшення потреби у використанні зброї будь-якого виду;

 про забезпечення ретельної оцінки розробки й використання несмертоносної попереджувальної зброї із метою мінімізації ризику піддати небезпеці сторонніх осіб, а також для того, щоб використання будь-якої зброї ретельно контролювалося;

 про визначення обставин, за яких посадовим особам із підтримання правопорядку дозволяється носити вогнепальну зброю, а також за приписами видів дозволеної вогнепальної зброї і боєприпасів;

 про забезпечення положення, за якого вогнепальна зброя використовується лише тоді, коли це доречно, до того ж у такий спосіб, який скоріш за все призведе до зменшення ризику заподіяння шкоди, яка не є необхідною;

 про заборону використання вогнепальної зброї та боєприпасів, які викликають необґрунтовані травми або такі, що являють собою необґрунтований ризик;

 про регулювання процедури контролю, зберігання й видачі вогнепальної зброї та боєприпасів, і включення процедур, що спрямовані на забезпечення таких умов, за яких посадові особи звітують про зброю та боєприпаси, які їм видають;

 про необхідність попередження у випадку, якщо це, коли планується зробити постріл з вогнепальної зброї;

 про встановлення системи звітності щодо випадків застосування посадовими особами із підтримання правопорядку табельної вогнепальної зброї під час виконання службових обов’язків.