4. Захист прав обвинувачених

Беручи до уваги наведений порівняльний аналіз міжнародних стандартів та положень національної нормативно-правової бази, можна скласти загальний перелік правових засад, що визначають обсяг заходів з боку держави та посадових осіб ОВС щодо захисту прав обвинувачуваних, які обумовлені особливостями їх правового статусу на стадії досудового слідства:

– Проведення розслідування на законних підставах, компетентно, неупереджено та у встановлені законом строки

Даний принцип передбачає вжиття слідчим усіх необхідних заходів для порушення кримінальної справи в кожному випадку виявлення ознак злочину, неупереджено, всебічно та об’єктивно вивчити обставини справи, встановити обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність винних осіб. Розслідування має здійснюватися у встановлені законом терміни на засадах рівності громадян перед законом і судом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин (ст. ст. 4, 16, 20, 22 КПК України).

– Обов’язкове протоколювання слідчих дій, ретельне обстеження місця злочину та збереження речових доказів

Дія цього принципу стосується обов’язкового ведення протоколів слідчих дій, оскільки в судовому розгляді протоколи є джерелом доказів, які підтверджують обставини й факти, що мають значення для вирішення справи. Тому законом встановлюється детальна регламентація ведення протоколів – у них зазначаються місце і дата їх складання; посади і прізвища осіб, що проводять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз’яснення їхніх прав і обов’язків; зміст проведеної слідчої дії, час її початку і закінчення; всі суттєві для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії. Протоколи зачитуються всім особам, які брали участь у проведенні слідчої дії, при цьому їм роз’яснюється їх право робити зауваження. Вставки і поправки мають бути застережені в протоколі перед підписами (ст. 82-85 КПК України).

Речові докази, згідно з даним принципом, підлягають ретельному збереженню до набрання вироком законної сили чи ухвали про закриття справи, а при можливості підлягають документуванню у вигляді фотографування чи складання докладного опису (ст. 79, 80 КПК України).

– Невідкладне ознайомлення підозрюваного або обвинуваченого зрозумілою для нього мовою про характер і підстави притягнення його у якості підозрюваного або пред’явлення обвинувачення

У такий спосіб забезпечується право особи знати, в чому її обвинувачують, а також в подальшому – право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою. На державу при цьому покладається обов’язок довести до особи вимоги закону за допомогою перекладача (ст. 19, 43 КПК України).

– Користування безоплатною допомогою перекладача

Надання допомоги перекладача за рахунок держави є обов’язковим елементом правового захисту обвинуваченого на справедливе судочинство, оскільки робить обвинуваченого у такий спосіб рівноправним учасником досудового процесу. Оплата послуг перекладача проводиться з коштів органів дізнання, досудового слідства та суду (ст. 92, 93 КПК України).

– Обов’язкове повідомлення родичам про місце перебування затриманої особи; надання побачення із заарештованим

Вимоги даного принципу спрямовані на попередження зникнення людей безвісти у разі зловживання посадовими особами ОВС службовими повноваженнями, а також для запобігання фактів здійснення незаконних методів ведення дізнання та психологічного тиску щодо затриманої особи. У національному законодавстві, окрім зазначеного вище права на побачення, яке цілком залежить від власного розсуду слідчого, існує також недолік щодо встановлення часу на повідомлення. Конституція України вживає термін «негайно повідомлено», у той час як Закон України (ЗУ) «Про міліцію» вказує, що це має відбутися «не пізніш як через дві години після затримання», що довільно розширює владні повноваження ОВС. Підлягає обговоренню й те, що ст. 162 КПК встановлюється невиправдано обмежена кількість побачень – не більше одного разу на місяць протягом від однієї до чотирьох годин.

– Обов’язкове повідомлення особі про її право на захист

Інформування затриманої особи щодо обсягу наявних у неї прав спрямоване на встановлення правового паритету всіх учасників досудового слідства, а також для попередження зловживання посадовими особами ОВС станом неінформованості затриманої особи. Обов’язкове роз’яснення особі її прав є обов’язковою частиною функціональних дій персоналу ОВС та відображається у протоколах затримання й допиту (ст. 29 Конституції, ст. 5 ЗУ «Про міліцію», ст. 21 КПК України).

– Забезпечення можливості особі захищатися всіма, передбаченими законом засобами, особисто або за допомогою захисника у разі заочного розгляду справи. Право особи викликати та допитувати свідків, які свідчать проти неї або на її користь

Виконання вимог даних принципів означає, що держава діє на демократичних засадах і не припускає порушень прав людини, які можуть випливати з нерівноправного майнового чи правового становища учасників судового процесу. Реалізуючі принцип у кримінально-процесуаль­ній практиці, правоохоронці забезпечують можливість обвинуваченому мати захисника; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися після закінчення досудового слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції; заявляти відводи; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить дізнання та слідчого (ст. 43 КПК України).

– Надання особі достатньо часу та можливості для підготовки свого захисту

Доступ до матеріалів досудового слідства розглядається Європейським судом як інтегральна частина концепції «рівності сторін», оскільки принцип змагальності передбачає, що процесуальні опоненти знають, з якими аргументами кожен із них іде до суду, і мають розумну можливість підготувати свої заперечення та надати докази, спрямовані на спростування доводів противника. Матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи мають бути пред’явлені обвинуваченому, взятому під варту, та його захисникові не пізніш як за місяць до закінчення граничного строку тримання під вартою (ст. 156, 218 КПК України).

– Надання можливості особі вільно обрати захисника своїх прав; у випадках, передбачених законом, скористатися безоплатною правовою допомогою; відмовитись від захисника або замінити його

Оскільки вітчизняна та європейська судова практика має в минулому негативний досвід тоталітарного управління процесом розслідування, коли обвинуваченому надавався лише обмежений перелік державних адвокатів, які потенційно підтримували сторону обвинувачення, право особи на незалежний вибір захисника згодом було закріплено як необхідну правову складову досудового слідства. Навіть за умов, коли обвинувачуваний не має коштів і користується послугами захисника, якого йому надає держава, він має право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від запрошеного чи призначеного захисника. Слід також мати на увазі, що згідно зі ст. 47 КПК України підозрюваний або обвинувачений вправі запросити собі не одного, а кількох захисників.

– Конфіденційне спілкування із захисником та побачення з захисником до першого допиту

Дія цього принципу унеможливлює отримання будь-яких пояснень або свідчень від затриманої особи до прибуття захисника, якщо особа усно або письмово виразила вимогу про його залучення. У такий спосіб забезпечується також правовий захист затриманої особи від свавільного втручання посадових осіб ОВС у приватне життя.

– Забезпечення можливості відмовитися давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів

Оскільки особа, яка знаходиться у статусі обвинуваченого або свідка, може через ряд обставин (страх, тиск з боку посадових осіб) оговорити себе або надати неправдиві свідчення щодо іншої особи, законом передбачено право відмовитися давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів (ст. 63 Конституції України). Це одночасно примушує працювати органи дізнання та слідства з дотриманням вимог презумпції невинуватості, збираючи якомога повні та об’єктивні докази вини без огляду на те, які показання надає або може надати щодо себе або своїх близьких учасник кримінального процесу. На працівників ОВС застосування даного принципу покладає обов’язок не тільки не порушувати його вимог, але й надавати пояснення громадянам щодо вказаного права (ст. 5 ЗУ «Про міліцію»).

– Обов’язкове (примусове) призначення особі захисника, коли цього вимагають інтереси правосуддя

Вимоги даного принципу спрямовані на обов’язковий захист прав найбільш уразливих груп населення, які постають перед правосуддям – неповнолітніх; осіб з наявністю фізичних або психічних вад; осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство. Оскільки здебільшого вказані особи мають певні труднощі в розумінні суті процесуальних дій, а також не в змозі адекватно оцінити ситуацію, на державу покладається умова обов’язкового призначення таким особам захисника незалежно від їх бажання, оскільки інакше ставиться під загрозу висновок щодо об’єктивності та неупередженості правосуддя (ст. 45 КПК України).

– Забезпечення обов’язкової участі особи та його захисника в судовому процесі

Вимога присутності й участі підозрюваного в процесі розгляду має на меті: запобігання поганому поводженню з підозрюваним у ході тримання його під вартою; надання можливості стежити за ходом розгляду і вдаватись до адекватних заходів для доведення своєї позиції; надання судді можливості вивчити особистість обвинувачуваного безпосередньо, а не за висновками, що містяться в матеріалах, наданих обвинувачем.

– Захист від застосування катувань та іншого жорстокого, нелюдського або принижуючого поводження; примушення до визнання себе винним або до дачі показань проти себе

Дія вказаного принципу поширюється без будь-яких винятків на весь персонал ОВС України, забороняючи отримання показань обвинуваченого та інших громадян шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ст. 28 Конституції, ст. 22 КПК України).

– Захист від свавільного та незаконного втручання у приватне життя

Дія захисту права людини на приватність, розглянута вище, виділена в окремий принцип справедливого судочинства, оскільки від правоохоронних органів вимагається проведення досудового слідства та збір інформації тільки на законних підставах та засадах. На відміну від заборони на катування та нелюдське поводження, цей принцип має винятки, які можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо (ст. 31 Конституції України).

– Недійсність у суді всіх доказів, одержаних незаконним шляхом

Цей принцип працює у єдиному комплексі з наведеними вище двома принципами та забезпечує неможливість здійснення під час слідства свавільних та незаконних дій щодо учасників кримінального процесу. Встановлення судом факту, що під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства мали місце порушення прав людини, має тягти за собою перегляд справи та покарання винних посадових осіб. Положення, згідно з яким обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, є аксіомою, закріпленою ст. 62 Конституції України.

– Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві

Вимоги справедливого судочинства є неповними, якщо вони не передбачають відповідний захист осіб-учасників кримінального процесу. Заходи безпеки, що надаються виключно державою, поширюються при цьому не тільки на свідків та потерпілих, але й рівною мірою на обвинувачуваних. Термін встановлення захисту є досить стислим – не більше, ніж три доби, а у невідкладних випадках рішення про застосування заходів безпеки працівники ОВС мають прийняти негайно (ст. 43, 52-1 КПК України).

– Вжиття необхідних заходів піклування про неповнолітніх дітей та щодо охорони майна заарештованого

Оскільки принципи правової держави мають за мету адекватного та пропорційного впливу на особу, необхідного для забезпечення її правослухняної поведінки, принципи здійснення правосуддя також відображають цю тенденцію. На стадії досудового слідства, наприклад, це простежується у вжитті додаткових заходів, що не дозволяють поширювати примусово-каральний вплив на заарештовану особу більше, ніж це необхідно для забезпечення інтересів правосуддя. Згідно зі ст. 159, 160 КПК України на слідчих покладається обов’язок вжити заходів щодо охорони майна і житла ув’язненого (якщо майно і житло залишаються без нагляду), а також до передачі неповнолітніх дітей заарештованої особи, які залишаються без нагляду, на піклування родичів або влаштування їх в дитячі установи. Таким чином підкреслюється, що наявність кримінальної провини або звинувачення не скасовує обов’язок держави перед особою забезпечувати необхідний рівень дотримання її конституційних прав.