3.3. Строки затримання за підозрою у вчиненні злочину

Затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше сімдесяти двох годин. Протягом сімдесяти двох годин після затримання орган дізнання:

1) звільняє затриманого, якщо не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійснено з порушенням вимог, передбачених частинами першою і другою цієї статті;

2) звільняє затриманого й обирає щодо нього запобіжний захід, не пов’язаний із триманням під вартою;

3) доставляє затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту [4].

Якщо у встановлений законом строк для затримання постанова судді про застосування до затриманої особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або постанова про звільнення затриманого не надійшла до установи досудового ув’язнення, начальник місця досудового ув’язнення звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення про це посадовій особі чи органу, який здійснював затримання.

При розгляді правового врегулювання процесуальних строків затримання, слід звернути увагу на певні недоліки національного законодавства, на що неоднарозово звертав увагу у своїх доповідях Європейський комітет проти катувань. Зокрема йдеться про визначення моменту, з якого починається строк затримання. Проблема полягає в тому, що термін затримання обчислюється не з моменту фактичного затримання особи, а з моменту доставлення порушника для складання протоколу (ч.5 ст. 263 КпАП). Законом зовсім не врегульовано тривалість часу з моменту фактичного затримання особи до її доставлення у відділення міліції. Єдине посилання на термін доставлення порушника можна знайти у ст. 259 КпАП. У частині 6 цієї статті сказано, що доставлення порушника має бути проведено в можливо короткий строк. Але таке абстрактне формулювання є передумовою для значних зловживань бо, як свідчать результати соціологічних дослідженнь, саме у період між фактичним затриманням і складанням протоколу про затримання трапляється найбільша кількість випадків застосування незаконного насильства з боку працівників міліції.

Аналіз практики Європейського суду свідчить про те, що моментом затримання треба вважати момент, після якого особа втрачає можливість діяти на свій розсуд. Таким чином, навіть якщо особа примусово залишається в кабінеті слідчого для «бесіди», – з цього моменту затримання вже почалося. Можна навести багато прикладів, коли адвокатів не допускають до підзахисних, які протягом кількох годин утримуються в підрозділі міліції, посилаючись на те, що слідчий просто розмовляє з ними, опитує їх або допитує в якості свідків і, відповідно, підстав до залучення адвокатів немає. Подібні випадки є результатом нерозуміння справжнього моменту затримання.

Зрозуміло, що якщо працівник міліції запрошує особу до райвідділу міліції для того, щоб отримати від неї необхідну для слідства інформацію, то немає підстав негайно вважати, що було застосоване затримання. Проте, якщо зазначена особа категорично відмовляється від дачі свідчень і протестує проти утримування в райвідділі, то можна стверджувати, що в такому разі йдеться про затримання, яке необхідно оформити належним чином.