4. Механізм діяльності міліції щодо захисту прав і свобод людини

Міліція як орган виконавчої влади має власні повноваження, які вона застосовує в рамках тих форм, котрі визначені для неї законом. До них відносяться юридична й організаційна форми. Їхня наявність обумовлена подвійним характером структурно-функціонального устрою міліції. За своїм статусом міліція входить у систему державного управління і в цій ролі виступає як носій власних управлінських повноважень. Окрім того, міліція виступає активним ланцюгом правоохоронної системи, яка покладає на неї обов’язок захищати права та законні інтереси громадян від різного роду посягань.

Юридичні й організаційні форми діяльності міліції взаємопов’язані, вони доповнюють одна іншу, а своїм змістом охоплюють нормотворчу і правозастосувальну діяльність.

Нормотворча діяльність міліції має підзаконний характер, оскільки спрямована на створення відомчих нормативних актів. Їх мета – регулювання різних сторін функціонування міліції. Однак регулювання будь-якої галузі діяльності міліції спрямовано на досягнення головної мети – захист прав і свобод людини.

Відомчі нормативні акти можуть прийматися за різними напрямками:

– регламентація діяльності працівників міліції у боротьбі із злочинністю і правопорушеннями;

– визначення заходів щодо профілактики злочинності та правопорушень;

– зміцнення законності в діяльності міліції;

– дотримання прав і свобод людини;

– доповнення і конкретизація законів держави та інших підзаконних актів.

Але всі відомчі нормативні акти мають відповідати таким вимогам:

– не суперечити Конституції і законам України;.

– відповідати положенню про те, що права і свободи можуть бути обмежені виключно законом і тільки в тій мірі, в якій це необхідно для захисту конституційного устрою, законних прав та інтересів громадян.

Правозастосувальна діяльність міліції є найбільш дійовим елементом механізму реалізації правових норм і прийняття державно-владних рішень щодо індивідуально-конкретних справ. Відомо, що реалізація багатьох прав і свобод, які проголошені в конституції або в інших нормативних актах, може бути досягнута лише завдяки застосуванню відповідної правової норми.

Головними вимогами до застосування норм права є законність, обґрунтованість, доцільність та справедливість.

Сутність застосування правових норм міститься в діях посадових осіб щодо підведення конкретного юридичного факту під відповідну правову норму й прийняття на цій підставі державно-владного рішення. В процесі правозастосування міліція:

– встановлює наявність прав і обов’язків та їх міру;

– визначає момент дії або факт припинення суб’єктивних прав і обов’язків;

– здійснює контроль щодо правильності набуття прав та обов’язків.

Правозастосування передбачає вступ громадянина в правові відносини з державними органами і посадовими особами, котрі правомочні задовольнити його домагання на використання певних соціальних благ. Правозастосування не обов’язково виступає як невідкладний одноразовий акт. У багатьох випадках це може бути цілий комплекс послідовних дій багатьох учасників будь-якого процесу (порушення карної справи, досудове слідство, передача справи до суду, судовий розгляд, касація, виконання вироку).

За своїм змістом правозастосувальна діяльність міліції поділяється на регулятивну і правоохоронну.

Регулятивна діяльність забезпечує вирішення різноманітних управлінсько-розподільчих проблем, спрямованих на виконання внутрішніх і зовнішніх організаційних завдань.

До внутрішніх організаційних завдань можна віднести:

1. Забезпечення нормального функціонування міліції як органа виконавчої влади. Це досягається завдяки реалізації функцій матеріально-технічного, господарського, фінансового постачання, правового, соціально-психологічного і духовно-культурного забезпечення.

2. Обґрунтоване розташування сил і засобів при проведенні правоохоронних заходів і рейдів.

Зовнішня організаційна діяльність міліції включає:

1. Охорону прав і свобод особистості шляхом створення умов для їх безпечної реалізації (охорона громадського порядку в місцях масового скупчення людей, забезпечення громадської безпеки, визволення заручників).

2. Надання допомоги громадянам при скрутних і надзвичайних обставинах (збір та видача відомостей про осіб, які стали жертвами нещасних випадків, пошук осіб, які зникли безвісти). Забезпечення реалізації ряду конституційних і галузевих прав громадян, можливість реалізації яких потребує підтвердження державно-правовим актом (право на вибір місця проживання, право особистої власності на транспортний засіб). Для того, щоб ці правові можливості стали реальністю, необхідно прийняти відповідні рішення (наприклад, паспортно-візовою службою, ДАІ).

Правоохоронна діяльність міліції настає тоді, коли є наявність обставин негативного характеру, які перешкоджають здійсненню суб’єктивних прав або порушують їх, а також у випадках відмови громадянина від виконання юридичних обов’язків. У системі гарантій прав і свобод людини правоохоронна діяльність спрямована на припинення, розкриття, розслідування злочинів і адміністративних проступків, що посягають на різні блага.

Для ліквідації негативних ситуацій і відновленні порушених прав міліція наділена широкими повноваженнями, аж до застосування примусу до порушників.

Застосування юридичних норм з боку міліції здійснюється за ініціативою громадянина на підставі офіційного звернення щодо реалізації або захисту його прав. Але частіше ініціаторами стають органи міліції, які у процесі повсякденної роботи виявляють факти порушень прав людини. В обох випадках відомості про порушення являють собою юридичні факти, на основі яких виникають правові відносини між особистістю і державним органом. Вони породжують зобов’язання органів міліції розглянути наведені факти і прийняти рішення у порядку, який установлений законом. У тих випадках, коли в порушенні вбачаються ознаки карного злочину, правозастосувальний акт (наприклад, постанова про порушення карної справи) є первісним етапом процедури реалізації суб’єктивного права на захист.

Застосування права передбачає прийняття компетентним органом власного рішення з приводу конкретного життєвого випадку, що має юридичне значення і передбачене нормою права. В такому рішенні міститься категоричність веління, обов’язковість його виконання і забезпеченість рішення примусовою силою держави.

До механізму діяльності міліції при забезпеченні прав і свобод людини належать методи, завдяки яким міліція впливає на волю і свідомість громадян, з метою спонукати їх до правослухняної поведінки. Це методи переконання і примусу. Обидва методи об’єднує загальне завдання – досягнення мети, яка міститься у нормі, що застосовується. Примус, як правило, застосовується після того, як метод переконання не дав результату і вичерпані засоби ненасильницького впливу. Особливістю засобів примусу є право міліції використовувати фізичну силу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю. Примус головним чином застосовується щодо осіб, які:

а) схильні до здійснення правопорушень;

б) здійснили адміністративні проступки або злочини;

в) знаходяться під вартою.

При наявності правопорушення міліція здійснює примус для проведення наступних заходів:

– забезпечення доказів за справою. У відповідності до ст. 64 КПК України належить довести факт злочину, винність обвинуваченого і мотиви злочину, обставини, що вплинули на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, а також інші обставини, які характеризують його особистість і розмір заподіяної шкоди. У процесі збору, перевірки й оцінки доказів використовується увесь арсенал процесуальних дій, серед яких значне місце займають такі заходи примусового характеру, як очна ставка, упізнання, медичний огляд, особистий обшук, виїмка, взяття під варту тощо.

– припинення правопорушень. Захід щодо припинення – це передбачений карно-процесуальним законом захід примусу, який застосовується для запобігання можливості зникнути від слідства і суду, перешкодити встановленню істини, здійснити нові злочини, а також з метою забезпечення вироку суду. Хоча заходи припинення не є заходами карного покарання, однак, вони тимчасово, але суттєво обмежують права таких учасників процесу, як обвинувачений і підозрюваний.

– попередження правопорушень – це діяльність міліції щодо здійснення заходів організаційного, технічного, процесуального, оперативного, примусового і роз’яснювального характеру з метою впливу на особистість та схилення її до відмови здійснення свого злочинного наміру. З метою попередження правопорушень міліція найчастіше та найефективніше використовує такі заходи: перевірка документів, офіційне застереження, відсторонення від посади, обшук, слідчий експеримент, огляд місця події.

– реалізація юридичної відповідальності найбільш гостра і сувора реакція держави на порушення законів. Особа, яка посягає на цінності, які охороняються законом, підлягає штрафному впливу і позбавленню окремих благ, у тому числі, і свободи. Це є наслідком визнання особи винною і такою, що підлягає покаранню. Позбавлення або обмеження бувають спрямовані як на особистість правопорушника (позбавлення волі, заборона обіймати посаду, звільнення, арешт), так й на відповідне майно (конфіскація, штраф).

– забезпечення матеріальних правовідносин – це здійснення активних дій у межах компетенції органу дізнання або слідства з метою розшуку і арешту майна, з якого можуть бути відраховані втрати, що заподіяні злочином, або виконання вироку в частині конфіскації майна. Такими діями можуть бути розшук майна, виїмка, обшук, накладення арешту на майно і кошти, передача їх під охорону тощо.

Процес правозастосування у будь-якій формі відбувається у вигляді відповідних стадій:

– встановлення фактичних обставин справи, тобто суті та юридичної значущості події, яка вивчається;

– визначення норми, на підставі якої буде розглядатися даний факт. На цій стадії відбувається попередня кваліфікація події. Для вірного прийняття рішення працівник міліції, як правило, розглядає декілька норм. При цьому в особи, яка приймає рішення, критерієм оцінки події є лише власна впевненість;

– винесення рішення, яке фіксується у відповідному акті. Особливість цієї стадії полягає в тому, що працівник міліції не тільки встановлює наявність відповідної події та її юридичних наслідків, але й порядок виконання винесеного рішення.

У процесі правозастосування на будь-якій стадії органи міліції можуть застосовувати такі заходи примусу:

– привід;

– доставляння;

– адміністративне затримання;

– затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину;

– взяття під варту (арешт);

– обмеження або заборона руху транспортних засобів і переходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів;

– зупинення транспортних засобів;

– відсторонення водіїв від управління транспортними засобами;

– позбавлення права управління транспортними засобами тощо.

Зазначені заходи суттєво зачіпають права громадян на свободу дій і пересування особи, а також права на недоторканність, які гарантовані ст. 21, 29, 39 Конституції України. Тому застосування зазначених заходів можливо у крайніх випадках, коли вичерпані всі інші заходи впливу і тільки на підставі та в порядку, передбачених Конституцією і законами України.

Детально аналіз заходів примусу, які застосовує державний інститут міліції, здійснений у наступних розділах підручника.