2. Цінності та норми, що обумовлюють повноваження міліції/поліції

Керівник має зобов’язання, яке полягає в тому, щоб його підлеглі дотримувалися цінностей і норм, які обумовлюють межу повноважень міліції.

До керівників міліцейських/поліцейських структур належать усі ті, хто є командирами першої ланки, начальники середнього рівня і вище керівництво. Командири першої ланки несуть безпосередню відповідальність за дії особового складу оперативних міліцейських/поліцейських формувань і можуть, відтак, зіграти важливу роль у формуванні у працівників міліції ставлень до загальнолюдських цінностей, правових та моральних норм і відповідної поведінки. Начальники середньої ланки відіграють не менш важливу роль, бо забезпечують зв’язок між оперативниками і тими, хто приймає керівні рішення вище та забезпечує втілення теоретичних рекомендацій у щоденну оперативну практику. Вище керівництво вирішує питання загального та стратегічного характеру і повинно мати належні знання й повноваження для реалізації своїх розробок і планів.

Усі керівники міліцейських/поліцейських структур мають забезпечити виконання їхніми підлеглими службових обов’язків ефективними, гуманними засобами. Задля цього їм належить уміти професійно командувати, управляти і наглядати. Це передбачене усвідомлення того, що управляти доводитиметься в умовах змін, бо середовище, в якому функціонує міліція/поліція, не лишається незмінним.

Керівництву міліції/поліції доводиться враховувати зміни, що відбуваються на глобальному, регіональному, національному рівні, а також усередині міліцейських утворень.

З початку 2000-х років на глобальному рівні характеризується зростанням міжетнічних конфліктів у формі релігійних протистоянь. Цей процес покликав до життя таку крайню форму вирішення конфліктів як тероризм, що потребує об’єднання правоохоронних структур світового співтовариства для протидії загрозі тероризму.

У країнах європейського континенту продовжується процес соціального розташування, яке посилюється завдяки притоку емігрантів, збільшується прошарок андеґраунду, зростає протистояння культур, релігій, цінностей. Проведення економічних реформ супроводжується ростом безробіття, що призводить до соціальної напруги. На рівні окремої людини спостерігається зростання самотності, відокремлення, що на рівні поведінки відбувається у вигляді самогубства, немотивованої агресивності, насильства тощо. На політико-правовому полі фахівці помітили явне протиріччя між очікуваннями населення в ефективному захисті їхнього життя від найрізноманітніших форм злочинності й суспільного безпорядку, у більш законній і гуманній поведінці поліції, а з іншого боку, через втілення у життя ліберальних теорій знижується роль держави в здійсненні владних повноважень.

На теренах України робота міліції проходить у більш скрутних умовах. Це має прояв у наступному: недоопрацьований на законодавчому рівні принцип незалежності міліції від політичних партій і угруповань, окремих державних структур; вона діє в умовах обмежених ресурсів; продовжують існувати застарілі принципи взаємодії між керівниками і підлеглими. На діяльність міліції впливає вкрай несприятливе зовнішнє оточення. Несформованість економічної, соціальної структури суспільства спричинила розподіл населення на невеличку купку багатіїв і значну частину бідних. Великі матеріальні, фінансові, людські ресурси, задіяні в тіньової економіці, є причиною розгулу корупції, хабарництва, зростання злочинних угруповань з державними посадовцями тощо.

Усередині міліції теж відбуваються нові тенденції. Наприклад, очікування молодих працівників від служби в міліції значно відрізняються від ціннісних орієнтацій старих міліціонерів. Спостерігається потреба в більш економному використанні ресурсів, які надаються з державного бюджету. Змінюється система оцінки ефективності та якості діяльності працівника міліції. В Україні, зокрема, загострилося протиріччя між рівнем освітньо-професійної підготовки (рівень бакалавра, спеціаліста) і вимогами робочого місця, службової посади, які не потребують такого рівня освітньої та професійної підготовки.

Зміни, що відбуваються на всіх рівнях, потребують відповідної реакції з боку керівництва міліції. Сьогодні основний тягар управління підрозділами в умовах змін ліг на плечі начальників середньої ланки управління. Від керівника цього рівня мають певні очікування. Щодо ділових якостей: уміння ґрунтовно аналізувати проблему; концентрації зусиль підлеглих на головному ланцюзі проблеми; проявляти гнучкість у досягненні мети; мати навички професійного застосовування різноманітних технологій і методик при вирішенні завдань; уміти застосовувати мотивацію і співробітництво; передбачати наслідки досягнутої мети; знати і демонструвати свою роль у вирішенні проблеми. В аспекті комунікативних якостей від начальника залежить правильний вибір інструментів вирішення проблеми, налагодження належних прямих і зворотних зв’язків у підрозділах.

Керівник сьогодні виконує дещо нові функції на противагу тим, які він виконував при адміністративно-командній системі. До основних функцій, що належить виконувати начальникові середньої ланки, відносяться:

– аналіз проблемної ситуації і вироблення відповідних дій;

– розробка і впровадження системи мотивації співробітників;

– інформування підлеглих про зміни, що відбуваються в суспільстві, регіоні, міліції;

– контроль за службовою поведінкою підлеглих;

– відповідальність за підбір, навчання, самоосвіту, інструктаж підлеглих.

Більш конкретно про відповідальність керівника за підбір, навчання, інструктаж і службову поведінку підлеглих.

Як уже зазначалося, відповідальність – це обов’язок і готовність фізичної або юридичної особи відповідати за вчинені дії, проступки та їх наслідки. Залежно від санкцій, що застосовуються, розрізнюють юридичну, матеріальну, моральну, політичну відповідальність. Юридична відповідальність регулюється карним, адміністративним, цивільним, дисциплінарним правом.

Юридична відповідальність за проступки, які посягають на права і свободи людини, передбачає застосування до осіб, які їх вчинили, адміністративних або кримінальних стягнень, що тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового, морального, особистісного характеру або позбавлення волі і застосовуються уповноваженими на те органами, встановлених нормами Конституції України, адміністративного або карного права.

Відповідає за проступки, пов’язані з порушенням прав і свобод людини, здійснені працівниками міліції, безпосередній начальник підрозділу. Цей принцип управління відображений як у міжнародних пактах, так і в національних нормативних актах.

У Кодексі поведінки посадових осіб у підтриманні правопорядку, який прийнятий ООН у 1979 р., сформульовані загальні обов’язки як для керівного складу, так і для рядових працівників поліції. Наприклад, ст. 1 Кодексу проголошує, що посадові особи у підтримці правопорядку постійно виконують покладені на них законом обов’язки, служачи громаді та захищаючи всіх осіб від протиправних актів у відповідності до високого рівня відповідальності, що вимагає їхня професія. При виконанні своїх обов’язків посадові особи у підтриманні правопорядку підтримують та захищають права людини стосовно всіх осіб (ст. 2).

У Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження або покарання, яка прийнята ООН у 1984 р. і основних принципах застосування сили та вогнепальної зброї посадовими особами з підтримання правопорядку (1990 р.) більш детально говориться про відповідальність керівників за службову діяльність підлеглих. До найбільш суттєвих обов’язків керівників відносяться:

– розробка стратегій для підтримки правопорядку, які б були ефективними, законними і спрямованими на дотримання прав людини (Кодекс поведінки, ст. 1,2);

– ведення чітких, повних і акуратних записів з питань розслідування, арештів, затримання, застосування сили і вогнепальної зброї, надання допомоги потерпілим, а також з усіх питань діяльності поліції (Звід принципів захисту всіх осіб, що піддаються затриманню або ув’язненню..., принцип 12; Принципи застосування сили.., принципи 6, 11, 22);

– забезпечення можливості проходження підготовки і надання чітких керівних вказівок з усіх аспек­тів діяльності поліції, які торкаються прав людини (Звід принципів захисту всіх осіб, що піддаю­ться затри­манню або ув’язненню..., принцип 3; Принципи застосування сили..., принципи 1, 11, 19);

– забезпечення працівників поліції широким арсеналом засобів, що дозволяє диференційовано застосовувати силу, і організувати їх навчання прийомам застосування таких засобів (Принципи застосування сили..., принцип 2);

– відповідальність з боку начальника за дії працівників поліції, які є його підлеглими, якщо він знає або повинен був знати про допущені його підлеглими зловживаннях, але не вжив у зв’язку з цим ніяких заходів (Принципи застосування сили..., принцип 24);

– спостереження за процесом відбору кандидатів на службу в поліцію за психологічними і фізичними якостями (Принципи застосування сили..., принцип 18);

– розробка і впровадження ефективної системи постійної звітності і оцінки роботи поліцейських (Кодекс поведінки..., ст. 8; Принципи застосування сили..., принципи 22-26).

Виконання керівником зазначених обов’язків залежить не тільки від його професійних якостей, мотивації до служби, але й від свідомості, рівня культури і поведінки підлеглих.

Підлеглий у міліції/поліції – це службовець на будь-якому рівні управління, якому належить виконати наказ, розпорядження прямого або безпосереднього начальника. Для того, щоб наказ був виконаний, він має бути коротким, зрозумілим, чітким, законним. Але своєчасність і ефективність виконання наказу залежить від якостей і мотивації підлеглого. Він повинен розуміти суть наказу, тобто бути розсудливим, проявляти готовність якісно і своєчасно виконувати накази. Однак не всі накази підлеглий співробітник міліції/поліції повинен виконувати. В Декларації про поліцію, що прийнята Парламентською асамблеєю Ради Європи, підкреслюється: «Ніякі карні і дисциплінарні заходи не можуть бути застосовані щодо поліцейського, якщо він відмовився виконувати незаконний наказ» (ст. 7). У Конституції України у ст. 60 записано, що за виконання явно злочинного розпо­рядження чи наказу настає юридична відповідальність.

У міжнародних документах, які стосуються роботи поліції, сформульовані вимоги як до якостей, так й до поведінки працівників поліції. До найбільш вагомих якостей співробітника поліції відносять: світоглядну культуру, розсудливість, компетентність, досвід, відкритість, почуття справедли­вості, комунікативні здібності, а при необхідності – організаційні якості (Європейський кодекс поліцейської етики, ст. 22, 23).

До вимог поведінки співробітника поліції відносяться:

– повага і захист людської гідності, заохочення і захист прав людини;

– боротьба з будь-якими проявами корупції;

– відповідальність перед громадою, на території якої він працює;

– збереження у таємниці свідчень конфіденційного характеру;

– імунітет від переслідувань за відмову виконувати незаконний наказ.

Взаємодія начальників і підлеглих може бути успішною за умови, якщо вони будуть дотримуватися загальних цінностей і норм, які притаманні суспільству, державі й міліції/поліції.

У преамбулі Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод сформульовані основні цінності, на яких засновано європейське співтовариство: права людини, політична демократія і верховенство права. Цих цінностей у відповідності до Конституції України дотримується і українська держава. Міліція, завдяки виконанню покладених на неї завдань і функцій, сприяє розбудові суспільних цінностей. Зокрема, діяльність міліції забезпечує громадський порядок, який умож­ливлює здійснення прав людини. Наведемо приклад. У місті планується на підставі дозволу владних структур мирна демонстрація з якогось надто суперечливого питання. Правоохоронним органам стало відомо, що готується контрдемонстрація агресивного характеру і не виключається можливість втручання у хід мирної демонстрації екстремістів з агресивними намірами. Як змушена діяти в цих умовах міліція? Якщо заборонити проведення мирної демонстрації з метою охорони її учасників від екстремістів, тоді порушується конституційне право на мирні збори і мирні демонстрації (ст. 39). Європейський Суд з прав людини наполягає, що право на мирні зібрання включає право на захист від тих, хто протидіє мирному зібран­ню інших. Тим самим забезпечується право тих соціальних груп, які воліють провести мирну демонстрацію. Забезпечення з боку міліції права людей на мирну демонстрацію показує її вклад у справу розвитку політичної демократії і верховенства права.

Знання цінностей демократичного суспільства ще не гарантує їх успішного використання співробітниками міліції у своїй практиці. Міліціонер-практик не в змозі в кожному конкретному випадку проводити розгорнутий аналіз ситуації, цілеспрямовано співвідносити свої дії з європейськими цінностями, обґрунтовувати відповідність своїх дій у стосунках із підозрюваною особою, затриманою чи взятою під варту. Тому на практиці він частіше виходить з типовості ситуацій, що виникають при стосунках міліціонер – громадянин, підлеглий – начальник при вирішенні проблеми громадянина. Тому в інструкціях, наказах, методиках положення про права людини, політичну демократію і верховенство права перекладається на мову правил, стандартів поведінки працівника міліції або взаємо­відносин між працівниками з приводу вирішення конкретної проблеми.

Наприклад, відомі правила професійної діяльності міліціонера як необхідність і пропорційність застосування сили, недискримінації, ввічливого і гуманного поводження мають бути доведені до стандартів, тобто встановлених зразків поведінки. Так, Європейський Суд вимагає, щоб розслідування злочинів завжди дотримувалось стандартів законності і справедливості. Це означає, що міліція має діяти за чіткими нормами й правилами (наприклад щодо збирання доказів або поводження з підозрюваними), які розроблені з огляду на згадані стандарти.

Впровадження в практику принципів відповідальної службової поведінки керівників, їх підлеглих, переведення загальних цінностей на мову практичних правил, стандартів професійної діяльності працівників міліції потребує розробки основних напрямків роботи керівників щодо правомірної поведін­ки підлеглих.