Витяг із судового рішення Про ймовірне порушення статті 5 Конвенції

Європейський суд з прав людини врахував, що наявність серйозних підстав підозрювати ареш­тованого у вчиненні правопорушення є умовою sine qua non² правомірності тримання під вартою. Але після закінчення певного строку тільки цього вже недостатньо. Суд повинен у цьому випадку визначити, чи виправдовують позбавлення волі інші взяті до уваги судовою слідчою владою аргументи. Якщо вони виявляться «такими, що стосуються справи» і «достатніми», Суд повинен установити, чи виявили національні компетентні органи «особливу старанність» у ході розслідування.

Для відхилення прохання г-на Томазі про звільнення слідчі органи висували чотири основні причини: вага фактів; збереження громадського порядку; небезпека тиску на свідків і змови з іншими обвинувачуваними у справі; небезпека втечі.

Наявність, неодноразово підтверджена, серйозних ознак винності, безсумнівно, є важливим чинником, але сама по собі вона не виправдовує настільки тривалого досудового ув’язнення.

У цій справі від початку існувало порушення громадського порядку, але згодом воно зникло.

На думку Суду, реальна небезпека тиску на свідків існувала від самого початку. Згодом вона зменшилася, але повністю не зникла.

Що стосується небезпеки втечі, то в рішеннях слідчих органів не міститься пояснень того, чому, незважаючи на аргументи, які надавав заявник у проханнях про звільнення, все ж визначальним елементом стала небезпека втечі і чому вони не намагалися поєднати його з використанням застави та режимом судового контролю.

Суд згодний з тим, що особлива швидкість, на яку обвинувачуваний має право, перебуваючи під вартою, розраховувати при розгляді його справи, не повинна заважати ретельним зусиллям суддів щодо виконання їхніх обов’язків³ з належною доскіпливістю. Зі справи, проте, випливає, що французькі суди не виявили у цій справі належної оперативності.

Отож, порушення статті 5, пункту 3 Конвенції мало місце.

8.2 Рієра блюм (Riera Blume) та інші проти іспанії. Судове рішення від 14 жовтня 1999 року Короткий виклад обставин справи

19 червня 1984 року у зв’язку із провадженням слідства шістьох осіб, підозрюваних у належності до секти, було привезено поліцією в суд Барселони із клопотанням про застосування міри ізоляції. Судовий слідчий віддав усне розпорядження звільнити їх під опіку сімей, одночасно рекомендуючи помістити їх до психіатричної клініки. Потім підтвердив своє рішення в письмовій формі.

Затриманих перевезли з приміщення суду в каталонську поліцейську дільницю. 20 червня 1984 року співробітники поліції помістили їх у готель і там передали їх рідним. Також приїхали діячі організації «Pro Juventud», що допомагають людям із психічними розладами. Затриманих із побоювання, що вони можуть вчинити спробу самогубства, замкнули окремо в номерах із зачиненими вікнами, під постійним наглядом найнятих людей. Протягом перших трьох днів затримані не могли залишати номери. Вони були піддані кодуванню психологом і психіатром. 29 і 30 червня 1984 року офіцер каталонської поліції провів із ними застережливі бесіди та допитав у присутності призначеного адвоката. 30 червня їм дозволили покинути готель.

Відразу ж після звільнення вони подали скаргу на шефа каталонської поліції й інших відповідальних осіб, звинувачуючи їх у різних злочинах, у тому числі в нелегальному позбавленні волі. Окружний суд у Барселоні, а пізніше Конституційний суд ухвалили, що в цьому не було нічого нелегального.

У скарзі до Суду Єлена Рієра Блюм та інші висунули обвинувачення у тому, що вони нелегально були позбавлені волі (стаття 5 Конвенції).

Іспанія не заперечувала, що заявників було позбавлено волі, стверджуючи, однак, що у цьому не можна звинувачувати каталонських поліцейських, які без злого наміру намагалися виконати вказівки судового слідчого передати затриманих родинам і запропонували їм добровільно обстежитися в психіатричній установі для відновлення рівноваги. Відповідальність за позбавлення волі несли родини й органі­зація «Pro Juventud», які оплатили номери в готелі. Рідні перебували там протягом усього періоду «кодування». По дорозі з поліцейської дільниці у готель до них ставилися як до вільних людей, вони не були взяті в наручники.