6. Типові порушення під час затримання та арешту

До найбільш типових порушень на етапі затримання та арешту можна віднести:

1. Порушення на етапі затримання особи

Саме на даному етапі має місце більшість зловживань, пов’язаних з тими або іншими порушеннями прав громадян. До таких можна віднести:

– підміна підстав затримання, коли особа, затримувана за вчинення адміністративного правопорушення, фактично підозрюється у вчиненні кримінального злочину. В даному разі найчастіше співробітники міліції використовують ст. 173. Дрібне хуліганство, ст. 178. Розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява в громадських місцях у нетверезому вигляді, ст. 185. Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця; затримання особи за підозрою в бродяжництві до 30 діб при фактичній наявності документів і постійного місця проживання (ст. 11 Закону «Про міліцію»);

– неповідомлення справжніх причин затримання. Часто особа запрошується у відділення міліції під якимсь слушним приводом, а лише пізніше вона дізнається про справжні причини затримання. (ст. 5 Закон «Про міліцію». Особам при затриманні або арешті (взятті під варту) працівниками міліції повідомляються підстави та мотиви такого затримання або арешту (взяття під варту), роз’яснюється право оскаржувати їх у суді);

– неповідомлення і не роз’яснення прав затриманої особи;

– відсутність реєстрації затриманої особи у відповідних журналах у підрозділі міліції;

– застосування заходів фізичного примусу, не викликаних поведінкою затримуваної особи. Досить часто відразу після затримання, така особа стає жертвою незаконних методів розкриття злочину, зокрема жорстокого поводження, або навіть катувань.

2. Порушення, пов’язані із забезпеченням затриманим доступу до адвоката:

– недопуск адвоката – існує практика, коли адвокатів не допускають до підзахисних, які протягом кількох годин утримуються в підрозділі міліції, посилаючись на те, що слідчий просто розмовляє з ними, опитує їх або допитує в якості свідків і, відповідно, підстав до залучення адвокатів не має.

– відмовляння від користування послугами адвоката – ця група порушень відноситься виключно до слідчого. Такий стан справ викликає особливу стурбованість, тому що слідчий діє в рамках процесуального закону (не порушує термінів, складає всі необхідні документи і т. ін.), але це все робить без належного інформування підозрюваного або звинуваченого (його захисника) та надання їм можливості будувати власний захист. Ми вбачаємо в таких діях слідчого намагання максимально забезпечити безпроблемне розслідування кримінальної справи, тому що, наприклад, задоволення клопотання підозрюваного, звинувачуваного або їх захисника про притягнення до справи свідка, спеціаліста, експерта спричиняє додаткові слідчі заходи, що у свою чергу призводить до збільшення термінів досудового слідства, появи нових можливостей для всебічного захисту від звинувачень.

Крім того, досить часто можна спостерігати ситуацію справжньої конкуренції між міліцією та адвокатурою за можливість захисту осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві у якості підозрюваних та обвинувачених. З боку міліції це проявляється у пропозиції «власних послуг» підозрюваним за певну суму «переписати» рапорт, протокол, «сприяти» у вирішенні питання про непорушення кримінальної справи. У разі згоди підозрюваної особи справа так і не доходить до адвокатів, а залучають їх лише до тих справ, де фігурантами виступають особи, які не спроможні оплатити ані роботу адвокатів, ані «послуги» працівників міліції.

– відсутність можливості залучення безкоштовного кваліфікованого захисника до процесу. Це частково пов’язано з проблемою, що обговорювалася вище, але тут є і власні особливості. Самі адвокати по-різному пояснюють це: небажанням витрачати час на оформлення необхідних документів для отримання відшкодування, незначною оплатою роботи за призначенням (близько 15 грн. за один судодень, тяганина при зверненні до відділів Міністерства юстиції тощо).

– проведення слідчих дій стосовно неповнолітніх затриманих за відсутності адвоката або законного представника;

– здійснення практики домовленостей між міліцією та адвокатами, коли, наприклад, за безоплатну справу (робота за призначенням), адвокат отримує від слідчого «платного клієнта» .