3. Національне законодавство щодо забезпечення прав людини при проведенні оперативно-розшукової діяльності

Оперативно-розшукова діяльність є важливою формою боротьби із злочинністю. Як складова частина загальної діяльності органів внутрішніх справ, органів безпеки, прикордонних військ та управління державної охорони оперативно-розшукова діяльність має державно-правовий характер. Вона тісно пов’язана з попереднім розслідуванням та дізнанням, діяльністю прокуратури і суду щодо розкриття злочинів, викриття і покарання винних, припинення розвідувально-підривної діяльності проти України спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб.

Оперативно-розшукова діяльність – це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.

Оперативно-розшукова діяльність органів внутрішніх справ має завданням:

 збір і фіксацію інформації,

 документування протиправних дій осіб для запобігання правопорушенням та їх припинення,

 виявлення і розкриття злочинів,

 розшук осіб, які їх вчинили,

 розшук осіб, які переховуються від органів розслідування, ухиляються від відбування кримінального покарання,

 розшук осіб, які безвісти зникли.

Правова основа оперативно-розшукової діяльності – це сукупність норм, які регулюють діяльність підрозділів, здійснюють оперативно-розшукову діяльність, їх права і обов’язки, визначають гарантії законності та нагляд за дотриманням законів при проведенні оперативно-розшукової діяльності, а також соціальний і правовий захист працівників оперативних підрозділів та осіб, яких залучають до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності. Ці норми встановлені Українською державою з метою захисту суспільства, держави та кожної людини від злочинних посягань.

Правову основу оперативно-розшукової діяльності становлять Конституція України, Кримінально-процесуальний кодекс України, Кримінальний кодекс України, Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність», Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з корупцією і організованою злочинністю», Закон України «Про інформацію», Закон України «Про державну таємницю», Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», Закон України «Про статус суддів України», Закон України « Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» та інші законодавчі акти й міжнародно-правові угоди і договори, учасником яких є Україна.

Дотримання прав та свобод людини і громадянина, як принцип оперативно-розшукової діяльності, викликає необхідність виконання правового режиму отримання, перевірки і використання оперативно-розшукової інформації. При здійсненні оперативно-розшукових заходів працівники опе­ративних підрозділів мають дотримуватися принципів, викладених перш за все в законодавчих та інших правових актах щодо різних процедур отримання, перевірки, обробки та використання оперативно-розшукової інформації для виконання поставлених перед ними завдань. Під час здійснення оперативно-розшукової діяльності не допускається порушення прав і свобод людини. Так, Конституція України в ст. 29 гарантує кожній людині право на свободу та особисту недоторканність. У ст. 30 кожному гарантується недоторканність житла і не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Стаття 31 наголошує на тому, що кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами отримати інформацію неможливо. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Кожний громадянин має право ознайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею (ст. 32 КУ). Обмеження цих прав і свобод (зняття інформації з каналів зв’язку, негласне проникнення у житлові приміщення тощо) мають винятковий і тимчасовий характер і можуть застосовуватись лише з санкції суду щодо особи, в діях якої є наявні ознаки тяжкого або особливо тяжкого злочину, та у випадках, передбачених законодавством України, з метою захисту прав і свобод інших осіб, забезпечення безпеки держави.

У разі порушення прав і свобод людини, а також у разі, коли причетність до правопорушення особи, стосовно якої проводилась оперативно-розшукова діяльність, не підтвердилася, Міністерство внутрішніх справ України зобов’язано поновити порушені права та відшкодувати спричинені матеріальну та моральну шкоди. Стаття 56 Конституції України наголошує: «Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень».

Гарантом дотримання прав і свобод громадян в оперативно-розшуковій діяльності виступає прокурорський нагляд за її здійсненням. Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладаються функції нагляду за дотриманням законів органами, які проводять оперативно-розшу­кову діяльність, дізнання, досудове слідство.

Великими повноваженнями щодо забезпечення та захисту прав людини наділені суди загальної юрисдикції. Статті 55 та 124 Конституції України встановлюють, що всі права і свободи людини та громадянина захищаються судом. До того ж аналіз вітчизняного законодавства переконує, що суди тепер не тільки забезпечують право людини на судовий захист, але й розглядають законність застосування найбільш суттєвих заходів процесуального примусу.

Важливою складовою частиною правової основи оперативно-розшукової діяльності є кримінально-процесуальне законодавство, завданням якого є охорона прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності й жоден невинуватий не був покараний. Стаття 14-1 Кримінально-процесуального Кодексу «Недоторканність житла, охорона особистого життя, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень» гарантує громадянам недоторканність житла та говорить про те, що особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень охороняються законом. Обшук, виїмка, огляд приміщення у громадян, накладення арешту на кореспонденцію і виїмка її в поштово-телеграфних установах можуть провадитись тільки на підставах і в порядку, встановлених цим Кодексом. У разі наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, узятих під захист, за письмовою заявою або письмовою згодою цих осіб може проводитися прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження із застосуванням або без застосування звуко-, відеозапису, фото- і кінозйомки. Прослуховування телефонних та інших переговорів здійснюється за рішенням суду.

У ході розслідування, згідно зі ст. 114 і 139 КПК України, слідчий вправі давати органам дізнання доручення і вказівки стосовно проведення оперативно-розшукових і слідчих дій щодо встановлення необхідних обставин, включаючи розшук обвинувачуваного.

Безпосереднє виявлення оперативними підрозділами при проведенні оперативно-розшукових заходів ознак злочину у відповідності до п. 5 ст. 94 КПК України є однією з підстав порушення кримінальної справи. Кримінально-процесуальний кодекс регламентує порядок проведення дізнання в кримінальних справах у залежності від ступеню тяжкості вчинених злочинів.

У законі України «Про міліцію» стаття 2 основним завданням міліції визначає забезпечення особистої безпеки громадян, їх прав і свобод, законних інтересів.

Слід зазначити, що чинне законодавство серед інших повноважень надає міліції право тимчасово обмежувати права і свободи громадян, якщо без цього не можуть бути виконані покладені на неї обов’язки. Безумовно, таке обмеження може бути застосоване лише на підставі закону. Так, статті 12-15 Закону України «Про міліцію» передбачають умови і межі застосування працівниками міліції заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї.

Конституційні принципи, такі як законність, недоторканність особи, недоторканність житла, охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, презумпція невинуватості, участь представників громадських організацій і громадян у боротьбі із злочинністю та інші, знайшли своє відображення в Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність». Згідно зі ст. 4 цього Закону оперативно-розшукова діяльність ґрунтується на принципах законності, дотримання прав і свобод людини, взаємодії з органами управління і населенням. Ст. 6 містить вичерпний перелік підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності. Приймати рішення про проведення оперативно-розшукових заходів при відсутності підстав, передбачених у цій статті, забороняється.

Оперативним підрозділам згідно зі ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності при наявності передбачених статтею 6 цього Закону підстав надається право:

– опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу;

– відвідувати жилі та інші приміщення за згодою їхніх власників або мешканців для з’ясування обставин вчиненого або такого, що готується, злочину, а також збирати відомості про протиправну діяльність підозрюваних або осіб, щодо яких провадиться перевірка;

– ознайомлюватися з документами та даними, що характеризують діяльність підприємств, установ та організацій, вивчати їх за рахунок коштів, що виділяються на утримання підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, виготовляти копії з таких документів, за вимогою керівників підприємств, установ та організацій – виключно на території таких підприємств, установ та організацій, а з дозволу суду – витребувати документи та дані, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у підготовці або вчиненні злочину, джерело та розміри їхніх доходів, із залишенням копій таких документів та опису вилучених документів особам, в яких вони витребувані, та забезпеченням їх збереження і повернення у встановленому порядку;

– знімати інформацію з каналів зв’язку, застосовувати інші технічні засоби отримання інформації;

– контролювати шляхом відбору за окремими ознаками телеграфно-поштових відправлень;

– здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів;

– встановлювати конфіденційне співробітництво з особами на засадах добровільності та інші.

Ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» наголошує, що в кожному випадку наявності підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності заводиться оперативно-розшукова справа. Закон визначає гарантії законності під час здійснення оперативно-розшукової діяльності. А саме:

 під час здійснення оперативно-розшукової діяльності не допускається порушення прав і свобод людини. Окремі обмеження цих прав і свобод мають винятковий і тимчасовий характер (п. 5, ст. 9);

 громадяни України та інші особи мають право у встановленому законом порядку отримати від органів, на які покладено здійснення оперативно-розшукової діяльності, письмове пояснення з приводу обмеження їх прав і свобод та оскаржити ці дії (п. 9, ст. 9);

 отримані внаслідок оперативно-розшукової діяльності відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій, зберіганню не підлягають і мають бути знищені (п. 12, ст. 9) та інші.

Особи, які залучаються до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, зобов’язані зберігати таємницю, що стала їм відома. Розголошення цієї таємниці тягне за собою відповідальність за чинним законодавством, крім випадків розголошення інформації про незаконні дії, що порушують права людини. Згідно зі ст. 11 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» забороняється залучати до виконання оперативно-розшукових завдань медичних працівників, священнослужителів, адвокатів, якщо особа, щодо якої вони мають здійснювати оперативно-розшукові заходи, є їхнім пацієнтом чи клієнтом.

Нагляд за дотриманням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності здійснюється Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя і прирівняними до них прокурорами та їх заступниками, а також уповноваженими наказом Генерального прокурора України начальниками та прокурорами управлінь, відділів Генеральної прокуратури України та прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (ст. 14 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»).

Згідно із Законом України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» спеціальним підрозділам органів внутрішніх справ у боротьбі з організованою злочинністю надано право за рішенням суду додатково використовувати спеціальні технічні засоби у разі:

– контролю, фіксації і документування розмов та інших дій осіб за наявності підстав вважати їх причетними до організованої злочинної діяльності;

– фіксування та документування факту телефонної розмови між громадянами, надсилання листа або телеграфного повідомлення без порушення таємниці змісту телефонної розмови, листа або телеграфного повідомлення;

– забезпечення особистої безпеки і безпеки житла, майна працівників спеціальних підрозділів органів внутрішніх справ і Служби безпеки України, учасників кримінального судочинства, їхніх близьких родичів, за їхньою згодою, у разі загрози заподіяння їм шкоди у зв’язку з їхньою участю в боротьбі з організованою злочинністю (п. 1 ст. 15 Закону).

До правової основи діяльності оперативних підрозділів входить також Закон України «Про прокуратуру», в якому велика увага приділяється організації нагляду з боку прокуратури за дотриманням законів органами, які ведуть боротьбу із злочинністю. Основними завданнями цього нагляду є сприяння розкриттю злочинів, захисту особи, її прав, свобод, власності, прав підприємств, установ, організацій від злочинних посягань, а також виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинені злочини.

Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» передбачає можливість захисту органами внутрішніх справ потерпілих і свідків, які сприяли виявленню, запобіганню, припиненню і розкриттю злочинів (у разі надходження погроз на їхню адресу тощо). Так, орган, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, дізнання, слідчий, прокурор, суд, одержавши заяву або повідомлення про загрозу безпеці особи, яка брала участь або сприяла у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів, зобов’язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше трьох діб, а в невідкладних випадках – негайно прийняти рішення про застосування або про відмову в застосуванні заходів безпеки.

Закон України «Про державну таємницю» у ст. 8 визначає, що до державної таємниці у сфері державної безпеки та охорони правопорядку може бути віднесена інформація «про засоби, зміст, плани, організацію, фінансування та матеріально-технічне забезпечення, форми, методи і результати оперативно-розшукової діяльності; про осіб, які співпрацюють або раніше співпрацювали на конфіденційній основі з органами, що проводять таку діяльність; про склад і конкретних осіб, які є негласними штатними працівниками органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність». У статті також обумовлено, що забороняється віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим будуть звужуватися зміст і обсяг конституційних прав та свобод людини і громадянина, завдаватиметься шкода здоров’ю та безпеці населення. І вказано, що не відноситься до державної таємниці інформація про факти порушень прав та свобод людини і громадянина, а також про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб.

Закон України «Про звернення громадян» забезпечує громадянам України можливість відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення. Нагляд за дотриманням законодавства про звернення громадян здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами. Відповідно до наданих їм чинним законодавством повноважень вони вживають заходів до поновлення порушених прав, законних інтересів громадян, притягнення порушників до відповідальності (cт. 29).

Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» встановлює систему особливих заходів державного захисту працівників суду і правоохоронних органів від перешкоджання виконанню покладених на них законом обов’язків і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на життя, здоров’я, житло і майно зазначених осіб та їхніх близьких родичів у зв’язку із службовою діяльністю цих працівників.

Відповідно до ст. 5 зазначеного Закону для забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їхніх близьких родичів, недоторканності житла, а також збереження їхнього майна з урахуванням конкретних обставин можуть вживатися відповідно до законодавства такі заходи:

o особиста охорона, охорона житла і майна;

o видача зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку; встановлення телефону за місцем проживання; використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;

o тимчасове розміщення в місцях, що забезпечують безпеку;

o забезпечення конфіденційності даних про об’єкти захисту;

o переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зовнішності, переселення в інше місце проживання.

Крім законів, правове регулювання оперативно-розшукової діяльності здійснюється також указами Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України.

Указом Президента України «Про заходи щодо посилення контролю за розробленням, виготовленням і реалізацією технічних засобів негласного отримання інформації» від 14 грудня 1998 р. № 1346/98 визначено, що розроблення, виготовлення і реалізація спеціальних ТЗ для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації можливі лише за наявності ліцензії, виданої в порядку, передбаченому ст. 4 Закону України «Про підприємництво». Таку ліцензію видає Служба безпеки України .

Важливим правовим актом, спрямованим на забезпечення конституційних прав громадян (недоторканність житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, невтручання в особисте і сімейне життя) під час проведення оперативно-технічних заходів є Указ Президента України від 7 листопада 2005 р. № 1556 «Про додержання прав людини під час проведення оперативно-технічних заходів». Цим Указом передбачено створення Служби спеціального зв’язку та захисту інформації України як центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом, основним завданням якої має стати реалізація державної політики у сфері захисту державних інформаційних ресурсів у мережах передачі даних, забезпечення функціонування державної системи урядового зв’язку, Національної системи конфіденційного зв’язку, криптографічного та технічного захисту інформації. Крім того, важливість цього нормативного акта зумовлена тим, що його виконання передбачає внесення протягом чотирьох місяців великої кількості змін у відомчі нормативні акти всіх правоохоронних органів держави, внаслідок чого цілком зміниться механізм застосування оперативно-технічних заходів і засобів.

Правову основу діяльності оперативних підрозділів складають також постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1998 р. №557 «Про Уповноваженого у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини» було затверджено Положення про Уповноваженого у справах дотримання Конвенції про захист прав та основних свобод людини.

Велике значення в правильному застосуванні законів правоохоронними органами в діяльності щодо боротьби зі злочинністю мають керівні роз’яснення, які даються Пленумом Верховного Суду. Такі роз’яснення оформлюються у вигляді постанов і містять, як правило, приписи з питань належного застосування законодавства, які є нормативними для всіх органів і посадових осіб, що застосовують роз’яснені Пленумом положення законів. Наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. № 9, та лист Верховного Суду України «Про тимчасовий порядок розгляду матеріалів про дачу дозволу на проникнення до житла чи до іншого володіння особи, накладення арешту на кореспонденцію і виїмку її в поштово-телеграфних установах та зняття інформації з каналів зв’язку (телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції)» від 19 листопада 1996 р. № 16/1. У цьому листі визначено обсяг оперативно-технічних заходів, встановлений їх перелік та процедура отримання дозволу, а також визначається, що дані, отримані в результаті застосування зазначених заходів, долучаються до справи лише у разі, коли вони визнані доказами у справі.

Генеральний прокурор України видає накази, вказівки і приписи, обов’язкові для виконання всіма органами прокуратури. Так, наприклад, наказом Генерального прокурора України № 4 гн від 06. 04. 2004 р. «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при проведенні оперативно-розшукової діяльності» уповноважені прокурори здійснюють нагляд за дотриманням законів при проведенні оперативно-розшукової діяльності щодо законності застосування окремих обмежень прав і свобод людини, які мають винятковий і тимчасовий характер, законності і обґрунтованості подань до суду про надання дозволу на проведення оперативно-розшукових заходів, зокрема на зняття інформації з каналів зв’язку; перевіряють відповідність постанов суду про надання дозволу на проведення оперативно-технічних заходів вимогам чинного законодавства протягом 3 діб з дня надходження повідомлення про їх винесення.

Згідно з наказом Генеральної прокуратури України № 6 гн від 15 квітня 2004 р «Про організацію наглядової діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод громадян та інтересів держави» зазначено, що при надходженні звернень, заяв, повідомлень про конкретні порушення конституційних прав і свобод людини, інтересів держави, від кого вони б не виходили, прокуратура діє в межах повноважень позасудового захисту, а коли це неможливо – шляхом представництва в судах їх інтересів. При цьому, використовуючи надане законом право, витребує для перевірки документи та матеріали, залучає до її проведення спеціалістів, отримує від посадових осіб усні або письмові пояснення щодо порушень закону тощо. Реалізуючі свої повноваження, прокурор, залежно від виявлених порушень закону та з метою їх усунення, вносить подання, протест або припис, пред’являє позов, виносить постанову про порушення кримінальної справи, дисциплінарного чи адміністративного провадження. Якщо через внесення документів прокурорського реагування не вдалося позасудовим шляхом поновити порушені конституційні права та свободи людини, відшкодувати завдану державі шкоду, прокурор звертається з позовною заявою до суду.

Здійснюючи оперативно-розшукову діяльність, оперативні підрозділи керуються відомчими нормативними актами: рішеннями колегій, наказами, положеннями, інструкціями, що регулюють питання оперативно-розшукової діяльності. Вони не являються правовою основою цієї діяльності тому, що містять не нові правові норми, а лише тлумачення щодо застосування чинних правових норм, сформульованих вищими органами державної влади в законах, указах і постановах. Відомчі нормативні акти визначають методику і тактику проведення оперативно-розшукових заходів, перелік і процес використання оперативних та оперативно-технічних засобів, режим таємності та інші положення, обов’язкові для оперативних підрозділів.

Наказом МВС України № 1177 від 10.10.2004 р. «Про затвердження положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі МВС України» зазначено, що скарга на дії чи рішення органу внутрішніх справ або посадової особи подається в порядку підлеглості вищому органу внутрішніх справ або посадовій особі відповідно до чинного законодавства, а в разі незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням – безпосередньо до суду. За кожною скаргою, в якій громадяни порушують питання про наявність порушень чи недоліків у роботі органів внутрішніх справ або скаржаться на дії працівників ОВС, проводиться ретельна перевірка викладених фактів органом внутрішніх справ, до якого звернувся громадянин. За результатами перевірки надаються матеріали керівникові органу внутрішніх справ або його заступникам, у яких зазначається, підтвердилися чи ні наведені відомості (факти) і які заходи вжиті для усунення виявлених порушень чи недоліків та притягнення до відповідальності винних осіб. Громадянинові за наслідками розгляду скарги надається письмова або усна відповідь (за його бажанням).

З метою здійснення заходів, спрямованих на реалізацію інформаційної політики у правоохоронній сфері, подальшого розвитку відкритості та прозорості в діяльності органів внутрішніх справ Наказом МВС України № 330 від 25.03.2004 року було створено Департамент зв’язків з громадськістю МВС України.