Аксой проти туреччини (aksoy V. Turkey) Судове рішення від 18 грудня 1996 року Короткий виклад обставин справи

Г-н Аксой, турецький громадянин, наприкінці листопада 1992 року був заарештований за підозрою у терористичній діяльності й утримувався під вартою поліції в Головному управлінні безпеки в Кізілтепе (у південно-східній частині Туреччини, що була зоною надзвичайного стану). Його утримували під вартою щонайменше 14 днів і звільнили 10 грудня 1992 року.

За словами заявника, у поліції його піддали такій формі катування, як «палестинське підвішування», тобто його підвішували за руки, зв’язані за спиною, оголеного, катували електричним струмом, били й ображали словесно. Він заявляв, що в результаті підвішування його руки втратили здатність рухатися.

8 грудня 1992 року г-н Аксой постав перед прокурором, який після допиту видав наказ про його звільнення. Є розбіжності із приводу того, чи говорилося взагалі про фізичний стан г-на Аксоя під час проведення допиту прокурором і чи скаржився він прокуророві на те, як з ним поводилися під час тримання під вартою. Однак 15 грудня Аксоя поклали в лікарню з діагнозом двосторонній параліч передпліччя, що вимагало накладення шин. Він залишався в лікарні до 31 грудня.

21 грудня 1992 року прокурор відмовив у порушенні кримінальної справи стосовно Аксоя. Не було порушено ні цивільної, ні кримінальної справи із приводу твердження заявника про жорстоке поводження з ним під час утримання під вартою.

У своїй скарзі, поданій 20 травня 1993 року в Європейську комісію з прав людини, г-н Аксой стверджував, що під час арешту він піддався поводженню, несумісному зі статтею 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, що були також порушені стаття 5 (пункт 3) і стаття 6 (пункт 1), через що він був позбавлений судового захисту.

20 квітня 1994 року Комісія одержала інформацію від родичів заявника про те, що г-н Аксой був убитий 16 квітня. Вони повідомляли, що 14 квітня по телефону йому погрожували смертю, якщо він не відкличе свою скаргу в Комісію. Уряд Туреччини заперечував якусь причетність до цього й повідомив, що один зі членів РПК (Робітничої партії Курдистану) був арештований і обвинувачений у цьому вбивстві.

Батько заявника вирішив продовжити розгляд справи.

Витяг із судового рішення Про вичерпання внутрішніх засобів правового захисту

Уряд у цій справі стверджував, що заявник не використав усіх національних засобів правового захисту. Г-н Аксой міг би мати доступ до трьох видів засобів: вимога порушити кримінальне переслідування, цивільний позов і/або адміністративна скарга.

Заявник не заперечував, що зазначені засоби є формально частиною турецької правової системи, однак, на його думку, у районі надзвичайного стану вони були ілюзорні, недостатні й неефективні. Зокрема, він посилався на доповіді деяких міжнародних організацій, які свідчили, що катування затриманих були систематичними й дуже поширеними по всій Туреччині, і ставили під сумнів щирість бажання держави покласти край такій практиці.

Він також твердив, що повідомив прокуророві 10 грудня 1992 року про застосування катувань, і навіть якби він цього не зробив, прокурор міг чітко бачити, що він не володіє руками належним чином. Відмова прокурора почати кримінальне розслідування створила для заявника надто великі труднощі, які не дозволили йому скористатися іншими внутрішніми засобами правового захисту.

Наостанок заявник нагадав суду, що жоден із засобів правового захисту не був доступним навіть теоретично відносно його скарги на тривалість утримання під вартою без судового контролю, тому що це було абсолютно законним за турецьким законодавством.

Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до статті 26 Конвенції [26] заявник повинен мати нормальний доступ до наявних достатніх засобів правового захисту. Ніщо не зобов’язує звертатися до засобів правового захисту, які не є достатніми й ефективними. Правило статті 26 також незастосовне, якщо доведено існування адміністративної практики, яка полягає у повторюваності дій, несумісних з Конвенцією, у поєднанні з офіційною терпимістю держави, що робить використання засобів захисту марними й неефективними [27] .

Розглянувши обставини цієї справи, Суд вважає, що навіть якщо заявник не подав скаргу прокуророві із приводу жорстокого поводження під час утримання під вартою в поліції, тілесні ушкодження, які він одержав, повинні були бути добре помітні під час зустрічі. Однак прокурор зволів за краще не цікавитись природою, величиною і причиною цих ушкоджень усупереч тому, що за турецьким законом він зобов’язаний був це зробити.

Позаяк було очевидно, що прокурор знав про тілесні ушкодження, але не вчинив ніяких дій, у заявника склалося переконання, що він даремно сподівається привернути до себе увагу й домогтися задоволення своїх вимог, вдаючись до національних засобів правового захисту.

Суд тому дійшов висновку, що були особливі обставини, які звільняли заявника від його обов’язку вичерпати внутрішні засоби правового захисту.