Визначення понять "компетенція" і "компетентність"

у наукових джерелах

№	Компетенція	Компетентність
1.	сукупність взаємопов΄язаних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності), необхідних для виконання певного виду діяльності [247]	сукупність знань і вмінь, необхідних для ефективної професійної діяльності [477, с.149]; комплекс професійних знань, умінь, відносин, професійних якостей особистості [190, с.9 ]
2.	відповідність, уміння, необхідні для виконання певної роботи, завдання, обов'язок; розумові здібності або загальні вміння і навички [751, с.200]	володіння певними знаннями, навиками, життєвим досвідом, що дозволяє припускати щось, вирішувати певні питання [683]
3.	це соціально закріплений освітній результат, ... реальні вимоги до засвоєння сукупності знань, способів діяльності, досвіду з певної галузі знань, якостей особистості [50, с.49]	специфічна здатність, необхідна для ефективного виконання конкретної дії в конкретній предметній галузі, яка охоплює вузькоспеціальні знання, специфічні предметні навички, способи мислення, розуміння відповідальності за власні дії [485, с.6]
4.	готовність фахівця до діяльності, яка ґрунтується на знаннях і вміннях, набутих у процесі навчання і спрямованих на успішне включення у професійну діяльність [433, с.9]	інтегральна якість особистості, яка виявляється у здатності, що грунтується на знаннях і досвіді, які набуті у процесі навчання і соціалізації і орієнтовані на самостійну й успішну участь у діяльності [515]
5.	інтегративна цілісність знань, умінь і навичок, які забезпечують професійну діяльність [201, с.26]	сукупність знань у дії. Набуття, перетворення і використання знань пропонує активну пізнавальну діяльність [201, с.25]

(Г.Кловак [244]), етична компетентність вчителя початкових класів (Л.Хоружа [668]), професійна компетентність майбутніх учителів іноземних мов (В.Баркасі [31]). Серед характерних рис професійної компетентності вчені виділяють:

- підвищення ролі суб΄єкта в соціальних перетвореннях, його здатність зрозуміти динаміку процесів розвитку і впливу на їх хід (Д.Чернілевський [677]);

- здійснення на високому рівні педагогічної діяльності, педагогічного спілкування, вияв особистості вчителя, досягнення результатів у навчанні та вихованні школярів (А.Маркова [334]);

- сукупність умінь майбутнього педагога особливим способом структурувати наукові та практичні знання з метою ефективного вирішення професійних завдань (О.Дубасенюк [174, с.71]).

Вважаємо, що такі характеристики важливо доповнити конкретизацією професійних компетенцій, які в сукупності складають професійну компетентність фахівця. На нашу думку, професійну компетентність учителя української мови і літератури можна визначити як інтегральну особистісну якість, що включає сукупність професійних компетенцій, які зумовлюють готовність до педагогічної діяльності. Професійну компетенцію майбутнього вчителя української мови і літератури характеризуємо як сформовану систему професійних знань і вмінь, філологічних і педагогічних здібностей, ціннісних орієнтацій, стилю спілкування, необхідних для якісного виконання педагогічної діяльності. Головним орієнтиром для виділення певної кількості компетенцій є соціальне замовлення, що відображає проблеми вищої педагогічної освіти, суспільні вимоги до особистісних якостей.

Розробляючи складові професійної компетентності вчителя української мови і літератури, ми зверталися до дисертаційних досліджень, які виконані в Росії і Білорусії. Цілісна система російської філологічної освіти представлена у ґрунтовному дослідженні Т.Балихіної [27]. Авторка численних праць з методики навчання російської мови іноземних студентів аналізує шляхи формування лінгвістичної, літературознавчої, лінгвокультурознавчої, педагогічної, психологічної, лінгводидактичної, комунікативної компетенцій філолога, зокрема викладача російської мови як іноземної в багаторівневій університетській освіті, характеризує історію становлення російської лінгводидактичної науки, подає порівняльний аналіз професійної компетенції російського та американського філолога. Вкажемо, що окреслюючи функціональне наповнення професійної компетентності вчителя української мови і літератури, ми враховували підходи Т.Балихіної. Зміст і складові професійно-діяльнісної компетенції викладача російської мови як іноземної доцільно розкриті в дисертаційному дослідженні В.Молчановського [366]. Учений, зокрема, окреслює змістове наповнення лінгвістичної, загальнокультурної, психологічної, педагогічної, методичної, професійно-комунікативної компетенцій, психологічної готовності викладача до виконання професійних функцій. Шляхи формування професійної комунікативної компетенції вчителя - російського словесника на матеріалі лінгвістичних дисциплін (стилістики і культури мови) подані в роботі білоруського дослідника В.Русецького [500].

З’являються поодинокі дисертації [410] і статті [293; 568], які стосуються окремих аспектів професійної компетентності вчителя української мови і літератури. Л.Орєхова [410] досліджує особливості мовної, мовленнєвої, комунікативної та лінгвоестетичної компетенцій як складових формування професійно-мовленнєвої діяльності майбутніх учителів української мови і літератури, Т.Симоненко [568] розробляє модель професійної комунікативної компетенції, О.Мамчич – формування лінгвістичної компетентності майбутніх учителів початкових класів [332]. Водночас питання цілісного формування професійної компетентності вчителя української мови і літератури в умовах його професійної підготовки у вищому педагогічному навчальному закладі, зокрема в навчально-пізнавальній, науково-дослідній діяльності, під час навчально-пошукових і педагогічних практик ще не були об′єктом ґрунтовних досліджень.

Досвід показує, що в процесі навчання в педагогічному ВНЗ студенти набувають професійних компетенцій. Натомість професійна компетентність учителя української мови і літератури розвивається й виявляється вже у процесі реальної педагогічної діяльності. Припускаємо також, що професійна компетентність може бути сформована у випускника-філолога на високому рівні готовності до педагогічної діяльності. Спроба перевірки такого припущення реалізована нами в розділі 6.

Соціальні потреби, освітньо-кваліфікаційні вимоги спеціальності, вимоги Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти, аналіз численних наукових праць, програм сучасних навчальних дисциплін, практик для вищої школи [24; 62; 80; 113; 166; 217; 375; 220; 312; 224; 286; 466; 559; 567], анкетувань, проведених серед викладачів, вчителів, тривалий досвід викладання на філологічному факультеті педуніверситету дозволяють сформувати такий склад професійної компетентності вчителя української мови і літератури: педагогічна, психологічна, лінгвістична, мовна, мовленнєва, комунікативна, фольклорна, літературна, етнокультурознавча, методична, інформаційна, дослідницька компетенції. Кожна з виділених професійних компетенцій виконує власні функції і теж може бути представлена як певна сукупність компетенцій, що розкривають її специфіку. Водночас усі види професійних компетенцій тісно взаємопов’язані.

Розглянемо змістове наповнення означених професійних компетенцій. Випускник-філолог повинен бути готовим здійснювати навчання і виховання школярів з урахуванням специфіки предметів, що ним викладаються, сприяти соціалізації, формуванню загальної культури особистості, усвідомленому вибору і наступному опануванню професійно-освітніх програм, використовувати різноманітні методи, прийоми, засоби навчання й виховання, виробляючи разом з тим власний стиль викладання. Підмурівком фахової підготовки вчителя-україніста є педагогічна компетенція. Ця складова ґрунтується на знанні теорії і практики навчання й виховання, дидактичних закономірностей навчального процесу, педагогічної етики, фундаментальних концепцій, законів, закономірностей розвитку педагогічних явищ, провідних педагогічних теорій, основних категорій, понять. Педагогічна компетенція передбачає набуття вмінь проектувати педагогічну діяльність, здійснювати науково-педагогічне спілкування в галузі мово-, літературознавства, володіти професійно-практичними навичками навчання мови і літератури, керувати пізнавальною діяльністю учнів, знаходити найбільш ефективні способи впливу на школярів, ураховувати їх вікові і психологічні особливості, створювати і згуртовувати колектив з метою вирішення освітніх завдань, планувати, контролювати і коригувати власну діяльність тощо. В основі психологічної компетенції - знання загальної, вікової, соціальної, педагогічної психології, лінгвопсихології, психічних процесів, пам΄яті, мислення, мовної діяльності, вміння визначати рівень і мотиви розвитку особистості, формувати ціннісне ставлення до пізнавальної діяльності.

Фундаментом професійної компетенції вчителя-словесника є його якісна лінгвістична підготовка, формування лінгвістичної компетенції як комплексу наукових знань про мову в її комунікативному, функціональному, психолінгвістичному, прагматичному аспектах, вмінь оперувати лінгвістичними знаннями у професійно-педагогічній і науково-дослідницькій діяльності, здатності до мовної рефлексії. Її складові – теоретико-лінгвістична, історико-лінгвістична, соціолінгвістична компетенції. Мовна компетенція передбачає опанування мовної системи за рівнями фонетики, лексики, морфології, синтаксису, стилістики тексту, а отже, відповідно формування лексичної, орфографічної, орфоепічної, граматичної, синтаксичної компетецій. Головними показниками мовної компетенції майбутніх учителів є мовознавчі знання, що включають мовно-теоретичний, психолінгвістичний, соціолінгвістичний та етнолінгвістичний компоненти, мовні вміння і навички, високий рівень володіння різними видами мовленнєвої діяльності, культуру усного і писемного мовлення, лінгвометодичні вміння.

Прикметною ознакою сьогодення є зростання ролі власної мовленнєвої творчості студента. Тому формування мовної компетенції тісно пов'язане з розвитком мовленнєвої компетенції як сукупністю вмінь використовувати мовний матеріал для досягнення комунікації. Найважливішим фактором успішного спілкування виступає комунікативна компетенція - сукупність особистісних властивостей, можливостей, мовних і позамовних знань і вмінь; вона забезпечує здатність орієнтуватися в ситуаціях спілкування, обирати відповідну модель комунікації. Учитель української мови і літератури повинен бути не лише знавцем лінгвістичних законів і літературних тонкощів, а й майстром живого слова, виразного читання, ритором, який володіє прийомами правильного, логічного, переконливого мовлення. Словеснику також важливо вміти користуватися такими засобами, як жест, міміка, хода, інтонація, звучність, чіткість, експресивність мовлення, тембр голосу тощо.

Компетентний, високоерудований вчитель-словесник має плекатися в рідній культурі, рідному народному слові. Отже, набуває важливості фольклорна компетенція як сукупність знань про усну і пісенну народну творчість в діахронії та синхронії, вміння здійснювати філологічну інтерпретацію, оцінювати естетику, духовно-моральний потенціал фольклорного тексту як складову національної духовної культури, співвідносити прочитане з власними цінностями. Художня література віддзеркалює ментальність українського народу, “відтворює історичне тло, на якому формувалася і деформувалася національна самосвідомість мас”, уводить читача “в ситуації емоційного співпереживання, виховує естетичний ідеал” [355, с.6]. Тому метою набуття літературної компетенції є сукупність знань про українську, зарубіжну літературу, вміння глибоко й естетично повноцінно сприймати літературний твір, його психологію, філософію тощо, створення умов для формування внутрішньої потреби в неперервному вдосконаленні, в реалізації своїх творчих можливостей. У вищій педагогічній школі необхідно виховати прагнення до обов΄язкового проникнення у таємниці творчої праці письменника.

Педагог має знати історію української культури, її місце в системі світової культури, розумітися на традиціях, звичаях і обрядах рідного народу, викладати українську мову як національно-культурний феномен, що відображає духовно-моральний досвід народу, а українську літературу - в контексті розвитку української і світової культури, обґрунтовувати власну позицію до питань, які стосуються ціннісного ставлення до історичного минулого, а, отже, володіти етнокультурознавчою компетенцією.

Підґрунтя методичної компетенції складають знання методологічних і теоретичних основ методики навчання мови, літератури, концептуальних основ, структури і змісту засобів навчання (підручників, навчальних посібників тощо), уміння застосовувати знання мови і літератури в педагогічній діяльності, виконувати основні професійно-методичні функції (комунікативно-навчальну, розвивальну, гностичну та ін.). Випускники філологічних факультетів педагогічних університетів повинні вміти орієнтуватися у просторі основних тенденцій, що визначають сучасний стан лінгвістичної, літературної освіти в загальноосвітніх середніх навчальних закладах, зокрема в розширенні обсягу змісту навчального матеріалу у зв'язку із включенням таких предметів, як культура мови, стилістика, риторика або їх елементів; посиленні принципів інтегративності, міжпредметної взаємодії, текстоцентричного підходу, опори на історію мови тощо.

Досвід переконує: знання з фольклору, літератури мають визначатися не кількістю прочитаних текстів, а роздумами над тим, чи "навчили" ці тексти співтворчості і співпереживанню, чи дали можливість відчути музику письменницького слова, чи сприяли вихованню інтелігентності й діалогу особистостей. Виникає нагальна потреба викладати літературу так, щоб пізнання моральних норм і культурних цінностей відбувалося через емоційне переживання їх громадянської й особистісної значущості, наповнення особистості кожного студента високим культурним змістом. Словеснику необхідно бути чутливим, мобільним, “гнучким” до різних нововведень: уміти спрямовувати й формувати філологічні смаки учнів, виявляти сміливість у поданні обґрунтованої оцінки тим творам, літературним явищам, які ще не отримали офіційної критичної оцінки тощо. Це відповідає меті особистісно-орієнтованого навчання і сприяє індивідуально-творчому саморозвитку особистості у світі культури.

Важливою рисою вчителя виступає інформаційна компетенція як сукупність знань сучасних інформаційних процесів, умінь самостійного пошуку, аналізу, відбору й систематизації необхідної інформації, у т.ч. електронної, її збереження та передавання. Оволодіння вчителем української мови і літератури основами нових інформаційних технологій дає можливість якісніше аналізувати інноваційний досвід, розробляти нові технології навчання, предметні методики викладання.

Невід’ємною складовою є дослідницька компетенція вчителя. Словесник повинен володіти методологією наукової творчості, науковим мисленням, уміти спостерігати й аналізувати, висувати гіпотези щодо вирішення спірних питань, виконувати дослідницьку роботу тощо. Неперервність освіти зумовлює потребу у “прогностичній” компетенції, тобто компетенції, орієнтованій на “завтра”. Сучасний випускник ВНЗ повинен бути готовим до роботи в загальноосвітніх навчальних закладах різного типу і профілю, вміти організовувати вивчення мови, літератури за варіативними програмами і підручниками, здійснювати відбір відповідного матеріалу. Це посилює увагу до розвитку творчих здібностей особистості, формування постійної мотивації до самоосвіти і саморозвитку.

Врахування змістової наповненості кожної із складових професійної компетентності дозволяють переосмислити шляхи і засоби їх формування у процесі професійної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури в педагогічному університеті. Уявна модель професійної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури представлена на рис.1.1. Умовою її функціонування визначено органічне поєднання компонентів, підсистем професійної підготовки вчителя української мови і літератури – навчально-пізнавальної, науково-дослідної підготовки, виховної роботи та практик з метою формування культуромовних педагогів, їх професійної компетентності. Навчально-пізнавальна підсистема спрямована на формування професійної компетентності, науково-дослідна підсистема відіграє системостворюючу роль у формуванні методологічної культури майбутнього вчителя, поглибленні складових професійної компетентності. Навчально-пошукові і педагогічні практики як органічна складова підсистеми практичної діяльності сприяють вдосконаленню й апробації професійної компетентності. Взаємозв′язок підсистем професійної підготовки відбувається шляхом особистісно-діяльнісного підходу, який забезпечує розвиток студентів як особистостей, їх творчих здібностей. Результатом професійної підготовки студентів-випускників філологічного факультету педагогічного університету, на нашу думку, є їх мовно-мотиваційна, інформаційно-компетентнісна, операційно-діяльнісна готовність до здійснення педагогічної діяльності. Аналіз цих компонентів професійної готовності подано в розділі 3.