4.1. Навчально-пізнавальна діяльність майбутніх учителів української мови і літератури як основа формування професійної компетентності

4.1.1. Формування професійної компетентності студентів-філологів при вивченні психолого-педагогічних курсів

Центральне місце в підсистемі навчально-пізнавальної діяльності майбутнього вчителя-словесника займає психолого-педагогічна підготовка. Систему педагогічних наук у вищому навчальному закладі складають такі курси: загальна педагогіка, історія педагогіки, українська етнопедагогіка, основи педагогічної майстерності, основи наукових досліджень, методика виховної роботи (перелік навчальних дисциплін подано в дод.Ж, табл. Ж.1). Цілком логічним вважаємо твердження історика педагогіки Л.Вовк [101, с. 17] про те, що зміст і структура навчальних дисциплін цього блоку мають підпорядковуватися вимогам інтеграції вітчизняної реформованої педагогічної освіти з глобальними світовими освітніми імперативами. Координація навчальних програм педагогічних курсів на рівні кафедр і тісне співробітництво між викладачами "суміжних" дисциплін (української мови, української літератури, педагогіки, методики, психології) дозволяє уникнути дублювання. Оволодіння студентами матеріалом педагогічних курсів сприяє формуванню педагогічного мислення, умінь розглядати педагогічні явища діалектично, у взаємозв′язку.

Аналіз програм і підручників [62; 202; 281; 370; 580 630; 715] показує, що в сучасних соціокультурних умовах істотно переглядається зміст курсу педагогіки, посилюються гуманістичні аспекти, координуються внутрішньо- та міжпредметні зв'язки. Опанування розділів педагогіки передбачає розгляд процесів розвитку вітчизняних і зарубіжних педагогічних учень, загальних основ педагогіки, проблем дидактики, теорії виховання, принципів організації навчально-виховного процесу в освітніх закладах різного типу, завдань, форм і методів діяльності педагога.

З гуманістичною природою педагогічної діяльності, високою місією учителя-професіонала, майстра-комунікатора, інноватора знайомить "Вступ до спеціальності", який "залучає до процесу усвідомленого формування в особистості освітньо-професійної орієнтації", "занурює" в педагогіку і як у галузь загальнолюдської культури, і як у науку, і як у практичну діяльність" [179], сприяє адаптації першокурсників до умов навчання у вищому закладі, їх свідомого й активного включення в самостійну навчальну, наукову, громадську діяльність, забезпечує початкову підготовку до проведення педагогічної практики. Цілком природнім вважаємо включення у вступну частину цього курсу навчального матеріалу з історії педагогіки, окремих питань дидактики, методики викладання української мови і літератури, напрацювань із загальної психології, навчальних курсів "Культура мови", "Риторика".

На заняттях з цієї та наступних педагогічних дисциплін, на нашу думку, важливо передбачати питання, що стосуються історичного розвитку національної системи професійної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури, пізнання педагогічної культури рідного народу в діалозі інших слов’янських культур, наприклад, польської.

При вивченні тем "Педагогічна професія і її роль у суспільстві", "Особистість педагога" з'ясовуємо функції школи в умовах модернізації освіти, значення педагогічної професії, перспективи розвитку освітніх закладів і системи освіти в цілому. Вважаємо за необхідне змоделювати професійні й особистісні якості вчителя-словесника, схарактеризувати приклади гуманістично спрямованої діяльності видатних педагогів-дитинознавців, зокрема Януша Корчака, А.Макаренка, В.Сухомлинського. Проводимо паралелі між педагогічними поглядами польського письменника і лікаря Януша Корчака і педагогікою толерантності А.Макаренка. Порівнюємо долі педагогів: Януш Корчак, відвезений і розстріляний разом із двомастами своїми вихованцями Будинку сиріт у німецькому концтаборі у Треблінці 1942 року, і Василь Сухомлинський, який волею долі цього ж 1942 року носив у своїх грудях осколки німецької свинцевої кулі. Твори Януша Корчака справили величезне враження на українського педагога, спонукали назвати одну з книг “Серце віддаю дітям”.

Продовження знайомства з педагогікою А.Макаренка і В.Сухомлинського триває в курсі історії педагогіки, що спрямовується на вироблення у студентів уявлення про цілісний історико-педагогічний процес розвитку людської думки незалежно від епох, регіонів, соціальних структур, формування історико-педагогічної свідомості. У педагогічних ВНЗ це реалізується через:

- розгляд історико-педагогічного процесу в Україні з позицій цілісного концептуального підходу в контексті розвитку світового культурно-освітнього процесу, засвоєння студентами історико-педагогічних знань з урахуванням їх професійної, педагогічної, соціальної, культурологічної, світоглядної функцій, евристичної і прогностичної спрямованості (НПУ ім. М.П.Драгоманова) [101, с.19];

- розкриття сутності сім'ї, родинної педагогіки, історико-педагогічних явищ і фактів, закономірностей становлення особистості в контексті різноманітних історичних виховних систем; елементи історико-педагогічного краєзнавства Житомирщини (Житомирський ДУ) [176, с.36].

Такий досвід корисно використовувати і в інших вищих навчальних закладах. Враховуючи особливості філологічної спеціальності, вважаємо за доцільне включити до програми курсу "Історія педагогіки" питання, що стосуються генези та історичного розвитку національної системи професійної підготовки вчителя української мови і літератури в ХІХ – ХХ століттях. Доречно було б висвітлити вимоги до вчителя у творах Є.Славинецького, Ф.Прокоповича, Г.Сковороди, проблеми національно-мовної освіти у працях Ф.Буслаєва, М.Драгоманова, І.Срезневського, М.Сумцова та ін., у період українізації, денаціоналізації і відродження національного виховання.

На сьогодні у професійній підготовці майбутніх учителів набуває актуальності курс соціальної педагогіки, спрямований на дослідження потреб і інтересів вихованців, дій різних чинників впливу на особистість. На заняттях з такої дисципліни доречне було б висвітлення питань, що стосуються впливу соціального середовища на мовну поведінку особистості, вивчення ситуацій спілкування між різними представниками соціуму тощо.

Мета курсу української етнопедагогіки – забезпечення ґрунтовної обізнаності студентів-філологів із скарбницею родинної педагогічної мудрості, формування в них національної духовності, світогляду, характеру; опанування технологій роботи з етнопедагогічним матеріалом. Провідними концепціями курсу вважаємо концепції Є.Сявавко, М.Стельмаховича, В.Сухомлинського щодо розгляду родинних виховних традицій.

Ознайомленню з основними елементами педагогічної майстерності, інноваційними педагогічними технологіями, формуванню комунікативної компетенції, самовихованню, самовдосконаленню сприяє відповідний інтегрований курс. Є.Барбіна слушно називає цей курс не стільки освітнім, скільки виховуючим [29]. Він "формує" майбутнього вчителя на рівні відносин. Саме на цих заняттях дисципліни отримує втілення думка К.Ушинського про педагогіку як науку і мистецтво. Мета особистісно-орієнтованої дисципліни в сучасних соціокультурних умовах – узагальнення й синтез педагогічних знань та практичних умінь із психології, педагогіки, фахових методик у процесі підготовки до педагогічної практики, формування уявлень про цілісний гуманістичний і творчий характер педагогічної діяльності, розвиток креативних педагогічних здібностей.

Практика засвідчує, що сучасні загальноосвітні навчальні заклади очікують на педагога, який вдало володіє вміннями саморегуляції, самопрезентації, вербальної і невербальної взаємодії, майстерністю й артистизмом в організації різноманітних ігор і театралізованих вистав. Тому актуальними є вправи і завдання, спрямовані на розвиток педагогічних здібностей, володіння виразним, "живим", впливовим словом, вдосконалення педагогічної техніки; тренінги активності, партнерського спілкування, дискусії, рольові і ділові ігри, методичні презентації, педагогічне моделювання, перегляд відеозаписів педагогічних ситуацій тощо.

Під час вивчення як основ педагогічної майстерності, так і паралельно курсу історії української літератури з метою глибокого проникнення у внутрішній світ дитинства, виявлення певних педагогічних закономірностей, обґрунтування педагогічних позицій використовуємо тексти художніх творів класичної і сучасної літератури, в яких знайшли місце різноманітні педагогічні ситуації (детальніше про це йдеться в розділі 5.1.4). Навчальний курс збагачуємо також вивченням досвіду педагогічних сподвижників, майстрів педагогічної справи, зокрема досвіду Полтавської школи "Чарівний світ", яку очолює професор М.Лещенко. Визначальними для цього колективу педагогів є педагогіка добротворення, висока життєва енергія, бажання і здатність поділитися своїми знаннями. Одне із центральних місць у навчальному процесі займає творча індивідуальність педагога. Педагогічну майстерність колектив однодумців тлумачить як уміння вчителя "створювати особливий світ, у якому навчаються діти". Цей світ – "пізнавально-активне поле естетичного потенціалу, яке виникає в результаті накладання особистісних полів педагога і вихованців упродовж конкретного уроку або заняття". У школі виконується цілісна педагогічна програма, в основі якої лежить створення навчально-пізнавальної реальності з фантастичними елементами, зокрема: подорож у світ математичних, природничих, філологічних мистецьких людинознавчих понять; одухотворення категорій, явищ, персонажів і спілкування з ними; переміщення вздовж осі часу і уявне перебування у віддалених у минуле епохах, спілкування з людьми, які жили в різні історичні періоди; переміщення у просторі і уявне перебування в географічно віддалених місцях; перенесення у паралельні світи (книжковий, телевізійний, інтернетний); спілкування з фантастичними істотами тощо [311, с.9-10].

Для майбутнього вчителя-словесника корисним є також вивчення курсу порівняльної педагогіки, який прилучає дослідників до порівняльного аналізу основних тенденцій у розвитку шкільної і вузівської педагогічної, філологічної освіти, цінностей виховання в різних країнах сучасного глобалізованого світу.

Визначальною тенденцією сьогодення є підвищення професійно-моральної культури майбутніх учителів, а тому зростає потреба у впровадженні курсу педагогічної етики, в якому з′ясовуються проблеми формування гуманістичної спрямованості особистості. Особливості сучасної мовної політики в державі, багатогранні функції української мови і серед них – пізнавальна, емоційна, кумулятивна, функція впливу обумовлюють постійне оновлення змісту навчання, впровадження як окремих тем, так і інтегрованих курсів з лінгвопедагогіки, лінгвопедагогічної культурології.

Формуванню дослідницької компетенції, розвитку творчого мислення, набуттю вмінь планувати і проводити експеримент сприяють курси "Основи наукових досліджень", "Нові інформаційні технології". Саме на цих заняттях майбутній учитель-дослідник опановує методологію і методи організації наукових досліджень, культуру наукового читання, ознайомлюється з чинниками, які підвищують ефективність аналітико-критичного читання (особливостями формулювання питань, складання коментарів, підготовка рецензій), із шляхами збереження матеріалів на електронних носіях, обміну інформації тощо. Важливо було б доповнити цей курс темами, які присвячені характеристиці філологічних ресурсів Інтернету і можливостей їх використання в дистанційній освіті.

Мета психологічних курсів – сприяти підвищенню загальної і психологічної культури, формуванню цілісного уявлення про психологічні особливості людини, забезпечити найбільш повний вияв можливостей особистості як суб'єкта діяльності і спілкування; створення умов для розвитку творчих здібностей, поглиблення інтересів і схильностей. Єдність курсів педагогіки, психології, а також їх оптимальний взаємозв′язок з філологічними, педагогічними курсами забезпечує загальнотеоретичний фундамент професійної підготовки вчителя-словесника.

Курс загальної психології включає теми, засвоєння яких створює можливості для формування складових операційно-діяльнісного компоненту готовності до педагогічної діяльності. Наприклад, вивчення тем "Спрямованість і її психологічні прояви", "Потреби. Мотивація" сприяє розвитку умінь створення мотивації навчальної діяльності. Важливими для вивчення є праці І.Беха [44-45], Г.Костюка [276], О.Леонтьєва [308], Л.Рубінштейна, В.Семиченко [558], Л.Виготського [110], інших науковців, що стосуються природи мислення, уявлення, емоцій, мистецтва спілкування, особистісно-орієнтовного навчання. На особливу увагу заслуговують система формування культури мислення студента, навички саморегуляції поведінки, педагогічний тренінг для моделювання ситуацій. Тему “Індивід, особистість, суб’єкт, індивідуальність”, використовуючи біографічний метод, доповнюємо питаннями щодо індивідуальності відомих мовознавців, літераторів, педагогів.

Заняття з теми “Психологія спілкування” збагачуємо розглядом мовленнєвої діяльності, психологічних портетів, аналізом психолого-педагогічних ситуацій, стилів, функцій, бар’єрів педагогічного спілкування, наявних у творах української художньої літератури. Значну ефективність при цьому дає виконання різноманітних вправ, творчих завдань, тренінгів, складання психомалюнку. Нами запропоновані окремі елементи таких завдань, призначених як для використання їх у курсі психології, так і в курсах літературознавчого, педагогічного циклів [549]. Упровадження інформаційно-комп'ютерних технологій спонукає також до більш глибокого вивчення на заняттях із психології психологічних особливостей сприйняття технічних засобів навчання, зокрема електронних посібників, аналізу технології вибору кольору фону, на якому пропонується електронний текст.

У час кризовості багатьох проблем навчально-виховного процесу набувають вагомості особистісно-орієнтовані курси вікової і педагогічної психології. Майбутній учитель-філолог має добре орієнтуватися в закономірностях психічного розвитку особистості у процесі онтогенезу, з'ясовувати різні прояви поведінки, пов'язані із процесами навчання і виховання, проблеми психічного здоров'я, труднощі соціальної адаптації. Тому з метою вивчення криз у психічному розвитку дитини, егоцентризму дитячого мислення, емоційно-почуттєвої сфери дитини, спілкування як обміну інформацією, психологічної сутності виховання тощо на заняттях з психології опрацьовуємо відповідний матеріал у фольклорних жанрах, у творах С.Васильченка, О.Кобилянської, М.Коцюбинського, Панаса Мирного, М.Стельмаха, В.Стефаника, Г.Тютюнника, Т.Шевченка та ін.

Поступово, аналізуючи різні життєві ситуації, а також переглядаючи відеозаписи уроків і виховних заходів з української мови і літератури, майбутні педагоги-словесники приходять до висновку, що саме в незнанні, відчуженості від внутрішнього світу дитини лежить корінь багатьох помилок у виховній роботі.

Досвід показує, що в основу реалізації психологічної підготовки має бути покладена ідея неперервності: протягом 1-3 семестрів вивчається загальна психологія, в 4 семестрі – вікова та педагогічна психологія, проводиться однотижнева пропедевтична практика із психології, під час якої студенти виконують спостереження та діагностують наявність і розвиток психологічних особливостей учнів. На жаль, навчальні плани вищих навчальних закладів складені так, що власне психологічна підготовка закінчується на другому-третьому курсах. Вважаємо, що існуючу прогалину мають заповнити курси спеціалізації. Наприклад, курс етнопсихології спрямовуємо на вивчення таких проявів духовного життя людини, як мова, міфи, вірування, поетична творчість, мистецтво. Актуальними у формуванні психологічної компетенції майбутнього вчителя є теми "Національний характер та ментальність", "Мова і національна психологія", "Етнічні і соціопсихічні риси українського характеру", "Хвороби національної психології", "Етнопсихологічні особливості різних регіонів України" тощо. На заняттях корисно опрацювати наукові розвідки Ю.Липи „Призначення України”, В.Петрова „Походження українського народу”, праці О.Кульчицького, Б.Цимбалістого, М.Шлемкевича, присвячені менталітету українського народу. Формування психологічної компетенції майбутніх учителів-словесників продовжуємо в інтегрованому спецкурсі "Професійна компетенція вчителя української мови і літератури", змістове наповнення якого розкривається в розділі 5.2.

Для магістрантів передбачені курси педагогіки і психології вищої школи, присвячені розгляду основних досягнень, проблем і тенденцій розвитку національної і зарубіжної педагогіки і психології вищої школи, психологічних особливостей юнацького віку, психологічних основ проектування й організації ситуацій спільної продуктивної навчальної діяльності викладача і студентів, розвитку особистості у процесі навчання і виховання. Виконання дослідницьких завдань прикладного характеру (вивчення конкретних психологічних особливостей студентів, самодіагностики) розвиває особистість магістранта. Враховуючи перевагу науково-дослідної складової у професійній підготовці магістранта, вважаємо за доцільне включити в ці курси також розгляд питань стосовно мистецтва публічних виступів та дискусій, психологічних чинників успіху у професійній діяльності, що стимулюють формування професійної компетентності.

Отже, в час модернізації змістової наповненості навчально-пізнавальної складової системи професійної підготовки вчителя української мови і літератури важливою є ґрунтовна психолого-педагогічна складова, побудована на компетентнісно-орієнтованих, особистісно-орієнтованих засадах і спрямована на формування педагогічних, психологічних, дослідницьких якостей студентів.