5.1.1. Інтегративні знання в курсі “Український фольклор”

Пропедевтичний курс українського фольклору спрямовуємо не лише на глибоке вивчення народнопоетичної спадщини, а й на формування фольклорної, культурознавчої компетенції педагога-словесника, підвищення рівня його естетичної культури, розвиток культуромовної особистості. Враховуючи якісні зміни сьогодення, заняття відзначаються особистісно-, компетентнісно зорієнтованим, діяльнісним, проблемно-пошуковим підходами, орієнтацією на мислення, спілкування, пізнання.

Методологічну основу курсу складають ідеї про фольклор як складову частину національної духовної культури, синтетичну форму суспільної свідомості і засіб виховання особистості, принципи комунікативної дидактики, яка спирається на філософію „діалогізму” М.Бахтіна, В.Біблера. Серед принципів відбору змісту й організації навчального матеріалу на заняттях визначаємо наступні: принципи науковості, культуровідповідності, практикоорієнтованості (зміст навчального матеріалу спрямований на вирішення практичних завдань); цілісності (між окремими частинами курсу забезпечується єдність); модульності (у цілісному курсі виділені обов'язкові одиниці змісту); варіативності (у зміст курсу введені додаткові елементи, одиниці змісту вибудовуються за авторською логікою, опанування навчального матеріалу здійснюється на базовому і поглибленому рівнях).

Вивчення курсу подаємо у взаємозв′язку з іншими навчальними дисциплінами. Фольклор має регіональну специфіку, а отже, пов’язаний з етнографією. Кожний регіон України відзначається своєрідними природно-географічними умовами, неповторним етнічним автопортретом. Відчутний зв’язок фольклору із релігієзнавством, філософією, культурологією. Особливої уваги заслуговують літературно-фольклорні взаємини, які змінюються залежно від епохи, історико-суспільних чинників, стану розвитку художньої культури народу, творчої індивідуальності письменника тощо. На сьогодні розширюється коло досліджень з лінгвофольклористики, етнолінгвістики, присвячених аналізу взаємозв΄язку фактів української мови з фактами національної культури. Дидактичну функцію фольклорні дослідження виконують у курсах української етнопсихології (кожен жанр містить значний виховний потенціал), етнопедагогіки (у фольклорних творах показано стан героя, його емоції, почуття тощо). Психолінгвістичні, лінгводидактичні, педагогічні аспекти впливу фольклорних жанрів на формування культуромовної особистості знаходять місце в курсах методики викладання української мови і літератури. Ефективність запропонованих фольклорних засобів полягає в тому, що вони ґрунтуються на принципах природо- та культуровідповідності, розглядають національно-мовне виховання як невід’ємну “складову природи” українського народу.

Практичну роботу студентів спрямовуємо на виконання творчих, проблемно-пошукових завдань, наприклад: 1. Познайомтеся з досвідом вивчення фольклору в університеті Альберти (Едмонтон, Канада) за статею М. і З.Лановик „Вивчення української усної народної творчості у вищій школі” (Вища школа. – 2001. – № 6). Які форми вивчення фольклору ви запропонували б у вашому навчальному закладі?

2. Дума про козака Голоту відома в Німеччині, Франції, Італії, Англії, Португалії, Болгарії, Чехії, Словаччині. Про що це говорить? Які життєві цінності були найбільш вартісні для козака Голоти? Опрацюйте статтю О.Грабович “Думи як символічний код переказу культурних цінностей”. У статті пропонується антропологічний підхід до розгляду дум. У чому його суть?

Студенти виконують аналіз наукових досліджень з фольклору, літературознавства, лінгвокультурології, педагогіки і фольклорних текстів, порівняння з такими ж жанрами інших, зокрема слов′янських народів, перегляд численних відеозаписів родинних і календарних обрядів з позиції дослідника тощо. Семінарські та практичні заняття доцільно наповнюємо інтерактивними технологіями (роботою у проблемних групах, рольовими іграми тощо), дослідницько-пошуковою роботою за звітами фольклорних практик студентів, відео- та аудіозаписами календарних та родинних обрядів, виконаних у різних регіонах України.

Народна творчість актуалізує вивчення ментальності її носіїв. Однією з важливих рис пісень, дум, казок, балад є зображення внутрішнього світу героїв через "прихований психологізм", тобто через взаємини персонажів з навколишнім середовищем, певні зовнішні обставини. Філософією життя, джерелом етнопедагогічної культури, психотерапевтичним ефектом наповнені українські прислів’я, народні казки, народні усмішки, народна драма. Ці "національні заповіді-застереження" (О.Федик) вчать культури поведінки, високої моральності у взаєминах з людьми, фіксують багатовіковий моральний досвід народу. Наприклад: "Не тим крапля камiнець довбає, що сильна, а тим, що часто падає"; "Не потурай журбi – вона тебе ножем пiд серце, а ти їй пiд нiс перцю".

Студент-філолог має побути "наодниці" з фольклорним словом, поміркувати над психологією, філософією кожного слова у казці, переказі, пісні. Зважаючи на те, що у шкільному вивченні на першому місці має бути твір, прочитавши який, учень має навчитися бачити красу світу, життя, а не розмова про нього, майбутні вчителі-словесники повинні набути вмiнь через дослідження фольклорних текстів, історико-культурологічних коренів слів-фольклоризмів відкривати особливий світ народного художнього мислення, з'ясовувати морально-психологічні, морально-естетичні проблеми, творчо поєднувати здобуту теоретичну інформацію з різними прийомами фольклорного аналізу текстів. Аналiзуючи пiсеннi тексти, простежуємо змiни домiнуючих свiтоглядних моделей свiту пiд впливом iсторичних, соцiальних, психологiчних, iдеологiчних чинникiв, дослiджуємо взаємозв’язки мiж колективними естетичними нормами та iндивiдуальною естетичною позицiєю творцiв, виокремлюємо поетично-виражальнi засоби реалiзацiї етичних та естетичних уподобань українцiв.

Належне місце в курсі усної народної творчості займає лінгвістичний аналіз національно-культурних компонентів, які відображають національні особливості історії, побуту, культурних традицій, українського менталітету. Опрацювання фольклорної спадщини українського народу спрямоване також на вдосконалення процесу міжкультурного спілкування з іншими народами, адже без "рівноправного діалогу культур, - наголошує М.Жулинський, - без урахування духовного потенціалу і перспектив розвитку кожної цивілізації важко формувати ефективні механізми взаємодії суспільств у глобальному цивілізаційному поступі" [188]. Тому є доцільним зіставний аналіз фольклорних творів сусідніх слов'ян, особливо сербів, поляків, росіян, болгар і неслов’янських народів, які містять чимало спільного з усною народною творчістю українців.

Міркування над піснями, думами, прислів’ями допомагають визначити достатньо розвинене почуття особистості в українців, прагнення до громадської справедливості, м’який гумор, підсміювання насамперед над собою, толерантність як етноформуючі ознаки, а також оцінні функції народної моралі, традицій у різних культурах. Порівняймо: укр. На вiку, як на току, - i натопчешся й намусуєшся, начхаєшся i натанцюєшся - рос. Век долог, всем полон; укр. Яка хата, такий тин, який батько, такий син – рос. Каково дерево, такой и клин, каков батька, таков и сын; анл. Like mother like daughter або анл. What is the mother, so what do you expect of her calf .

Отже, інтегративний потенціал курсу українського фольклору допомагає ефективніше виявити тісний зв'язок кожної особистості з духовною і матеріальною культурою своєї нації, здійснити діалог з культурами інших народів. Реалізації таких зв'язків сприяють філософські, мовознавчі, етнографічні, психолого-педагогічні компоненти. У практиці викладання використовуємо різні шляхи залучення матеріалів фольклорного краєзнавства, зокрема на уроках літератури, позакласного читання, заняттях факультативу, фольклорного гуртка, під час проведення зустрічей з місцевими виконавцями фольклорних творів, екскурсій до краєзнавчого музею.