Компоненти готовності майбутнього вчителя української мови і літератури до педагогічної діяльності

Мовно-мотиваційний	Комунікативно-інформаційний	Операційно-діяльнісний
сформованість у студентів позитивного емоційно-оцінного ставлення, поваги та стійкого інтересу до української мови, літера-тури, професії вчителя-словесника; потреба в опануванні української мови, літера-тури в контексті української та світової культури, "діалогу" мов; переконаність у суспільній і духовно-моральній значущості рідної мови; прагнення до науково-педагогічного пошуку, готовність до самовдосконалення, самовизначення і самореалізації; здатність до рефлексії, стійкої професійної спрямованості; бажання здійснювати науковий пошук, використовувати нові інформаційні технології з метою кращого пізнання ролі культури і рідної мови; потреба в розвитку творчого потенціалу; повага до особистості кожного учня, розуміння його мовних потреб і бажань.	знання мовної системи, фольклору і літератури українського й інших народів в їх історичному розвитку та на сучасному етапі; знання духовної і матеріальної культури українського народу; знання норм професійної етики, технології і психології педагогічного спілкування; знання загальних і часткових дидактик, сучасних напрямів у педагогічній теорії і практиці, дидактичних закономірностей навчального процесу; знання загальної, вікової, педагогічної психології, психології спілкування і стосунків; знання методологічних і теоретичних основ методики навчання мови, літератури, концептуальних основ, структури і змісту засобів навчання; знання основ сучасних інформаційних технологій; знання професійної роботи з науковою, критичною літературою.	уміння оперувати набутими мовними, літературними, психолого-педагогічними знаннями, методичними вміннями; уміння проектувати педагогічну діяльність; уміння здійснювати науково-педагогічне спілкування у відповідній галузі науки; уміння керувати пізнавальною, дослідницькою діяльністю учнів; формувати ціннісне ставлення до пізнавальної, пошуково-дослідницької діяльності; уміння здійснювати відбір, методичну обробку автентичних матеріалів; уміння створювати навчально-методичні комплекси, різні види наочності з елементами матеріалів польових експедицій та з урахуванням вікових особливостей та інтересів учнів; уміння виконувати наукові дослідження на регіональному матеріалі; уміння виконувати науково-педагогічне дослідження з елементами сучасних інформаційних технологій; уміння організовувати самостійну, індивідуальну, науково-дослідну роботу учнів, спрямовану на вивчення фольклору та етнографії рідного краю.

дисциплінованість у роботі та ін. Навколо цього компонента готовності структуруються всі інші компоненти.

Комунікативно-інформаційний компонент готовності сприяє свідомому засвоєнню певної сукупності знань, які є складовими лінгвістичної, мовної, комунікативної, фольклорної, літературної, етнокультурознавчої, педагогічної, психологічної, методичної, інформаційної, дослідницької компетенцій (загальна характеристика професійної компетентності подана в розділі 1.2.). Він передбачає знання мовної системи за рівнями фонетики, лексики, морфології, синтаксису, стилістики тексту; усної народної творчості українського й інших народів, української та зарубіжної літератури в їх історичному розвитку та на сучасному етапі; знання норм професійної етики, технології і психології педагогічного спілкування; знання духовної і матеріальної культури українського народу; знання теорії і практики навчання, теорії виховання, загальних і часткових дидактик, сучасних напрямів у педагогічній теорії і практиці, дидактичних закономірностей навчального процесу; знання загальної, вікової, педагогічної психології, психології спілкування і стосунків; знання методологічних і теоретичних основ методики навчання мови, літератури, концептуальних основ, структури і змісту засобів навчання; знання основ сучасних інформаційних технологій; знання професійної роботи з науково-критичною літературою.

Складовими операційно-діяльнісної готовності є вміння і навички оперувати набутими мовними, літературними, психолого-педагогічними, методичними знаннями у професійній діяльності. Передумовою ефективної підготовки фахівця є розвиток його пізнавальної активності, творчих задатків, обдарувань, творчого і критичного мислення. Цей компонент готовності спрямований також на формування умінь проектувати педагогічну діяльність, здійснювати науково-педагогічне спілкування у певній галузі науки, опанування методології, методики і практики, наукових пошуків у галузі мово-, літературо-, українознавчих, методичних дисциплін, зокрема в галузі лінгвістичного, фольклорно-етнографічного, літературного краєзнавства. Акцентований на формування навичок виконання самостійних спостережень над побутуванням і видозміною фольклорних жанрів, говірки, етнографічних особливостей у відповідному населеному пункті, різними виявами культури, психології народу, користування інструментарієм науково-дослідної роботи; володіти навичками роботи збирача й обробки, у т.ч. комп’ютерної, автентичного матеріалу, створення навчально-методичних комплексів з елементами польових експедицій тощо. Формування цього компонента готовності дозволяє ознайомити студентів з конкретними результатами підготовки, розкрити технологію її оцінювання, навчає керувати пошуково-дослідницькою діяльністю учнів.

Розгляд особливостей професійної готовності майбутнього вчителя української мови і літератури доповнимо психолого-педагогічною характеристикою студента філологічного факультету. Аналізована література в галузі вікової психології і фізіології, практичний досвід переконує: в навчанні необхідно враховувати низку чинників: вік і навіть стать особи, особливості психічного типу, інтелектуальний потенціал. Фахівці слушно відзначають, що студентський вік або вік ранньої дорослості - це період досить відповідального й визначального в багатьох випадках етапу життя. Саме в цей час відбувається інтенсивне становлення і певна стабілізація характеру, наявне стрімке зростання фізичного й розумового розвитку, зміна ціннісних орієнтацій, відбувається максимальна активізація пізнавальної діяльності, накопичення інтелектуального потенціалу, збагачується оперативна пам’ять, увага, підвищується рівень самостійності, незалежності. Саме в цей період починається пошук свого "Я" у світі професій, вироблення власного світогляду, визначення власної самобутності й унікальності, глибоке усвідомлення громадянства, належності до культури, ідентичності з народом. Водночас цей період може стати і до певної міри кризовим періодом, часом вияву максималізму, егоїзму або невпевненості у своїх можливостях тощо. Врахування психолого-педагогічних особливостей студентського віку, акцентування в навчально-виховному процесі на пріоритетності особистості студента, його здібностях, створення максимально сприятливих умов для розвитку допоможе ефективніше реалізувати мету системи професійної підготовки майбутнього вчителя української мови і літератури.

Вивчення процесу становлення майбутнього шкільного фахівця на сьогодні є пріоритетною ділянкою досліджень: ученими аналізуються мотиви вступу до ВНЗ, рівень загальноосвітньої підготовки, ступінь сформованості умінь і навичок самостійної роботи, характер інтересів, захоплень, рівень розвитку здібностей, особливості характеру, стан здоров'я. Недостатня увага до цих важливих складових, педагогічних, мовних, літературних здібностей, інтересів, педагогічної обдарованості при вступі у вищий навчальний заклад негативно позначається на подальшому професійному становленні.

Дослідження психологів, педагогів, присвячені цілісному вивченню людини, її здібностей, обдарованості, професійної спрямованості й самовизначенню майбутніх фахівців (Б.Ананьєв, І.Аненський, Г.Балл, П.Білоус, Ф.Гоноболін, І.Кон, Г.Костюк, Н.Кузьміна, Н.Левітов, О.Леонтьєв, А.Маркова, В.Моляко, Л.Паламар, К.Платонов, В.Рибалка, В.Семиченко, С.Сисоєва, Л.Струганець, В.Шапар, М.Щербаков та ін.) [14; 15; 19; 26; 276; 290; 307; 418; 489; 558; 571; 614; 686], власний досвід викладання в педагогічному університеті дають можливість повніше з′ясувати сутність понять "задатки" (нахили), "здібності" (хист), "обдарованість".

Задатки або нахили – це природні, спадкові психологічні властивості індивіда, своєрідна передумова розвитку здібностей. При аналізі здібностей або хисту спираємося на їх характеристику, подану Г.Костюком як "сплаву" природжених особливостей нервової діяльності та її прогресивних змін, зумовлених обставинами життя й виховання. Обдарованість, за Г.Костюком, П.Білоусом, трактуємо як індивідуальну своєрідність особливої комбінації загальних і спеціальних здібностей людини, цілого комплексу психофізіологічних процесів і станів, які створюють сталий рівень реалізації можливостей, бажань, інтересів індивіда [53, с.79; 276, с.339-341]. ^{Для вчителя української мови та літератури важливими є широкий філологічний кругозір, філологічний стиль мислення, мовні, літературні, педагогічні здібності, набуття мовленнєвого досвіду, тобто практичне, вільне} володіння мовою, мовна індивідуальність, виразне мовлення, гарна дикція, вимова.

Мовні здібності, визначені О.Леонтьєвим як сукупність психологічних і фізіологічних умов, що забезпечують засвоєння, відтворення й адекватне сприйняття мовних знаків мовного колективу [307, с.54], об’єднують здібність аналізувати мовні явища, лінгвістичну спостережливість, мовне чуття і пам’ять. Мовне чуття (інтуїція) або "дар слова” (за К.Ушинським), аргументовано доводить Л.Струганець [614, с.39], - це вироблена мовною практикою здатність мовця орієнтуватися в мовних явищах, інтуїтивно вибираючи ті нормативні мовні елементи, які найбільшою мірою відповідають завданням і умовам комунікації. Практика підтверджує: мовне чуття – основа успішного оволодіння мовою, набуття комунікативних умінь. На формування мовного чуття, стверджує І.Аненський [19, с.296], впливають об'єктивні (цінності мовлення) і суб'єктивні (вроджене сприйняття національно-художньої мовленнєвої стихії) чинники. Невід'ємними складовими мовної індивідуальності виступають, за Л.Паламар [418], мовна свідомість і самосвідомість, національний характер, національно-культурні традиції, культура мови, мислення, почуттів, поведінки особистості.

До літературних здібностей, т.зв. "особливого ладу словесної творчості" (П.Білоус) [53, с.78], відносять поетичне сприйняття довкілля, відтворюючу уяву, спостережливість, пам'ять, гнучкість образного мислення, багатство словникового запасу, змістовну й емоційну виразність, відчуття мови, багатство і розкутість словесних асоціацій, творчу уяву, віртуозність образотворення (фантазія), оригінальність словесної деталі. Вчителеві української мови і літератури важливо вміти формувати художній смак як здатність особистості визначати естетичну цінність художніх творів, виявляти власне ставлення до них.

Педагогічні здібності вчителя-словесника через призму таких складових, як любов до дітей, прагнення прищепити учням любов до мови і літератури, витримка, педагогічний такт, спостережливість, гнучкість мислення, володіння методами навчання предмета, інтерес до внутрішнього світу особистості, здатність до співпереживання, а також самоосвіти, самовираження і саморозвитку "віддзеркалюють" гуманістичну спрямованість, творчий потенціал особистості. Невід’ємними здібностями педагога-словесника виступають здібності до викладання: здатність виявляти істотне в мовних явищах, інтерпретувати літературний твір, розкривати його художні особливості, створювати проблемні ситуації, методично урізноманітнювати навчальний матеріал тощо.

Вагоме місце у структурі вимог до майбутнього вчителя української мови і літератури займають творчі здібності, серед компонентів яких виступають психологічна готовність до творчої праці, високий рівень індивідуального розвитку, критичність і самокритичність мислення, здібність ґенерувати нестандартні ідеї, приймати оригінальні рішення, наполегливість у досягненні мети. Аналізуючи цей аспект, спираємося на фундаментальне дослідження відомого українського педагога С.Сисоєвої, котра педагогічну творчість визначає як емоційно-забарвлену особистісно-орієнтовану розвиваючу взаємодію вчителя й учня, яка зумовлюється психолого-педагогічними та соціальними умовами й забезпечує подальший творчий розвиток особистості учня і рівня творчої діяльності вчителя [571, с.54 ].

Для розвитку здібностей, педагогічної обдарованості значну роль відіграє макросередовище, в якому виховується майбутній учитель-словесник: визначення цінності особистості студента, дотримання в навчально-виховному процесі гуманного, демократичного стилю спілкування, особистісно-зорієнтованого та індивідуального підходів до студентів, співробітництво і співтворчість педагога та студента, впровадження в навчально-виховну практику передового педагогічного досвіду, використання інноваційного навчально-методичного забезпечення, проблемного, інтерактивного навчання. При цьому важливою, вважаємо, концепцію індивідуалізації професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя, розроблену й успішно реалізовану впродовж тривалого часу в навчально-виховному процесі відомим українським дослідником О.Пєхотою [434].

Організація активного процесу навчання, розвиток практичного досвіду, стимулювання розумової діяльності, уваги, ерудованості, пізнавальних інтересів студентів залежить від мотивації: інтересу, потреби пізнання, які нерозривно пов'язані з фізіологічними процесами вищої нервової діяльності. Багатоаспектні проблеми мотивації, її сутності, функцій, співвідношення з потребами, особливості мотивації навчальної діяльності досліджували українські і російські психологи Є.Ільїн, О.Леонтьєв, А.Маркова, М.Матюшкіна, В.Рибалка та ін. Однак і на сьогодні психологи не прийшли до єдиного загальноприйнятого визначення поняття "мотив". Ми спираємося на характеристику Є.Ільїна, який розуміє під мотивом складне психологічне утворення, що спонукає людину до свідомих дій і є їх основою [210].

Серед мотивів навчальної діяльності студентів виділяють внутрішні (суспільне значення навчання), зовнішні (мотиви матеріального заохочення, одержання диплому, побоювання неуспішності, авторитет серед однокурсників та ін.), професійні (роль навчальної діяльності для оволодіння майбутньою професією), пізнавальні (потреба в нових знаннях) тощо. Формування мотиву навчальної діяльності відбувається як під впливом внутрішнього (потреби), так і зовнішнього стимулів (вимоги, прохання, наказу). Сукупність мотивів, які зумовлюють навчальну діяльність, як правило, утворює ієрархічну структуру з домінуючими і допоміжними мотивами. Зокрема, домінуючими мотивами майбутнього вчителя української мови і літератури виступають любов до дітей, інтерес до рідної мови, літератури, прагнення пізнати світ професії вчителя, бажання одержати вищу освіту. Б.Ананьєв наголошує на важливості також етичного (потреба людини в людині і соціальних зв'язках) та естетичного (будується на основі взаємодії гностичних і етичних мотивів) мотивів, які виступають складним видом сприйняття як естетичної насолоди властивості об'єктивної дійсності [14, с.136].

Розглянемо зміни в мотивації студентів різних курсів. Відсутність чіткої наступності між середньою і вищою школою, значний обсяг інформації, відмінна від шкільної методика організації навчального процесу у ВНЗ, недостатнє розуміння власної відповідальності за результати навчання, недолік навичок самостійної науково-дослідної роботи, труднощі адаптаційного характеру - ці та інші чинники вже на 1 курсі створюють у молодих людей значну емоційну напругу, що нерідко призводить до розчарування у виборі майбутнього фаху. Тому виникає потреба у створенні в педагогічному університеті гумано-, антропоцентричного навчально-виховного середовища, центром якого є студент як творча особистість. Зростає необхідність у дослідженні психолого-педагогічних умов оптимізації навчального процесу на основі суб'єкт-суб'єктної, особистісно-розвивальної моделі педагогічної взаємодії, у використанні інноваційних технологій і форм педагогічного контролю.

Якщо студенти 1 курсу характеризуються, в основному, високими рівневими показниками професійних і навчальних мотивів, багатогранністю інтересів, формуванням підвищеного відчуття власної гідності, то на 2 – 3 курсах відбувається певне зниження інтенсивності пізнавальних і фахових мотивів. Щоб у студентів не виникало розчарування у правильності вибору спеціальності, необхідно активно залучати їх до різних форм навчання і виховання, зміцнювати інтерес до наукової роботи, поглиблювати їх професійні інтереси.

Реальне знайомство із спеціалізацією в період педагогічної практики на 4 – 5 курсах зумовлює зростання ступеня усвідомлення мотивів навчання, переоцінку професійних цінностей, формування чітких практичних установок на майбутню педагогічну діяльність, удосконалення компонентів готовності, окреслення індивідуальності, підвищення професійних потреб, питомої ваги самовиховання. На рівні спеціалізованої магістерської підготовки відбувається не лише синтез отриманих попередньо знань і вмінь, а й їх поглиблення, можливість реалізувати індивідуальну освітню програму, яка розкриває творчі здібності особистості.

Розгляд на основі педагогічних спостережень і студіювання психолого-педагогічних джерел мовних, літературних, педагогічних здібностей студентів-філологів, мотивів їх навчальної діяльності дають можливість поглибити характеристику процесу професійної підготовки майбутніх педагогів, формування професійної готовності починаючи із системи шкільної освіти.

Аналіз компонентів готовності майбутніх учителів-словесників до педагогічної діяльності дав можливість встановити основні якісні характеристики рівнів готовності. Критерії і рівні мовно-мотиваційної, комунікативно-інформаційної, операційно-діяльнісної готовності подано в дод. В, табл. В.1. – В.3. Зазначимо, що критерій – це "підстава для оцінки, визначення або класифікації чогось; мірило, мірка" [398, с.7], своєрідний показник рівня сформованості діагностованої властивості особистості. Критеріями є такі елементи у структурі готовності, розвиток яких може слугувати показником розвитку окремих компонентів готовності. Кожний критерій має ряд показників, які характеризують найбільш істотні і необхідні прояви діагностованої якості, спрямованість мотивації, знання, оволодіння операціями.

Респонденти з високим рівнем самостійно реалізують стійкий інтерес до української мови, літератури, майбутньої педагогічної діяльності, відчуваючи при цьому професійне задоволення і гордість. Мають потребу та ініціативу в опануванні української мови, літератури в контексті української та світової культури, "діалогу" слов′янських і неслов′янських мов. Глибоко переконані в суспільній і духовно-моральній значущості національної мови для виховання високого ідеалу українця, прагнуть пізнати її семантико-граматичне багатство через самостійні науково-дослідницькі пошуки. Такі студенти мають яскраво виражену потребу у творчому самовдосконаленні й самореалізації, інтерес до творчого підходу у викладанні української мови і літератури, зацікавлені в розвитку власного творчого потенціалу; мають високий рівень бажання здійснювати науковий пошук, підвищувати власну наукову активність, виявляти інтелектуальну ініціативу, навчитися використовувати нові інформаційні технології з метою кращого пізнання ролі української культури і мови, передавати набуті знання і вміння майбутнім вихованцям.

Студенти володіють знаннями мовної системи, фольклору і літератури українського й інших народів в їх історичному розвитку та на сучасному етапі, а також знаннями загальної, вікової, педагогічної, когнітивної психології, лінгвопсихології, психології стосунків, знаннями теорії і практики навчання, теорії виховання, основ методики навчання української мови, української, зарубіжної літератури, розуміються в сучасних напрямках педагогічної теорії і практики, усвідомлюють дидактичні закономірності навчального процесу. Їх судження аргументовані, розгорнуті, містять практичну спрямованість, наявна здатність до мовної рефлексії, вміло оперують цими знаннями в педагогічній діяльності, Знають і глибоко переосмислюють досвід духовної і матеріальної культури українського народу, вміло використовують соціокультурні знання у педагогічній практичній діяльності.

Усвідомлюють норми професійної етики, національно-специфічні особливості українського педагогічного спілкування, розуміються в сучасних напрямах педагогічної теорії і практики. На високому рівні володіють основами бібліотекознавства, знаннями і вміннями професійної роботи з науково-критичною літературою.

Здійснюють науково-педагогічне спілкування у відповідній галузі науки, вдало користуються невербальною та вербальною взаємодією, володіють комунікативними якостями мовлення. Вивчають передовий педагогічний досвід, моделюють авторські форми і методи набутих знань і вмінь у практичній педагогічній діяльності з урахуванням вікових особливостей вихованців. Уміють керувати пізнавальною, дослідницькою діяльністю учнів, здійснюють самостійну, індивідуальну науково-дослідну роботу, виконують відбір і методичну обробку автентичних етнокультурознавчих матеріалів, апробовують власні дослідницькі проекти, готують наукову доповідь, повідомлення з проблем наукового дослідження, педагогічної освіти самостійно, активно беруть участь у наукових конференціях, залучають до виконання до наукового дослідження обдарованих учнів – членів наукового гуртка.

Мають глибокі знання сучасних інформаційних процесів, уміють здійснювати самостійний пошук, аналізувати і відбирати, накопичувати, систематизувати й обробляти наукову інформацію, працювати з навчально-методичними комплексами, електронними посібниками, самостійно створюють навчально-методичні комплекси, різні види наочності, найпростіші електронні посібники з елементами матеріалів польових експедицій та з урахуванням вікових особливостей та інтересів учнів, самостійно виконують науково-педагогічне дослідження з елементами сучасних інформаційних технологій

Студенти з достатнім рівнем виявляють емоційно-оцінне ставлення до рідного слова, літератури, інтерес до майбутньої професії реалізують з допомогою викладача; виявляють ініціативу в опануванні української мови, літератури в контексті української та світової культури, "діалогу" слов′янських і неслов′янських мов; прагнуть до розвитку власного творчого потенціалу. Вони мають достатні знання мовної системи, фольклору і літератури українського й інших народів в їх історичному розвитку та на сучасному етапі, знайомі з технологією і психологією педагогічного спілкування; виявляють уміння вільно оперувати набутими знаннями, іноді застосовують авторські форми і методи представлення набутого досвіду у професійній діяльності, але, в основному, користуються наявними розробками. За допомоги викладача-консультанта керують дослідницькою діяльністю учнів, здійснюють індивідуальну науково-дослідну роботу, виконують відбір і методичну обробку автентичних етнокультурознавчих матеріалів, за необхідності беруть участь у наукових конференціях, працюють з навчально-методичними комплексами, електронними посібниками.

Для студентів низького рівня характерне емоційно-позитивне ставлення до рідної мови, літератури. Вияв потреби в опануванні української мови, літератури в контексті української та світової культури зводиться лише до виконання програм навчальних курсів. Такі студенти мають елементарні знання мовних, літературознавчих, психолого-педагогічних, методичних дисциплін, поверхово ознайомлені із сучасними напрямами у педагогічній теорії і практиці. Вони копіюють готові зразки форм і методів набутих знань у професійній діяльності, роботу виконують під контролем, інколи здійснюють науково-педагогічне спілкування у відповідній галузі науки, епізодично керують пізнавальною діяльністю учнів, епізодично працюють з навчально-методичними комплексами, електронними посібниками.

Початковий рівень готовності характеризується часто індиферентним ставленням до майбутньої професії, ініціатива в опануванні української мови, літератури в контексті української та світової культури, потреба до творчого підходу у викладанні української мови і літератури, інтерес до розвитку власного творчого потенціалу виявляється епізодично.

У студентів наявні поверхові знання мовної системи, фольклору і літератури українського та інших народів в їх історичному розвитку і на сучасному етапі, норм професійної етики. Знання теорії і практики навчання, теорії виховання, загальних і часткових дидактик, знання загальної, вікової, педагогічної, когнітивної психології примітивні. Студенти не використовують доцільні форми і методи набутих знань мовних, літературознавчих, психолого-педагогічних, методичних дисциплін у професійній діяльності. Належно не вміють організовувати самостійну, індивідуальну, науково-дослідну роботу учнів, здійснювати відбір і методичну обробку автентичних матеріалів, працювати з навчально-методичними комплексами, електронними посібниками, виконувати науково-педагогічне дослідження з елементами сучасних інформаційних технологій.

Визначивши структуру готовності на основі складових професійної компетентності, обґрунтуємо логіку процесу її формування на різних етапах професійної підготовки майбутніх учителів-словесників (див. дод. В, рис.В.1). Внутрішніми джерелами будь-якого процесу виступають протиріччя, тобто те, що відображає внутрішнє співвідношення сторін процесу, які впливають і водночас заперечують одна одну. Аналіз сучасного стану шкільної освіти, підготовки студентів у педагогічних університетах підтверджують існування проблеми в задоволенні потреби загальноосвітньої школи, закладів нового типу у вихованні високоосвіченого, культуpомовного, професійно компетентного вчителя, який досконало володіє рідним словом, підтримує інтерес і відроджує традиційну педагогічну культуру, та реальним станом системи професійної підготовки у вищих педагогічних навчальних закладах. Необхідний комплексний, системний підхід до формування професійної компетентності, культуромовної особистості педагога-словесника в навчально-пізнавальній, виховній, науково-дослідній підсистемах та підсистемі практик на різних освітньо-кваліфікаційних рівнях.

Процес професійної підготовки майбутніх учителів-словесників ми умовно поділили на кілька взаємопов'язаних етапів: у загальноосвітньому навчальному закладі – допрофесійний; на ступені бакалавра – актуалізаційний, навчально-інформаційний, навчально-дослідницький; на ступені спеціаліста і магістра – науково-навчальний і творчий; а також післядипломний.

На допрофесійному етапі в загальноосвітній школі виникає протиріччя між вимогами шкільної програми і станом сформованості базових компетенцій. Отже, зростає роль уроків української мови, літератури, історії України, народознавства, інформатики, виховних заходів, пошуково-дослідницької роботи, спрямованої на формування мотиваційно-ціннісного компоненту готовності отримати фах учителя-словесника, а також оволодіння учнями лінгвістичною, мовною, комунікативною, культурознавчою, фольклорною, літературною, дослідницькою, інформаційною компетенціями.

На наступних етапах в умовах педагогічного університету виникає протиріччя між потребами творчого характеру професійної діяльності і репродуктивним навчанням студентів, бажанням сформувати відповідні компетенції і недостатнім спрямуванням на це навчально-пізнавальної, науково-дослідної діяльності та практик. У період навчально-пошукових, педагогічної практик визначальним стає протиріччя між набутими професійними знаннями і вміннями їх використовувати у різноманітних і динамічних умовах педагогічної діяльності. Вирішення протиріч на кожному з етапів дає можливість реалізувати навчально-методичну систему професійної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури в умовах педагогічного університету, побудовану з урахуванням компетентнісно-орієнтованого підходу, представлену в табл. 3.2.

На етапі актуалізації наявного досвіду (1 курс) з метою формування мовно-мотиваційного, комунікативно-інформаційного, операційно-діяльнісного компонентів готовності важливо шляхом опитування, тестування, виконання письмових робіт, різноманітних завдань перевірити сформованість набутих компетенцій. На наш погляд, зростає необхідність у наповненні змісту лекцій, практичних занять, самостійної та індивідуальної роботи із суспільних, спеціальних, психолого-педагогічних дисциплін, програми фольклорної та пропедевтичної пасивної педагогічної практики інформацією, яка сприяє розвитку як указаних вище компетенцій, так і педагогічної, психологічної насамперед. Існує потреба у збагаченні філологічних курсів, практики етнокультурознавчим підходом, впровадження інтегрованого курсу українського фольклору, в т.ч. на електронних носіях. Вважаємо, через етнокультуру, етнопедагогіку, етнопсихологію, етнолінгводидактику, регіональний компонент важливо глибше

Таблиця 3.2

Збагачення навчально-методичної системи професійної підготовки

майбутніх учителів української мови і літератури

Освітньо-квалі-фікаційний рівень	етап	Курс	Змістове наповнення підсистем професійної підготовки
			навчально-пізнавальна діяльність	науково-дослідна діяльність	практика (навчально-пошукова, педагогічна)	упровадження ЕНМК "Словесник" у підсистеми
бакалавр	навчально-дослідницький навчально-інформаційний актуалізації актуалізації етап актуалізації етап навчально-інформаційний етап актуалізації етап актуалізації бакалавр	1 1	етнокультурознавчий, компетентнісний підходи до навчальних курсів; інтегрований курс українського фольклору	наукові роботи з фольклору, етнографії рідного краю	етнокультурозн., компетентнісний підходи до фольклорної і пропедевтичної пасивної педагогічної практики	Web-посібник "Український фольклор"; Web-посібник "Наукова робота студентів-філологів"
		2 2	етнокультурознавчий, компетентнісний підходи до навчальних курсів; інтегрований курс вступу до слов‘янської філології; народознавства	залучення до роботи науково-дослідної лабораторії у ВНЗ, виконання пошукових досліджень	етнокультурозн., компетентнісний підходи до діалектологічної і пропедевтичної активної педагогічної практики	Web-посібник "Вступ до слов‘янської філології"; Web-посібник "Наукова робота студентів-філологів"
		33	етнокультурознавчий, компетентнісний підходи до навчальних курсів; с/к “Етно-лінгво-дидактична культура вчителя-словесника”	робота в науково-дослід. лабораторії, створення бази навчально-пошу-кових практи, виконання курсових робіт	етнокультурозн., компетентнісний підхід до пасивної педагогічної, літньої педагогічної практики	Web-посібник "Мовне родинознавство"; Web-посібник “Етнолінгво-дидактична культура вчителя-словесника”
		4	етнокультурознавчий, компетентнісний підходи до навч. кур-сів; педагог. потенціал курсу укр. літ-ри; с/к “Практика в системі професійної підготовки вчителя-словесника”	робота в науково-досл. лабораторії, створення повнотекстової бази наукових робіт, виконання курсових, бака-лаврських робіт	етнокультурозн., компетентнісний підходи до педагогічної практики у 5-9 класах, етнографічної практики	Web-посібник "Педагогічні ситуації в художній літературі"; інформаційно-пошукова система "Традиційна культура Східного Полісся"
магістр спеціалст	творчий навч.-науковий	5 6 5	етнокультурознавчий, компетентнісний підходи до навчальних курсів; с/к “Професійна компетенція вчителя укр. мови і літ-ри”; курс “Методика викладання української мови і літератури у ВНЗ”	робота в лабораторії, створення електронних навчальних посібників для учнів	етнокультурозн., компетентнісний підходи до педагогічної практики в 10-11 класах ; педпрактика в закладах інноваційного типу	Web-посібник "Наукова робота студентів-філологів"

відтворювати світогляд українського народу, особливості його історії, культури, характеру. Результатом роботи на цьому етапі має стати усвідомлення студентами важливості формування культуромовної особистості, складових професійної компетентності. При цьому необхідно змінити позиції викладача, який, залучаючи студентів до проведення спільних наукових досліджень, має допомогти їм стати суб’єктом власної освітньої діяльності. Зазначимо також, що й цей, і наступні, умовно визначені нами етапи важливо збагатити інтерактивним навчально-методичним комплексом, у т.ч. на електронних носіях, стрижневою ідеєю якого є "людина як культоромовна особистість", "вчитель як компетентний фахівець-дослідник". З цією метою з урахуванням сучасних вимог для самостійної роботи

студентів нами підготовлено електронний навчально-методичний комплекс "Словесник" (ЕНМК).

Навчально-інформаційний етап (2-3 курси) характеризується формуванням і закріпленням у студентів-філологів нових професійно важливих знань і вмінь. Ми переконані, що впровадження етнокультурознавчого, компетентнісних підходів до різних видів діяльності повинно впливати на вироблення емоційно-оцінних суджень, відчуття гордості за рідну культуру, шанобливе ставлення до культури інших народів, формування складових професійної компетентності вчителя. Отже, на цьому етапі виникає необхідність у читанні інтегрованих курсів народознавства, вступу до слов′янської філології, спецкурсу "Етнолінгводидактична культура вчителя-словесника", забезпечених відповідним навчально-методичним супроводом, у т.ч. на електронних носіях, а також залучення студентів до роботи в науково-дослідній лабораторії викладача, що здійснює регіональні етнокультурознавчі пошуки і впроваджує їх у практику навчальних закладів.

На навчально-дослідницькому етапі (3-4 курси) важливо продовжити формування і поглиблення складових професійної компетентності, зокрема дослідницької, педагогічної, методичної, комунікативної компетенцій. Це досягається завдяки доцільному збагаченню навчальних курсів етнокультурознавчим матеріалом, уведенню інтегративних елементів в курс історії української літератури, зокрема розгляду педагогічних ситуацій в художніх творах, запровадженню спецкурсу "Практика в системі професійної підготовки вчителя-словесника", що спрямовується на оволодіння методикою організації і проведення польових досліджень, а також методикою використання матеріалів польових експедицій під час педагогічної практики. Набутий студентами досвід реалізується при створенні інформаційно-пошукової системи "Традиційна культура Східного Полісся", у проведенні уроків та виховних заходів з української мови і літератури в загальноосвітніх навчальних закладах з урахуванням регіонального компоненту та використанням сучасних інформаційних технологій, сприяє формуванню методологічної культури, розширенню педагогічного світогляду.

Навчально-науковий і творчий етапи (освітньо-кваліфікаційні рівні "спеціаліст" –"магістр") – це якісна перевірка, систематизація, удосконалення й апробація набутих компетенцій. Тому ці етапи важливо збагатити компетентнісним, етнокультурознавчими підходами до філологічних і психолого-педагогічних курсів, етнографічної і педагогічної практики, інтегрованими спецкурсами "Професійна компетенція вчителя української мови і літератури", "Методика викладання української літератури у вищих навчальних закладах", які ефективніше спрямовують майбутніх учителів-словесників на підготовку до викладання в освітніх закладах нового типу та ВНЗ. Вирішальну роль в інтеграції навчальної, наукової й освітньо-виховної роботи зі студентами-філологами відіграє науково-дослідна лабораторія, основна мета діяльності якої – допомогти студентам особистісно саморозвиватися, вдосконалювати себе як фахівця.

Початок педагогічної діяльності для більшості випускників філологічного факультету характеризується, як правило, протиріччям між багатоваріантністю навчально-виховних проблем і необхідністю знаходження оптимальних шляхів їх вирішення з урахуванням індивідуального стилю діяльності. Тому визначальними чинниками післядипломного етапу виступають умови реальної педагогічної діяльності, вміння доцільно використовувати набутий потенціал у навчально-виховному процесі, продовжувати роботу над удосконаленням культуромовної особистості, складових професійної компетентності.