1.2. Методологічні основи компетентнісно-орієнтованого підходу в системі професійної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури

1.2.1. Системний аналіз у професійній підготовці майбутніх учителів української мови і літератури

Здійснюючи аналіз системи професійної підготовки майбутнього вчителя української мови і літератури, звернемося до характеристики понять "система", "системний підхід", "системний аналіз", "педагогічна система". Джерельною основою для дослідження слугують довідникові видання, праці методологів і системологів П.Анохіна, В.Афанасьєва, І.Блауберга, Н.Кузьміної, В.Кушніра, В.Садовського, П.Щедровицького, Е.Юдіна та ін. [20; 22; 57; 58; 353; 510]. Визначаючи особливості педагогічної системи, ми спираємося на праці Н.Кузьміної, С.Архангельського, А.Алексюка, Ю.Бабанського, В.Беспалька, Б.Гершунського, В.Давидова, А.Зотова, Т.Ільїної, І.Ільясова та ін. [13; 42; 118; 211; 290; 301].

Зазначимо, що хоча грецьке за походженням слово "система" з'явилося понад два тисячоліття тому і на сьогодні відомо до п'ятисот його тлумачень (В.Садовський [510] характеризує до 40 варіантів визначень вітчизняних і закордонних учених), загальноприйняте визначення цього терміна поки що відсутнє. Синтезуючи окремі з них [20, с.43; 57, с.5-6; 399, с.286; 477, с.314; 654, с.583; 655, с.537], визначимо систему як сукупність елементів, що знаходяться у відношеннях і зв'язках один з одним і створюють визначену цілісність та єдність.

Значущими в методологічному відношенні для нашого дослідження є положення науковця А.Саранова, який, зокрема, вказує на те, що:

1. Система – це цілісне утворення; вона складається з елементів, частин, які знаходяться в нерозривному зв'язку між собою, створюючи цим самим її структуру як цілого.

2. Система у структурному відношенні характеризується аспектом стану й аспектом руху, розвитку, динаміки.

3. Система як ціле характеризується своїми функціями, через які вона включається у більш складні системи. Породжує ці функції структура, яка обумовлює як функції системи в цілому, так і функції її частин та елементів.

4. Соціальні системи (в т. ч. педагогічні) характеризуються доцільністю, тобто прагненням до досягнення цілей.

5. Системі притаманна ієрархічність будови, яка залежить від ступеня взаємозв'язку її частин і елементів.

6. У системі розрізняють процеси функціонування і розвитку. Процеси функціонування відображають структуру стану, процеси розвитку – динамічну структуру [352, с.4-5].

Вивчення системи як цілісного утворення, в нашому випадку системи професійної підготовки, важливо здійснювати на основі системного підходу. При цьому вкажемо, що існуюче тлумачення підходу як сукупності способів, прийомів розгляду чого-небудь [398] доцільно розширити й доповнити такими ознаками, як вихідний принцип, вихідна позиція, основне положення або переконання, яке складає основу дослідницької діяльності [432, с.54]. Цінність системного підходу як методології пізнання полягає в тому, що він дозволяє вивчати об′єкт, явище в динаміці, "цілісності інтегративних властивостей об'єкта" (В.Садовський) [510, с.5] або зв'язків між елементами об'єкту. Досить виважено коментує системний підхід психолог В.Семиченко, вказуючи, зокрема на те, що він виступає засобом розуміння складних багатофакторних відношень, які виникають у середині систем і в міжсистемній взаємодії, орієнтує на виокремлення прихованих, візуально й емпірично не реєстрованих властивостей об′єктів, які входять до складу системи, на вивчення системних зв′язків [556, с.9]. А.Лігоцький окреслює системний підхід як системний аналіз, застосування якого допомагає з′ясувати цілісність системи, дослідити її зміни в процесі розвитку, вивчити поведінку системи, зануреної в зовнішнє середовище, порівняти кілька систем, які виконують спільне завдання [317, с.92-93].

Аналіз системологічних досліджень дозволяє вичленувати основні принципи системного підходу: принципи цілісності, структурованості, організованості. Цілісність дозволяє вивчати об'єкт в єдності компонентів і зв'язків, а також скоординованості усіх елементів; структурованість передбачає ієрархічність будови об'єкта, послідовне розчленування цілого на частини, розглянуті в єдності; організованість характеризується як структурна впорядкованість об'єкта.

Застосування системного підходу дає можливість дослідникам пояснити й такі важливі ознаки системи, як зміст, функції, цілі, види, впорядкованість (тобто чітко фіксовану позицію елементів стосовно один одного і в цілому), динамічність, взаємозалежність і взаємозв′язок системи і середовища, ієрархічність, множинність тощо. З′ясуємо окремі з ознак. Структуру системи науковці (В.Беспалько, В.Садовський, О.Мещанінов та ін.) визначають як організовану сукупність зв'язків між її підсистемами (компонентами) і елементами, що розглядаються безвідносно до процесів, які відбуваються в цих зв'язках [42, с.27; 510, с.83-86], а також сукупність необхідних та достатніх для досягення мети відношень між компонентами [354, с.113]. Цілісність структури системи характеризується філософами як її завершеність, результативність, якісна визначеність, відносно самостійне функціонування й відокремленість у зовнішньому середовищі. Цілком погоджуючись з цим, поняття цілісності вживаємо також і для позначення відкритого, незамкнутого процесу становлення системи. Функції системи – це особливий цілісний структурний або функціональний стан, який виражається в новому якісному змісті всіх її елементів, а також у їх співвідношенні.

В науковій літературі здійснено аналіз різних видів систем: живих і неживих; абстрактних і конкретних; відкритих і замкнутих (Л.Петрушенко); складних і простих (М.Слемнєв); організованих і неорганізованих; розчленованих і нерозчленованих (В.Садовський), цілеспрямованих і нецілеспрямованих; динаміч-них і статичних (Н.Авер′янов) та ін. Попри різницю між ними вказані вище види взаємопов′язані і взаємодоповнюють одна одну. Зокрема, статичною називають систему, підсистеми або елементи якої пов'язані прямим зв'язком, динамічною – якщо підсистеми або її елементи характеризуються зворотнім зв'язком, змінюють положення відносно одна одної, здатні до змін. Динамічність системи виявляє й таку її ознаку, як цілеспрямованість. Це означає, що система виникає, формується і функціонує у відповідному напрямі для реалізації певних цілей. Цілі визначаються внутрішніми характеристиками системи, а також навколишнім середовищем, т.зв. множиною компонентів, які не входять до складу системи, яка досліджується, але впливають на неї або зумовлені нею. Розвиток системи розуміється науковцями як процес переходу з одного рівня на наступний, вищий рівень.

Системний підхід використовується при вивченні педагогічних явищ. Спираючись на праці Н.Кузьміної, С.Архангельського, А.Алексюка, Ю.Бабанського, В.Беспалька, В.Володька, Б.Гершунського, В.Давидова, Т.Ільїної, І.Ільясова, Ф. Корольова, Н.Морзе та ін. [13; 42; 103; 118; 211; 274; 290; 369], розкриємо сутність педагогічної системи, її зміст і структуру. В науковий обіг цей термін був уведений російською дослідницею Н.Кузьміною, яка охарактеризувала його як складноорганізовану, цілеспрямовану, керовану або "частково самокеровану систему" [290]. З існуючих визначень терміна "педагогічна система" [42, с.6; 353; 369, с.35] у дослідженні використовуємо таке: множина взаємопов΄язаних структурних і функціональних компонентів, підпорядкованих меті виховання, освіти і навчання молоді.

Систематизація й узагальнення різних наукових підходів (В.Беспалько [42], В.Володько [103], Ф.Корольов [274]) дали можливість визначити наступні ознаки педагогічної системи:

- цілісність - частини складної педагогічної системи підпорядковані спільній меті (Ф.Корольов), вона є завершеною, результативною, якісно визначеною, відносно самостійно функціонуючою, відокремленою в зовнішньому середовищі (В.Беспалько);

- структурність - пропонує наявність прямих і зворотніх зв'язків між компонентами, які забезпечують її цілісність і функціонування відповідно до поставлених цілей;

- взаємопов′язаність - зміна одного параметра в системі впливає на всі інші;

- зв′язок із середовищем - педагогічна система виступає складовою частиною середовища, соціальної системи, її елементом, який включає елементи більш низького порядку;

- відкритість, динамічність, інваріантність, розвиток за висхідною спіраллю.

Зміст педагогічної системи (за В.Беспальком) складають учні і вчителі; цілі виховання (загальні і часткові); зміст виховання; процеси виховання (власне виховання і навчання); технічні засоби навчання; організаційні форми виховної роботи. Структурні частини педагогічної системи, її підсистеми мають специфічне призначення, характеризуються певною системою цілей, засобів, форм і методів навчання.

Саморегулюючою багатоаспектною структурною системою, яка здатна мобільно реагувати на зміни в суспільстві, освіті, відображати перспективи розвитку спеціальності, виступає система професійної підготовки вчителя. Окреслюючи ознаки такої системи, звернемося до науково-теоретичних джерел. Термін "професійна підготовка" в довідникових джерелах, в основному, тлумачиться як сукупність спеціальних знань, умінь і навичок, якостей, трудового досвіду і норм поведінки, які забезпечують можливість успішної праці за обраною професією; процес повідомлення учням відповідних знань і умінь [706, с.390]; процес формування спеціаліста для одної з галузей трудової діяльності, пов′язаної з оволодінням певним родом занять, професії [640, с.2]; здобуття кваліфікації за відповідним напрямом підготовки або спеціальністю [195]. Однак такі характеристики недостатньо увиразнюють специфіку професійної підготовки вчителя. Логічнішим видається розуміння професійної підготовки як системи організаційних і педагогічних заходів, які забезпечують формування в особистості професійної спрямованості знань, навичок, умінь і професійної готовності до такої діяльності [591], або як процесу набування професійних знань і формування професійних умінь в умовах розвитку і саморозвитку особистості [372].

Для конкретизації особливостей професійної підготовки вчителя звернемося до дисертацій та монографічних досліджень українських і російських дослідників Н.Хмель, В.Семиченко, В.Курок, А.Лігоцького, Н.Малютіної, Н.Морзе, В.Моторіної, Н.Стефанової, Л.Хомич [317; 331; 369; 373; 556; 607; 664; 665]. Згідно дослідження Н.Хмель мета професійної підготовки спеціаліста – це отримання фахової освіти, яка виступає результатом засвоєння систематизованих знань, умінь, навичок і необхідних особистісно-професійних якостей, виявляється в готовності майбутнього вчителя знаходити в окремих педагогічних явищах взаємопов′язані компоненти цілісної системи [664]. Спираючись у своїй роботі на ці положення вченої, разом з тим зазначимо, що формування готовності з урахуванням лише єдності теорії і практики недостатньо розкриває сутність професійної підготовки.

Концепція цілісної професійної підготовки майбутніх учителів ґрунтовно розроблена В.Семиченко. Науковець арґументовано доводить, що формування у студентів високих рівнів розуміння професійної підготовки як системно організованої цілісності психологічно може бути забезпечено шляхом вироблення установки на структурування цілісностей різних масштабів; оволодіння елементарними основами системного підходу і способами їх проекції на конкретну систему; включення в навчальний процес цілісної моделі, ізоморфної структури та змісту професійної діяльності; прийняття установки на інтеграцію одиничних подій професійної підготовки; вияв їх сутнісних (цілісних) властивостей; оволодіння засобами пізнання, адекватних сутнісним властивостям провідних цілісностей; усвідомлення своєї інтегральної індивідуальності та проектування на неї цілісної структури професійних якостей [556, с.7-8]. Високо оцінюючи дослідницькі підходи, зазначимо, що наведені характеристики глибоко розкривають лише психолого-педагогічний аспект професійної підготовки майбутніх учителів.

Модель цілісної багаторівневої освітньої системи, яка має власний зміст, багатовимірну структуру, що забезпечує її реалізацію й подальший розвиток у соціально-культурному середовищі, представлена в теоретико-методологічному дослідженні А.Лігоцького [317]. Дисертаційні роботи української (^{В.Моторіна} [372]^{) і російської дослідниць (Н.Стефанова} [608]^{) стосуються особливостей розвитку системи методичної підготовки майбутніх учителів математики; Н.Морзе} [369] ^{проектує систему методичної підготовки вчителів інформатики;} Л.Хомич [666] – психолого-педагогічної підготовки вчителів початкових класів; В.Курок [298] – цілісну систему загальнотехнічної підготовки вчителя трудового та професійного навчання. Представлена в монографіях М.Качуріна [236], Н.Малютіної [331] професіограма вчителя – російського словесника побудована, в основному, з урахуванням заідеологізованих підходів 70-80-х рр. ХХ ст. і не слугує основою сучасної моделі.

Аналіз різних підходів науковців, власне бачення цієї проблеми дає підстави визначити професійну підготовку майбутніх учителів української мови і літератури як цілеспрямовану діяльність, що преставляє єдність змісту, структури, мети навчання і виховання, сукупність психологічних і моральних якостей особистості, знань, умінь, навичок, філологічних і педагогічних здібностей, набуття яких ^{дає можливість формувати позитивну мотивацію студентів до педагогічної діяльності, сприяє оволодінню ними необхідним обсягом загальнокультурних, психолого-педагогічних і спеціальних знань, дозволяє викладати українознавчі, філологічні предмети й виконувати пошуково-дослідну і виховну роботу.} Таку характеристику підтверджує і проведене нами опитування 168 учителів-словесників Сумської, Вінницької, Чернігівської областей щодо професійних функцій: на основі ґрунтовної фахової та з урахуванням специфіки освітніх закладів різних типів учитель-словесник здійснює навчання і виховання учнів; проектує власну педагогічну діяльність, аналізує, й упроваджує передовий педагогічний досвід, моделює, проводить заняття з урахуванням психолого-педагогічних особливостей учнів, культурознавчого підходу та елементів сучасних інформаційних технологій; формує в учнів навички самостійної дослідницької роботи, розвиває в них інтерес і мотивацію до навчання, творчі здібності, логічне мислення, створює атмосферу продуктивно-пізнавального співробітництва; готує науково-методичний супровід навчальних предметів філологічного профілю; володіє педагогічним тактом, культурою педагогічного спілкування, постійно підвищує педагогічну майстерність, здійснює агітаційну роботу з питань мовної культури серед населення. Отже, сучасний учитель української мови і літератури – це вчитель-професіонал, котрий займає гуманістичну педагогічну позицію, володіє вишуканою літературною мовою, має філологічно-педагогічнй світогляд, відзначається інформаційною і дослідницькою культурою, ерудований, творчий майстер-комунікатор.

Професійна підготовка майбутніх учителів-словесників характеризується цілісною ієрархічною природою, є цілеспрямованим процесом з визначеною системою цілей. Це дозволяє розглядати її як цілісну, динамічну, гнучку, керовану систему, яка розвивається в напрямі до впорядкованості та внутрішньої гармонійності її компонентів. Така система є відкритою, може оновлюватися, змінюватися, самовдосконалюватися, ґенерувати нові знання, сприймати і творчо опрацьовувати досвід інших систем. Активним суб'єктом системи професійної підготовки виступає сам студент. Застосування системного підходу дало можливість визначити компонентний склад професійної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури, передбачити комплекс завдань для кожного компоненту (підсистеми), виявити можливості її подальшого розвитку в системі вищої професійної освіти.

Змістом професійної підготовки (за О.Абдулліною) [5] виступає система педагогічних, психологічних, методичних і спеціальних знань, практичних умінь і навичок, необхідних для здійснення професійних функцій учителя.

Структуру системи професійної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури в педагогічному університеті складають такі підсистеми: навчально-пізнавальна, науково-дослідна, виховна і підсистема практик. Кожна з визначених підсистем теж є системою. Зокрема, до навчально-пізнавальної підсистеми входять соціально-гуманітарна, лінгвістична, літературознавча, українознавча, психолого-педагогічна, методична складові. Науково-дослідну підсистему організовують навчально-дослідницька і науково-дослідницька діяльність. Підсистема практик представлена навчально-пошуковими (фольклорною, літературно-краєзнавчою, діалектологічною, етнографічною) і педагогічними практиками. Виховна підсистема є органічною, невід´ємною складовою кожної з вищеназваних і реалізується як в аудиторних, так і позааудиторних формах роботи.

Цілісність такої системи професійної підготовки зумовлена гармонійним взаємозв’язком між її підсистемами та компонентами. Деталізуємо це на прикладі підсистеми навчально-пізнавальної діяльності з урахуванням положень Концептуальних засад розвитку педагогічної освіти [264]. Соціально-гуманітарна підготовка передбачає поглиблення філософської, політологічної, культурологічної, соціологічної освіти, її професійно-педагогічне спрямування. Фундаментальна підготовка передбачає вивчення теоретичних основ спеціальності і ґрунтується на новітніх досягненнях науки. Зокрема, лінгвістична підготовка спрямовується на формування культуромовної особистості, котра досконало володіє рідною та іноземними мовами, відкрита як для рідної культури, так і культур інших народів. Фольклорна і літературна підготовка акцентує увагу на розгляді українського фольклору й історії літератури в культурно-антропологічному просторі, "діалозі" літературознавства з лінгвістикою, педагогікою, психологією, філологічний аналіз тексту. Психолого-педагогічна підготовка забезпечує ґрунтовну обізнаність із скарбницею педагогічної мудрості рідного народу, інноваційними педагогічними технологіями, інтерактивними системами навчання, формує уявлення про цілісний гуманістичний і творчий характер педагогічної діяльності. Методична підготовка покликана допомогти опанувати освітні технології у викладанні мови і літератури, проведенні позашкільної і позакласної роботи. Вагомою складовою професійної підготовки є інформаційно-технологічна підготовка, що передбачає вивчення основ

інформатики, сучасних інформаційних технологій та методик їх використання в навчальному процесі. Кожен з означених вище компонентів представляє собою ієрархію елементів: сукупності відповідних навчальних дисциплін, самостійної науково-дослідної роботи, навчально-методичного супроводу.

Для забезпечення системності у вивченні навчальних дисциплін, уникнення дублювання навчального матеріалу та зміцнення міжпредметних зв′язків між фундаментальною (лінгвістичною, літературознавчою), психолого-педагогічною, методичною складовими, між навчально-пізнавальною, науково-дослідною діяльністю і підсистемою практик професійна підготовка майбутніх учителів-словесників здійснюється також на основі інтеграції різних видів діяльності.

Гнучкість системи професійної підготовки виявляється у властивості змінювати мету функціонування чи стан системи залежно від кількох освітніх маршрутів (відповідно до освітньо-кваліфікаційних рівнів: бакалавр – спеціаліст - магістр; бакалавр – магістр).

Мета професійної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури - при гармонійному взаємозв′язку й оптимальному співвідношенні підсистем на кожному освітньо-кваліфікаційному рівні (бакалавр – спеціаліст - магістр) формувати позитивну мотивацію педагогічної діяльності, методологічну, фахову культуру словесників, сприяти оволодінню ними необхідним обсягом загальнокультурних, психолого-педагогічних і спеціальних знань, професійними вміннями і навичками. Мета, структурно-змістове наповнення складових системи професійної підготовки впливають на її функції: соціально-гуманітарну (поглиблення знань з українознавства, філософії, соціології, історичних дисциплін, культурології); психолого-педагогічну (знання педагогіки і психології, набуття педагогічних здібностей), власне фахову (набуття теоретичних знань з лінгвістичних, літературознавчих, методичних дисциплін та дисциплін спеціалізації), особистісно-орієнтовану (розвиток особистісних здібностей і якостей студентів), практичну (вироблення умінь і навичок практичної діяльності в навчально-виховних закладах, оволодіння сучасними методами і формами педагогічної діяльності). Надійність системи полягає в забезпеченні визначених функцій протягом тривалого часу.

Принципами професійної підготовки виступають принципи неперервності, фундаменталізації, педагогізації, гуманізації, гармонізації, варіативності, інтегративності, бінарності, технологічності, модульності, активізації самостійної творчої роботи студентів, співробітництва, врахування особистих інтересів і різних рівнів підготовленості студентів, особистісно-орієнтований, особистісно-діяльнісний, компетентнісний. Принцип фундаменталізації узгоджується із потребами професії і визначає провідну роль психолого-педагогічної та мовно-літературної підготовки. Принцип бінарності спрямований на виклад навчального матеріалу через призму методичного вияву. Принцип гармонізації реалізується у гармонійному взаємозв′язку системи професійної підготовки вчителя української мови і літератури в педагогічному університеті із системою шкільної філологічної освіти як сферою майбутньої професійної діяльності. Принцип технологізації полягає у застосуванні різних сучасних педагогічних, у т.ч. інформаційних, дослідницьких технологій у навчально-виховному процесі. Принцип модульності пропонує виділення в навчальному матеріалі системи базових модулів. Принцип активізації самостійної творчої роботи студентів ґрунтується на застосуванні пізнавальних, проблемно-пошукових, творчих завдань у навчально-виховному процесі. Принцип співробітництва забезпечує взаємну діяльність студента й викладача. Принцип врахування особистих інтересів і різних рівнів підготовленості студентів передбачає створення сприятливої емоційно-інтелектуальної обстановки на заняттях, виконання відповідних навчальних завдань і наукових робіт.

Вдосконалюючи складові системи професійної підготовки вчителя-словесника, розробляючи інтегровані курси і спецкурси, ми враховуємо ідеї синергетичного підходу. Синергетика (в перекладі з грецької мови sinergia - "сприяння", "співробітництво") використовується для підкреслення наявності колективного впливу кількох чинників, які посилюють вплив один на одного. Синергетика виявила у складних, не лінійно розвинутих системах універсальні, якісні закономірності розвитку і здатність до самоорганізації [659, с.10]. Головною умовою нашого звернення до потенціалу синергетики є процеси, що відбуваються в розвитку освіти в умовах розширення і поглиблення предметних знань, необхідності формування системного мислення. Дослідники в цій галузі відзначають, що синергетика дає можливість не тільки по-новому осмислити еволюцію наукових знань, освітніх процесів, а й здійснити перегляд існуючих підходів і методів навчання, інтегрувати різні галузі знання.

Для нашого дослідження є важливим особистісно-діяльнісний підхід, який забезпечує єдність навчально-пізнавальної, науково-дослідної, практичної підготовки і спрямований на реалізацію умов розвитку студента, за яких він усвідомлює себе як особистість, активно розкриває свої творчі здібності.

Систематизація досвіду роботи Житомирського ДПУ, Луганського, Тернопільського НПУ, НПУ ім. М.П.Драгоманова дає підстави стверджувати, що на філологічних факультетах педагогічних ВНЗ розробляються нові підходи до професійної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури з урахуванням вимог освітньо-кваліфікаційних характеристик. Ініціюється якісне оновлення методології, змісту і технологій підготовки професійно компетентних фахівців, виховання духовно-моральних особистостей на основі сучасної культурологічної парадигми освіти, поєднання цілісного педагогічного процесу з науковими дослідженнями, врахування позитивного вітчизняного і зарубіжного педагогічного досвіду. Викладацькі колективи вбачають мету університетської педагогічної освіти в підготовці вчителів, які мають потребу у філософському, науковому осмисленні дійсності; володіють системою знань про зміст і структуру освітніх процесів, особистість дитини з урахуванням її індивідуальних, психолого-вікових особливостей; уміннями й навичками самостійної діяльності, досвідом проведення наукового дослідження; вміють працювати з комп'ютерною технікою; здатні до професійного вдосконалення, саморефлексії й самоактуалізації.

Реалізація такої моделі підготовки ґрунтується на спільній діяльності студентів і викладачів. У процесі такої підготовки майбутні вчителі визначають мету власної освітньої програми, формують систему особистісних і професійних цінностей, гуманістичний світогляд, готуються до творчої педагогічної діяльності, усвідомлюють власну відповідальність за виховання культуромовного громадянина Української держави. Сприяє цьому творча взаємодія викладацьких колективів ВНЗ, загальноосвітніх шкіл, педагогічних коледжів, інших освітніх установ.

Навчальний процес на факультетах вибудовується в напрямі реалізації принципів гуманізації; демократизації; національної спрямованості освіти; наступності між шкільною, профільною та вищою освітою; різнобічного інтелектуального, духовного, емоційного і фізичного розвитку особистості; забезпечення розвитку індивідуальності й самостійності майбутнього спеціаліста; фундаменталізації; науковості; об’єктивності в оцінці фактів, явищ, процесів, подій; особистісної орієнтованості; професійної компетентності; інтегративності; єдності навчання і виховання в розвитку особистості; варіативності; соціалізації; креативності; спрямованості навчання на розвиток мотиваційно-ціннісної сфери особистості; гармонізації стосунків із колективом. Якість педагогічного процесу забезпечується поглибленням інтеграції та міждисциплінарних навчальних курсів; збагаченням освітніми, в т.ч. інформаційними технологіями; уведенням модульно-рейтингової оцінки якості одержуваної освіти.

Результатом професійної підготовки майбутніх учителів є їх готовність до здійснення педагогічної діяльності. За період навчання в педагогічному університеті студенти філологічних факультетів мають здобути ґрунтовну професійну освіту, набути відповідних фахових умінь і навичок: досліджувати мовні та літературні факти і явища в їх системній сув'язі; логічно, послідовно, відповідно до норм літературного мовлення формувати творче, аналітичне мислення, філологічний смак; здійснювати наукові пошуки в галузі філологічних, психолого-педагогічних дисциплін, використовуючи різноманітні методи наукового дослідження, розвивати прагнення пізнавати філософію українського слова, формувати мовні, літературні, педагогічні здібності, потребу й уміння самостійно поповнювати свої знання, бути мобільним до різних нововведень, готовим прийняти найбільш оптимальне рішення. Окреслені професійні й особистісні риси вказують на вчителя як на професійно компетентного фахівця.