3.2.2. Формування професійної компетентності вчителя української мови і літератури на різних освітньо-кваліфікаційних рівнях у педагогічному університеті

Існуюча система вищої педагогічної освіти України характеризується кількарівневою професійною підготовкою майбутніх учителів української мови і літератури. В умовах педагогічного університету триває підготовка бакалаврів, спеціалістів та магістрів, розпочата підготовка за двоцикловим навчанням у форматі " бакалавр – магістр".

Окреслюючи особливості формування професійної компетентності майбутнього вчителя української мови і літератури на освітньо-кваліфікаційному рівні вищої освіти "бакалавр", звернемося до Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні, Концепції педагогічної освіти. Згідно з освітніми документами бакалавром визнано освітньо-кваліфікаційний рівень педагогічного працівника, який на основі повної загальної середньої освіти здобув поглиблену загальнокультурну підготовку, набув фундаментальних, соціально-гуманітарних, психолого-педагогічних і професійно-орієнтованих знань; оволодів уміннями й навичками з метою здійснення навчально-виховного процесу в закладах освіти і здатний вирішувати типові професійні завдання, передбачені для відповідної посади [269, с.14; 450, с.205]. Бакалавр може працювати вчителем української мови і літератури основної загальноосвітньої школи, а також претендувати на отримання вищої освіти на ступенях спеціаліста і магістра. Від якості підготовки бакалавра залежить життєздатність наступних освітньо-професійних програм.

Зміст освіти в бакалавраті визначається освітньо-професійною програмою відповідного напряму підготовки, кваліфікаційною характеристикою, навчальним планом, структурно-логічними схемами – програмами викладання нормативних обов'язкових і вибіркових навчальних дисциплін і реалізується протягом чотирьох років. Блок нормативних навчальних дисциплін складають цикли гуманітарних, соціально-економічних, фундаментальних, психолого-педагогічних, методичних дисциплін, які визначаються Міністерством освіти і науки України. Дисципліни подані в дод. Д, табл. Д.1. До блоку вибіркових навчальних дисциплін входять професійно орієнтовані і дисципліни вільного вибору.

Згідно програми розвитку освіти в Україні в основу навчального плану бакалавра покладені такі принципи:

- розвиток демократичних засад у плануванні та організації навчально-виховного процесу з урахуванням національного досвіду;

- єдність соціально-морального, загальнокультурного і професійного розвитку особистості майбутнього вчителя української мови та літератури в умовах гуманізації освіти;

- взаємозв’язок теоретичної і практичної підготовки;

- орієнтація на творчу навчальну діяльність студентів, забезпечення індивідуального та диференційованого підходу.

Рівень підготовки студентів значною мірою залежить від професійно-творчої й особистісної спрямованості навчальних дисциплін. За час навчання на рівні бакалаврату студенти опановують, переважно, загальноосвітні, фундаментальні та пропедевтичні курси, беруть участь у навчально-пошукових і педагогічних практиках, виконують курсові роботи із сучасної української мови, історії української літератури, історії зарубіжної літератури, з методик викладання української мови, української літератури, зарубіжної літератури (на вибір). Половина навчального часу в бакалавраті відводиться на самостійну роботу студента, контроль за результатами якої здійснюють відповідні кафедри.

Механізм переходу на багаторівневе навчання пропонує не тільки розширення, а й поглиблення отриманих студентами лінгвістичних і літературознавчих знань. Набуває актуальності питання посилення міжпредметних зв'язків та інтеграції між лінгвістичними і літературознавчими, лінгвістичними і методичними, літературознавчими і психолого-педагогічними дисциплінами, впровадження міждисциплінарних, інтегрованих курсів.

У результаті засвоєння змісту обов'язкового мінімуму професійної освітньої програми (подамо її характеристику з урахуванням кваліфікаційних вимог у Глухівському ДПУ) бакалавр отримує уявлення про історію, сучасний стан і перспективи обраного напряму освіти, а також:

- на високому професійному рівні володіє українською літературною мовою, має уявлення про її діалектне розмаїття, орієнтується в основних етапах історії науки про мову та дискусійних питаннях сучасного мовознавства, мовних процесах, здійснює синхронно-діахронічний аналіз мовних фактів;

- знає український фольклор, українську і зарубіжну літературу в їх історичному розвитку і на сучасному етапі;

- розуміє закономірності літературного процесу, художнє значення літературного твору у зв'язку із суспільною ситуацією і культурою епохи, визначає художню своєрідність творчості письменника в цілому;

- володіє основними методами лінгвістичного і літературознавчого аналізу;

- логічно, послідовно, відповідно до норм літературного мовлення формує та висловлює свої думки;

• використовує досягнення педагогічної науки, національної культури, традицій і звичаїв свого народу;

- уміє користуватися науковою, довідковою, методичною літературою рідною й іноземною мовами;

-досконало володіє дидактичними, організаторськими, комунікативними здібностями під час навчання учнів предметам філологічного й українознавчого циклу та проведення виховної роботи;

- знає форми, засоби і методи педагогічної діяльності; здійснює навчальну і виховну взаємодію з учнями на рівні співробітництва і співтворчості; володіє навичками аналізу навчально-виховних ситуацій;

- уміє здійснювати психологічну характеристику особистості (її темпераменту, здібностей), інтерпретує власний психічний стан; володіє психолого-педагогічними методами дослідження і діагностики розвитку учня та дитячого колективу; проводить навчальні заняття в різних формах;

- формує в учнів знання основних закономірностей функціонування й розвитку фонетичної системи, лексичного складу, словотвору, граматичної будови, основних стилів та літературної норми для всіх мовних рівнів;

- вимірює вихідний і кінцевий рівні здібностей учнів, здійснює об’єктивний особистісно-гуманний підхід до контролю та оцінки їх знань, умінь, навичок;

- визначає мету виховання у відповідності з досягнутим рівнем вихованості дітей;

- організовує з учнями різні види трудової діяльності, природоохоронну роботу, формує риси бережливості;

- здійснює співробітництво з батьками учнів та колегами в навчальній та позаурочній роботі;

- володіє собою, власною емоційно-вольовою саморегуляцією, творчо працює над удосконаленням власних професійних здібностей.

Відповідно до освітніх документів, спеціаліст – це освітньо-кваліфікаційний рівень педагогічного працівника, який на основі кваліфікації бакалавра оволодів фундаментальними, психолого-педагогічними і методичними знаннями, набув досвіду вирішення складних професійних завдань, готовий до викладання двох базових і одного – двох небазових шкільних предметів [269, с.16; 450; с.107]. Випускникові присвоюється кваліфікація - вчитель української мови і літератури, зарубіжної літератури та (зазначається спеціалізація) основної і старшої школи. Термін навчання студентів за планом "спеціаліст" триває п’ять років, зокрема після закінчення бакалавріату – один рік.

Спеціаліст володіє високими громадянськими та моральними якостями, поєднує фундаментальну наукову і практичну підготовку, досконало володіє своєю спеціальністю, систематично поповнює свої знання і формує вміння, на практиці застосовує принципи наукової організації праці, володіє передовими методами керівництва учнівськими колективами, проводить роботу щодо створення сприятливих умов для науково обґрунтованого, свідомого визначення молоддю свого життєвого професійного шляху. Головними рисами спеціаліста є повага до особистості учня, гуманізм і демократизм у стосунках з учнями та колегами.

У структуру навчального плану входять блоки дисциплін гуманітарної та соціально-економічної, психолого-педагогічної, фундаментальної, методичної підготовки (їх перелік поданий у дод. Д, табл. Д.2). Повний курс спрямований на набуття випускниками умінь проведення наукових пошуків у галузі філологічних та українознавчих дисциплін, використовуючи різноманітні методи наукового дослідження та сучасні педагогічні, в тому числі сучасні інформаційні технології.

Студенти: здійснюють науково-дослідну та методичну діяльність; орієнтуються у спеціальній літературі за профілем підготовки; застосовують раціональні прийоми пошуку, відбору і використання інформації;

- використовують отримані знання у вирішенні педагогічних, навчально-виховних та науково-педагогічних завдань з урахуванням вікових та індивідуально-типологічних особливостей учнів, соціально-психологічних особливостей учнівських колективів та конкретних педагогічних ситуацій;

- планують, організовують і проводять роботу з філологічної підготовки учнів, формують необхідні навички усного та писемного мовлення, аналізу творів художньої літератури;

- застосовують різноманітні методи навчання та форми організації роботи, прогресивні прийоми керівництва навчальною, виховною, суспільною, творчою діяльністю учнів, сприяють розвитку літературної творчості учнів, організовуючи роботу гуртків і секцій за профілем навчання;

- аналізують, узагальнюють й упроваджують передовий педагогічний досвід у практику професійної діяльності;

- проводять роботу з професійної орієнтації молоді, агітаційну роботу з питань мовної культури серед населення.

З метою поглиблення певних аспектів фахової і загальнонаукової підготовки, а також для реалізації індивідуальних запитів і пізнавальних потреб на цьому етапі підготовки студентам пропонуються спецкурси і спецсемінари з актуальних проблем філологічної та психолого-педагогічної науки.

Розглянемо змістове наповнення складових підготовки бакалавра і спеціаліста детальніше. Цикл суспільних наук відіграє роль теоретичного підґрунтя методологічної культури та складових професійної компетентності майбутнього фахівця-україніста. Мета курсу "Історія України" – сформувати у слухачів цілісну картину минулого українського народу в контексті історичного процесу та світової цивілізації, сприяти подоланню історичного невігластва, запобігти вульгарній однобокості в осягненні закономірностей розвитку історії, виховувати у молодих людей патріотичні почуття.

У логіку і структуру вивчення філософських дисциплін закладений принцип пізнання людини [178; 704]. В курсі філософії важливими для майбутнього вчителя-словесника є теми, присвячені розгляду світогляду, світовідчуття, світосприймання і світорозуміння, взаємозв’язку міфології, релігії та філософії, пізнання природного, соціокультурного і духовного світу людини. Теорія філософії спрямовується також на розвиток філософського мислення, формування умінь володіти сучасними методами аналізу наукових фактів і явищ суспільного життя, опанування основних філософських принципів і категорій. Курс логіки формує вміння оперувати основними формами логічного мислення. Курс естетики сприяє формуванню знань про закономірності становлення і розвитку художньої культури суспільства, специфіку розвитку художньо-естетичних здібностей, вияв творчих здібностей та нахилів особистості, її морально-естетичного потенціалу. Навчальний курс етики формує знання про моральний світ людини та суспільства, виховання моральної культури і культури поведінки особистості. У навчальний план включений курс "Історія української та зарубіжної культури", спрямований на виховання у майбутніх учителів поваги до здобутків української та світової культури, вироблення індивідуальних ціннісних орієнтацій. Метою вивчення політології є виховання громадянина демократичного суспільства, який володіє знаннями про політичні процеси і явища, вмінням відстоювати власну позицію і поважати позицію опонентів, відзначається політичною толерантністю, готовністю до компромісу і партнерства.

Формування педагогічної компетенції майбутнього вчителя української мови і літератури здійснюється протягом усього періоду навчання і забезпечується шляхом викладання психологічних, педагогічних, методичних дисциплін, участі в різних видах практик. Вивчення курсу психології згідно навчальних програм [24; 148; 374] спрямоване на формування психологічної компетенції, зокрема на вивчення і спостереження за особливостями проявів психічних процесів у школярів, проведення психологічного аналізу вчинків дітей тощо.

Мово-, літературознавчі дисципліни, включені до циклу предметів професійної науково-предметної підготовки, слугують базовою системою знань і вмінь, необхідних для педагогічної діяльності. Функцію коригуючої міждисциплінарної ланки у ВНЗ виконує блок українознавчих дисциплін, які ознайомлюють студентів із закономірностями розвитку матеріальної та духовної культури українського народу і, як методологія та філософія сучасної освіти, виступають дійовим засобом утвердження у свідомості студентів почуття національної гордості за свою історію, культуру, мову, надбання науки та освіти.

З метою формування і розвитку у студентів самостійності в набутті знань, а також нахилу до науково-дослідницької роботи навчальним планом передбачено виконання та захист курсових робіт із сучасної української мови (5 семестр), історії української літератури (6 семестр), історії зарубіжної літератури (7 семестр), шкільного курсу української мови, української літератури чи зарубіжної літератури (на вибір) у 8 семестрі.

Невід’ємною складовою системи професійної підготовки майбутніх учителів української мови й літератури є практики: фольклорна і літературно-краєзнавча, діалектологічна або соціолінгвістична, етнографічна або музейна, педагогічна, побудовані з урахуванням принципів наступності, тісного взаємозв'язку і взаємодоповнюваності.

Професійне коло обов’язків бакалаврів і спеціалістів розширюється і поглиблюється інформаційною компетенцією: оволодінням сучасними методами пошуку, обробки, інтерпретації та адаптації відповідної інформації (вмінням працювати з електронною поштою, СД – навчальними виданнями, в Інтернеті).

Підготовка бакалавра завершується складанням державних іспитів з української мови з методикою викладання; української літератури з методикою викладання; теорії і практики навчання і виховання. Підготовка спеціаліста завершується захистом дипломної роботи із однієї з дисциплін, які виносяться на державний екзамен, а також та складанням державного іспиту з теорії і практики навчання і виховання та спеціалізації.

Розробка магістерської підготовки в Україні стала відображенням загальносвітової тенденції, спрямованої на співвіднесеність навчальних програм і дипломів про вищу освіту. Водночас ми цілком згодні, що вивчати закордонний досвід варто обережно, не допускаючи ігнорування позитивних набутків національної освітньої системи. Досліджень в Україні, присвячених проблемам підготовки магістрів, поки що недостатньо. У кандидатській дисертації Р.Цокур [674], зокрема, експериментально апробовано технологію педагогічного супроводу в майбутніх викладачів вищої школи у процесі магістерської підготовки. Здійснюючи аналіз формування професійної компетентності магістрантів, ми спираємося на концептуальні положення російських учених С.Архангельського, В.Беспалька, М.Скаткіна стосовно моделювання педагогічного процесу, дидактичну теорію змісту освіти В.Краєвського, І.Лернера, теорію системного й діяльнісного підходів, запропонованих І.Блаубергом, Л.Виготським, О.Леонтьєвим, С.Рубінштейном та ін.

Магістр, згідно з освітніми документами [196; 269, с.17; 450, с.206], – це освітньо-кваліфікаційний рівень педагогічного працівника, який оволодів поглибленими фундаментальними, психолого-педагогічними і методичними знаннями інноваційного характеру, набув досвіду застосування та продукування нових знань для вирішення проблемних педагогічних і науково-дослідних завдань у галузі середньої і вищої освіти. Випускникові магістратури присвоюється кваліфікація - магістр педагогічної освіти, викладач української мови та літератури.

Отримати ступінь магістра (від латинського magister – учитель, начальник) можна на основі кваліфікації "бакалавр" (термін навчання – два роки) або "спеціаліст" (термін навчання – один рік). Навчання в магістратурі становить певну систему, яка має відповідну мету, зміст, форми, методи і засоби навчання. Метою є підготовка викладача вищої і середньої спеціальної школи: набуття навичок наукової, педагогічної та дослідницької діяльності, досвіду, достатнього для виконання професійних завдань та обов'язків інноваційного характеру. Враховуючи те, що магістратура – це також і професійне становлення майбутніх науковців, підготовка на цьому етапі оптимально поєднує різноманітні форми організації навчального процесу і наукову діяльність, відповідає мінливим вимогам інформaційно-освітнього суспільства.

Магістр педагогічної освіти має вільно орієнтуватися у сфері соціально-політичного й економічного розвитку України в контексті світового історичного процесу, чітко усвідомлювати свої професійні та соціальні функції. Тому за період навчання студент магістратури повинен оволодіти професійними вміннями і навичками викладання обраного предмету, методикою підготовки і проведення навчальних занять в освітніх закладах різних типів з урахуванням закономірностей педагогіки і психології, сучасних вимог дидактики, власних наукових інтересів.

Майбутньому викладачеві необхідно вміти володіти методикою проведення науково-педагогічного експерименту, використовувати під час проведення наукових досліджень сучасні технології, обробляти й аналізувати отримані результати. Науково-дослідницька діяльність магістранта передбачає розгляд мовно-літературних проблем, розробку змісту і технологій навчання й виховання, моделювання авторських програм з фахових предметів, методичних систем, засвоєння методів проведення наукових досліджень в учнівському і студентському колективах. На цьому етапі підготовки в педагогічному університеті зростає необхідність у дослідницьких лабораторіях, створенні бази магістерських робіт. Особливої ваги набуває дослідницька компетенція, уміння здійснювати збір, обробку, аналіз дослідного матеріалу, модифікувати існуючі та розробляти нові методи виходячи із завдань конкретного дослідження; конспектувати, цитувати, анотувати, рецензувати, складати тезаурус, виконути бібліографічну роботу із залученням сучасних інформаційних технологій; інтерпретувати різні концепції і теорії, творчо осмислювати аналізований матеріал.

В організаторській і науково-методичній діяльності випускник магістратури виявляє себе як педагог-методист, наставник творчого педагогічного колективу. Крім того, для здійснення виховної діяльності зі студентами, учнями загальноосвітніх закладів та закладів нового типу набуває вагомості ступінь оволодіння загальнолюдськими гуманістичними домінантами, етичними нормами і естетичними цінностями суспільства.

Навчальна програма підготовки магістрів української мови і літератури, як показує аналіз навчальних планів ВНЗ, складається із гуманітарної (25 відсотків навчального часу), спеціальної та науково-практичної (75 відсотків навчального часу) підготовки. Навчальні дисципліни подані в дод. Д, табл. Д.3). На самостійну підготовку магістрів відводиться до двох третин загального обсягу часу, визначеного навчальною програмою.

Окреслимо детальніше особливості навчально-дослідницької підготовки майбутніх викладачів української мови і літератури. Студіювання науково-методичних праць, аналіз навчальної діяльності Луганського НПУ, Уманського ДПУ, Переяслав-Хмельницького ДПУ та університетів зарубіжжя, досвід викладання у Глухівському ДПУ показує, що при моделюванні змісту навчання в магістратурі застосовуються професійно та особистісно-орієнтований підходи. Їх однобоке використання призводить до певних недоліків. Зокрема, професійно орієнтований підхід, забезпечуючи вимоги якісної підготовки фахівця, не завжди повною мірою враховує індивідуальні можливості й мотиваційно-ціннісну готовність особистості. Особистісно-орієнтований підхід ґрунтується на гуманістичних цінностях і сприяє саморозвитку особистості, однак його недоліком є недостатня спрямованість на майбутню професійну діяльність. Отже, найбільш оптимальним напрямом формування змісту навчання в магістратурі є інтеграція названих підходів. Основоположними принципами навчання вважаємо принципи системності, професійної спрямованості, компетентнісно-орієнтований, міжпредметних і внутрішньо-предметних зв΄язків та інтеграції.

Зміст кожної навчальної дисципліни гуманітарного, психолого-педагогічного, спеціального циклів формується з урахуванням наукової галузі знання, вимог професійної діяльності, безперервної самоосвіти і професійного саморозвитку магістранта і проектується на майбутню професійну діяльність (викладача вищої школи, вчителя гімназії, ліцею, колегіуму тощо) та розвиток складових професійної компетентності.

Основна мета загальнокультурного блоку полягає в тому, щоб представити магістрантам методологічну культуру як підсистему професійного буття людини. Магістр повинен бути широко ерудованим фахівцем в основних галузях гуманітарного знання. Це дозволяє йому орієнтуватися в комплексі світоглядних проблем сучасної науки в цілому, опанувати логіку розвитку наукового знання, психологію наукової творчості, з'ясувати місце сучасної філології в гуманітарному знанні; усвідомити внесок видатних учених у розвиток філології. Отже, важливими в магістерській підготовці є курси філософії та методології філології.

Психолого-педагогічна підготовка включає педагогіку і психологію вищої школи, основи науково-педагогічних досліджень, комп'ютерні та інформаційні технології в освіті. Успішне засвоєння магістрантом основних досягнень, тенденцій розвитку вітчизняної і зарубіжної психології і педагогіки вищої школи, сутності процесів навчання і виховання у вищій школі, сучасних підходів до моделювання педагогічної діяльності, форм організації навчального процесу, педагогічного проектування і педагогічних технологій, вікових особливостей юнацького віку, психології професійного становлення особистості сприяє поглибленню педагогічної, психологічної, методичної компетенцій, удосконаленню вмінь викладати обраний предмет у традиційних та інноваційних загальноосвітніх закладах, а також у вищій школі.

Особливої уваги потребує психологічна підготовка майбутнього фахівця української філології. Опитування, інтерв'ювання, бесіди з магістрантами, викладачами підтверджують положення про те, що курс психології у педагогічному університеті більшою мірою виконує загальноосвітню, ніж професійно-спрямовану функцію і, на жаль, не створює цілісного уявлення про психологію людини. Водночас 76% опитаних студентів магістратури (Тернопільського НПУ, Луганського НПУ, Миколаївського ДУ, Уманського ДПУ, Глухівського ДПУ) відзначають, що саме до вчителя-словесника звертаються за життєвою порадою і учні, і батьки. Отже, майбутній педагог має уважно вивчати внутрішній світ дитини, дорослої людини, їх інтереси, здібності, характер. Стосовно цього В.Рибалка висловлює важливу для становлення сучасної психологічної науки ідею про перспективність побудови системи наукової психології шляхом центрації її категоріального апарату і методико-технологічного інструментарію навколо живого феномену особистості вченого, психолога, педагога, філософа. Це дає можливість розглядати особистість у контексті психологічної культури, в якій вона усвідомлюється як ключова цінність людства і потребує дбайливого ставлення до себе з боку суспільства і окремих особистостей [488, с.191].

Навчальний курс із психології вищої школи спрямовуємо на вдосконалення психологічної компетенції, тобто на вивчення особистості в контексті психологічної культури, психолого-педагогічних прийомів навчання, спілкування, формування вмінь на творче застосування можливостей особистісно-діяльнісного підходу в навчанні, на розуміння своєрідності психологічного аналізу вчинків і діяльності студентів; засвоєння знань про психологічні особливості студентського віку та науково-психологічних основ становлення особистості протягом навчання, опанування науковими методами діагностики індивідуальних психологічних особливостей студента та показників його особистісного і професійного зростання, на активізацію самопізнання та професійно-педагогічного самовдосконалення. У сучасних соціокультурних умовах загострюється потреба у знаннях основ соціальної психології, етики ділових стосунків.

Удосконалення мовно-мотиваційної, комунікативно-інформаційної, операційної готовності, розширення лінгвістичної, мовної та інших видів компетенцій продовжується під час опанування лінгвістичних курсів. Студенти знайомляться з новою інформацією в галузі лінгвістики; поглиблено вивчають структуру української мови, особливості її функціонування в синхронічному і діахронічному аспектах; закцентовують увагу на прикладному характері української мови як засобі самоформування й самовираження особистості, на розвитку культури мови, мислення, формуванні почуття мовного обов'язку національно-свідомої особистості в суспільстві; вчаться здійснювати критичний аналіз різних соціо- і психолінгвістичних концепцій; опановують методологію, методику і практику науково-дослідницької діяльності в цій галузі, навичок викладання лінгвістичної теорії й актуальних проблем українського мовознавства в освітніх закладах різних типів.

Мета літературознавчої підготовки магістра – розвиток духовного світу особистості, створення умов для формування внутрішньої потреби в неперервному вдосконаленні та реалізації творчих можливостей. Розвиток літературної компетенції майбутніх педагогів-дослідників відбувається при поглибленому вивченні окремих аспектів фольклористики, історії української літератури і сучасного літературного процесу в контексті вітчизняної та світової історії й культури з опорою на новітні досягнення в галузі літературознавства, філософії, психології; засвоєння методології, методики і практики проведення науково-дослідної діяльності в галузі фольклористики й історії української літератури і викладання відповідних курсів у вищій школі, гімназіях, колегіумах, ліцеях. Важливо, щоб викладання літературознавчих дисциплін носило професійну, розвивальну, гуманітарно- і духовно-виховну спрямованість.

Важливим підґрунтям магістерської підготовки є спецкурси з риторики, спрямовані на поглиблення комунікативної компетенції, що здійснюється при оволодінні риторичними знаннями про сутність, правила, специфіку педагогічного спілкування в різних комунікативно-мовленнєвих ситуаціях, набутті комунікативних умінь, розвиток творчої, активної мовленнєвої особистості, котра вміє застосовувати отримані знання і сформовані вміння в нових постійно мінливих умовах. Принципово новим є в окремих педагогічних університетах введення основ редагування, що сприяє розвитку критичного ставлення до чужого і власного тексту.

Розвиток культурознавчої компетенції магістранта відбувається шляхом набуття умінь аналізу духовної і матеріальної культури українського народу на основі польових матеріалів навчально-пошукових практик, монографічної, довідкової літератури, засобів масової інформації, відповідної наочності, збагачення естетичних знань (знань загальних закономірностей розвитку світової художньої культури, художніх напрямів у мистецтві), оволодіння інноваційними технологіями естетичного виховання засобами різних видів народного мистецтва.

Якість магістерської підготовки забезпечується за умови взаємозв′язку між викладачами різних дисциплін або різних кафедр. Зокрема, вивчення магістрантами методичних курсів відбувається в тісних міжпредметних зв’язках із курсами педагогіки і психології вищої школи і філологічними дисциплінами спеціалізації. Курси методики викладання української мови і літератури у вищій школі спрямовуємо на формування у вихованців потреби в удосконаленні професійних здібностей, на розвиток умінь моделювати навчальний матеріал, доцільно обирати форми, методи і прийоми організації навчання відповідно до теми, мети, складності і значущості навчального матеріалу; розробляти конспекти лекцій і практичних занять; добирати систему завдань, навчальну, навчально-методичну, наукову, довідкову літературу; організовувати і здійснювати поточний, тематичний, підсумковий контроль за роботою вихованців у формі контрольної роботи, індивідуальної співбесіди, реферату, заліку, іспиту, захисту кваліфікаційної роботи, тестування, рейтингового контролю; формувати вміння користуватися навчальними комплексами, сучасними комп'ютерними засобами; організовувати самостійну, індивідуальну, науково-дослідну роботу студентів; здійснювати виховну роботу. Залучення магістрів до занять з елементами проблемного викладу навчального матеріалу, сучасних освітніх технологій удосконалює розвиток мислення, пізнавальні здібності студентів, інформаційну компетенцію, зокрема навички роботи з філологічними ресурсами Інтернету тощо.

Підготовка магістрів у вищих педагогічних навчальних закладах засвідчує також і низку проблем. На сьогодні потенціал цієї форми навчання і державою, і суспільством витребуваний не в повній мірі. Часто наявні проблеми якісної підготовки, працевлаштування, не визначений статус магістра, не сформована система набору студентів на філологічний факультет окремо в бакалавріат і в магістратуру. Широко інформуючи про систему багаторівневого навчання, педагогічні університети набір на перший курс, в основному, здійснюють без визначення майбутнього рівня підготовки. Водночас існує нагальна необхідність якісних змін у професійному світогляді наставників, радикальному покращенні їх педагогічної перепідготовки, психологічної, інформаційно-технологічної культури. Цілком погоджуємося з міркуваннями науковців [425, с.88] стосовно того, що викладачі вищої школи повинні стати не стільки носіями і передавачами наукової інформації, скільки організаторами пізнавальної діяльності студентів, їхньої самостійної роботи і наукової творчості.

Конструювання моделі змісту професійної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури, моделі готовності майбутніх учителів-словесників до педагогічної діяльності спонукає проаналізувати існуючу практику у ВНЗ.