5.1.2. Інтегративні знання в курсах сучасної української мови і народознавства

Упровадження культурологічної змістової лінії у шкільну мовну освіту спонукають введення етнокультурознавчого підходу і до фундаментального курсу сучасної української літературної мови і курсів "Народознавство", "Українська етнопедагогка", і виокремлення в них такого інтегрованого блоку, як лінгвокультурологія. Мета блоку - сприяти опануванню виховного потенціалу лінгвокультури рідного слова, сформувати основи лінгвокультурознавчої компетенції. З’ясуємо категоріальний апарат і методичне наповнення такого блоку.

Лінгвокультурологія – це комплексна наукова дисципліна, яка вивчає взаємозв’язок і взаємовплив культури і мови в умовах існуючої соціокультурної ситуації сприяє "формуванню взаємоповаги у процесі міжкультурного спілкування і здійснення рівноправного діалогу сучасних культур" [48, с.47; 86]. Фундаментальні основи лінгвокультурологічного підходу в Європі були закладені видатним німецьким науковцем В. фон Гумбольдтом (1767 -1835), який визначав світогляд народів через їх мови. "Мова, - наголошував науковець, - це об’єднана духовна енергія народу, що дивовижним чином закріплена у відповідних звуках і в цьому вияві та через взаємозв’язок своїх звуків зрозуміла всім мовцям... Через багатоманіття мов для нас відкривається багатство світу і багатоманіття того, що ми пізнаєм у ньому. Вивчення мов світу – це також всесвітня історія думок і почуттів людства" [141, с.349]. Специфічні характеристики мови націй учений пов'язував з різними умовами, в яких кожна з мовних спільностей здійснює засвоєння зовнішнього світу й виробляє на основі цього свою систему понятійних категорій. Пізніше наукова гіпотеза Гумбольдта про існування в мові особливої картини світу була продовжена німецьким колегою Й.Вейсгербером, котрий розробив нову етнокультурну парадигму в сучасному мовознавстві, та американськими етнологами, лінгвістами, культурологами Е.Сепіром (1884 – 1930) і Б.Уорфом, авторами так званої гіпотези лінгвальної відносності. Останні виявили глибокий вплив мови на становлення світоглядних категорій.

Лінгвокультурологічне бачення соціокультурної реальності було задекларовано в концепції українського вченого О.Потебні (1835 – 1891). Філософ-славіст і культуролог, О.Потебня розвинув ідеї В. фон Гумбольдта про те, що народ виступає творцем мови. Він створив цікаву філософсько-лінгвістичну теорію, згідно з якою міф, фольклор, літературу можна представити у вигляді знаково-символічної системи як твірні щодо мови.

На формування нового напряму в антропологічній лінгвістиці вплинули праці Ф.Боаса, Ф.Соссюра, Ф.Буслаєва, О.Шахматова. У 90-і роки ХХ ст. з’явилися школи лінгвокультурології, очолювані В.Воробйовим, Є.Верещагіним, В.Костомаровим, В.Красних, В.Телією. На основі аналізу численних літературних джерел (В.Воробйов, В.Костомаров, В.Красних, Н.Миропольська, Н.Мішатіна, Л.Харченкова та ін.) [357; 360; 660] лінгвокультурознавчу компетенцію визначаємо як сукупність знань і вмінь, яких студенти набувають у процесі опанування мови і культури в їхньому взаємозв’язку і взаємодії з метою формування культуромовної особистості. Майбутній учитель повинен уміти характеризувати феномен української культури, історію її розвитку, місце в системі світової культури, оцінювати досягнення культури на основі знання історичного контексту їх створення, бути здатним до діалогу культур, вміти висловлювати й обґрунтовувати власну позицію до питань, що стосуються ціннісного ставлення до історичного минулого. На фоні цього курсу професійні навички стають яскравішими.

Принципами формування лінгвокультурознавчої компетенції є науковість, інтегрованість, комунікативність, особистісно-орієнтований принцип. Зокрема особистісно-орієнтований принцип означає визнання культуромовної особистості головною діючою особою навчального процесу. Така особистість має достатній словниковий запас, володіє стилістичними засобами мови, вміннями витлумачити спектр значень слова, користуватися різними видами словників, здатна відчувати мову як національну і загальнолюдську цінність, формує національну ціннісно-мовну картину світу на основі вивчення ключових компонентів української культури, опрацювання української мови і літератури в контексті національної культури. Цими ключовими компонентами є т.зв. лінгвокультуреми (А.Вежбицька), тобто слова з національно-культурним компонентом, які відображають ментальне у свідомості людини певної національності.

Лінгвокультура ґрунтується на вивченні феномену слова, його виховного потенціалу, який відображає національну специфіку світобачення і світосприйняття українців. Контекст підсилює аксіологічну характеристику, додає їй експресивного забарвлення і цим самим репрезентує національно-культурне середовище. Навчальний матеріал такого блоку представляють тексти фольклору, художньої літератури, записи, виконані студентами під час фольклорно-діалектологічних практик. Історико-культурознавчі спостереження лінгвокультурем здійснюється з допомогою численних словників та наукових досліджень. Критеріями культурологічно орієнтованих текстів обираємо наступні: 1) насиченість культурологічно цінною в пізнавально-виховному відношенні інформацією; 2) історизм; 3) науковість; 4) типовість фактів, що деталізують життя українців.

Під час розгляду етнокультурного матеріалу перевага надається активно-пізнавальному, діяльнісно-творчому підходам. Стрімкість і широта інформаційного простору, яскравість візуальних ефектів телешоу, віртуальна реальність відсувають рідне слово в тінь, що, безумовно, негативно позначається на інтелектуальному, емоційному розвиткові особистості. Тому розгляд етнопедагогічних функцій лінгвокультурем (назв спорідненості, свояцтва , подружжя, громадських стосунків, весільної і поховальної обрядовості, вiтань, побажань, вибачень, ойконіміки) спрямовуємо на виховання україномовної особистості. Її національна свідомість формується і виховується середовищем, освітою, тривалими зв’язками з довкіллям, з етнопсихологічними основами мовного спілкування.

Наприклад, пропонуємо студентам проаналізувати записані на аудіо міркування учнів загальноосвітніх закладів, побудувати семантичну картину лексеми “мама”: 1."Для мене матуся - це все, я не знаю, щоб я робила без неї. Інколи люди не цінують доброту і любов своєї матусі, а коли вже її нема, вони починають розуміти, що вони втратили". 2."Мама! Яке ще є слово в нашій мові наймиліше і найрідніше. Вона ж рятівний острівець для нас у цьому світі. Цінуймо наших мам зараз, не будьмо до наших рідненьких байдужими. Ми ж частина її єства. Де б ми не були, її молитви оберігають нас від усіх незгод. Я люблю свою маму, і ніхто в цілому світі не замінить мені її добрих очей, ясної посмішки і материнської ласки". 3. "Мама - це свята істота, яку можна зрівняти з янголом. У неї добре серце, золоті руки, яскрава душа. Люди усієї планети, бережіть матір, тому що це оберіг любові, щастя та доброти!"

Пропонуємо з′ясувати суть явища, представленого у відомих словах. Зокрема, "мама" у грузинській мові означає "батько", слово "папа" в діалектній російській та українській мовах означає "хліб", слово "баба" в турецькій мові означає "батько". Спонукаємо студентів поміркувати над змістом висловів у казках "Старий батько" і "Брати-сироти": "Жили сьогоднішньою користю. Вбивали "вчора", та тому не Мали права на завтра"; "Слухайте одне одного, живіть у пораді і злагоді, старшому честі не урвіть, бідному допоможіть".

Зіставний аналіз реалій культури, мовної поведінки, лексики з національно-культурним компонентом дозволяє "зануритися" в мовну картину певного лінгвокультурного товариства, засвоїти національно-культурну специфіку мовних засобів, які обслуговують спілкування і культурні потреби людини, допомагає створити когнітивну базу – необхідний для спілкування фонд знань про культуру. Усвідомлення мови як скарбниці культури, вміння виділяти в мовних одиницях національно-культурний компонент сприяє формуванню мовної свідомості, підвищує рівень загальнокультурної освіти. Лінгвокультурознавчі знання, набуті у процесі опанування такого блоку, є основою формування пошукових (дослідницьких) і творчих лінгвокультурознавчих умінь: здійснювати семантико-етимологічний аналіз лексем і фразем, моделювати історико-культурний портрет лексеми, лінгвокультурознавчі етюди, працювати з електронним посібником тощо.