4.1.3. Удосконалення професійної компетентності студентів-філологів засобами літературознавчих курсів

У стрімкому інформаційно-технологічному суспільстві, насиченому як позитивними (загострення уваги до національної ідентичності, втрата яскраво вираженої ідеологічної спрямованості літератури й вивчення її як мистецтва слова), так і негативними тенденціями (беззастережне копіювання чужих для українців форм життя, втрата інтересу до класичної літератури), підвищується роль літературознавчої підготовки майбутніх учителів української мови і літератури, її професійної спрямованості, взаємозв’язку з курсами педагогіки, психології тощо.

Мета літературної освіти студентів-філологів – виховання високої естетичної культури, ознайомлення з найновішими пріоритетами в галузі українського і зарубіжного літературознавства, формування здатності осмислювати нові наукові парадигми, цілісне сприйняття літературної спадщини, розвиток у майбутніх учителів творчих здібностей до аналізу та інтерпретації художніх творів.

Розглянемо змістове наповнення літературознавчої підготовки (перелік навчальних дисциплін подано в додатку Ж, табл. Ж.3) з урахуванням навчальних програм та посібників [72-73; 152; 164; 166; 217; 375; 379; 445; 457; 469]. Кожна з наступних дисциплін логічно подається в тісному взаємозв'язку з курсами естетичного, мовознавчого, педагогіко-психологічного, методичного блоків, що паралельно або послідовно (на наступних етапах професійної підготовки) опановуються студентами-філологами у процесі навчання.

Пропедевтичний курс "Вступ до літературознавства" покликаний допомогти першокурсникам опанувати специфіку літературознавчої науки, сформувати у початкуючих дослідників розуміння й потребу аналітичного підходу до художнього тексту, переконання щодо різноманітності наукових позицій, культуру дослідницького мислення. Узагальнення теоретико-літературознавчої підготовки відбувається в завершальному на ступені спеціаліста курсі "Теорія літератури".

У діалозі з іншими слов’янськими культурами подаємо курс українського фольклору. Практичні заняття, самостійну роботу спрямовуємо на формування умiнь аналiзувати твори української усної народнопоетичної творчості, зiставляти їх жанрові особливості з огляду на етико-філософські, соціальні, психологічні проблеми, через дослідження текстів, історико-культурологічні корені слів-фольклоризмів відкривати особливий світ народного художнього мислення (детальніше про інтегрований курс українського фольклору йдеться в розділі 5.1.1.). На ознайомлення з культурною спадщиною та усною народною творчістю регіону, діяльністю місцевих письменників, підготовку до фольклорної та літературно-краєзнавчої практики спрямовується курс літературного краєзнавства.

У взаємозв'язку з теоретико-методологічними, методичними і психолого-педагогічними курсами читається курс "Історія української літератури". Вивчаючи його, майбутні словесники опановують вагомий перелік складних історико-літературних явищ, студіюють значний обсяг емпіричного матеріалу, виробляють цілісний концептуальний погляд на історико-літературну епоху, українську літературу як літературу світового рівня. На семінарських, практичних заняттях показуємо рух літературно-естетичної думки, підкреслюємо її значення в розвитку художнього слова, у виході нашого письменства на європейські обшири.

Осягнення студентами глибини зображуваних письменником подій, характерів героїв, їхніх доль, думок, почуттів, прагнення дати їм власну оцінку сприяє тому, щоб морально-естетичний досвід людства, відображений на сторінках творів, співвідносився з особистим досвідом. Сприйняття літературного твору в контексті духовної культури людства, в "діалозі" інших культур, живопису, скульптури, кіно- і театрального мистецтва (таку методику розробила доцент Чернігівського ДПУ С.Жила [185]), в контексті психотерапії дозволяє підготувати майбутнього вчителя до подальшого са­мостійного спілкування із мистецтвом слова.

В умовах відновлення духовних пріоритетів суспільства практично нереалізованими залишаються можливості курсу української літератури у вихованні мовної особистості. Література часто не розглядається як наука людського спілкування, майстерня художника слова, не розвивається креативна функція мовної особистості. Отже, одне з найважливіших завдань практичних занять з історії літератури полягає в тому, щоб навчитися уважно, осмислено, з нотатками на полях читати текст: заглиблюватися у внутрішній світ, психологію мови героїв, з'ясовувати місце художнього твору у спадщині письменника, літературному житті епохи, в історії національної і всесвітньої літератури, набути вмінь виконувати відповідні зіставлення художніх явищ і водночас показувати неповторні особливості індивідуального стилю літератора. Розглядаючи твори митців у єдності їх змісту і форми, в широкому літературно-мистецькому контексті, синтезуючи зроблені спостереження над художнім текстом, студенти оволодівають навичками філологічного аналізу.

Серед головних завдань практичних занять – поглиблений аналіз художніх творів, цілісне вивчення літератури, в яких знайшли б місце діалоги-зістрічі з письменником: питання індивідуальності письменника, поетики, “рух” твору в часі, моральний, естетичний, емоційний вплив літературного твору. М.Бахтін вважав, що діалогічне проникнення в текст обов'язкове у філології. Інтерпретатор художнього тексту має заговорити не тільки про слово, але й зі словом, щоб проникнути в його ідеологічний сенс, приступний лише діалогічному – що містить оцінку й відповідь – розумінню. Форми передавання та інтерпретації, якими здійснюється таке діалогічне розуміння його, за глибини та важливості цього розуміння, можуть значно наближатися до художньо-прозового зображення чужого слова [34, с.121].

Знання психології допомагають студентам створити психологічний портрет особистості літературного героя, виконати аналіз психологічного стилю автора. Бразильський педагог Пауло Фрайре у цьому зв'язку пропонує залучати на літературні заняття письменників, які б ділилися власним досвідом роботи над текстом твору, пояснювали, зокрема, як вони "оволодівають мовою, досягають краси слова чи опису, як підтримують напругу, стимулюють у читачів роботу уяви, читають "самих себе та своїх колег" [424, с.107].

Вимоги сьогодення модернізують і форми перевірки набутих знань. Звичні запитання і завдання, які легко виконувалися шляхом конспектування певного розділу підручника чи статті, на вимогу часу замінюємо на літературні коментарі. Вони потребують уважного ставлення до індивідуального авторського стилю, поетики жанру, ретельного опрацювання рекомендованих джерел, енциклопедій і словників, пошуку обов'язкових текстових ілюстрацій, які допомагають розкрити найважливіші відтінки авторської думки й авторського замислу. Багатогранна діяльність вчителя-словесника прямо залежить від того, наскільки він уміє “володіти собою”, “здатний до самооцінки”, самовиховання, має високий рівень активності, самостійності, прагнення до самовдосконалення. Заняття насичуємо навчально- і науково-дослідницькою діяльністю, мета якої – формувати науковий світогляд молодого дослідника, розширити його теоретичний кругозір, наукову ерудицію, сприяти в опануванні методологією і методами наукового пошуку, в оволодінні важливими процедурами літературознавчих досліджень, розвивати високу вимогливість до себе, толерантне ставлення до протилежної думки.

Отже, курси літературознавчого блоку сприяють розвитку літературної компетенції, удосконаленню педагогічних і психологічних компетенцій, набутих у психолого-педагогічній підготовці.