3.1. Готовність майбутніх учителів української мови і літератури до педагогічної діяльності

Високий рівень володіння вміннями, необхідними при виконанні певної роботи трактується як професіоналізм. Специфіка професіоналізму вчителя української мови і літератури найбільш чітко може бути представлена через професіограму. Професіограмою називають певну еталонну модель, тобто характеристику особистісних і фахових якостей, знань, навичок і умінь, необхідних для виконання типових професійних завдань.

Аналіз психолого-педагогічних досліджень О.Абдулліної [5], Ф.Гоноболіна [125], Н.Кузьміної [289 ], Г.Нагорної [377], В.Сластьоніна [579 ], Г.Троцко [635] та ін. учених дає можливість виокремити в понятті "модель фахівця" модель підготовки, тобто реалізацію цілей і завдань вищої освіти, а також модель діяльності, тобто сферу конкретної професійної діяльності, її мету, предмет, засоби, способи діяльності, професійні функції тощо. Зокрема, в моделі вчителя української мови і літератури належне місце мають знайти такі компоненти, як рівень володіння загальнокультурними, філологічними, психолого-педагогічними, методичними знаннями й уміннями, мотивація педагогічної діяльності, розвиток філологічно-педагогічного мислення, формування філологічно-педагогічного світогляду.

Тривале вивчення практичного досвіду, науково-теоретичних джерел дало можливість схарактеризувати зміст і структуру професійної діяльності вчителя української мови і літератури. При цьому ми користувалися структурними ознаками професіограми: значення фаху, його соціальна цінність, основні вимоги, відмінність від інших професій, види діяльності вчителя, перспективи професії; враховували також вимоги освітньо-кваліфікаційної характеристики бакалавра згідно Галузевого стандарту вищої освіти за спеціальністю 6010100 "Педагогіка і методика середньої освіти. Українська мова і література", що розробляється Національним педагогічним університетом імені М.П.Драгоманова, Державного стандарту вищої професійної освіти, спеціальності "російська мова і література" [132], специфіку зарубіжного досвіду підготовки вчителя-словесника.

Учитель української мови і літератури має:

- бути готовим до виконання викладацької, науково-методичної, соціально-педагогічної, виховної, культурно-просвітницької, проектувальної видів професійної діяльності і професійної самоосвіти; повинен мати високий рівень загальної культури та ерудиції, ґрунтовну загальнокультурну, українознавчу, лінгвістичну, літературознавчу, психолого-педагогічну, методичну, інформаційно-технологічну підготовку;

- усвідомлювати важливість завдань української мови і літератури в сучасному суспільстві, місце цих навчальних предметів у системі знань і цінностей учнівської молоді;

- знати державні освітні документи, основні напрями і перспективи розвитку освіти і педагогічної науки;

- бути готовим здійснювати навчання і виховання учнів згідно вимог Державного стандарту базової і повної середньої освіти та з урахуванням специфіки освітніх закладів різних типів;

- вміти проектувати власну професійно-педагогічну діяльність, аналізувати, узагальнювати й упроваджувати передовий педагогічний досвід, використовувати нові педагогічні технології;

- моделювати, проводити уроки і виховні заняття, у т.ч. з елементами сучасних інформаційних технологій, різні за рівнями підготовки і психолого-педагогічних особливостей учнів;

- формувати в учнів навички самостійної роботи, розвивати в них інтерес і мотивацію до навчання, творчі здібності, логічне мислення, створювати атмосферу продуктивно-пізнавального співробітництва;

- спрямовувати виховну діяльність на формування всебічно розвиненої, культуромовної особистості;

- моделювати науково-дослідну діяльність учня і колективу, готувати науково-методичне забезпечення навчальних предметів філологічного, українознавчого профілю;

- володіти педагогічним тактом, культурою педагогічного спілкування, постійно підвищувати педагогічну майстерність, вести агітаційну роботу з питань мовної культури серед населення, мати добрий фізичний розвиток.

Серед умов, які забезпечують ефективність професійної підготовки студентів філологічних факультетів як культуромовних особистостей і компетентних фахівців-дослідників, найважливішою є готовність до педагогічної діяльності. Така особистісна психологічна якість позначає "стан мобілізації всіх психофізичних систем людини, що забезпечує ефективне виконання певних дій" [477, с.331].

Студіювання психолого-педагогічної літератури свідчить про існування різних підходів науковців до сутності поняття "готовність". Його пропонується розглядати як установку (грузинська школа Д.Узнадзе), якість особистості (К.Платонов), психічний стан (М.Дьяченко, Л.Кандибович); наявність здібностей (А.Ананьєв, С.Рубінштейн), синтез властивостей особистості (В.Крутецький), складне особистісне утворення (Ю.Гільбух, Л.Кондрашова, В.Сластьонін) тощо. У працях філософів, психологів, педагогів достатньо ґрунтовно розглядається психологічна готовність (М.Дьяченко, Л.Кандибович, В.Моляко та ін.); морально-психологічна готовність (Л.Кондрашова), професійна готовність до педагогічної діяльності (В.Сластьонін, К.Платонов, А.Маркова, О.Мороз, А.Линенко, О.Щербаков, К.Дурай-Новакова та ін.). Структура професійної готовності і підготовки фахівців розглядається з позицій змісту освіти і структури особистості, особистісно-орієнтованої освіти, особистісно-діяльнісного підходу, здібностей і компетентності, категорії освіченості. Щодо останньої, то її автор, Г.Сериков вважає, що освіченість – це певна властивість, яка набувається людиною у процесі освіти й виражає визначену міру володіння (засвоєння) ним певної частини соціального досвіду (досягнень світової культури), а також здібності користуватися набутим досвідом у своїй життєдіяльності [565].

Про актуальність проблеми формування професійної готовності свідчать і численні дисертаційні дослідження останніх років, де, зокрема, розглядається специфіка формування готовності студентів вищих педагогічних закладів до іншомовного спілкування (Л.Гапоненко [115]), формування готовності майбутніх учителів початкових класів до проведення педагогічних досліджень (Л.Коржова [272]), шляхи формування професійної готовності студентів-філологів до викладання світової літератури (Л.Мірошниченко [358]), формування готовності майбутніх учителів-словесників до диференційованого навчання молодших підлітків (С.Чиж [680]). Натомість готовність майбутніх учителів української мови і літератури до педагогічної діяльності, виокреслена з урахуванням компетентнісно-орієнтованого підходу, ще не виступала предметом наукового пошуку.

Вивчення досвіду вчених з проблем готовності [80; 125; 177; 334; 365; 440], аналіз психолого-педагогічних досліджень з професіографії, компетентісно-орієнтованого підходу дозволили розробити модель готовності майбутнього вчителя української мови до педагогічної діяльності. Така готовність є складним соціально-психологічним утворенням, яке містить у собі комплекс мотиваційно-оцінних якостей особистості, професійно-педагогічних знань і вмінь, навичок і досвіду роботи, необхідних для здійснення успішної педагогічної діяльності в умовах особистісно, компетентнісно-орієнтованого навчання і виховання студентів. Компонентами готовності виступають мовно-мотиваційний, комунікативно-інформаційний, операційно-діяльнісний. Змістове наповнення компонентів готовності подано в таблиці 3.1.

Уже на початку навчальної діяльності в педагогічному університеті студентам має бути охарактеризована програма їх підготовки, виділені основні напрями і логіка підготовки, мета кожного етапу. Набуває значущості мовно-мотиваційна готовність. Вона передбачає сформованість у студентів стійкої усвідомленої потреби в опануванні української мови і літератури в контексті культури, переконаності в їх суспільній і духовно-моральній значущості, формування позитивного емоційно-оцінного ставлення та інтересу до професії вчителя української мови і літератури, потребу в розвитку творчого потенціалу, прагнення до науково-педагогічного пошуку, готовність до постійного самовдосконалення, самовизначення і самореалізації, здатність до рефлексії, стійкої професійної спрямованості, бажання здійснювати науковий пошук, використовувати нові інформаційні технології з метою кращого пізнання ролі культури і рідної мови, осмислення суспільного значення майбутньої педагогічної праці, повага до особистості кожного учня, розуміння його мовних потреб і бажань, професійного задоволення від виконуваної діяльності.

Важливе значення при цьому, як показало опитування широкого кола фахівців, набувають такі якості особистості майбутнього вчителя, як духовні цінності, повага і гордість за рідну мову, любов до дітей, глибина гуманітарних, філологічних, мовних, літературних знань, висока філологічна, педагогічна культура, скромність, чесність, відвертість, доброта, задоволеність від успіху вихованців і колег, великодушність, здатність до творчості, співпереживання, оптимізм, патріотизм, широта ерудиції, досконале володіння сучасними методами і прийомами навчання, розуміння психолого-педагогічних основ виховання учнів, вимогливість, принциповість, наполегливість, відповідальність, комунікабельність,

Таблиця 3.1