4. Міф третій: «національна ідея не спрацювала»

Після розпаду Радянського Союзу під тиском національно-визвольних рухів та утворення на базі колишніх союзних республік незалежних держав Україна мала, за визначенням фахівців-економістів, найкращі шанси на швидке соціально-економічне відродження. Цьому сприяли природні умови, багатства надр, масні чорноземи, кращий від інших республік економічний потенціал і, звичайно ж, талановитий і працелюбний народ.

___________________

⁸⁵Див.: Маланюк Е. Малоросійство. — Нью Йорк. — Видання «Вісника» ООЧСУ, 1959. — С 10.

⁸⁶Там само, с 25.

Ст. 109

Однак не так сталося, як гадалося. Поки інші держави — не тільки з так званого соціалістичного табору, а й з колишніх прибалтійських союзних республік, — запроваджували реформи, нарощували виробництво, зміцнювали економіку, Україна не просто стояла на місці, а з кожним роком зубожіла. Євген Марчук, коли кандидував у президенти і був конкурентом Кучмі, наводив такі цифри: 1998 року внутрішній валовий продукт (ВВП) на душу населення зменшився в Україні до 816 дол. США проти 1040 дол. 1997 року. Для порівняння: душова частка ВВП у таких не дуже економічно розвинених країнах, як Колумбія, Перу, Венесуела, Бразилія, становила у цей період від 2205 до 4742 дол⁸⁷.

Президент Кучма нічого ліпшого не придумав, як пояснити відставання України тим, що у нас, на відміну від країн Прибалтики, національна ідея не спрацювала. Це була або відверта брехня, або невігластво і нерозуміння національних пріоритетів главою держави. А найскорше — бажання виправдати власну неспроможність, заразом принизити національну самосвідомість українського народу. Та хоч би що там, Кучма став міфотворцем.

В реальності ж усе виглядає зовсім не так.

По-перше, в Україні національна ідея спрацювала: український народ на референдумі 1991 року рішуче висловився за незалежність, було відновлену українську державність, нашу країну визнала світова співдружність.

По-друге, наші негаразди пояснюються не тим, що національна ідея не спрацювала, а тим, що на неї не працювали ті, хто мав би це робити за своїм службовим становищем. Себто, сам президент та його команда, які мусили б виконувати волю народу, висловлену на референдумі. Насправді ж «офіційна влада в Україні стала могутнім і послідовним гарантом реалізації інтересів антинародних і антидержавних сил за рахунок переважної більшості українських гро¬мадян, для яких було побудовано дивне і жорстоке суспільство-антисвіт»⁸⁸.

___________________

⁸⁷Див.: Марчук Євген. П'ять років української трагедії. — К.: Християнсько-Народний Союз, 1999. — С. 15.

⁸⁸Див.: Марчук Євген. П'ять років української трагедії. — К.: Християнсько-Народний Союз, 1999. — С. 23.

Ст. 110

5. Міф четвертий: немає самої української нації

Ні, це не злий жарт і не марення божевільного. Це твердження, даруйте на слові, високонауковця Петра Толочка — віце-президента Академії наук України, яка, до речі, називається Національною, а отже, підписавшись так, він хотів, треба розуміти, підкреслити, що висловлює думку від імені цієї шановної інституції.

Пригадалися не такі вже й давні часи, коли наука обслуговувала владу і «обґрунтовувала» найабсурдніші положення, аби догодити тій самій владі. Коли в колишньому Союзі дохазяйнувалися до того, що настала криза тваринницької галузі і стало сутужно з м'ясом, скільки з'явилося «наукових» статей про те, що вживання м'яса мало не шкідливе для здоров'я і що треба віддавати перевагу картоплі та овочам. Перегодя, коли «натисли» на свинарство і прилавки завалили жирною свининою, яка не знаходила відповідного збуту, знову з'явилися «наукові» публікації, але вже про те, яким корисним є споживання сала.

Схоже, що академік Толочко відгукнувся на твердження Кучми, що національна ідея у нас не спрацювала, і намагався підвести під нього «науково-теоретичну базу». Він повторює, що національна ідея не спрацювала, але тому, що «у нас немає цієї самої ідеї». А немає її з тієї простої причини, що й «української нації як державно-політичної спільноти ніколи не існувало»⁸⁹. Так справді простіше: немає нації — немає й національної ідеї. Як же вона може спрацювати, коли її немає, бо немає української нації? У такому разі й існування самої Української національної держави ставиться під сумнів.

______________________

⁸⁹Див.: Толочко Петро. Имеет ли Украина национальную идею? // «Киевские ведомости», 20 октября 1995 г.

Ст. 111

Сперечатися тут з академіком То л очком не випадає, оскільки його стаття не є науковою, а є суто ідеологічним забезпеченням уже запущеного в суспільну свідомість постулату. Академік Толочко не відає, або вдає, що не відає, тієї сили-силенної наукових праць, що ґрунтуються на історичних, археологічних, антропологічних розвідках — перелічити їх просто неможливо в межах цього видання, — які доводять і древність українського народу, і хто такі праукраїнці, і коли на нашій землі була створена перша державна структура, і коли та чому український народ втратив свою державність.