15.2. Структура технологій політичної діяльності, способи їх створення

У структуру політичних технологій входять три найбільш значні компоненти:

1. Технологічні знання.

2. Конкретні прийоми, процедури, методики дії.

3. Техніко-ресурсні компоненти.

Специфічна особливість технологічного знання полягає в тому, що в ролі його суб'єкта можуть виступати технолог-аналітик, замовник або виконавець. Зміст технологічного знання полягає в накопиченні свідчень про реальні об'єктивні умови – розміщення сил, актуальні проблеми, інтереси домінуючих соціальних груп.

На основі зібраної інформації та накопичення необхідного масиву знання складається план політичної діяльності. Схема стадій створення плану включає в себе такі елементи:

1. Залучення людей, що володіють практичним досвідом чи спеціальними знаннями (5-10 чоловік). Обрання лідера, що буде керувати діяльністю команди.

2. Складання переліку цілей, які треба відробити.

3. Проведення «мозкового штурму» з метою аналізу результатів дослідження ситуації і поставлених цілей. Створення групи аналітиків, що проаналізують результати мозкового штурму і сформулюють конкретні тези рішення.

4. Вироблення твердого порядку процедури прийняття рішень і написання плану.

5. Критичний перегляд написаного першого варіанта плану.

Для виконання останньої вимоги необхідно керуватися чіткими критеріями оцінки плану. До таких критеріїв належать:

1. Повнота (чи охоплює план усі питання і проблеми).

2. Об'єктивність (чи всі розділи плану базуються на об'єктивних фактах і здоровому глузді).

3. Можливість контролювати виконання плану (чи сформульовані чіткі часові рамки виконання розділів плану, чи закріплені завдання за конкретними людьми, хто відповідає за контроль реалізації плану).

4. Реалізм плану (чи всіх цілей плану можна досягти).

5. Обґрунтованість плану (чи досить ресурсів для його виконання).

6. Динамізм плану (чи можна буде швидко модифікувати план у випадку зміни політичної ситуації).

7. Орієнтація на перемогу (чи відзначені в плані реальні дії по досягненню перемоги, чи беруться до уваги дії суперників, чи існує запасний план).

8. Функціональність (чи можна використовувати план як посібник у повсякденній діяльності, наскільки доступний він у розумінні, чи ефективно в ньому використані ресурси).

9. Унікальність і своєрідність плану (чи враховуються конкретна ситуація, специфічні інтереси людей, що проживають у цьому регіоні).

На основі плану розробляється програма (платформа) суб'єктів політики. Початок розробки програми полягає в знаходженні екстраординарної мети, котра була б актуальною для даного суспільства, відповідала б інтересам більшості і мала б оригінальне звучання. Це досягається за допомогою таких принципів:

1. Акумуляційного.

2. Інноваційного.

3. Мобілізаційного.

4. Принципу конкретності і ясності.

5. Зв'язку з національними традиціями і менталітетом народу.

Акумуляційний принцип полягає у формулюванні таких положень у програмі, що могли б кваліфіковано акумулювати й адекватно відбивати інтереси різних соціальних груп. Інноваційний принцип потребує висування нових ідей і концепцій, що забезпечують оригінальність і свіжість програми. Мобілізаційний принцип вимагає, щоб закладені в зміст програми положення мобілізували соціальні групи на реалізацію певних цілей. Принцип конкретності і ясності передбачає, щоб у програмі були відбиті механізми і шляхи реалізації поставлених цілей.

Наступним елементом політичної технології є тактика діяльності як сукупність способів і методів досягнення локальних, тимчасових результатів. Складові тактики – політичний маркетинг і менеджмент, виборча інженерія, політична конфліктологія.

Для створення політичних технологій використовуються різноманітні способи. Один з них – суб'єктивний спосіб, при використанні якого перевага надається суб'єктивним оцінкам й інтуїції, практичному досвіду, культурно-національним стереотипам та іншим індивідуальним особливостям людей, що створюють технологію.

Аналітичний спосіб базується на використанні спеціальних аналітичних методів і процедур. Зміст аналітичного методу формування включає в себе характеристику конкретних учасників, функціонально-рольових і міжособистісних відносин; діючі норми і регламент діяльності, розміщення політичних сил в просторові і тимчасові параметри політичної діяльності, специфіку навколишнього середовища, ресурси і потенціали діючих осіб.

Як свідчить практичний досвід, найбільш ефективним способом формування політичних технологій є синтез суб'єктивного та аналітичного способів, використання творчого потенціалу особистості на ґрунті наукового аналізу політичної ситуації.