7.3.Форми демократії
В залежності від поділу державної влади та способу участі народу в її здійсненні вчені вирізняють безпосередню (пряму) і представницьку (репрезентативну) форми демократії.
Пряма (безпосередня) демократія – порядок, за яким рішення ухвалюються на основі безпосереднього і конкретного волевиявлення та думки всіх громадян.
Організаційні форми такої демократії – це перш за все прямі вибори органів влади різного рівня (парламентів, місцевих представницьких органів), вибори посадових осіб (президентів, губернаторів, мерів тощо) та референдуми.
Найбільш поширеною формою прямого народовладдя, яка застосовується у більшості країн світу, є вибори. Вибори як спосіб формування структур парламентського типу були закріплені вже в перших конституціях Європи, зокрема в акті під назвою «Правовий Уклад та Конституції відносно прав і вольностей війська Запорізького», відомому у світі як Конституція України 1710 р. гетьмана Пилипа Орлика. У цьому історичному документі поряд з принципами діяльності органів державної влади фіксувалися також і положення щодо порядку та термінів скликання вищого представницького І органу тих часів – Генеральної Ради.
У сучасних умовах вибори як форма прямого народовладдя застосовуються у більшості країн світу. Шляхом виборів формуються різні органи публічної влади як державні інституції – парламенти, посади голів держав, іноді – керівників урядів, судові органи та органи місцевого самоврядування. Через вибори народ обирає своїх представників, наділяє їх мандатом на здійснення відповідних повноважень. Через вибори як демократичну форму обрання представників народу забезпечуються легітимність, стабільність, поступовість і наступність державної влади. Тому саме зі становленням національних виборчих систем пов'язуються майбутні довгострокові альтернативи розвитку перехідних суспільств: або через виборче право демократичним і законним шляхом перейти від закритого суспільства, від неполітичних форм організації влади до функціонування громадянського суспільства і правової держави, інститути влади якої залежні від народу і відповідальні перед ним, або віддати долю держави у руки корпоративних груп, кланів, чиновників і побудувати якусь корпоративну чи адміністративно-бюрократичну, чи тоталітарну державу, де народ буде фактично усунений від суспільної влади.
До прямої демократії звичайно відносять так званий імперативний мандат, що передбачає обов'язок обраних представників голосувати строго у відповідності з наказом виборців. Так, характер імперативного мандата має колегія вибірників президента США, зобов'язаних віддати свій голос за кандидата, який переміг у відповідному штаті. Імперативний мандат наче консервує волю виборців, не дозволяючи його носіям брати участь в обговоренні та прийнятті компромісних варіантів рішень.
Проявом прямої демократії є референдуми, які проводять з метою ухвалення закону або інших рішень на основі волевиявлення народу щодо найактуальніших питань державної політики і суспільно-політичного життя загалом. Генетично такі процедури сягають своїм корінням у плебісцити Римської республіки, народні збори (віче, рада) Києва, Новгорода, Пскова, Запорозької Січі, на яких загальним голосуванням вирішувалися важливі проблеми. Власне референдум був уперше проведений у Швейцарії 1449 p. щодо її фінансового становища. Відтоді референдуми стали поширеними в європейських країнах. Всенародні голосування під час референдумів мають як законодавчу силу, так і консультативний характер, а їхні результати в демократичному суспільстві завжди мають непересічне значення.
Треба відзначити, що ряд учених формами безпосередньої демократії вважають тільки такі форми демократії, котрі дозволяють громадянам брати участь у підготовці, обговоренні та прийнятті владних рішень. Саме такі форми демократії домінували в античних демократіях (полісах), середньовічних республіках та самоврядних сільських громадах різних часів і народів. Вони й зараз можливі в порівняно невеликих колективах (невеликих містах, мікрорайонах, селах, громадах). Але можливі вони лише в тих випадках, коли прийняті рішення достатньо прості, а участь в їхній підготовці та обговоренні не потребує спеціальної кваліфікації. З точки зору цих науковців, в сучасному світі пряма демократія зустрічається головним чином на рівні місцевого самоврядування, наприклад, в американських і швейцарських громадах, в ізраїльських кібуцах (поселеннях комуністичного типу). Поширеність безпосередніх форм демократії, таким чином, прямо залежить від того, наскільки вдається децентралізувати процес прийняття рішень і передати право їхнього прийняття порівняно невеликим, локальним колективам.
Сьогодні всенародні обговорення ефективно використовуються в багатьох країнах. Останнім часом увійшло в практику проведення опитувань суспільної думки і врахування їхніх результатів для ухвалення рішень.
Ті форми прямої демократії, які не дозволяють громадянам брати участь у підготовці і обговоренні владних рішень, відносять до так званої плебісцитарної демократії. В умовах такої демократії можливості політичного впливу громадян порівняно обмежені. Їм надається право шляхом голосування схвалити або відкинути той або інший проект закону або рішення, який звичайно готується президентом, урядом, партією або ініціативною групою. Плебісцитарні інститути нерідко використовуються для маніпулювання волею громадян, що досягається зокрема за допомогою двозначних формулювань питань, що виносяться на голосування, а також за допомогою політичних іміджів і стереотипів політичної свідомості, що нав'язуються засобами масової інформації.
Представницька демократія – це така форма демократії, яка передбачає прийняття владних рішень представницькими органами, що обираються та оновлюються безпосередньо народом, соціальними спільностями та колективами. Суб'єктами (носіями) представницької демократії є перш за все парламенти, місцеві представницькі органи, установчі збори тощо. Представницьку демократію іноді називають також репрезентативною та елітарною.
Представницька демократія – порядок розгляду і вирішення державних і громадських питань повноважними представниками населення (виборними або призначеними).
Представники народу, депутати – це вже еліта (хоча й першого демократичного відбору), якій притаманна певна компетентність, оперативність, відповідальність перед виборцями, на відміну від самих виборців (які несуть відповідальність хіба що перед власною совістю). Ця відповідальність забезпечується перш за все правом відклику депутатів представницьких органів їхніми виборцями.
Необхідність представницької демократії обумовлена тим, що великі соціальні спільності, які переросли рамки роду та племені, не можуть приймати переважну кількість своїх владних рішень шляхом безпосередньої участі всієї громади. І для того щоб зберегти демократичний характер прийняття багатьох важливих для всього суспільства владних рішень, суспільство виробило демократичний механізм представницького характеру. Цей механізм зберігає такі риси демократії, як виборність, підпорядкування меншості більшості, дискусійність у ході прийняття рішень, гласність. Крім того, представницьким органам влади, як уже відзначалося, притаманні також такі риси, як відповідальність перед виборцями за прийняті рішення, оперативність їх прийняття та компетентність.
Найбільш яскраво представницька демократія проявляється у парламентаризмі, верховенстві парламенту при традиційному поділі державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Парламенти, склад яких формується через загальні вибори і яким громадяни делегують свої повноваження здійснюють функцію вищої законодавчої влади. Необхідність верховенства цього державного органу обумовлюється перш за все тим, що інакше неможливо забезпечити верховенство закону, а отже, і права. Інститути представницької демократії відіграють першорядну роль у процесі ухвалення рішень.
Крім парламентської форми як великого надбання цивілізації носіями представницької демократії є й інші виборні органи влади.
Учені сперечаються про плюси і мінуси кожної форми демократії. Опоненти прямої демократії наводять аргумент її неефективності, вказуючи:
на складність ухвалення погоджених рішень;
на недостатню компетентність і емоційну неврівноваженість народу;
на високу міру маніпулювання громадською думкою з боку професійних політиків, що дозволяє перемогти на виборах не мудрим лідерам, а демагогам;
на великий розкид думок, що заважає виробленню рішень.
Крім того, проведення референдумів складне і дорого коштує. Найважливішою проблемою є низький рівень громадської активності, що виражається в ухиленні виборців від голосування.
Прибічники прямої демократії, навпаки, вказують на її істинність, на те, що вона сприяє розширенню політичного світогляду громадян, і критикують представницьку демократію за можливість появи ряду негативних моментів:
відриві депутатів від народу і їхнього обюрокрачування;
пріоритетний вплив на ухвалення рішень потужних груп тиску;
усунення рядових депутатів від ухвалення рішень;
зростання впливу спеціалізованих органів (комітетів і комісій), які перетворюються на центри ухвалення рішень;
на послаблення демократичного контролю знизу.
Проте у представницької демократії є свої значні плюси. Некомпетентність рядового виборця замінюється професіоналізмом депутатів, які мають можливість підготовчої роботи і можуть притягати експертів для оцінок цих рішень. Нарешті, якщо при прямій демократії рішення приймаються простою більшістю, при обговоренні того ж питання в парламенті з'являється можливість досягти балансу інтересів.
Розвиток сучасних комп'ютерних технологій приносить нові моменти в розвиток сучасної демократії. Прибічники прямої демократії зв'язують вирішення проблеми абсентеїзму з розвитком «комп'ютерної демократії» або «телематичної демократії». Під телематикою розуміють з'єднання в єдину мережу комп'ютера, телевізора і телефона. Йдеться про можливість для громадянина кнопкового або телефонного голосування з різних питань, включаючи вибори депутатів з дому. Комп'ютерна демократія технічно можлива, але і у неї можуть бути свої мінуси. Разом із загальними недоліками прямої демократії (наприклад, «тиранією некомпетентності»), може виникнути проблема з анонімністю голосування. Якщо урна для голосування є анонімним методом реєстрації переваг, то електронні технології дозволяють накопичувати відомості про громадян, які голосували.
Сучасні потреби демократичного розвитку вимагають збалансованого співвідношення прямої і представницької форми демократії. Демократія є постійним процесом вдосконалення, оскільки її сучасні форми не є ідеальними. Крилатою стала фраза У. Черчіля про те, що демократія є найгіршою формою правління за винятком усіх інших форм, які час від часу випробовувалися. Переваги демократії полягають в тому, що вона дозволяє зберегти політичну стабільність, припускає низький рівень того, що має місце, або потенційного насильства. В умовах демократії між рішеннями влади і реакцією суспільства існує зворотний зв'язок. Сигнали у відповідь суспільства можуть виражатися у вигляді підтримки або критики, що є можливим завдяки незалежній пресі.
Наразі у сучасних демократичних суспільствах формування державної політики на всіх рівнях відбувається в основному в представницьких установах і закладах, де працюють професійні політики та управлінці. Політологи навіть виокремлюють професійну демократію. Це зумовлено притаманними сучасній цивілізації проблемами, розв´язання яких часто неможливе засобами прямої демократії. Отже, надійним інструментом вироблення оптимальних рішень на основі виявлення волі народу є поєднання різних форм прямої та представницької демократії.