6.2. Типологія політичних режимів

Інтерес до типології політичних режимів має давню історію. Починаючи з Платона та Арістотеля, різні мислителі намагалися створити концепцію класифікації політичних режимів. Надзвичайно цікавою представляється розроблена Арістотелем типологія політичних форм або режимів (табл.).

Учений вважав, що всяка форма правління, будь-який скільки-небудь стійкий режим може існувати в двох різних станах. По-перше, режим (незважаючи на свої структурні характеристики) може бути адекватний ситуації і бути здатний в цілому діяти на користь широких шарів суспільства. По-друге, режим, правляча еліта, навіть в умовах демократії, може відстоювати і прагнути провести в життя свої власні інтереси.

Арістотелівська класифікація політичних режимів

Форми	Один	Декілька	Безліч
Правильні	Монархія	Аристократія	Політія
Неправильні (або корумповані)	Тиранія	Олігархія	Демократія

Еллінський мислитель виділив три основні форми правління: монархію, аристократію і політію. Їх він розглядав як «правильні», тобто такі, що в основному відповідають інтересам суспільства. Проте разом з цими формами існують також і «неправильні», виникнення яких пов'язане із виродження правильних. Таким чином, писав Арістотель, монархія вироджується в тиранію, аристократія — в олігархію, а політія — в демократію (або охлократію, як уточнював пізніше Полібій).

Найважливіші заслуги в галуззі політичної науки належать Г. Моске, що зробив упор в своїй теоретичній діяльності на вивчення політичних форм, режимів, способів правління. Гаетано Моска в наукових працях «Теорія правління і парламентського правління», «Основи політичної науки» фактично першим використовував поняття режиму в близькому до сучасного сенсі. Моска розрізняв чотири типи політичної організації за їхній внутрішній міцності і способами здійснення управління: місто – держава, феодальна держава, бюрократична або абсолютистська і сучасна показна держава. Але особливий інтерес викликає його типологія режимів на підставі принципу передачі політичної влади по соціальних сходах. Якщо влада передається згори вниз так, що вибір нижчого функціонера надається вищому, то мова повинна йти про режим «автократичний». Якщо ж влада делегується знизу, то режим слід називати «ліберальним». Цілком можливі й змішані форми. Автократичний режим передбачає існування автократа, тобто «особи, яка персоніфікує інститут, від імені якого діють всі ті, хто наділяються частиною або часткою прилюдної влади». Ліберальний режим, навпаки, функціонує на основі більш менш досконалої організації виборчої системи.

Залежно від характеру політичного режиму, міри його гнучкості і сприйнятливості змінам ззовні і зсередини, а також від характеру і орієнтації опозиції можуть бути виділені різні моделі взаємодії режиму і опозиції. У цьому зв'язку цікавою виявляється типологія політичних режимів, розроблена Робертом Далем в його відомій роботі «Поліархія». Даль використовував в своїй класифікації два критерії — міра ліберальності режиму, або його здатність забезпечити прилюдне змагання в боротьбі за владу і рівень залученості громадян в політичний процес. Перший критерій визначається мірою відкритості політичних інститутів, а також гарантіями, що дозволяють членам політичної системи претендувати на управління суспільством. Другий критерій визначає загальну чисельність дорослого населення, що є учасником політичного процесу, здатного на відносно рівній основі контролювати урядову діяльність. Таким чином, перший критерій пояснює, які є можливості для участі у політичній діяльності (у тому числі і для опозиції), а другий — яким чином ці можливості практично використовуються.

На основі цих критеріїв Даль виділяє три типи режимів: гегемонія, поліархія і змішаний режим. Гегемонія відрізняється вкрай низькою мірою залученості громадян до політичного процесу, не забезпечуючи для цього будь-яких інституційних можливостей. Поліархії, навпаки, представляють режими, що забезпечують громадян всією повнотою участі в політичній діяльності. Гегемонія і поліархії — швидше ідеальні типи, ніж реально існуючі режими. Вони зустрічаються в реальній політиці, але ще більш вживані змішані режими, що є різними варіантами пересічення виділених критеріїв. Одним з прикладів змішаних режимів можуть бути конкурентні олігархії, в яких інститути політичної участі використовуються лише вузькоелітарними угрупованнями.

Найбільш прийнятою класифікацією режимів є розділення їх на демократичні, авторитарні і тоталітарні.

Використовуючи першу з перерахованих класифікацій, давньогрецькі мислителі намагалися, головним чином, відповісти на запитання про те, кому належить державна (а точніше полісна) влада, і від чийого імені здійснюється управління. Друга класифікація була призначена для опису методів, використовуваних режимом в підтримці свого панування. Демократичні і авторитарні режими розрізняються між собою тим, який механізм здійснення влади застосовується. Авторитарні режими передбачають наявність більш-менш жорстко централізованої системи влади і контролю, що відрізняється слабкістю зворотних зв'язків між керівниками і керованими, тоді як демократія є системою, створеною «знизу», на основі чіткого взаємообміну і регулярної зміни осіб, що здійснюють управління суспільством. Демократичний режим не здатний контролювати будь-яку із суспільних сфер (економічну, політичну, соціальну) інакше, як на основі закону, це – правління закону, формальної процедури.

Режим не може бути ні вичерпно, ні навіть задовільно описаний за допомогою характеристик «авторитаризм» і «демократія». Ці характеристики можуть бути використані для аналізу конкретної ситуації, для точнішого з'ясування владних механізмів, що формуються, і способів розв’язання політичного за своєю природою конфлікту між суспільством і державою. Хорошою ілюстрацією відмінностей трьох режимів — демократії, авторитаризму і тоталітаризму — є жарт, що часто використовується у порівняльній політології. Згідно з цим жартом, в якому звичайно ж поміщена чимала доля справедливості, політичні системи Великобританії, Іспанії і Радянського Союзу в 50і роки відрізнялися таким чином. У Великобританії дозволялося все, що не заборонялося (принцип правової держави), в Іспанії заборонялося все, що спеціально не дозволялося, а в Радянському Союзі було заборонено все, включаючи і те, що офіційно вважалося дозволеним.