НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ЛУГАНСЬКИЙ ФІЛІАЛ ІНСТИТУТУ

ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

ДОНБАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ОСИКА О.П., АКМАЄВ А.І., АХРОМКІН Є.М.,

КЛІЯНЕНКО Б.Т., ФЕСЕНКО LA.

ЕКОНОМІКА Й ОРГАНІЗАЦІЯ

ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Навчальний посібник

Луганськ - Алчевськ 2008

ББК 65.290-55

Рецензенти:

Максимов В.В. — професор, доктор економічних наук

Бурбело О.А — професор, доктор економічних наук

Булеєв І.П. - професор, доктор економічних наук

Схвалено Вченою Радою Донбаського державного технічного університету.

Протокол №______від 2007 р.

Осика О.П., Акмаєв А.І., Ахромкін Є.М., Кліяненко Б.Т., Фесенко І.А. Економіка й організація інноваційної діяльності. Навчальний посібник. - Луганськ - Алчевськ: Вид-во ДДТУ, 2008. - 263 с.(Укр. мов)

ISBN_______________

У навчальному посібнику з позиції сучасної теорії сталого розвитку розкрити сутність, роль і місце інноваційної діяльності в системі суспільного виробництва, державної інноваційної політики, її правове і статистичне забезпечення; розглянуті основні поняття економіки й форми організації інноваційної діяльності; наведено основні складові інноваційної політики підприємства, формування попиту, методи пошуку інноваційних рішень, захисту й розповсюдження прав на об'єкти інтелектуальної власності, методичні рекомендації щодо розробки й оцінки економічної ефективності інноваційних проектів і інноваційної діяльності.

Для студентів, магістрантів, аспірантів, викладачів вузів і практиків, що займаються питаннями інноваційної діяльності.

ББК 65.290-55

ISBN_______________ © О.П. Осика, 2008

© Є.М. Ахромкін, 2008

© СНУ ім. В. Даля, 2008

© А.І. Акмаєв, 2008

© І.А. Фесенко, 2008

© ДДТУ, 2008

© Б.Т. Кліяненко

© НАН України, 2008

Вступ 5

Розділ 1. Інноваційна діяльність – основа розвитку економіки і суспільства 7

1.1. Сутність, роль і місце інноваційної діяльності у системі суспільного виробництва: концептуальні положення 7

1.2. Інноваційна модель сталого розвитку соціально – економічної системи 21

1.3. Сфера інноваційної діяльності і її елементи 30

1.4. Державна інноваційна політика 40

1.4.1. Сутність державної інноваційної політики 40

1.4.2. Засоби державного регулювання інноваційної діяльності 41

1.5. Правове забезпечення інноваційної діяльності в Україні 47

1.6. Статистика науки та інновацій 55

1.6.1. Завдання статистичного вивчення науки та інновацій 55

1.6.2. Статистика наукової та науково-технічної діяльності 58

1.6.3. Статистика інновацій 61

1.6.4. Статистичне вивчення результативності наукової та інноваційної діяльності 64

Розділ 2. Основи економіки й організації інноваційної діяльності 68

2.1. Визначення поняття і економічної сутності інновацій в умовах сталого розвитку 68

2.2. Керування кадровими інноваціями 77

2.2.1. Сутність і поняття керування кадровими інноваціями 77

2.2.2. Класифікація кадрових інновацій 79

2.2.3. Організація кадрових нововведень 81

2.2.4. Мотиваційне забезпечення нововведень у кадровій роботі 82

2.3. Інноваційний процес: поняття, структура, особливості 84

2.4. Види життєвих циклів інновацій 97

2.5. Інноваційна організація й особливості її функціонування 103

2.6. Організаційні форми забезпечення і впровадження результатів інноваційної діяльності 110

Розділ 3 Інноваційна діяльність на підприємстві 123

3.1. Інноваційна політика підприємства 123

3.1.1. Сутність і завдання інноваційної політики і стратегії підприємства 123

3.1.2. Принципи формування інноваційної політики і стратегії підприємства 126

3.1.3. Складові інноваційної політики підприємства 130

3.1.4. Інноваційний потенціал: поняття й особливості функціонування 133

3.2. Формування попиту на інноваційну продукцію 140

3.2.1. Види і фактори попиту на інноваційну продукцію 140

3.2.2. Аналіз попиту на інноваційну продукцію 149

3.3. Система управління інноваційними процесами 153

3.4. Методи пошуку інноваційних рішень 158

3.4.1. Методи визначення вітчизняних і світових тенденцій розвитку інноваційних ідей 158

3.4.2. Розвиток методики винахідницької творчості 160

3.4.3. Ігрові методи навчання винахідницької діяльності 179

3.5. Поняття й охорона прав на об’єкти інтелектуальної власності 183

3.5.1. Інтелектуальна власність як об’єкт цивільного права 184

3.5.2. Поняття і види об’єктів інтелектуальної власності 189

3.5.3. Охорона і реалізація прав інтелектуальної власності. 194

3.5.4. Оцінка об’єктів інтелектуальної власності 198

3.6. Розробка і експертиза інноваційного проекту 204

3.6.1. Зміст інноваційного проекту 204

3.6.2. Інвестування інноваційного проекту 210

3.6.3. Основні положення аналізу інноваційного проекту 216

3.6.4. Оцінка економічної ефективності інноваційного проекту 218

3.6.5. Експертиза інноваційного проекту 220

3.6.6. Портфель проектів 223

3.7. Зміст бізнес-плану інноваційного проекту 227

3.7.1. Загальні положення 227

3.7.2. Завдання й зміст розділів бізнес-плану 228

3.7.3. Інноваційні ризики й шляхи їхнього запобігання 234

3.7.4. Ризик-менеджмент інноваційного процесу 245

Список літератури 252

Вступ

В основі якісних зрушень, що відбуваються в сучасній економіці, лежить інноваційна діяльність, спрямована на революційне перетворення продуктивних сил і виробничих та соціально-економічних відносин на засадах сучасних досягнень науки і техніки. Саме цей вид діяльності дозволяє найбільш повно реалізувати основний економічний закон товарного виробництва – закон економії часу у всіх його проявах.

Необхідність інноваційного розвитку виробництва потребує застосування нових підходів до виявлення потреб, створення і реалізації конкурентоздатних товарів, робіт і послуг на внутрішньому і зовнішніх ринках, організаційно-економічних форм і методів виробництва.

Дисципліна «Економіка і організація інноваційної діяльності» є однією з найбільш складних, бо її положення й методи спираються на теорію і знання «Економіки підприємства», «Організації і планування виробництва», «Менеджменту виробничої діяльності», «Маркетингу», «Економіко-математичних методів», «Економічного аналізу», «Фінансового менеджменту», «Управління персоналом» та інших і знаходять практичне застосування в цій дисципліні.

Об’єктом дисципліни є інноваційна діяльність на підприємстві як складна система, що має внутрішні й зовнішні зв’язки з навколишнім середовищем – системою організаційних, правових та економічних форм і методів управління суспільним виробництвом. Вона спрямована на створення, використання й комерціалізацію результатів НДДКР для розширення і оновлення номенклатури, підвищення якості й конкуренто-здатність товарів, що виробляються, удосконалення технології й матеріально-технічної бази її виготовлення і доведення до споживача.

Предметом дисципліни є організаційні й економічні форми і методи здійснення інноваційної діяльності на підприємстві – первинній ланки економіки, незалежно від його підпорядкування і форми власності.

Метою вивчення дисципліни є придбання студентами комплексу необхідних знань для ефективної організації інноваційної діяльності на підприємстві.

Дисципліна покликана сформувати у студентів систематизовані знання про економічну сутність інноваційної діяльності, інноваційну політику держави і підприємства, інноваційний процес і життєвий цикл інновацій, інтелектуальну власність і її охорону, інноваційний проект, його фінансування, комплексну підготовку виробництва інноваційного товару й оцінку ефективності інноваційної діяльності тощо.

В результаті вивчення дисципліни студент повинен:

знати теоретичні і методичні основи інноваційної діяльності, економічну природу інновацій, інноваційного процесу і життєвого циклу інновацій, державну політику, правове, нормативно-методичне й інформаційне забезпечення інноваційної діяльності, форми і методи її організації на підприємстві, а також оцінку ефективності інновацій, інноваційних проектів й інноваційної діяльності на підприємстві;

вміти і мати навички застосування методів пошуку інноваційних рішень та їх економічної оцінки, розробки і економічного обґрунтування інноваційного проекту та організації його впровадження у виробництво.

За останні роки вийшло декілька підручників з цієї дисципліни: І.І. Цигилик, С.О. Кропельницька, І.О. Мозіль, І.Г. Ткачук «Економіка й організація інноваційної діяльності» (2004р.); І.А. Павленко «Економіка та організація інноваційної діяльності» (2004р.); І.О. Волков, М.П. Денисенко, А.П. Гречан та ін. «Економіка й організація інноваційної діяльності» (2004р.); М.А. Йохна, В.В. Стадник «Економіка і організація інноваційної діяльності» та інші. Вони комплексно охоплюють теоретичні й прикладні питання розвитку інноваційної діяльності в Україні на макро- і мікрорівнях. Проте наукова база цього виду діяльності постійно розвивається і набуває практичного змісту. З урахуванням результатів новітніх досліджень у цій галузі і обсягом часу на вивчення цієї дисципліни, в даному конспекті лекцій розглядають основні блоки питань:

інноваційна діяльність – основа розвитку економіки і суспільства;

основи теорії інновацій;

інноваційна діяльність на підприємстві.

Конспект лекцій призначається для студентів, аспірантів, викладачів і науковців, а також усіх, хто цікавиться питаннями економіки та організації інноваційної діяльності.

Розділ 1. Інноваційна діяльність – основа розвитку економіки і суспільства

1.1. Сутність, роль і місце інноваційної діяльності у системі суспільного виробництва: концептуальні положення

Досягнення сучасного суспільства є результатом цілеспрямованої діяльності людей. Залежно від змісту цілей і методів їхнього здійснення результати суспільної праці можуть забезпечити розвиток соціально-економічної системи, або привести її до деградації.

Зміст цільових настанов проявляється в пануючих політичних, соціально-економічних і духовних концепціях, програмах і практиці їхньої реалізації. Кінцеві результати - ріст ефективності суспільного виробництва, національного багатства й рівня життя - залежать від стану й взаємодії таких системообразующих компонентів (і, одночасно, факторів розвитку), як природне середовище, наука й освіта, економіка, політика, духовний і культурно-моральний розвиток народу. У рамках конкретної держави вони займають певне місце й відіграють конкретну роль у його розвитку ( див. рис. 1).

Д Е Р Ж А В А

Духовне, культурно-моральне середовище

Політика

Суспільство й людина

Наука

і освіта

Економіка

Природне

середовище

среда

Рис. 1.1. Основні компоненти розвитку соціально-економічної системи

Природні фактори й умови є первинними елементами національного багатства, представляють природний потенціал і визначають структуру економіки країни, її місце у світовій системі поділу й кооперації праці.

Рівень розвитку науки й освіти характеризує інтелектуально-інформаційний, науковий потенціал суспільства, нематеріальну складову національного багатства, визначають технологічний уклад і ефективність індивідуальної й суспільної праці.

Економічна діяльність є чи не найважливішою сферою, що забезпечує існування суспільства й визначає рівень його добробуту. Від неї залежить величина національного доходу. Вона формує економічний потенціал - основу росту національного багатства, є базисом соціально-політичної системи й покликана забезпечити задоволення різноманітних суспільних і особистих потреб.

Культурно-моральний, духовний потенціал суспільства, будучи його стабілізуючою, об'єднуючою й цілепокладаючою основою, як складова нематеріальної частини національного багатства впливає на формування політичних, соціально - економічних, науково- технічних і інших факторів, що визначають вектор суспільного розвитку.

Політика, беручи до уваги духовні, культурно-моральні цінності суспільства, формує цілі, стратегію розвитку, принципи й закони її реалізації виходячи з насущних суспільних потреб і можливостей природного, економічного й наукового потенціалів у їхньому задоволенні.

У розглянутій системі людині й суспільству приділяється провідне місце. Вони є суб'єктами соціально-доцільної діяльності й, одночасно, рушійною силою, що трансформує інші компоненти в напрямку вектора стійкого розвитку. При цьому передбачається, що такий розвиток буде забезпечено при дотриманні двох умов:

- функції керування й регулювання соціальних, економічних, екологічних і інших процесів, що перебувають у компетенції держави, будуть здійснюватися оптимальним чином;

- ріст національного багатства країни буде забезпечувати ріст суспільних потреб.

Потрібно також відзначити, що, маючи певну самостійність, компоненти розглянутої системи перебувають у тісній взаємодії й взаємозалежності. Їх кількісні і якісні характеристики постійно змінюються в часі. Ряд цих змін носить сталий характер: росте чисельність населення, розвивається наука, економіка, виснажуються природні ресурси і т.д. Спроби опису компонетів і закономірностей їхнього взаємозалежного розвитку вживали в древні часи ( утопії Платона, Томаса Мора, Томазо Компанели ) і активізувалися в XVII - XVIII сторіччях з розвитком природничих наук, статистики, демографії, прикладної соціології, економічної теорії, спеціальних економіко-математичних методів і інших знань.

У середині XX сторіччя була завершена розробка основ аналізу й прогнозування основних процесів соціального розвитку регіонального рівня. Створення комп'ютерних технологій, основ імітаційного моделювання дозволило досліджувати динаміку визначальних факторів регіонального й глобального масштабів, прогнозувати складні процеси, що протікають у природі й суспільстві. І якщо в перших моделях Дж. Форрестера (1971 р.), Д. Медоуза зі співавторами (1972 р.), заснованих на спрощеній екстраполяції п'яти параметрів розвитку сучасного миру (ріст народонаселення, прискорення індустріалізації, погіршення рівня харчування, вичерпання природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища) основна увага приділялася фізичним, демографічним і екологічним факторам розвитку, а соціально-політичні, загальнокультурні й науково-технічні фактори практично ігнорувалися, то для наступних розробок був характерним більше об'єктивний підхід до опису глобальних і регіональних процесів. Так, у другій доповіді Римському Клубу "Людство біля поворотного пункту" (1974 р.) його авторами М. Мессаровичем і Э. Пестелем була зроблена серйозна спроба обліку специфіки соціально-політичного розвитку країн за допомогою трьохрівневої системи моделей: причинної, що включала, насамперед, економічні й екологічні процеси; організаційної й моделей формування норм цінностей і цілей суспільства. Даний підхід неодноразово використовувався іншими авторами при розробці моделей стратегій розвитку. Однак, практика показала, що незважаючи на певні успіхи в складанні майже адекватних моделей економічного й екологічного розвитку, складні політичні й соціальні процеси, що визначають базові цільові й ціннісні установки, що є невід'ємною частиною розвитку цивілізації, погано піддаються формалізації з - за розмаїтості духовно - моральної складової.

Конференція ООН по навколишньому середовищу й розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) і Міжнародна конференція по народонаселенню (Каїр, 1994 р.) ще раз підтвердили нерозривний зв'язок соціально-економічного розвитку зі станом природного середовища й демографічних процесів. Узагальнюючи їхні результати можна констатувати, що стійкий розвиток суспільства й позитивне вирішення його внутрішньосистемних протиріч можливо при дотриманні:

- збалансованості в рішенні економічних і екологічних проблем;

- випереджального росту продуктивності суспільної праці в порівнянні з ростом чисельності населення;

- раціонального соціально орієнтованого розподілу національного доходу, що забезпечує першочерговий прискорений розвиток науки, освіти, їхню гуманізацію;

- активного впровадження досягнень науково - технічного прогресу в усі сфери життєдіяльності людини й суспільства.

Однак, сформована наприкінці XX століття концепція суспільного розвитку в межах заданого навантаження на природні системи з урахуванням потреб майбутніх поколінь через розбіжності на міждержавному рівні в методах і засобах забезпечення її реалізації так і не знайшла одностайної підтримки навіть із боку економічно розвинених країн, у тому числі США.

У такий спосіб на порозі XXI століття людство зштовхнулося із загостренням колишніх і появою нових проблем соціального, екологічного, економічного, політичного й духовного характеру, вирішення яких і буде визначати можливості й умови його подальшого виживання, існування й розвитку. Основна соціально-економічна проблема полягає в наявності конфлікту між, з одного боку, ростом чисельності населення і його потреб, необхідністю розвитку економічного потенціалу, здатного задовольнити зростаючі суспільні потреби й, з іншого боку, усе більше обмеженими природними ресурсами, залученими в процес суспільного виробництва. Диференціація населення за рівнем доходів, деградація навколишнього середовища, сировинні й енергетичні кризи, дегуманізація виробничих відносин і інші причини приводять до наростання соціальної й політичної напруженості, що вирішується нерідко з допомогою військового втручання. Таким чином, мова йде про вирішення цивілізованими методами протиріч у системі "суспільство (з його різноманітними матеріальними й духовними цінностями) – природа – економіка - політика, наука й освіта". Причини загострення внутрішньосистемних, міжкомпонентних протиріч у сучасних умовах мають різний характер:

- природний (об'єктивний), обумовлений обмеженістю природних ресурсів, наявністю меж самовідновлення природних систем і еластичністю экосистем;

- обумовлений багатофункціональністю й альтернативністю використання природних ресурсів для досягнення соціальних, економічних і екологічних цілей;

- демографічний, обумовлений ростом чисельності населення і його потреб;

- технологічний – недосконалість процесів видобутку, переробки природних ресурсів, виробництва проміжних і кінцевих суспільно-необхідних продуктів і їхнього використання (споживання), збору, видалення й утилізації залишків і відходів життєдіяльності, відтворення спожитих ресурсів і інших;

- організаційно-економічний й правовий, коли цілі розвитку суспільства недостатньо чітко визначені й підкріплені відповідними економічними механізмами і правовою базою;

- політичний, що проявляється в обмеженні конституційних прав громадян, безпрецедентному використанні ВПК різноманітних ресурсів, їхніми безповоротними втратами в ході воєнних дій і т.п.;

- морально-етичний, обумовлений недоліками загальнокультурного, духовного виховання й виявляющийся в егоїстичному, споживчому відношенні до навколишнього середовища;

- і, нарешті, гносеологічний через недостатність знань законів розвитку природи, суспільства, його економіки.

Згадані й інші протиріччя і їхні причини мали місце на всіх етапах розвитку соціально-економічних формацій. Їхня реакція на значні загострення внутрішньосистемних протиріч виражалася в нових відкриттях, у тому числі географічних, міграційних, наукових, технічних, соціально-економічних і політичних революціях, і донедавна носила локальний характер. У сучасних умовах розвитку світового співтовариства зазначені протиріччя мають глобальний характер.

Діалектична єдність їхнього причинно-наслідкового зв'язку, а також взаємозалежність компонентів системи в реальному соціальному, економічному, політичному й духовному житті суспільства показує, що дослідження, прогнозування й пошук шляхів вирішення проблем будь-якого рівня й характеру необхідно здійснювати тільки у комплексі.

Яка економічна природа основного протиріччя в розглянутій системі? На якому би рівні технічного розвитку не перебувало суспільство, більшість процесів виробництва необхідних йому благ представляє єдність двох протилежностей - створення й руйнування. У результаті першого створюються суспільно необхідні товари й послуги, у тому числі інтелектуального змісту.

Процес руйнування, вилучення з природного середовища ресурсів для задоволення потреб сфер виробництва й споживання, приводить до погіршення його кількісних і якісних характеристик. Це може тривати до певного рівня - припустимої межі, за яким наступає часткове ( кризове) або повне, катастрофічне руйнування середовища життєдіяльності людини й суспільства ( див. рис.1.2).

Рівень вилучення природного ресурсу	Зона екологічних катастроф ( зона вимирання ) 3 Наявність природного ресурсу 2 Зона екологічних криз 4 ( зона виживання й існування) 1 Гранично припустиме використання 5 ресурсу Зона стійкого існування й розвитку XVIII в. XXI в.
	Доіндустріальний етап	Індустріальний етап	Постіндустріальний етап

Рис. 1. 2. Траєкторії розвитку суспільства

Лінія 1 на рис. 1.2 відповідає гранично припустимому навантаженню на природне середовище ( екосистему ), після досягнення якої ще зберігається деяка здатність його самовідновлення. У міру досягнення ліній 2 природне середовище втрачає здатність самовідновлюватися без втручання людини, або повністю знищується. Ці дві лінії розмежовують зони вимирання, існування й розвитку суспільства, екологічних криз і необоротних катастроф, що загрожують всім формам життя.

У цей час, незважаючи на наявність законодавчо визнаних вітчизняних і міжнародних договорів, стандартів якості продукції ( ДСТУ ISO 9000) і елементів навколишнього середовища ( ДСТУ ISO 14000), що визначають обмеження по використанню природних факторів, змісту шкідливих речовин і забруднювачів по стадіях виробництва кінцевих продуктів, а так само за часом впливу забруднювачів ( наприклад, середньодобові ГДК, ГДВ і ін.), інтенсивний розвиток індустріального суспільства й споживання їм природних ресурсів (рис. 1.2, лінія 3) уже привели до цілого ряду екологічних катастроф регіонального й глобального масштабів, скорочення природного потенціалу, втрати окремих видів тваринного й рослинного миру, погіршення здоров'я населення.

При історично сформованих сучасних умовах подальше існування й розвиток суспільства в постіндустріальному періоді можливе тільки при зміні характеру взаємин між ним і природою (рис. 1. 2, лінії 4 і 5), подальшій розробці теорії інноваційного розвитку, перегляду ціннісних і цільових настанов на рівні світового співтовариства. Однак сьогодні у світі переважає думка про несумісність інтересів суспільства й природи. Чи не існує інших способів вирішення цього протиріччя, що вже переростає в катастрофу?

Розв’язання постійно відтворюваних і протиріч, що загострюються, у розглянутій системі, які породжуються економічною діяльністю людини, можливо тільки на базі досягнень НТП, досить розвиненого інтелектуального, наукового потенціалу. Наука й освіта є ключем до розвязання конфліктів будь-якого характеру, двигунами розвитку суспільства, його економічної основи, раціонального використання, збереження й збільшення природного потенціалу. Тільки інтенсивний, випереджальний розвиток науки й освіти, нагромадження й ефективне використання науково-технічного потенціалу дозволяють успішно адаптуватися людині й суспільству до нових умов розвитку, забезпечують ріст добробуту населення.

Як показав історичний досвід, виділення науки в якості самостійної продуктивної сили послужило каталізатором розвитку технологічних укладів суспільного виробництва. Загальна сутність кожного з них і їхніх відмітних рис полягає у послідовній передачі машинам і, далі, їхнім автоматичним системам функцій людини по безпосередньому впливі на речовини природи, виробництву рухової сили, енергії й керуванню процесами виробництва необхідних благ. З кожним кроком практичного освоєння нових наукових знань суспільство одержувало усе більше можливостей для свого розвитку, але при цьому підсилювало навантаження на природне середовище за допомогою розширення видів ресурсів, що вилучаються з нього, і збільшення антропогенного й техногенного навантажень.

Однак причина загострення протиріч між суспільством, природою й економікою не в розвитку науки й освіти. Вона перебуває в системі правових, економічних, екологічних і соціальних відносин, в оптимальному сполученні різних форм власності й господарювання, лежить у політичній і морально-духовній площинах. Це стає більше ясним при аналізі взаємозалежних компонентів, процесів і протиріч у системі (рис. 1.3).

На рис. 1.3 горизонтальні лінії представляють установлені мінімальні розміри пенсій ( 1 ), заробітної плати ( 2) і прожиткового мінімуму ( 3 ). Крива споживчого бюджету ( 4) характеризує сформовану диференціацію населення за рівнем життя. Перетинання ліній 1, 2 і 3 з кривою 4 дозволяє виділити чотири зони соціального стану суспільства: вимирання із чисельністю населення Ч-Ч₁, виживання - Ч₁ – Ч₂, існування – Ч₂ - Ч₃ і розвитку Ч₃ – 0. Кожній із цих груп населення властив особливий склад "споживчого кошика " і рівень життя.

4^'

Грн. Розвиток

4

Т₃

3 Існування

2 Т₂

Виживання

1

Т₁

Вимирання

0

Ч₃ Ч₂ Ч₁ Ч

Рис. 1.3. Диференціація населення за рівнем життя

Лінії 0 – Т₁, 0 – Т₂, 0 – Т₃ відбивають рівень якості товарів і послуг, що споживаються окремими групами населення відповідно до рівня їхніх доходів. Крапки перетинання цих ліній із кривою 4 і лініями 1, 2 і 3 дозволяють визначити мінімальні ціни й обсяги товарної маси для кожної групи населення. Вони ж служать орієнтирами для товаровиробників.

Завдання соціально-економічного розвитку може бути сформульовано в такий спосіб: з метою підвищення життєвого рівня населення необхідно розробити стратегію зміни траєкторії споживчого бюджету з положення 4 у положення 4' з урахуванням взаємодії компонентів системи " суспільство - природа - економіка – політика - наука й освіта". Це дозволить задовольнити потреби населення в якісних продуктах харчування, промислових товарах, медичних, освітніх і інших соціальних послугах, здійснити перехід суспільства в зону стійкого розвитку.

Компоненти розглянутої системи, взаємодіючи, роблять різнонаправлений вплив на положення ліній і кривої споживчого бюджету, представлених на рис. 1.3. Так, збільшення кількості й вартості споживаних природних ресурсів, зниження якості й віддалення їхнього видобутку від місця переробки й споживання, ріст витрат на відновлення порушеного природного середовища і його охорону об'єктивно приводять до росту витрат на виробництво й вартості товарів навіть при незмінній їх споживчій вартості, знижують купівельний попит, ведуть до " вимивання " номенклатури дешевих і доступних для найбідніших верств населення споживчих товарів, скороченню обсягів їхнього виробництва, рівня економічної активності. Росте безробіття й провокуються негативні демографічні процеси: падає народжуваність, збільшується відтік працездатного населення, суспільство старіє.

В умовах обмеженості природних факторів при фіксованому рівні технологічного розвитку ( укладу ) ріст вартості вироблених і споживаних суспільством благ неминуче буде випереджати ріст їх споживчої вартості. При цьому у вартості товарів збільшується частка упредметненої праці, знижуються ефективність суспільного виробництва й темпи росту національного доходу, падає життєвий рівень населення й підсилюється соціальна напруженість в суспільстві.

При такому сценарії розвитку ріст чисельності населення тільки збільшує потребу в низькоякісних неконкурентоспроможних товарах і послугах, сприяє підвищенню навантаження на природне середовище й збереженню матеріало-, енерго - і трудомістких процесів виробництва, стримує економічний і соціальний розвиток суспільства.

Очевидно, що без політичного втручання в рішення даної проблеми не обійтися. Необхідний комплекс погоджених соціально орієнтованих і економічно обґрунтованих заходів, програм і проектів інноваційного змісту.

У короткостроковому періоді підвищити життєвий рівень населення й платоспроможний попит на товари першої й другої груп і активізувати економічне життя можно за рахунок зміни обсягу й структури дохідної й видаткової частин бюджету країни за допомогою:

- легалізації тіньового сектора економіки;

- ліквідації заборгованостей по заробітній платі й виплати "заморо-жених " внесків населення;

- оптимізації державного й місцевого бюджетів і переміщення частини витрат у соціальну сферу;

- перерозподілу високих індивідуальних доходів громадян за допо-могою прогресивної системи оподатковування на користь незаможних і соціально незахищених верств населення;

- використання механізмів ціноутворення, субсидування підприєм-ницької діяльності;

- установлення контролю за цінами й нормою прибутку (рента-бельності);

- зниження ставок податку на прибуток, ПДВ і інших мір економічного й правового характеру, що мають соціальну спрямованість.

Перераховані й аналогічні ним нововведення нормативно-правового характеру в сфері соціально-економічних відносин знизять соціальну напруженість у суспільстві, зміцнять його політичну стабільність, будуть сприяти підвищенню рівня життя населення ( див. рис. 1.4 ).

При цьому крива споживчого бюджету переміститься з положення 1 у положення 2 (рис. 1.4). Але ці міри не розв’яжуть основного протиріччя між зростаючими потребами суспільства, його економікою й деградуючим природним середовищем.

3