Контрольні питання

1. Що таке кадрові інновації?

2. Як функціонує й розвивається кадрова система?

3. Які функції виконує кадрова система?

4. За якими ознаками класифікують кадрові інновації?

5. Що таке кадрові псевдоінновації?

6. Як здійснюється організація кадрових нововведень?

7. Як здійснюється мотивація нововведень в кадровій роботі?

2.3. Інноваційний процес: поняття, структура, особливості

Проблема активізації інноваційної діяльності, прискорення інноваційних процесів виникла з початком формування великого машинного виробництва. Її актуалізація відзначається із середини 50-х років XX сторіччя, коли наука перетворилася в безпосередньо продуктивну силу.

Конкуренція двох конфронтуючих соціально-економічних систем безумовно стимулювала розвиток інноваційної діяльності. Однак властивим цим системам економічні, організаційні й правові механізми в різному ступені сприяли її ефективному здійсненню.

В економічно розвинених країнах рішення розглянутої проблеми здійснювалося споконвічно за допомогою ринкових механізмів на основі конкуренції. Після економічної кризи 1929-1933 років ринкові методи були доповнені методами державного регулювання.

В умовах централізовано керованої економіки ця проблема вирішувалася державою інституціональними методами: створювалися спеціальні структури, системи, стандартні процедури, покликані прискорити НТП, об'єднати сфери науки, виробництва й споживання, підвищити якість і ефективність суспільного виробництва. Однак відсутність конкуренції між субьектами процесу « техніка-виробництво-споживання», їхній низький рівень матеріальної зацікавленості, присвоєння державою результатів інтелектуальної праці й господарської діяльності, закритість системи, а також інші фактори визначили відставання в розвитку інноваційної діяльності й економіки в цілому.

У перебудівний період в Україні ця проблема придбала особливу актуальність по цілому ряді причин. Після розпаду старої системи керування як спадщина в сфері керування процесами інноваційною діяльністю залишилися ще діючі на різних рівнях господарського комплексу країни окремі форми, методи й навіть системи, які під впливом часу мімікрирують, але ще зберігають орієнтацію суспільного виробництва на кількісний, а не якісний ресурсосберегаючій розвиток.

Новий господарський механізм активізації інноваційної діяльності перебуває й ще буде довгий час перебувати в стадії формування. Прийняття закону «Про інноваційну діяльність», ряду міжнародних стандартів у якості державних (наприклад, ДСТУ ISO - 9000) і інших мір, як і бажання зайняти гідне місце в міжнародній системі поділу й кооперації праці (де нам відводять місце сировинного придатка) залишаться малорезультативными доти, поки наука й освіта будуть фінансуватися по залишковому принципу, а інноваційна діяльність не стане ідеологією виживання й розвитку суспільства, підкріпленою практично стимулюючими податковою, інвестиційною, кредитною, антимонопольною політикою, законами, що реально захищають права інтелектуальної власності й інтереси суб'єктів інноваційної діяльності, розвинутою ринковою інфраструктурою й ще цілим рядом механізмів.

Перехід від централізованого до соціально орієнтованого ринкового типу господарювання вимагає критичного підходу до теоретичної спадщини в сфері інноваційної діяльності. Це ставиться, насамперед, до реформування виробничих і соціально-економічних відносин, посиленню їхньої стимулюючої ролі в активізації інноваційних процесів.

Ринкова орієнтація вимагає перегляду змісту й структури інноваційного процесу, аналізу колишніх механізмів його керуванні, адаптації досвіду інших країн до умов перехідного періоду в Україні.

Однією з методологічних проблем дослідження інноваційного процесу є його визначення як економічної категорії, його складових частин, елементів і пов'язаних з ним інших понять, часто використовуваних у науковій, навчальній літературі й виробничій діяльності.

У Законі України «Про інноваційну діяльність» визначення інноваційного процесу відсутнє, але воно є в інших джерелах.

Так, Гамідовим Г.З інноваційний процес визначається як комплекс послідовних робіт від одержання нових, узагальнення існуючих передових знань до використання споживачем інновацій, створених на основі цих знань.

Завлін П.Н. основою інноваційного процесу пропонує вважати процес створення й освоєння нової техніки (ПСНТ), що починається з фундаментальних досліджень, НДДКР і завершується стадією використання й сервісного обслуговування.

Павленко І.А. і інші розглядають інноваційний процес як процес одержання й комерціалізації винаходів, нових технологій, видів продукції й послуг, рішень виробничого, фінансового характеру й інших результатів інтелектуальної діяльності.

Інноваційний процес охоплює науково-технічну, виробничу, маркетингову діяльність, простирається від зародження ідеї до її комерційної реалізації, пронизує комплекс відношенні між наукою, виробництвом, розподілом, обміном і споживанням і, в остаточному підсумку, є орієнтований на задоволення конкретних споживачів.

Узагальнення наведених визначень дозволяє представити інноваційний процес як процес, що забезпечує одержання нових знаннь й створення на їхній базі принципово нових або істотно вдосконалених технологій, предметів і знарядь праці, продукції й послуг, форм і методів організації виробничих, соціально-економічних відносин у будь-якій сфері життєдіяльності з метою більш повного задоволення внутріорганізаційних і (або) ринкових потреб з меншими витратами суспільно необхідної праці й природних ресурсів.

Ступінь деталізації інноваційного процесу залежить від поставлених цілей і завдань. Тому у різних авторів зустрічаються варіанти подання його структури у вигляді двох послідовних циклів - наукового і технічного, трьох - науковий, виробничий і споживчий; чотирьох етапів - наука, техніка, виробництво, споживання; п'яти фаз - наука, дослідження, розробка, виробництво, споживання й більше.

Так, Ільєнкова С.Д. представляє інноваційний процес (ІП) у вигляді ланцюжка послідовно виконуваних робіт:

ІП = ФД-ПД-Р-Пр-Б-ОС-ПВ-Мт-Зб, (2.1)

У роботі Гринева В.Ф. він представлений моделлю:

ІП= ФД-ПД-Р-Пр-ОС-ПВ-Мт-Зб, (2.2)

де: ФД - фундаментальні дослідження; ПД - прикладні дослідження; Р-розробка, Пр - проектування; Б- будівництво; ОС- освоєння виробництва; ПВ - промислове виробництво; Мт- тактичний маркетинг; Зб - збут (комерціалізація).

Друга модель інноваційного процесу відрізняється від першої відсутністю витрат на будівництво, необхідних для підготовки виробництва інноваційного товару. В іншому вони ідентичні й можуть використовуватися як базова модель інноваційного процесу. При цьому тактичний маркетинг і збут необхідно розглядати як складові частини процесу комерціалізації інновацій.

У зазначених і інших джерелах зустрічаються також різні найменування складових інноваційного процесу: фази, стадії, частини, етапи, роботи й т.п. Тому перш, ніж досліджувати склад і структуру інноваційного процесу, виникає необхідність методологічно визначитися з назвою його окремих елементів і їхніх сукупностей.

У сучасному економічному словнику термін "фаза" використовується для позначення складових економічного циклу: криза, депресія, пожвавлення, підйом. Там же термін "стадія" застосовується для виділення складових відтворювального циклу: виробництво, розподіл, обмін, споживання. Звідси виробничий цикл - це одна зі стадій відтворення економічного продукту. Економічний продукт у процесі його створення до споживання змінює свою форму від інформаційної до матеріально-речовинної й, далі, товарної. У зв'язку з вищевикладеним, під стадією пропонується розуміти певну сукупність процесів, робіт, операцій, що володіє цілісністю з погляду керування й ознаками завершеності (час, витрати, результати), що дозволяють ідентифікувати й класифікувати досягнутий результат.

Поняття інноваційного процесу включає три основні стадії: наукову, виробничу, комерційну. На кожній з них формуються відмінні від попередніх споживчі вартості, їх нові матеріально-речовинні характеристики й кількісні вираження вартості отриманих результатів. У свою чергу, стадія включає кілька етапів, кожний з яких складається з підетапів, локальних процесів, робіт і операцій. Так, стадія НДДКР складається з етапів НДР і ДКР; НДР передбачає підетапи розробки заявки на їхнє проведення, технічного завдання, технічної пропозиції й т.д.

Стадійність і послідовність проходження дозволяє й диктує необхідність розглядати інноваційний процес у трьох вимірах: часовому, інформаційно-речовинному й витратному.

Відправним пунктом і першим етапом інноваційного процесу більшість учених визнає фундаментальні дослідження. Вони представляють область діяльності чистої науки, у результаті здійснення якої з'являються нові знання про властивості, закономірності й закони розвитку природи й суспільства. Їхніми результатами є, як правило, відкриття, теорії, гіпотези, винаходи й т.п.

Потенціал нових знань являє собою дуже важливий інтелектуальний продукт, що, на перший погляд, у силу своїх особливостей, не має відносини до створення інноваційних продуктів і товарів і не має ринкової вартості. Але результати фундаментальних досліджень є основою для проведення наступного етапу - пошукових досліджень (ПД), завданням яких є знаходження принципово нових шляхів і можливостей перетворення елементів продуктивних сил і виробничих відносин, на базі отриманих нових знань.

Фундаментальні й пошукові дослідження в сукупності представляють першу стадію інноваційного процесу. Вони вимагають більших витрат часу й засобів, мають високий ступінь інвестиційного ризику, евристичну цінність отриманих результатів, не мають комерційної привабливості і тому вимагають фінансової підтримки. Однак вони є «головним цехом» інноваційного процесу й вихідним пунктом ресурсосберегаючого інтенсивного типу процесу розширеного відтворення інноваційного товару.

Наступною стадією інноваційного процесу є НДДКР, до складу яких входять етапи: НДР- науково-дослідні роботи; ДКР- дослідно-конструкторські роботи й створення дослідних зразків (ДП). Дану стадію йменують також «Прикладні дослідження». Вони спрямовані на рішення конкретної проблеми, передбачають створення серії варіантів (зразків) інноваційних рішень, легше піддаються науково-технічній, екологічній, соціальній і економічній (комерційній) оцінці, результати якої дозволяють вибрати базову модель майбутньої інноваційної продукції з урахуванням технологічних можливостей виробництва. Таким чином, якщо на першій стадії інноваційна ідея формується, то на другій вона починає матеріалізуватися у вигляді розробок і має чіткі взаємозв'язки між суб'єктом і об'єктом інноваційного процесу.

Необхідно також відзначити, що на перших двох стадіях формується маса різноманітних науково-технічних і інших інтелектуальних продуктів, які не патентуються, не мають правового захисту: унікальні прилади, устаткування, результати патентних досліджень, експертиз, випробувань, програми, технічні умови, документація й багато чого іншого.

Вони представляють інтелектуальний потенціал їхніх творців і за певних умов можуть здобувати товарну форму. На жаль, відсутність відкритого доступу до такої інформації стримує розвиток інноваційної діяльності і є проблемою державного масштабу.

Технічна підготовка виробництва (ТПВ) є третьою стадією інноваційного процесу й включає наступні етапи: конструкторська підготовка виробництва (КПВ), технологічна підготовка виробництва (Тех ПВ), експериментальне виробництво (ЕВ).

Залежно від ступеня новизни розроблюваної інноваційної ідеї розрізняють три форми технічної підготовки виробництва:

повну (ТПВ), коли здійснюється підготовка виробництва принципово нового виробу;

малу (ТПВм) - пов'язана зі зміною окремих елементів базової моделі;

технологічну (ТПВт)- удосконалюється технологія виготовлення виробу без зміни його конструкції.

Паралельно з етапами ТПВ здійснюються комплекси робіт (етапи) по організаційній, економічній і соціальній підготовці виробництва - ОЕСПВ.

Сукупність етапів ТПВ, ОЕСПВ і розвитку (модернізації, розширення, реконструкції, будівництва) матеріально-технічної бази виробництва (РМТБ), експериментального виробництва (ЕВ) і освоєння нового виробництва (ОНВ) становить процес підготовки виробництва (ППВ).

Етап ОНВ включає три підетапи: відпрацьовування конструкторсько-технологічної документації й оснащення, випуск першої промислової партії й підписання відповідного документа (акту) про готовність виробництва до випуску інноваційної продукції.

Етапи СОНТ у сукупності із процесом промислового виробництва інновацій (ПВІ) представляють процес створення, освоєння й виробництва нової техніки - СОВНТ.

Етапи тактичного маркетингу (Мт) і збуту (Зб) інноваційних товарів доцільно поєднувати в стадію «комерціалізація» (КО).

Комерціалізація - одна з функцій підприємства, здійснюється в сфері обігу, не додає нічого до споживчих властивостей інноваційного товару, але збільшує його вартість, наближаючи до споживача, і впливає на кінцеві результати виробничо-комерційної діяльності.

Головна економічна функція стадії комерціалізації (реалізації) полягає в тім, що якщо результатом попередніх етапів інноваційного процесу є потенційний ефект, закладений в інноваційній продукції, то комерціалізація- і в цьому її сутність - це процес перетворення потенційного ефекту в реальний комерційний.

Скорочення строків створення, виробництва, поширення й реалізації інноваційних товарів у наш час є важливою економічною й соціальною проблемою, тому що дозволяє досягати народногосподарський ефект за рахунок зниження суспільно необхідних витрат. Важливість проблеми полягає також у тім, що в міру переважно екстенсивного розвитку матеріально-технічної бази виробничих систем збільшується маса й вартість використовуваної техніки, у тому числі морально й фізично застарілої, яка перебуває в експлуатації. Дане явище утрудняє відновлення активної частини основних фондів, сповільнює поширення нової техніки й технологій.

Якщо в умовах ринкових відносин включення до складу інноваційного процесу маркетингової й збутової діяльності правомірно для визнання суспільної корисності інновації, то експлуатація (використання) і обслуговування здійснюються в сфері споживання інновації. Тому пропоноване Завліним П.Н. і іншими поняття процесу створення нової техніки(ПСНТ) не може бути рівнозначним по змісту поняттю інноваційного процесу тому, що включає стадію експлуатації інновації. Отже, стадія експлуатації (Е) і обслуговування (Об) не є етапами інноваційного процесу. До того ж обслуговування - самостійний вид діяльності, що може надаватися на договірній основі виготовлювачем продукту, спеціальною фірмою-дистрибьютером або такою, що спеціалізується на виконанні сервісних робіт, а також виконуватися самим споживачем при наявності спеціально підготовлених співробітників.

Вищевикладене дозволяє запропонувати п’ятистадійну модель інноваційного процесу, представлену в табл.2.1, де кожна стадія й етап відрізняються завершенністю, можливістю їхньої ідентифікації й оцінки отриманих результатів.

Достоїнство цієї моделі полягає в поданні циклу « техніка-виробництво-споживання» як єдиного безперервного процесу просування досягнень НТП у сферу їхнього використання. Однак, така єдність, як і сама модель, є умовною. У практичній діяльності вона може бути забезпечена в рамках НВО, ВО, великих корпоративних структур і підприємств із добре розвитою науковою й експериментальною базою. Звичайно фундаментальні дослідження проводяться в спеціалізованих організаціях: інститутах НАН України, галузевих НДІ, рідше - у вузівському секторі науки. На великих підприємствах інноваційний процес починається з НДДКР, а на середніх й малих - з технічної, або навіть із матеріально-технічної й технологічної підготовки виробництва.

Таким чином, залежно від ступеня інтеграції науки й виробництва інноваційний процес на підприємстві-новаторі може мати повну або скорочену структуру.

Наявність останньої стадії - комерціалізації - також залежить від способу просування інноваційного продукту до споживача, тобто від форми інтеграції виробництва із суб'єктами сфер розподілу, обміну й споживання.

Слід зазначити, що інноваційний процес за своїм змістом тісно пов'язаний з такими поняттями, як науково-технічний прогрес (НТП) і науково-технічна діяльність (НТД).

У цей час НТП розглядають як використання передових досягнень науки й техніки, технології в господарстві, у виробництві з метою підвищення ефективності і якості виробничих процесів, кращого задоволення потреби людей. При цьому наукові досягнення, використовувані в економіці й техніці, частіше називають інноваціями.

Поняття науково-технічної діяльності розроблене ЮНЕСКО й, як базова категорія міжнародних стандартів у статистиці науки й техніки, охоплює НДДКР, науково-технічну освіту й підготовку кадрів, а також науково- технічні послуги. НТД здійснюється, як правило, у наукових організаціях, що виконують НДДКР як основний вид діяльності. Таким чином, НТД може розглядатися як складова частина НТП і разом з ним представляти перші етапи інноваційного процесу.

Таблиця 2.1.

Стадії інноваційного процесу

№	Найменування стадій і етапів	Зміст
1	Наукові дослідження (НД): фундаментальні дослідження ФД); пошукові дослідження (ПД)	Одержання нових знань і визначення шляхів рішення проблеми
2	Наукові розробки (НДДКР): прикладні НДР; дослідно-конструкторські роботи (ДКР); вибір базової моделі, виробництво дослідних зразків (ОП)	Пошук інноваційної ідеї, розробка варіантів її реалізації, відбір і апробація базової моделі
3	Підготовка виробництва (ППВ): конструкторська підготовка (КПВ); технологічна підготовка (Тех ПВ); організаційна, економічна й соціальна підготовка (ОЕСПВ); розвиток матеріально-технічної бази (РМТБ); експериментальне виробництво (ЭП); освоєння нового виробництва (ОНП)	Підготовка до промислового випуску інноваційної продукції
4	Промислове виробництво інновації (ППІ)	Виготовлення інноваційної продукції
5	Комерціалізація (КО): тактичний маркетинг (Мт); збут, реалізація (Зб)	Просування інноваційного товару на ринки, його реалізація й одержання прибутку при прибутку

Важливою властивістю НТП є його здатність викликати нові потреби, які, порушуючи існуючу рівновагу, служать природним стимулом розвитку суспільного виробництва. У свою чергу, якісно нові потреби викликають необхідність випереджального розвитку фундаментальних і пошукових наукових досліджень, що забезпечують науковий заділ (потенціал). Останній завжди більше затребуваний виробництвом в умовах конкуренції.

Інноваційний процес більшою мірою, чим НТП, пов'язаний з ринковими відносинами. Його спрямованість, швидкість протікання й результати залежать від попиту на ринках інноваційних товарів.

Існують певні розходження також між змістом НТП і інноваційною діяльністю. Кінцевими результатами інноваційної діяльності є кількісні і якісні зміни елементів продуктивних сил і виробничих відносин, що представляються у вигляді нових ідей, принципів, знань, технологій, знарядь, предметів праці й особистого споживання, нових форм і методів керування різними процесами життєдіяльності суспільства. У цьому полягає її відмінність від НТП, який, звичайно, представляється моделлю « наука-техніка-виробництво» і охоплює, в основному, матеріально-технічні елементи продуктивних сил.

В умовах планово-розподільчої системи господарювання результати впровадження досягнень НТП у виробництво, у наслідок малої зацікавленості останнього, були далекі від можливостей, що представляються наукою. Щодо змін виробничих, соціально-економічних відносин, господарського механізму, зберігався зі зрозумілих причин певний консерватизм.

Необхідно згадати також про комплексну систему підготовки виробництва (КСПВ) і систему постановки продукції на виробництво (СППВ), що застосовувалися в умовах планової економіки.

Зміст КСПВ охоплював НДДКР, КПВ, Тех ПВ, організаційно-планову, матеріально-технічну, економічну й соціально-психологічну стадії.

Система СППВ, розроблена Держстандартом СРСР разом з іншими відомствами, визначала порядок проектування, виробництва й ефективного застосування продукції споживачем. Вона встановлювала правила проведення патентних досліджень, прогнозування технічного рівня й тенденцій розвитку техніки, способів консервації, упакування, транспортування виробів, НДР, ДКР, дослідно-технічних робіт, експертизи, а також порядок постановки на виробництво продукції, що виготовляється по ліцензіях, регламентувала процедуру зняття продукції з виробництва, функції розроблювача, замовника (споживача) і виготовлювача продукції.

Слід зазначити, що як окремі види інноваційної діяльності, так і їхні комплекси, у тому числі й вищерозглянуті, у свій час придбали статус галузевих і державних стандартів.

Активізації інноваційної діяльності й процесів сприяло також впровадження різних систем керування якістю продукції. Так, відома Комплексна система керування якістю продукций (КС КЯП) установлювала, забезпечувала й підтримувала рівень якості процесів і продукції на етапах їхнього планування, розробки, виробництва й експлуатації.

У цей час великого практичного значення набуває керування інноваційними процесами на принципах сімейства державних стандартів ДСТУ ISO серії 9000. Вся робота зі створення інноваційної продукції в організації на базі цих стандартів розглядається як сукупність взаємозалежних процесів. Загальне керівництво якістю здійснюється через керування процесами, інноваційними за своїм змістом стосовно існуючих в організації й реалізованими в рамках даної організації.

Таким чином, у рамках адміністративно-командної системи були досягнуті певні успіхи по об'єднанню зусиль науки, виробництва й сфери споживання (експлуатації) нової техніки й технології. У межах великих НВО цьому сприяла КСПВ, в окремих галузях - за допомогою СПВ. І якщо в умовах планової економіки їхнє використання з метою прискорення НТП у народному господарстві давало певний ефект (скорочувалися строки розробки й виготовлення нової техніки, природно, й витрати на її виробництво), то в нових умовах господарювання ці системи морально застаріли, хоча накопичений досвід і наробітки частково можуть бути використані й у ринкових умовах. Взаємозв'язки й структурні відносини між розглянутими процесами й системами з етапами й стадіями інноваційного процесу представлені на рис. 2.4.

Певний теоретичний і практичний інтерес представляє широко застосовуване в умовах адміністративно-командної системи поняття «науково-технічний цикл» (НТЦ). Він поєднував науковий цикл (НЦ): фундаментальні дослідження, НДДКР, старіння науково-дослідної ідеї й перехід до нової, і технічний цикл (ТЦ). Останній складається й двох підциклів :

виготовлення техніки (ПЦВТ): первісне освоєння виробництва нової техніки, її стабільне виробництво, старіння й зняття з виробництва;

застосування техніки (ПЦЗТ): первинне освоєння нової техніки споживачем, її поширення, масове застосування, старіння й заміна в сфері застосування.

Сукупність етапів наукового циклу й підцикла виготовлення техніки йменувалася науково-виробничим циклом (НВЦ).

По визначенню Абалкина Л.И., базою такої структури науково-технічного циклу було розуміння НТП як процесу взаємозалежного поступального розвитку науки й техніки, що проявляється, з одного боку, у постійному впливі відкриттів і винаходів на рівень техніки й технології, з іншого боку - у застосуванні новітніх технічних засобів у наукових дослідженнях. Циклічність розвитку представлялася моделлю « наука-виробництво-споживання». При цьому кожний новий цикл (підцикл), що складається з декількох етапів, передбачав повернення до одного з попередніх етапів.

Циклічний підхід використовувався для керування НТП при створенні інституційних форм організації, плануванні, реалізації окремих видів науково-технічної діяльності, розподілі засобів на потреби науки, розробку, освоєння, використання нової, зняття з виробництва й експлуатації застарілої техніки в галузях народного господарства.

У сучасних умовах змінилися методи керування НТП, але не змінився циклічний характер самого процесу, обумовлений наявністю прямих і зворотних зв'язків між споживачами інноваційної продукції, науковою сферою й виробництвом.

Таким чином, якщо інноваційний процес характеризується певною сукупністю етапів і завершеністю, то інноваційний цикл припускає обов'язкове повернення до того або іншого попереднього етапу й послідовну їхню повторюваність. У відтворювальному циклі всі його стадії повторюються в часі, що забезпечує поновлення спожитих суспільством благ, робочої сили , засобів виробництва , природних ресурсів і виробничих відносин у певних розмірах.

Споживання

Розподіл, обмін

Виробництво

Наука

ПСНТ

СОВНТ

КСПВ, СОНТ

ППВ

ТПВ

ТПВм

НТП

НТД

ТПВт

ФД

ПД

НДДКР

КПВ

ТехПВ

ЕВ

РМТБ

ОНВ

ПВІ

КО

ОЕСПВ

НДР

ДКР

ДВ

Мт

Зб

Е

СП

У

З

Об

НВЦ

ИПв

ИПт

НЦ

ПЦЕТ

ПЦЗТ

ТЦ

ИПр

ИЦм

ИЦп

НТЦ

СППВ

Рис.2.4. Взаємозв’язок інноваційного процесу з основними видами інноваційної діяльності:

СП – списання, З –заміна, У - утилізація

Інноваційний процес пов'язаний з відтворювальним циклом, але відрізняється від нього наявністю наукової стадії. Остання забезпечує розвиток і відновлення факторів і результатів виробництва на принципово новій основі. Представлений на рис. 2.4 інноваційний цикл (ИЦп) є фундаментальною закономірністю кругообігу факторів і результатів інноваційної й економічної діяльність у системі «природа - економіка -суспільство». Суть його полягає в тому, що на кожному наступному етапі відтворювального циклу відбувається збільшення знань і інформації, яка реалізується у вигляді вдосконалених інноваційних товарів, що дозволяє підвищити ефективність суспільного виробництва виходячи з наявності об'єктивних потреб у його розвитку. При цьому вдосконалення можуть стосуватися факторів виробництва, конструкції виробу і його споживчих характеристик.

Інноваційний цикл звичайно включає наступні етапи: розробка технічного завдання на проектування й створення нового товару; виконання фундаментальних досліджень, пошукових і прикладних НДР; вибір і обґрунтування архітектури об'єкта; проектування елементів і підсистем; дослідне виробництво; випробування дослідних зразків; серійне виробництво інновацій; експлуатація; моральне і фізичне старіння; зняття з експлуатації. Інноваційні цикли продовжують життєвий цикл товару в сферах виробництва, обігу й споживання. Вони можуть бути різної тривалості й мати різну структуру залежно від того, до якого етапу інноваційного процесу вертається виробник з метою вдосконалювання інноваційного товару. У зв'язку із цим доцільно розрізняти повний (ИЦп) і малий (ИЦм) інноваційні цикли. Останній починається, як правило, з НДДКР і закінчується, як і повний цикл, комерціалізацією продукції і її супроводом у сфері експлуатації. Наявність інноваційних циклів відбиває потреби й можливість удосконалювання інноваційного товару за рахунок невикористаного технічного й економічного потенціалів принципу, закладеного в його базову модель.

В умовах адміністративно-командної системи керування економікою розроблювач інноваційної продукції і її виробник залишалися фактично ізольованими від споживачів цієї продукції. Нова продукція вироблялася й реалізовувалася у плановому порядку за встановленими державою цінами.

Розроблювач не міг правильно оцінити її здатність задовольняти суспільну потребу і, тим більше, комерційний потенціал. У таких умовах інноваційний процес мав продуктову орієнтацію.

В умовах ринкової економіки інноваційний процес здобуває продуктово - ринкову орієнтацію, а вся діяльність організації - новатора підлягає завданню розробки, виробництва конкурентоспроможної продукції і її комерціалізації на внутрішньому й зовнішньому ринках з метою одержання прибутку.

Розмаїтість об'єктів інноваційної діяльності обумовлює багатоваріантність інноваційних процесів. Однак, з погляду керування, вони являють собою стійкий комплекс послідовно виконуваних стадій від виявлення проблеми й народження наукової ідеї , її вирішення до надання їй в завершеного виду, практичного використання, просування на ринки й комерціалізації.

Можливість роз’єднання інноваційного процесу на окремі стадії, етапи, підетапи й види робіт дозволяє створювати функціонально відособлені суб'єкти інноваційної діяльності, що володіють різним ступенем господарської самостійності, й поєднувати їх у тимчасові або постійно функціонуючі системи на основі вертикальної, горизонтальної або змішаної форм інтеграції. Так, підготовку й виробництво нової продукції в повному обсязі можуть самостійно здійснювати тільки великі, вертикально інтегровані підприємства (організації) з розвнутою науковою, конструкторсько-технологічною, експериментальною й виробничою базою. Об'єднання окремих видів робіт у процес підготовки й виготовлення інноваційних продуктів за допомогою горизонтальної інтеграції суб'єктів інноваційної діяльності може здійснюватися на договірній основі (наприклад, у рамках консорціуму).

У рамках суб'єкта інноваційної діяльності інноваційний процес може здійснюватися в трьох формах:

проста внутріорганізаційна - ИПв;

проста міжорганізаційна (товарна) - ИПт;

розширена товарна - ИПр.

Перша передбачає створення й використання інновацій у границях суб'єкта. При другій інновація здобуває товарну форму, стає предметом купівлі-продажу й реалізується зовнішнім споживачам. Розширена передбачає адаптацію, виробництво й поширення (дифузію) інноваційного товару в інші галузі й ринки.

Інноваційні процеси можуть також мати різні форми їхньої реалізації в часі. Вони можуть здійснюватися:

послідовно, коли інноваційні процеси представлені у вигляді послідовно взаємозалежних проектів, спрямованих на досягнення єдиної кінцевої мети;

паралельно-послідовно, коли інноваційні проекти мають різні, але взаємозалежні цілі (наприклад, у рамках однієї програми), або коли не чекаючи повного «відбраковування» ринком виробленої продукції, освоюється її вдосконалена модель із підвищеними споживчими властивостями, або нова, заснована на новій науковій ідеї, принципі;

паралельно, коли процеси різноцільові. Наприклад, в умовах диверсифікованого виробництва одне й теж нововведення (матеріал, технологія, метод і т.п.) може знаходити застосування при виробництві інноваційної продукції різного призначення.

Результати інноваційних процесів завершуються створенням не тільки різноманітної інноваційної продукції. Вони впливають на підвищення наукового, науково-технічного, виробничого, економічного потенціалів, конкурентоспроможність і інвестиційну привабливість інноваційних структур і суб'єктів, підвищують їхню сприйнятливість до досягнень НТП. Чім швидше цей процес, тим менше ймовірність морального й економічного старіння нововведення, більше екологічний, соціальний і економічний ефекти.

Зростання ролі інноваційних процесів в економічному розвитку приводить до підвищення динамізма господарських систем і всього відтворювального циклу, «розмиванню» міжгалузевих меж, диверсифікованості попиту та пропозиції, створенню й проникненню інноваційних фірм і продукції на нові ринки.

У колишньому СРСР, як і зараз в Україні, інноваційні процеси здійснювалися й здійснюються неоднаково й неодночасно в різних галузях і виробництвах. Причин тому багато. Це диспропорції в розміщенні наукових і виробничих організацій, високий рівень їхньої спеціалізації, концентрації й інші. У результаті розпаду СРСР в силу розриву наукових і економічних зв'язків утворилися розриви й в організації інноваційних процесів. Лише в окремих галузях збереглися технологічні ланцюжки, що дозволяють випускати кінцеву наукомістку й конкурентоспроможну продукцію; більша ж їхня частина випускає сировину й напівфабрикати, а ряд галузей (наприклад, тепловозобудування) практично припинили своє існування. Тому відновлення інноваційних процесів у їхній повній структурі, їхня орієнтація на нові екологічно чисті технології й техніку, на випуск кінцевих конкурентно здатних товарів є одним з головних завдань і умовою успішного функціонування системи розширеного відтворення на інноваційній основі.