Контрольні питання

1. Які етапи еволюції економічного механізму реалізації науково-технічної та інноваційної політики в Україні Ви знаєте?

2. В чому полягає сутність державної інноваційної політики?

3. Які існують методи державного регулювання інноваційної діяльності?

4. Що таке державна інноваційна інфраструктура?

5. У чому перевага непрямих методів державної підтримки інновацій?

6. Які види податкових пільг використовуються у світовій практиці?

7. Які застосовуються види підтримки малого і середнього інноваційного підприємства?

1.5. Правове забезпечення інноваційної діяльності в Україні

Вища форма регулятивної інноваційної діяльності полягає у вироблені та проведенні державної інноваційної політики, забезпеченої діючим правовим полем, а також заходів, необхідних для стимулювання інноваційної активності підприємств.

Основою правового регулювання інноваційної діяльності є положення Конституції і законів України; укази і розпорядження Президента України; постанови і інші акти Верховної Ради; постанови і розпорядження Кабінету Міністрів; нормативно правові акти центральних органів, місцевих органів самоврядування та державних адміністрацій.

Система правового регулювання повинна охоплювати весь науково-дослідний і інноваційний цикли, забезпечувати захист прав інтелектуальної власності науковців, винахідників і суспільства, сприяти формуванню економічних умов для проведення НДДКР і використання досягнень науки у виробництві, інших сферах життєдіяльності суспільства.

Науково-правові засади формування інноваційної політики нашої держави було закладено у 1992р. прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності». Проте окремі положення про пріоритетність інноваційного розвитку економіки були закладені ще у першій редакції Закону України «Про інвестиційну діяльність», прийнятого у 1991р.

В постанові Верховної Ради України від 13.07.99 № 916-ХІV «Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України» визначалось, що велика частка вітчизняних товарів не відповідає вимогам сьогодення, вони неспроможні конкурувати на внутрішньому та зовнішніх ринках. Визначальним для розвитку високотехнічних виробництв має стати перехід вітчизняної промисловості до інноваційної моделі розвитку.

В даний час правовою основою державного впливу на економіку є опублікований у серпні 2002 р. Закон України «Про інноваційну діяльність», який справляє безпосередній вплив на прискорення інноваційних процесів в^: Україні і відповідно до якого на законодавчому рівні встановлено державну підтримку розвитку економіки інноваційним шляхом. У Законі визначено правові, економічні й організаційні принципи державного регулювання і інноваційної діяльності - ефективне використання ринкових механізмів, підтримка підпри­ємництва в науково-технічній сфері, розвиток інноваційної інфраструктури.

У світовій практиці для підтримки інноваційних проектів широко використовуються різні фонди. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про інноваційну діяльність» з цією метою за поданням спеціально уповноваженого Цент­рального органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності Кабінет Міністрів України створює спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні установи для здійснення фінансової підтримки інноваційної діяльності суб’єктів господарювання різних форм власності за рахунок коштів Державного бюджету України. Задля цього держава планує створення не однієї, а декількох державних небанківських інноваційних фінансово-кредитних установ, що повинні підпоряд­ковуватися Національному інноваційному агентству України та діяти на підставі положень (статутів), затверджуваних Кабінетом Міністрів України. Ці установи повинні мати відповідні кваліфіковані кадри, проводити конкурсний відбір пріоритетних інноваційних проектів та забезпечувати їхню фінансову підтримку в межах коштів, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, здійснювати контроль за виконанням проектів.

Активізація інноваційної діяльності в Україні гальмується внаслідок значного оподатковування підприємств. Згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність», для інноваційно активних підприємств з 1 січня 2003 р. надаються пільги для виконання ними інноваційних проектів, зокрема: шляхом повного безпроцентного кредитування, часткового безпроцентного кредитування, повної або часткової компенсації (за. рахунок державних коштів) відсотків, виплачуваних суб'єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів (ст. 16, 17, 21 і 22). Водночас і податкову систему слід переглянути таким чином, щоб у підприємств ^; залишалися, необхідні кошти для упровадження інновацій з метою створення конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.

Запропонований у Законі комплекс заходів щодо стимулювання інноваційної діяльності з огляду на несприятливі обставини, що склалися, може призвести до порушення використання передбачених пільг. У зв'язку з цим державі необхідно було б переглянути вимоги до критеріїв визнання підприємств інноваційними, щоб вони, у свою чергу, не могли використовувати «неформальні» методи вирішення цього питання.

У процесі подальшого формування нормативно-правової бази регулювання інноваційної діяльності для реалізації цього Закону необхідно розробити механізми ефективного використання наданих пільг, наприклад, трансформацію діючих галузевих пільг у пільги на інноваційно-інвестиційний розвиток.

Закон України «Про державний бюджет України на 2003 рік» (ст.. 63) призупинив введення у дію ст. 21, 22 і п. 3 розд. VII «Заключні положення» Закону України «Про інноваційну діяльність», які надавали інноваційним підприємствам і підприємствам, що реалізують інноваційні проекти, значні пільги.

Прийнятий у липні 2001 р. Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» визначив правові, фінансові засади і реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки. Серед семи напрямів, що у цьому законі визначені як пріоритетні, чотири – безпосередньо належать до сфери високих технологій, а саме: новітні біотехнології, діагностика й методи лікування найпоширеніших захворювань; нові комп'ютерні засоби і технології інформатизації суспільства; новітні технології й ресурсозберігаючі технології в енергетиці, промисловості й агропромисловому комплексі; нові речовини й матеріали. Розвиток цих напрямів науки і техніки диктується логікою розвитку науки і техніки, а також попитом з боку динамічних галузей економіки. Саме ці пріоритетні напрями науки і техніки, як показує закордонний досвід, є магістральними у формуванні нового технологічного базису - основи економіки високорозвинених країн початку XXI ст.- і відповідають національним інтересам України. Не менше 30% загального обсягу фінансування витрат на науку з Державного бюджету передбачається спрямувати на фінансування державних наукових і науково-технічних програм за пріоритетними напрямами, пов'язаними із розробкою, освоєнням і впровадженням у виробництво комплексних технологічних систем, більш удосконалених механізмів, устаткування і технологій, створення замкнутих технологічних циклів.

Сучасні соціально-економічні потреби виробництва значно впливають на зміну структури пріоритетних напрямів науково-технічного розвитку. Так, Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 16 січня 2003р. визначив правові, економічні та організаційні засади формування та реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в нашій державі. Цей Закон спрямований на створення передумов інноваційного розвитку, розробку нормативно-правової бази для концентрації ресурсів на провідних напрямах науково-технологічного оновлення виробництва, забезпечення внутрішнього ринку наукомісткою продукцією та виходу з нею на світовий ринок. Важливим є той факт, що Закон визначив стратегію й тактику інноваційного розвитку, а також пріоритети інноваційної діяльності на 2003-2013 pp. Таким чином, інноваційний шлях розвитку економіки залежить від ефективного технологічного її оновлення на основі реалізації пріоритетів науково-технічної та інноваційної діяльності.

Для державної підтримки інноваційних підприємств і надання їм податкових пільг необхідною умовою є експертиза інноваційних проектів відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу», а також державна реєстрація уповноваженим центральним органом виконавчої влади. При виконанні інноваційного проекту, що передбачає випуск інноваційного продукту, номенклатура та обсяги сировини, матеріалів, устаткування, пристосувань, комплектуючих та інших виробів повинні бути визначені в інноваційному проекті перед його державною реєстрацією.

Важливим нормативним документом, що має особливе значення для державного регулювання інноваційної діяльності, є Закон України від 23 березня 2000 р. № 1602-III «Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України». Назріла реальна необхідність скоригувати й оновити даний закон. Зокрема, пропонується прогнозування й програмування соціального та економічного розвитку України доповнити індикативним плануванням, що є інструментом макроекономічного регулювання економіки, а також механізмом координації дій та інтересів держави. Необхідно посилити територіальний розріз прогнозів, програм та індикативних планів, їхню інноваційну спрямованість, адаптувати прогнозно-планову роботу до умов регульованої ринкової економіки.

Для створення діючого правового механізму реалізації державної науково-технічної та інноваційної політики необхідно також розробити ряд законів і нормативних актів, відсутність яких сьогодні унеможливлює ефективне функціо­нування науково-технічного потенціалу і підтримку на відповідному рівні технологічної безпеки країни, і які забезпечували б його включення в систему міжнародних науково-технічних зв'язків. До таких законів, насамперед, треба віднести Закон «Про трансфер технологій», що забезпечував би регулювання технологічного трансферу на національному і міжнародному рівнях; закон «Про охорону державних науково-технічних таємниць», що запобігав би неконтрольованій передачі науково-технічних досліджень за кордон. Потрібно створити необхідні умови, у яких би прийняті закони діяли.

Основи розвитку сучасних організаційних форм інноваційної діяльності було закладено розпорядженням Президента України від 23.01.96№17/96-рп «Питання створення технопарків та інноваційних структур інших типів», постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.96№549 «Про затвердження Положення про порядок створення і функціонування технопарків інноваційних структур інших типів», наказом Кабінету Міністрів України від 30.10.98№281 «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру технопарків та інноваційних структур інших типів», та постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.99№2311 «Про нормативно-правові акти забезпечення реалізації Закону України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка», «Інститут електрозварювання імені Є.О.Патона», «Інститут монокристалів» тощо.

Одним з напрямків правового забезпечення інноваційної діяльності є захист інтелектуальної власності, під якою розуміється сукупність авторських і інших прав на результати цієї діяльності, що охороняються законодавчими актами держави. Значення правового регулювання інтелектуальної власності полягає в охороні і стимулюванні розвитку інтелектуального потенціалу країни. Враховуючи різноманітність об’єктів інтелектуальної власності і вимоги до їх охорони, правове регулювання підрозділяється на ряд самостійних функціональних сфер: авторське право, промислова власність, наукова власність та інші.

На міжнародному рівні ці права захищають такі нормативні акти, як:

Конвенція, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності. Підписана у Стокгольмі 14.07.1967р.;

Всесвітня конвенція з авторського права, переглянута в Парижі 24.07.1971.;

Парижська конвенція з охорони промислової власності. Прийнята в Парижі 20.03.1883р., останній раз переглянута у Стокгольмі 14.07.1967р. Ратифікована Призидіумом Верховної Ради СРСР 19.09.1968р. та інші.

В результаті процесів глобалізації і інтернаціоналізації технологічних ринків правова база різних держав у сфері охорони прав інтелектуальної власності у значній мірі уніфікована. Україна в цьому відношенні не є винятком. Прийняті і діють Закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та інші.

Загальні питання інноваційної політики знаходять висвітлення в Указах Президента України. У підготовці цих документів бере участь Міністерство освіти і науки України, відділ освіти і науки апарату Президента. При Президентові України створена Рада з науково-технічної політики, що є консультативним органом. Основними завданнями Ради є:

інформування Президента про процеси, що відбуваються в науково-технічній сфері в країні і за рубежем;

розробка пропозицій щодо стратегії науково-технічної політики та формування пріоритетних напрямків у її реалізації;

аналіз і експертиза проектів законодавчих актів з науково-технічних питань, що надходять на висновок Президента;

підготовка пропозицій про висновок міждержавних угод з науково-технічних питань, участь у підготовці офіційних документів і матеріалів з науково-технічних питань для Президента України.

Орган законодавчої влади України - Верховна Рада Укради має право ініціювання законів у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності. У Верховній Раді України функціонують відповідні комітети.

Основним органом, що координує діяльність міністерств і відомств у науково-технічній і інноваційній сферах, є створене в 2001 році Міністерство промислової політики. Основними функціями міністерства є забезпечення узгодженої роботи всіх органів виконавчої влади і виконавчих органів суб'єктів НАН України, галузевих академій наук з формування і реалізації державної науково-технічної політики, стимулювання реалізації у виробництві науково-технічних досягнень, визначення шляхів реформування науково-технічної сфери в умовах ринкової економіки.

Міністерство освіти і науки України є центральним органом виконавчої влади, що має забезпечувати формування і практичну реалізацію державної і науково-технічної політики, здійснення заходів для створення і розвитку науково-технічного потенціалу. До основних завдань Міносвіти і науки України відносяться: організація науково-технічного прогнозування, вибір і оцінка пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки, розробка й застосування організаційно-економічних механізмів реалізації вибраних пріоритетів, розробка державних науково-технічних програм і проектів, методичне керівництво підготовкою регіональних і міжгалузевих науково-технічних програм, фінансування НДДКР загальнодержавного значення, створення і розвиток сприятливого середовища для наукової та інноваційної діяльності, формування відповідних систем економічного стимулювання і організаційних структур, надання підтримки ініціативним науково-технічним розробкам і нововведенням, створення умов для розвитку фундаментальних наукових, випереджаючих досліджень, забезпечення формування державної політики в галузі міжнародних зв'язків у сфері науки і техніки, розробка пропозицій з правового забезпечення розвитку науки і техніки, державної політики в галузі науки й інноваційної діяльності, соціальний захист науковців, формування інформаційної інфраструктури в галузі науки і техніки, аналіз розвитку науки і техніки на базі статистичних даних.

Міністерство освіти і науки України бере участь у розробці пропозицій щодо формування державної структурної й інноваційної політики, підготовки пропозицій щодо реалізації результатів найважливіших досліджень і розробок, а також щодо широкомасштабного використання ресурсозберігаючих, екологічно безпечних базових і новітніх технологій, пов'язаних із структурною перебудовою економіки, розробки заходів для розвитку контрактної системи організації наукових досліджень, підприємництва в інноваційній сфері, технічної творчості, бере участь у розробці форм і методів державного впливу на інноваційну і науково-технічну сфери, що забезпечують ефективне використання науково-технічних досягнень для вирішення соціально-економічних завдань.

Міністерство освіти і науки має право створювати наукові і координаційні ради з найважливіших міжгалузевих проблем науки і техніки і державні науково-технічні програми, видавати замовлення на реалізацію науково-технічних розробок, на виробниче засвоєння їхніх результатів, організацію експертиз, укладати контракти на виконання цих робіт, приймати рішення про закупівлю закордонної наукової і технічної літератури, ліцензій на результати науково-технічної діяльності, а також зразків продукції, окремих видів устаткування, комплектуючих виробів.

Міністерство економіки України в рамках розробки форм і методів державного впливу на економіку безпосередньо розробляє державну інноваційну політику, визначає пріоритети в розвитку народного господарства по країні в цілому і її регіонах, розробляє основні напрямки інвестиційної політики, у тому числі заходи для стимулювання інноваційної активності, організує розробку загальнодержавних цільових програм з розвитку пріоритетних галузей і сфер економіки, рішення першочергових соціально-економічних проблем.

Роль Міністерства економіки і Міністерства освіти і науки України в регулюванні інноваційних процесів є головною в розробці пропозицій щодо підвищення ефективності зовнішньоекономічних зв'язків України і конкурентоспроможності експортних товарів на світовому ринку, участі в підготовці техніко-економічних обґрунтувань і розробці проектів співробітництва з закордонними країнами, підготовці пропозицій щодо державного стимулювання експорту наукомісткої продукції, укладання міжнародних договорів України з питань торгово-економічного співробітництва, організації експертизи, видачі ліцензій на експорт та імпорт товарів і послуг.

Діяльність Міністерства промислової політики України в значній мірі спрямована на координацію стратегії розвитку промисловості і науково-технічної політики. Міністерство бере участь у розробці структурної і науково-технічної політики в промисловості, розробляє пропозиції щодо основних напрямків інвестиційної політики, розробляє і здійснює заходи для розвитку підприємництва, конкуренції, підтримки малого і середнього бізнесу в промисловому комплексі України. Мінпромполітики має право визначати перспективні напрямки досліджень у промисловості, брати участь у розподілі фінансових ресурсів на їхнє виконання, в узгодженні одержання, поширення і використання результатів наукових досліджень і розробок, техніки та інновацій.

У бюджетному забезпеченні інноваційної політики головна роль належить Міністерству фінансів України.

Активна роль у відпрацюванні державної інноваційної політики належить Національній Академії наук України, у тому числі шляхом участі в радах, комісіях, робочих групах із питань науки, техніки і інновацій.

Важлива роль у забезпеченні розвитку інноваційної діяльності належить міністерствам і відомствам, що стимулюють інноваційні процеси в наукомістких областях, зокрема космічному агентстві. Для міністерств і відомств, що курирують розвиток традиційних, базових галузей, важливою складовою роботи є сприяння технічному переозброєнню у відповідних галузях на базі інновацій.

Важливу роль в реалізації інноваційної політики держави грає науково-методичне забезпечення діючих правових актів у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності. Нормативно-методичні документи можуть мати наступний вигляд: нормативні акти; стандарти; методики, положення, інструкції і таке інше.

Основні нормативні акти з інноваційної діяльності розглянуті у цьому розділі.

Стандарти можуть бути міжнародними (наприклад, ISO, керівництво Фраскаті тощо), європейськими, країн СНД, держстандартами України, регіональними (РСТ), галузевими (ГСТ), стандартами організацій, підприємств, фірм (СТП).

Прикладами методичного забезпечення інноваційної діяльності на державному рівні є:

методика Міннауки України від 26.07.97р. «Методика проведення експертизи проектів створення інноваційних структур»;

постанова Кабміну України від 26.01.98р. №86 «Про розробку Державного індикативного плану науково-технічного розвитку України на 1999-2005 роки та визначення інноваційних пріоритетів держави»;

постанова Кабміну України від 10.10.1995 р. № 796 «Про затвердження Положення про Державну наукову і науково-технічну програму»;

постанова Кабміну України від 14.12.2001 р. № 1691 «Про порядок укладення договорів про спільну діяльність щодо використання інвестиційних та інноваційних проектів»;

наказ Мінекономіки України від 25.09.2001 р. № 218/446 «Про затвердження Методики визначення економічної ефективності витрат на наукові дослідження і розробки та їх впровадження у виробництво» та інші.

Таким чином, кожний нормативно-правовий акт супроводжується відповідними методичними вказівками, положеннями або документами.

Сучасний період в Україні характеризується створенням системи ефективного регулювання інноваційних процесів. Основна регулююча форма інноваційної діяльності полягає у виробленні та проведенні державної інноваційної політики, забезпеченої правовим полем щодо її здійснення.

Реалізація інноваційної політики вимагає створення загальних умов для постійного розширення інноваційної діяльності шляхом створення відповідних організаційних, фінансових і правових передумов.