3.5.4. Оцінка об’єктів інтелектуальної власності

В Україні офіційна (ОІВ) методика вартісної оцінки прав на об’єкти інтелектуальної власності відсутня. Проте практика такої оцінки значна, хоч багато хто вважає, що створити єдину методику взагалі неможливо, бо в ринкових умовах необхідно мати не розрахункову, а, так звану, «справедливу» ціну.

«Справедливою» ціною вважається не сама вартість об’єкта інтелектуальної власності, що передається та розраховується на основі відповідної методології, а її ринкове котирування і можливість конкуренції.

До «справедливої» ціни потрібно прямувати, спираючись саме на багатоваріантні розрахунки з доказами на основі підходів, методів, способів і прийомів науково-обгрунтуваної методології вартості оцінки об’єктів інтелектуальної власності. Справді, ретельно підготовлене рішення щодо «справедливої» ціни приймають спільно продавець і покупець, і основою для цього має бути Звіт оцінювача майна.

За роки теоретичної й практичної діяльності методологія такої оцінки зазнала кардинальних змін. Від застосування єдиного затратного підходу на основі теорії приведених затрат та єдиного методу економічного ефекту як різниці приведених затрат базового і нового варіантів, до сучасної методології у складі 3 підходів і 14 методів та багатьох способів і прийомів. Проте вартісна оцінка ОІВ визначається через творчий пошук і складну систему узгодження та надання статусу офіційності отриманим розрахунковим результатам.

В минулому результати узгоджувались і потім затверджувались на трьохсторонній основі: розробник, виробник нової техніки і керівний орган. Зараз це обмежується, як правило, двосторонніми стосунками – сторона, яка продає, і сторона, яка купує. Проте в тих випадках, коли нова техніка, а з нею ОІВ, створені за рахунок коштів з державного бюджету і цей ОІВ є власністю центрального чи місцевого державного виконавчого органу, тоді знову у переговорному процесі беруть участь три сторони: розробник (продавець), виробник (покупець) та держорган. Тобто, без погодження і затвердження також не обійтись. Однак у такій ситуації високі договірні сторони зустрічають трудність – законодавство до цього часу не визначилось з виконавчим державним органом, якому належить інтелектуальна власність, створена державним коштом. В Україні дотепер немає механізму участі держави в процесі продажу об’єктів інтелектуальної власності. Так, лише у Мінпромполітики виконано тисячі договорів на мільйони гривень, а міністерство не має жодного патенту.

Далеко не завжди ОІВ (технічна документація на нову техніку, винахід, корисну модель, промисловий зразок) є самостійним об’єктом продажу. В більшості випадків він складає певну частину такого об’єкта і захищає його основу чи якийсь фрагмент повністю, кардинально чи лише частково впливає на прибутковість його застосування. Отже частка ОІВ у цьому об’єкті продажу повинна бути узгоджена всіма зацікавленими сторонами.

Винахідника (автора) цікавить вартісна оцінка його ОІВ негайно, на всіх стадіях створення і впровадження. Роботодавця така оцінка цікавить лише тоді, коли є надія на використання об’єкта. Тому нова система бухгалтерського обліку, запровадження в 2000р. на промислових підприємствах за світовими стандартами згідно з П(С)БУ-8 «Нематеріальні активи», передбачає поділ створених ОІВ на дві групи:

перша – це ті, які можуть бути відображені в балансі юридичної особи;

друга – це ті, які не можуть бути відображені в балансі юридичної особи.

Придбаний чи отриманий ОІВ відображається в балансі юридичної особи, якщо існує вірогідність отримання майбутніх економічних вигод, пов'язаних з його використанням. Це стає можливим тоді, коли підприємство має:

намір, технічну можливість і ресурси для доведення ОІВ до стану, в якому він придатний для реалізації чи використання;

можливість отримання майбутніх економічних вигод вiд реалізації чи викориcтaння активу.

В усіх інших випадках затрати на створення ОІВ стосуються затрат звітного періоду, а самі ОІВ стають об'єктами відкладеного попиту й обліковуються на позабалансовому рахунку.

Оцінка нематеріальних активів необхідна за обставин:

приватизації або відчуження їх державою;

включення об'єктів інтелектуальної власності до статутного фонду;

визначення майнових частин у статутному фонді за злиття або поділу організацій;

оцінки та переоцінки нематеріальних активів з метою повного обліку всіх активів підприємства;

розв'язання питань щодо купівлі (продажу) прав на об'єкти інтелектуальної власності;

здійснення фінансової звітності;

оцінки застави під отриманий кредит;

визначення збитків від порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності;

організації франчайзингу тощо.

Підходи до оцінки вартості нематеріальних активів орієнтовано переважно на міжнародні стандарти оцінки майна (МСО), які були розроблені Міжнародним комітетом зі стандартів оцінки майна (T1AVSC) і набрали чинності з 1994 р.

Оцінка вартості нематеріальних активів включає етапи:

1) обстеження нематеріальних активів;

2) правова експертиза;

3) з'ясування типу вартості, що визначається, і вибір відповідного методу (методів) оцінки вартості;

4) формування інформаційної бази для проведення оцінки;

5) розрахунки вартості нематеріальних активів за вибраними методами;

6) підготовка звіту про оцінку.

На першому етапі необхідно пересвідчитись в наявності матеріальних носіїв, що є об'єктами обліку. Це можуть бути письмовий і (або) образотворчий опис, креслення, схеми, зразки продукції, дискети, вінчестери ЕОМ, аудіо- та відеокасети, CD-ROM та інші носії об'єктів інтелектуальної власності.

На етапі правової експертизи необхідно ідентифікувати права на об’єкти інтелектуальної власності - підтвердити законне володіння майновими правами (патенти, свідоцтва, ліцензійні угоди та договори, договори замовлення на створення об'єктів інтелектуальної власності, контракти або авторські ліцензійні договори тощо).

На третьому етапі залежно від мети оцінки, правової ситуації, інших факторів необхідно з'ясувати тип вартості, що визначається: інвентарна чи ринкова. Інвентарна використовується для інвентаризації, бухгалтерського обліку та постановки майна на баланс підприємства; ринкова - для визначення розмірів платежів за комерційного використання майна. Методи оцінки вартості визначаються типом вартості, а також тим, для чого таку оцінку призначено і як планується використати її результати.

На четвертому етапі залежно від типу вартості й вибраного методу здійснюється формування відповідної інформаційної бази для проведення оцінки.

На п'ятому етапі здійснюються розрахунки вартості за вибраними методами.

Одне з найголовніших питань вихідних умов для здійснення оцінки ОІВ – це юридичний статус власника на ОІВ. Процес набуття статусу власника, окрім державного, в законодавстві України виписано досить чітко. На підставі законодавства власність на ОІВ формалізується одним із наступних документів.

Договір на створення та передачу науково-технічної продукції за кошти Замовника між юридичними особами, в якому зазначено права Виконавця та Замовника на результати робіт (право власності на всю науково-технічну продукцію за договором).

Внутрішній Договір на створення та передачу науково-технічної продукції за власні кошти підприємства між керівником підприємства (роботодавцем) та структурним підрозділом-виконавцем, в якому зазначено права Роботодавця і Виконавця на результати робіт (право власності на всю науково-технічну продукцію за договором).

Патенти на винаходи, корисні моделі і промислові зраски, видані Держдепартаментом інтелектуальної власності у встановленому порядку (право власності на винахід, право власності на корисну модель, право власності на промисловий зразок).

Свідоцтво на знаки для товарів і послуг, видане Держдепартаментом інтелектуальної власності в установленому порядку (право власності на знаки для товарів і послуг).

Свідоцтво про фірмове найменування, визначене чинним законодавством (фірмове найменування, виробнича марка, товарний знак).

Свідоцтво підприємства на охорону раціоналізаторських пропозицій, видане раціоналізатору підприємством (право власності на раціоналізаторську пропозицію).

Свідоцтво на науковий твір, програму для ЕОМ, базу даних, науково-технічну інформацію, видане Українським агентством з авторських і суміжних прав у встановленому порядку (право власності на науковий твір, право власності на програму для ЕОМ, право власності на базу даних, право власності на науково-технічну інформацію).

Ліцензійний договір на передачу прав щодо будь-якого об'єкта інтелектуальної власності між Ліцензіаром та Ліцензіатом.

Баланс юридичної особи за статтею "Нематеріальні активи", рядок 20 (право власності юридичної особи на нематеріальні активи відображені в балансі).

Баланс юридичної особи за статтею "Статутний фонд"(капітал) балансу підприємства, рядок 400 (право власності юридичної особі на нематеріальні активи, включені до статутного фонду).

Договір між Роботодавцем (юридичною особою) та Виконавцем (фізичною особою) щодо виконання робіт та оформлення прав власності на об'єкти промислової власності (право власності Роботодавця чи Виконавця на об'єкти інтелектуальної власності, оформлені у відповідності з Договором та чинним законодавством).

У міжнародній практиці абсолютно обов'язковими є, а в нашій практиці поступово набувають обов'язкової чинності два принципи ведення переговорів щодо використання інтелектуальної власності:

переговори не розпочинаються без попереднього розрахунку вартості об'єктів;

перепоступка прав на об'єкти здійснюється лише на підставі відповідних договорів на основі патентних (патенти) та безпатентних ("ноу-хау") ліцензій.

Таким чином, вартісній оцінці ОІВ на основі сучасної методології передує велика й копітка дослідницька робота з формалізації вихідної бази даних. Якщо ці вихідні питання вирішено і є платоспроможний споживач з масштабом впровадження і ринками збуту, то наступає черга вибору критерію і методології здійснення розрахунків.

Як уже згадувалось, методологія розрахунків включає 3 підходи і 14 методів.

Перший підхід – затратний (інвестиційний), включає 5 методів: метод фактичних затрат, метод планових затрат, метод вартості заміщення, метод відновлюваної вартості, метод коефіцієнтів.

Другий підхід – ринковий (аналоговий), включає 3 методи: метод порівняльних продаж, метод ринку інтелектуальної власності, метод експертних оцінок.

Третій підхід – дохідний (фінансовий) включає 6 методів: метод комерційної значимості, метод прибутку, метод економічного ефекту, метод "капіталізації доходу" (прибутку), метод дисконтування, метод роялті.

Так, відповідно до методу початкових витрат вартість нематеріальних активів визначається за бухгалтерською звітністю підприємства за кілька останніх років. Увага звертається на величину таких витрат і термін створення активів. Реалізація цього методу передбачає наступні кроки:

виявлення всіх фактичних витрат, пов'язаних зі створенням, придбанням або запровадженням об'єкта інтелектуальної власності;

корегування встановлених витрат на величину індексу цін на день оцінки;

визначення нарахованої величини амортизації об'єкта інтелектуальної власності;

визначення вартості об'єкта як різницю між величиною скоригованих витрат і нарахованою амортизацією.

Ідея .методу вартості заміщення полягає в тому, що максимальна вартість певного нематеріального активу визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити за придбання активу аналогічної корисності або аналогічної споживної вартості.

За методом відновної вартості вартість активу визначається як сума витрат, необхідних для створення активу. Розрахунки таких витрат мають ґрунтуватися на сучасних цінах на сировину, матеріали, комплектуючі вироби та на середньогалузеву вартість робочої сили відповідної кваліфікації.

Прибутковий (доходний) підхід виходить із передбачення, що економічна цінність конкретного активу на поточний момент обумовлена розміром доходів, які сподіваються отримати з цього активу в майбутньому. Цей підхід реалізується за допомогою:

метода капіталізації прибутку, який складається з таких етапів: виявлення джерел і розмірів прибутку, що його дає відповідний актив; визначення ставки капіталізації чистого прибутку; розрахунку вартості активу діленням чистого прибутку на ставку капіталізації;

метода дисконтування майбутніх грошових потоків, який передбачає: оцінку майбутніх грошових потоків, що становлять чистий прибуток від використання об'єкта інтелектуальної власності і величину амортизації цього об'єкта; визначення ставки дисконтування; розрахунки сумарної і поточної вартості майбутніх прибутків; додавання до отриманого результату вартості об'єкта інтелектуальної власності, приведеної до поточного періоду.

Ринковий підхід до оцінки вартості нематеріальних активів реалізується за допомогою: методу порівняльного аналізу продажу, який передбачає порівняння об'єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, з вартістю аналогічних об'єктів, які були реалізовані на ринку. За цим методом: збирають інформацію стосовно угод з реалізації аналогічних об'єктів інтелектуальної власності; визначають перелік показників, за якими порівнюють об'єкти інтелектуальної власності; коригують фактичні ціни угод щодо об'єктів інтелектуальної власності з урахуванням значень показників порівняння; визначають вартість об'єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, на підставі скоригованих фактичних даних за реальними угодами.

Метода звільнення від роялті передбачає припущення, що вся інтелектуальна власність, яка використовується підприємством, йому не належить. Тоді частину виручки підприємство мало було б виплачувати у вигляді винагороди (роялті) власникам цієї інтелектуальної власності, а не залишати у себе як додатковий прибуток. Вартість грошових потоків, сформованих на підставі цього прибутку, беруть за ринкову вартість оцінюваного активу.

Сучасна методологія вартісної оцінки ОІВ напрацьована шляхом узагальнення досвіду Держдепартаменту інтелектуальної власності та публікацій у спеціальних виданнях. Вона схвалена Науково-технічною Радою Укрірмаш і вперше була винесена на Четвертий галузевий семінар з проблем інтелектуальної власності, що відбувся 16 жовтня 2000 р. у м. Києві. У ній йдеться про 3 підходи, 14 методів та 51 робочу формулу.

Досить цікавою є видана УкрІНТЕІ в 2000 р. добірка "Методики вартісної оцінки прав інтелектуальної власності", яка містить нормативно-методичні матеріали України, нормативно-методичні матеріали Росії, окремі методичні статті російських та українських авторів за вказаним напрямом.

Верховна Рада України 14 липня 2001 р. схвалила в цілому Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Підсумовуючи сказане, потрібно зробити наголос на наступному.

Інтелектуальна власність, створена за кошти державного бюджету, не може бути нічийною. Давно пора визначитись з регулюючою роллю держави в економіці взагалі і у проблематиці інтелектуальної власності зокрема. Хіба можна уявити, щоб держава в особі центральних органів виконавчої влади, фінансуючи створення інтелектуальної власності на сотні мільйонів гривень, за 10 років не мала жодного патенту.

У міністерствах накопичено великий інтелектуальний потенціал за рахунок закінчених договорів, але він ніяк не оцінений і навіть не інвентаризується.