3.1.4. Інноваційний потенціал: поняття й особливості функціонування

Центральною проблемою стійкого соціально-економічного розвитку України є формування й ефективне використання інноваційного потенціалу суб'єктами господарювання. Він має важливе значення для успішного рішення таких завдань, як: подолання технологічного відставання, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних галузей, підприємств і продукції, що випускається ними; входження української економіки у світове господарство; забезпечення екологічної безпеки й рівня життєдіяльності населення й інших.

Поняття «потенціал» у перекладі з латинського означає силу, можливість. Запозичене з фізики, де воно означає кількість енергії, накопиченої системою, це поняття в ході методологічних і теоретичних досліджень одержало розвиток наприкінці ХХ століття й уживається у всіх областях знань. У широкому змісті потенціал представляється засобами, джерелами, різноманітними ресурсами, які є в наявності й можуть бути використані для досягнення певної мети, і в цей час розглядається як самостійна економічна категорія. Однак, якщо маркетингова, виробнича й комерційна складові потенціалу організації досліджені досить глибоко, то інноваційна складова (інноваційний потенціал) у теоретичному й методологічному плані вивчені недостатньо. Актуальними є питання його складу, структури, взаємозв'язку з іншими видами потенціалів, місця й ролі в системі суспільного виробництва й інші. Узагальнюючи результати дослідженнь змісту інноваційного потенціалу, можна констатувати, що в різних джерелах він представляється як:

сукупність факторів виробництва;

сукупність різноманітних ресурсів;

частина виробничого потенціалу підприємства, галузі, регіону, економіки країни;

здатність робити наукомістку продукцію й т.д.

Наявність і якісні характеристики факторів навколишнього середовища впливають на формування інноваційного потенціалу системи. Залучення факторів у процес суспільного виробництва (тобто в економічний оборот) трансформує їх у ресурси - потенційні й реальні продуктивні сили.

В умовах товарного виробництва суспільно-необхідна праця, втілена в ресурсі, служить вимірником його вартості. Необхідно відзначити, що в практичній діяльності досить часто зустрічається змішання понять «вартість ресурсу» і «оцінка ресурсу».

Вартість придбаних ресурсів є основою визначення величини ресурсного капіталу, тобто витрат, що зменшують розмір одержуваних вигід (доходу) від його використання. Капіталізація ресурсів переводить їх з потенційного стану в реальний, виробничо-економічний.

Під економічною оцінкою будь-якого ресурсу варто розуміти грошове вираження його господарської цінності, тобто здатності приносити вигоду (дохід, прибуток). Економічна оцінка ресурсів є основою визначення ресурсних потенціалів. Тому потенціал ресурсів (ресурсний потенціал системи) - це сукупність наявних у розпорядженні господарюючого суб'єкта ресурсів як використовуваних, так і не використовуваних для задоволення його поточних і майбутніх потреб. Основною ознакою виділення видів інноваційних ресурсних потенціалів є їхня роль у здійсненні інноваційного процесу. До них відносяться наступні.

Інформаційні ресурси інноваційної системи - це сукупність (база) натуральних і вартісних характеристик стану зовнішнього конкурентного середовища, про досягнення в сфері науки, техніки й технологій, наявність ресурсних і процессных потенціалів системи й іншої інформації, необхідної для прийняття ефективних інноваційних рішень на кожній стадії процесу створення й використання інноваційних продуктів і продукції, включаючи інтелектуальну власність.

Інтелектуальні кадрові ресурси - чисельність і рівень професійної підготовки кадрів, що визначають їхню здатність створювати, впроваджувати, виробляти, комерціалізувати і використовувати інноваційні ідеї, продукти й продукцію.

Матеріальні ресурси - наявність наукового й експериментального устаткування й матеріалів, необхідних для проведення фундаментальних, пошукових досліджень і НДДКР по створенню інноваційної продукції.

Фінансова складова інноваційного потенціалу системи - це її можливості грошового забезпечення стадій і етапів інноваційного процесу. Вони необхідні для фінансування інноваційних програм і проектів, створення нової науково-технологічної бази, розвитку кадрового потенціалу, розширення сфери комерціалізації інноваційної продукції і її обслуговування.

Ресурси представляють матеріально-вартісні й нематеріальні елементи (патенти, ліцензії, програмне забезпечення, результати експериментів і т.п.) інноваційного потенціалу системи й повинні перебуває в певних комбінаціях і пропорціях, що відповідають змісту стадії, яка обслуговується ними, етапу інноваційного процесу й життєвого циклу продукції.

Однак поняття «інноваційний потенціал» не можна зводити тільки до сукупності ресурсних потенціалів уже тому, що в різних умовах (природних, економічних, соціальних і інших), при різних формах і методах їх використання досягаються різні ефекти.

Реалізація потенціалів інноваційних ресурсів багато в чому залежить від способу їхнього залучення в господарський оборот, тобто від застосовуваних форм і методів організації виробничих, соціально - економічних відносин. Останні також є об'єктами інноваційної діяльності, повинні піддаватися інноваційним перетворенням, інакше потенціали інноваційних ресурсів (тобто продуктивних сил) не можуть бути ефективно використані. При цьому одержувані проміжні й кінцеві результати інноваційної діяльності можуть розглядатися як інноваційні ресурси (товару) для їхніх споживачів. Це визначає послідовність їхніх інноваційних перетворень і види процесних потенціалів господарюючих суб'єктів.

Так, на стадії стратегічного маркетингу його процесний потенціал представляється як можливість аналізувати й прогнозувати зміни попиту й споживчих характеристик нової продукції, що випускається, виявляти можливі напрямки стратегії інноваційного розвитку підприємства.

На стадії фундаментальних і пошукових досліджень науковий потенціал визначається здатностями одержувати (створювати й здобувати) нові знання й (або) нові комбінації відомих знань про можливі засоби й способи задоволення суспільних потреб.

Науково-технічний потенціал НДДКР - здатність застосовувати нові знання й (або) комбінації відомих знань про закони розвитку матеріального світу, соціального середовища й представляти їх у вигляді варіантів нових знарядь, предметів праці, технологій, методів керування й інших інноваційних продуктів (нововведень).

На етапі дослідного виробництва потенціал його інноваційної складової характеризується технологічними можливостями виготовлення й експериментального відпрацьовування варіантів базової моделі майбутньої інноваційної продукції.

Інноваційна складова виробничого потенціалу відображає можливості виробничої бази підприємства адаптуватися й віробляти інноваційну продукцію.

Ринкова складова інноваційного потенціалу підприємства - це можливості формувати сприйнятливість існуючих ринків до інноваційної продукції й (або) створювати новий ринок.

Процесно-ресурсний підхід до визначення інноваційного потенціалу системи дозволяє представити його як структуровану по стадіях і етапам інноваційного процесу сукупність потенціалів ресурсів і процесів, здатну робити інноваційну продукцію, що задовольняє суспільні потреби без завдання збитків навколишньому середовищу. Саме такий підхід дозволяє представити інноваційний потенціал за допомогою натурально-вартісних і трудових показників, одержати узагальнену оцінку його стану й установити кількісні взаємозв'язки між його окремими видами із проміжними й кінцевими результатами інноваційної діяльності в часі.

Таким чином, потенціал будь-якого процесу необхідно розглядати як самостійний системний елемент, що володіє кількісними і якісними характеристиками. Його основними кількісними характеристиками є обсяг споживаних ресурсів, що переробляються, і вироблених кінцевих результатів, а якісними - відношення кінцевих результатів до обсягу спожитих ресурсів за певний інтервал часу. Чим вище потенціал інноваційного процесу або його окремої стадії, тим більш ефективно використовуються потенціали ресурсів, що його забезпечують.

Для реалізації інноваційного потенціалу, тобто створення інноваційних товарів, що задовольняють суспільні потреби, необхідно, щоб кожна наступна стадія інноваційного процесу й життєвого циклу мала сприйнятливість до результатів попередньої стадії (етапу).

Залежно від рівня досягнення можливого кінцевого результату: якості, номенклатури, обсягу реалізації інноваційних продуктів і продукції, інноваційний потенціал системи може представлятися як:

абсолютний потенціал, при якому досягається повне використання наявних потенціалів ресурсів для здійснення інноваційної мети;

реально можливий, ринковий потенціал, при якому обсяг споживання ресурсних потенціалів визначається ринковим попитом на нововведення й інновації;

ефективний потенціал, коли дохід від реалізації інновацій (внутрішніх і зовнішніх) забезпечує прибуток;

оптимальний потенціал, при якому забезпечується необхідна (звичайно максимальна) норма прибутку на інвестиції в інновації.

Потенціал господарюючого суб'єкта - це сукупність репродуктивного (виробничих і комерційного) і інноваційного потенціалів. Репродуктивний можна охарактеризувати за допомогою показників використання виробничої потужності, обсягів реалізованої продукції, чистого прибутку й ін.

Інноваційний потенціал визначається наявністю й структурою його ресурсних і процесних потенціалів, портфелів нововведень і інновацій, що формуються у відповідності зі стратегією розвитку суб'єкта, питомою вагою інноваційної складової в результатах виробничо-господарської діяльності. При цьому наявні потенційні можливості створення нововведень і інновацій не обов'язково повинні відповідати реальним потребам виробництва й ринку, тобто основному напрямку репродуктивної діяльності.

Готовність організації до змін передбачає детальне оцінювання інноваційного потенціалу з використанням схеми « ресурси-функції-проекти». Цю схему використовують ще й на стадії обґрунтування інноваційного проекту. Вона охоплює:

опис проблеми розвитку підприємства й визначення завдання, що входити в програму розв'язання проблеми;

опис середовища розв'язання проблеми (стан внутрішнього середовища, чинники зовнішнього середовища, що впливають на інноваційну діяльність);

оцінювання ресурсного потенціалу щодо визначеного інноваційного завдання (забезпечення проекту необхідними для його реалізації ресурсами);

оцінювання здатності персоналу досягати визначених результатів діяльності (кадрове забезпечення управлінських функцій);

оцінювання рівня забезпечення проекту необхідними для його реалізації функціями (функціональне забезпечення проекту);

визначення інтегральної оцінки потенціалу організації, її готовності вирішити інноваційне завдання;

визначення основних заходів, необхідних для досягнення певного потенціалу щодо реалізації інноваційного проекту.

Ще одним способом оцінювання інноваційного потенціалу організації є SWOT-Аналіз, який дає змогу не просто оцінити здатність організації реалізовувати інновації, а й визначити, яким чином впливає на цю здатність інноваційний клімат зовнішнього середовища. Стандартна методика SWOT-Аналізу осмислюється з погляду інноваційних можливостей, які може надати середовище господарювання та потенціал самої організації. У процесі аналізу фіксують:

сильні сторони потенціалу фірми, які забезпечать їй використання можливостей, що з'явилися в зовнішньому середовищі; це допомагає визначити відповідну стратегію їх використання;

слабкі сторони потенціалу фірми, які позбавляють її шансу використати нові можливості або створюють загрозу для її існування.

Завдяки високому інноваційному потенціалу організація може оперативно реагувати на зміни зовнішнього середовища, вести інноваційний пошук і здійснювати організаційні зміни.

Реальний рівень інноваційної активності господарюючого суб'єкта відбиває його сприйнятливість до власних нововведень, інновацій, що здобуваються зі сторони, а також пропозицію й реалізацію власних інноваційних продуктів на відповідних ринках.

У першому наближенні стан і динаміку інноваційної активності суб'єкта можна оцінити за допомогою наступних показників:

а) абсолютних: обсяг інвестицій у створення (придбання) інновацій; дохід від інноваційної діяльності;

б) відносних: питома вага інвестицій в інноваційну діяльність у загальному обсязі інвестицій; питома вага доходу від результатів інноваційної діяльності в загальному доході;

в) ефективності: відношення доходу (прибутку) від інноваційної діяльності до витрат на її здійснення.

Циклічність інноваційної активності на різних стадіях життєвого циклу господарюючого суб'єкта залежить від кон'юнктури й особливості функціонування ринків інноваційних ресурсів і продукції, розвиненості економіки, її інфраструктури, від природи об'єкта інноваційної діяльності й багатьох інших факторів.

Дослідження динаміки змін складових ресурсних, процессных потенціалів, проміжних і кінцевих результатів інноваційної діяльності як у цілому, так і по стадіях життєвого циклу, дозволить виявити тенденції розвитку інноваційного й соціально-економічного потенціалу суб'єкта.

Наявність інноваційних потенціалів мікро-, мезо- і макрорівнів дозволяє представити їхню сукупність у вигляді деякої системи, на чолі якої перебуває інноваційний потенціал країни.

Між потенціалами суб'єктів різного рівня господарювання є певна залежність. Так, інноваційна складова (потенціал) соціально-економічного розвитку регіональних господарських комплексів у значній мірі залежить від наявності й ступеня використання ресурсних і інноваційних потенціалів первинних суб'єктів економічної діяльності, розташованих на їхній території.

Інноваційний потенціал національної економіки інтегрує потенціали її галузей і регіонів, визначає положення держави у світовому економічному просторі.

Однак потенціал суб'єкта більш високого рівня не є простою сукупністю інноваційних потенціалів суб'єктів більш низького рівня господарювання. Це пояснюється як розходженням їхніх цілей, завдань, стратегій розвитку, господарської спеціалізації, так і темпами розвитку природного потенціалу, розташованого на території суб'єктів господарювання, їх інноваційних і економічних потенціалів у часі. Рівні інноваційних перетворень господарюючих суб'єктів різні, залежать від їхньої здатності створювати оптимальне сполучення ресурсних і процессных потенціалів, їх ефективно використовувати у відповідності зі стратегічною метою й від цілого ряду інших об'єктивних і суб'єктивних факторів: державної науково-технічної, інноваційної, кредитно-фінансової, амортизаційної, податкової й інвестиційної політики, господарської кон'юнктури, конкуренції товаровиробників, фінансових і інших можливостей системи. У міру зміцнення фінансового потенціалу суб'єкта створюються умови для його переходу від репродуктивної, виробничо-комерційної діяльності до інноваційного етапу розвитку. Важливо, щоб цикли нагромадження інноваційного потенціалу й умов його реалізації не відставали від циклів відновлення ринкового попиту на нову продукцію. Тому що швидкість інноваційних змін структурних елементів господарюючих суб'єктів різна, то виникає розходження між якісними й кількісними характеристиками кінцевих результатів їхньої діяльності (товарів, робіт, послуг) - формується основа конкурентних відносин як рушійної сили економічного й соціального розвитку.

Слід зазначити, що багато регіональних і інших програм інноваційного характеру потерпіли фіаско з двох основних причинах: відсутність глибокого аналізу (як діагностичного, так і детального) внутрішніх можливостей і, як наслідок, чіткої стратегії розвитку; прийняті програми часто являють собою економічно необґрунтований, незабезпечений ресурсами й неузгоджений у часі збірник пропозицій і побажань від підприємств і організацій. Такий методологічний підхід до розробки програм не тільки не дає очікуваного економічного й соціального результату, але й дискредитує саму ідею інноваційного розвитку.

Таким чином, в узагальненому виді інноваційний потенціал варто розглядати як структуровану сукупність елементів продуктивних сил і виробничих, соціально-економічних відносин, зформованих на основі сучасних досягнень у галузі науки й техніки, що забезпечує стійкий розвиток социо-еколого-економическої системи. Досягнення цієї генеральної стратегічної мети залежить від темпів і погодженості формування й використання інноваційних потенціалів суб'єктів всіх форм власності й рівнів господарювання.

Інноваційний потенціал повинен стати об'єктом керування й основою розробки концепцій, програм і проектів соціально-економічного розвитку підприємств, галузевих виробництв, територіальних господарських комплексів і всього суспільного виробництва. Для цього необхідно, насамперед, створити належну нормативно-законодавчу базу й інфраструктуру інноваційної діяльності.