Контрольні питання

1. В чому полягає вища форма регулятивної інноваційної діяльності?

2. Що є основою правового регулювання інноваційної діяльності?

3. Що охоплює система правового регулювання наукової та інноваційної діяльності?

4. Який документ є правовою основою державного впливу на інноваційну діяльність і визначає його економічні і організаційні принципи здійснення?

5. Яку роль відіграють державні інноваційні фінансово-кредитні установи в підтримці інноваційної діяльності?

6. Які пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки є магістральними у формуванні нового технологічного базису економіки?

7. Яким Законом України визначаються пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні, стратегія і тактика розвитку її економіки?

8. У якому Законі визначена потреба в прогнозуванні і розробці програм економічного та соціального розвитку України?

9. Які організаційні форми та структури інноваційної діяльності вважаються сучасними?

10. В чому полягає правовий захист інтелектуальної власності?

11. Які міжнародні нормативні акти захищають права на інтелектуальну власність?

12. Які установи приймають участь в розробці і реалізації державної науково-технічної політики?

13. Яке з Міністерств безпосередньо розробляє державну інноваційну політику?

14. Яку роль відіграють Міністерство освіти і науки України і Національна Академія наук України в розробці і реалізації державної інноваційної політики?

15. Яка роль науково-методичного забезпечення в реалізації державної інноваційної політики?

1.6. Статистика науки та інновацій

1.6.1. Завдання статистичного вивчення науки та інновацій

Відмінною рисою сучасних глобальних процесів є зростання соціально-економічного значення знань, тобто інформації, втіленої у фактах. В економічній літературі цю тенденцію трактують як "інтелектуалізація економіки" (базування на знаннях). Усе виразніше суспільний продукт характеризується не лише матеріальним субстратом, а й функціональним призначенням та інформаційно-пізнавальним змістом.

Витрати суспільства залежать від інвестування наукової сфери, а науково-технічні знання безпосередньо визначають параметри економічного поступу держав. Так, наприклад, у розвинутих індустріальних країнах світу більше половини ВВП створюється наукомісткими галузями. Розвиток науки й інновацій має широкий спектр прояв соціально-економічних наслідків:

збільшення попиту на кваліфіковану робочу силу (може супроводжуватися вивільненням малокваліфікованих працівників, однак компенсуватися ростом зайнятості в сфері послуг);

екологічний ефект, пов'язаний із раціональнішим використанням природних ресурсів, зниженням антропогенного навантаження на навколишнє середовище, утилізацією відходів і вторинної сировини;

створення нових видів продукції, технологій, галузей, сприяння удосконаленню споживчих властивостей продуктів та послуг; вплив на мотивацію людей, життєві цінності, етично-правові норми, соціальне партнерство і суспільні відносини, інституціональні структури, а отже, на еволюцію суспільства в цілому.

Статистика науки і інновацій заснована у 1989р. з ініціативи ОЕСР – Організації економічного співробітництва і розвитку, розроблена на єдиних міжнародних підходах і стандартах. 24 жовтня 1991р. на 56-й сесії Комітету з науково-технічної політики ОЕСР було прийнято керівництво Осло по збору і інтерпретації даних у сфері технічних інновацій.

Міжнародні стандарти у статистиці науки і інновацій – комплекс рекомендацій провідних міжнародних організацій, які забезпечують методологію системного опису інновацій в умовах ринкової економіки і визнані в якості міжнародних стандартів з статистики.

Активну роль в створенні нових і уточненні існуючих міжнародних стандартів з статистики науки і інновацій грає Євростат – Статистична служба Євросоюзу. В 1969р. ним була розроблена перша редакція номенклатури для аналізу і співставлення наукових програм і бюджетів (в теперішній час діє редакція 1992р.), яка є основою для збору даних про бюджетні асигнування на наукові дослідження і розробки по соціально-економічним цілям в країнах – членах ЄС. Євростатом також розробляються керівництва по регіональним аспектам статистики науки і інновацій.

З метою гармонізації категорій і визначень статистики науки для представлення інформації в ЮНЕСКО на дванадцятій сесії її генеральної конференції в 1978р. була ухвалена «Рекомендація з міжнародної стандартизації статистики науки і техніки», в результаті якої у 1984р. опубліковано керівництво ЮНЕСКО з статистики науки і техніки. На основі Керівництва ці Рекомендації у 1995р. були ще раз уточнені. У розвиток ідей Керівництва Фраскаті, де визначені основні поняття щодо наукових досліджень і розробок, підготовлена серія міжнародних стандартів за окремими специфічними проблемами.

Статистика вивчає кількісні параметри явищ і процесів у сфері науки й інновацій у поєднанні із їх якісною характеристикою. Головне завдання статистики в цьому аспекті полягає у забезпеченні суспільства інформацією щодо ресурсів і результатів науково-інноваційної діяльності, їх впливу на соціально-економічний розвиток країни. Це передбачає побудову понятійно-категорійного апарату, класифікацій, розробку системи показників і методології їх розрахунків.

Трансформаційні процеси перехідного періоду привели до загострення ситуації в науці, яка виявилася у дефіциті бюджетних коштів, падінні попиту на наукові розробки, скороченні зайнятості і масштабів підготовки наукових кадрів. На сучасному етапі спостерігаються процеси адаптації наукової сфери до ринкових умов, зокрема, трансформація інституціональної структури і розвиток приватного сектора науки, конверсія наукових організацій оборонного комплексу, становлення нових організаційних форм досліджень, поява альтернативних джерел фінансування, зміна структури підготовки кадрів; розвиток міжнародного науково-технічного співробітництва. Це вимагає від статистики відображення реального стану цих процесів та динаміки їх змін із охопленням істотних чинників.

Орієнтація економіки на траєкторію зростання підсилює важливість вивчення рівня і структури попиту на інновації, результативності наукової та інноваційної діяльності, процесів технологічного обміну тощо. Таким чином, статистика не лише виступає інструментом моніторингу цих процесів, а й підґрунтям науково-технічного розвитку.

Потенціал науки та інновацій в економічній літературі характеризують як сукупність ресурсів наукової та інноваційної діяльності на визначеному етапі розвитку суспільства. Концепція статистичного вивчення наукового та інноваційного потенціалу базується на системному підході до дослідження його сутності і структури, обгрунтуванню завдань, напрямків і методів статистичного аналізу, і передбачає інтегрування характеристик окремих елементів науково-інноваційного циклу у цілісну систему.

Таким чином, у світовій практиці поширені дві міжнародні системи статистики науки ООН (UNESCO - ЮНЕСКО) і ОЕСD (ОЕСР - Організації економічного співробітництва і розвитку). Ці системи близькі між собою, в головних рисах схожі, але охоплюють різне коло країн: у сферу дії методики UNESCO входять країни-члени UNO (ООН), а методикою (рекомендаціями) Fгаsсаtі окрім країн-членів ОЕСD охоплено також країни, які на добровільних засадах приєдналися до цієї системи.

Трактування різноманіття внутрішніх і зовнішніх взаємозв'язків між складовими науково-інноваційного потенціалу вимагає класифікацій та групувань. Галузі науки (дисципліни) характеризуються спільністю предмета досліджень і сфери інтересів вчених, організаційних форм кооперації, наукової періодики й інших видань, профільної системи підготовки кадрів. Класифікація галузей науки мас ієрархічну структуру, вищим рівнем якої є області науки (природничі, технічні, медичні, сільськогосподарські, суспільні, гуманітарні) з подальшою деталізацією за науковими спеціальностями. Групування наукових організацій за секторами грунтується на рекомендаціях ОЕСD, відповідно до яких сектори науки поєднують сукупність організацій, дослідження і розробки яких характеризуються однорідністю основних функцій, наданих послуг, джерел фінансування, правового статусу: державний, підприємницький, вищої освіти, приватний неприбутковий.

Статистика розглядає також закордонний сектор, як одне з джерел фінансування наукових досліджень і розробок вітчизняних чотирьох секторів науки.

Усунення істотних відмінностей методології і практики вітчизняної та міжнародної статистики науки й інновацій, відповідаючи сучасним реаліям української науки, потребам науково-технічної політики, дозволяє об'єктивно відображати стан науково-інноваційного потенціалу, оперувати єдиними зі світовим співтовариством поняттями, створюючи інформаційну базу для співробітництва.