Контрольні питання

1. Які етапи хвильової теорії розвитку економіки ви знаєте?

2. Що таке життєвий цикл продукції?

3. Скільки етапів нараховує життєвий цикл інновації і який їх зміст?

4. Чим відрізняється повний життєвий цикл внутриорганізаційної інновації від повного життєвого циклу комерційної інновації?

5. Яка різниця між повним життєвим циклом комерційної інновації і життєвим циклом інноваційної організації?

6. Які існують залежності між життєвим циклом організації і ринковим життєвим циклом інновації?

7. Які повинні бути співвідношення між споживчими циклами внутрішньоорганізаційних і комерційних інновацій з відтворювальними ресурсними циклами для забезпечення стійкого розвитку суспільного виробництва?

2.5. Інноваційна організація й особливості її функціонування

Інноваційна діяльність є основним видом діяльності, що забезпечує стійкий розвиток організації будь-якого рівня керування. Залежно від ролі в створенні інноваційних товарів, робіт і послуг вона підрозділяється на наступні види:

основні - безпосередньо пов'язані зі створенням інноваційної продукції й послуг. До них відносяться: фундаментальні й прикладні дослідження, НДДКР, розробка технологічної й конструкторської документації, створення дослідного зразка і його випробування, підготовка й безпосереднє виробництво інноваційної продукції й інші, що безпосередньо відображають зміст інноваційного процесу;

інституціональні, законодавчо - правові, що визначають умови функціонування, розвитку й взаємини суб'єктів інноваційної діяльності, а саме: розробка інноваційної політики, законодавчої й нормативної бази, фінансова підтримка, правовий захист та інші;

обслуговуючі (посередницькі): науково-технічні; організація експертиз; тиражування й поширення інформації про відкриття, винаходи, патенти, науково - технічні розробки, промислові зразки, ноу-хау, товарні знаки і про інші результати інноваційної діяльності; науково-технічне консультування, сертифікація й інші види, що сприяють створенню, впровадженню й поширенню результатів інноваційної діяльності; перепідготовка, підвищення кваліфікації й підготовка кадрів вищої кваліфікації; утилізація, фінансування, маркетинг і іншу, що формують інноваційну інфраструктуру.

Всі вони здійснюються різними господарюючими й іншими суб'єктами: підприємствами, організаціями, фірмами тощо.

Законом України «Про інноваційну діяльність» інноваційним признається підприємство (об'єднання підприємств), яке розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти й (або) продукцію або послуги. Звідси до таких підприємств можуть бути віднесені тільки господарюючі суб'єкти з розгорнутою інноваційною структурою, що виконують весь комплекс робіт, які становлять зміст інноваційного процесу. І якщо суб'єкт спеціалізується на виконанні якого-небудь одного виду інноваційної діяльності або стадії інноваційного процесу, то він не може бути віднесений до інноваційних підприємств (об'єднань). У той же час даним Законом (стаття 5, п.1) до суб'єктів інноваційної діяльності відносять фізичні, юридичні особи України й іноземних держав, а також особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які здійснюють в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові, інтелектуальні цінності, вкладають власні або позикові засоби в реалізацію в Україні інноваційних проектів. У межах такого тлумачення суб'єктів дане в Законі визначення інноваційного підприємства (об'єднання) може розглядатися як окремий випадок більш широкого поняття - організації інноваційної діяльності. Так, у статті 16 п. 2 наведені, як приклад, такі її форми, як інноваційні центри, бізнес - інкубатори, технополіси, технопарки й інші види об'єднань. Звичайно, організаційні форми здійснення інноваційної діяльності ними не обмежуються. Вони можуть бути внутріорганізаційними (структурними підрозділами з різним ступенем самостійності) і з правом юридичної особи, різних форм власності, господарювання, розмірів і конфігурації (наприклад, НВО, ФПГ, ТНК і т.п.), як спеціалізовані, так і здійснюючі всі стадії інноваційного процесу (циклу). Всі вони є суб'єктами інноваційної діяльності й можуть користуватися фінансовою підтримкою (розділ 4) і податковими пільгами (розділ 5) Закону про інноваційну діяльність.

Якщо в класифікації видів економічної діяльності (КВЕД) підприємства й організації розглядаються як самостійні інституційні одиниці, то в системі національних рахунків (СНР) для підприємств і організацій (змішаних підприємств, філій корпорацій і т.п.) застосовується єдине визначення - резидент-підприємство.

Інституційні одиниці, що займаються інноваційною діяльністю, метою яких є одержання прибутку від виробництва й реалізацій товарів, відповідно до концепції національного обліку входять у сектор підприємств.

В економічній статистиці підприємством визнається юридична особа з адміністративно - господарською відособленністю й ознаками єдності керування, а об'єднанням - єдиний промислово - виробничий комплекс, що включає як самостійні підприємства, так і несамостійні підрозділи. У другому випадку мова йде про організацію, що поєднує й забезпечує спільну діяльність, у тому числі інноваційну, декількох виробничих одиниць. А так як в інноваційній діяльності можуть брати участь різноманітні юридичні й фізичні особи, то до них окремо й до їхніх сукупностей правомірно застосовувати термін «організація».

Помітимо, що в Російській Федерації після прийняття Цивільного кодексу термін «підприємство» збережений тільки для підприємств, державної й муніципальної власності. Всі інші юридичні особи одержали назву організацій (комерційних і некомерційних).

У сучасному економічному словнику організація (франц. organization від лат. organize - надаю стрункий вид) визначається як форма об'єднання людей для їхньої спільної діяльності в рамках певної структури; система, покликана виконувати задані функції, вирішувати певне коло завдань, пристрій системи, координація дій її окремих елементів.

Сучасний світ являє собою сукупність людей, що спільно працюють для досягнення певних цілей, і сукупність різних організацій, об'єднаних на основі принципів поділу й кооперації праці, метою яких є задоволення конкретних суспільних і особистих потреб.

Використання в практичній діяльності принципів поділу й кооперації праці проявляється в різних внутрішніх і зовнішніх формах спеціалізації, кооперування, концентрації й комбінування організацій, що забезпечують життєві цикли суспільно необхідних благ (товарів, робіт, послуг).

Поняття «організація» застосовується до соціальних, економічних і технічних систем, містить у собі як структурну характеристику їхніх частин, елементів, ресурсів, так і власне організацію їхньої взаємодії, функціонування й розвитку в просторі й у часі.

Просторова взаємодія знаходить своє відбиття в структурі елементів організацій, їх розміщенні і здійсненні їхньої спільної діяльності по створенню, виробництву, комерціалізації й використанню необхідних благ. Взаємодія в часі полягає у своєчасному обміні ресурсами, товарами й послугами, у зміні номенклатури й обсягів ресурсів і товарів, порядку їхнього надання на відповідні ринки.

Для забезпечення економічної стійкості й продовження життєвого циклу організація, у відповідності зі своєю місією й зовнішнім середовищем, що динамічно змінюється, змушена розробляти й реалізовувати стратегію стійкого розвитку в довгостроковій перспективі. Реалізація такої стратегії передбачає розвиток всіх елементів науково-виробничо - комерційної структури організації на основі внутрисистемних інновацій. Це дозволяє оптимізувати всі види витрат на досягнення кінцевого результату – виробництво конкурентоспроможного інноваційного товару.

У створенні інновацій і їхньої комерціалізації можуть брати участь різні організації. Вони можуть включатися в інноваційний процес як на його різних стадіях, так і охоплювати весь комплекс стадій.

Вище розглянуті характеристики повною мірою відносяться й до інноваційних організацій.

Поняття «інноваційна організація» відбиває характер її основної діяльності (будь то розробка, створення інновацій, виконання консалтингових або інших робіт і послуг), відносится до суб'єктів будь-якої організаційно - правової форми й будь-якого рівня керування (будь то підприємець, венчурний підрозділ, фірма, науково-виробниче об'єднання, асоціація або інші форми галузевого, державного або територіального керування інноваційним процесом, програмою, проектом), інноваційний потенціал яких становить частину їхнього економічного потенціалу й забезпечує реалізацію стратегії їх самодостатнього стійкого розвитку. Тільки в рамках інноваційної організації, що поєднує й координує діяльність талановитих і висококваліфікованих фахівців, стає можливим здійснення прогресивних ідей і інноваційних проектів. Тому інноваційні організації відносяться до організацій едхократичного типу (від англ.- adhocracy - спеціальна, створена для даної мети). Вони створюються для виконання складних нестандартних робіт, влада й керування в них засновані на знаннях і компетенції, а не на позиції (рівні) в ієрархії менеджменту.

Інноваційне підприємство - окремий випадок інноваційної організації. Це економічно самостійна одиниця будь-якої організаційно-правової форми, що спеціалізується на виконанні однієї або декількох стадій інноваційного процесу, в обсязі реалізації якої не менш 30% доводиться на частку інноваційних продуктів і продукції. На такому підприємстві, наприклад, при рентабельності продукції 30%, відношення обсягу витрат на НДДКР до обсягу продажів перебуває на рівні не менш 50%.

У класичній політичній економії фірма розглядалася як сфера повноважних рішень індивіда, а «економічна людина» - як персоніфікація фірми. Неокласики розглядали фірму як свого роду деперсонифіковану «економічну людину». Інституціональна економічна теорія пропонує, як мінімум, два підхода до дослідження фірми: теорію агентських відносин, і теорію трансакційних витрат. Перша розглядає фірму як подобу «ринку, привласненого в приватну власність»; у другій фірма виступає як інструмент економії засобів. В інтегральній теорії фірми (О. Уільямсон) активно використовуються такі терміни, як «вертикальна інтеграція» і «ресурсна залежність». Еволюційна теорія (А. Чандлер) затверджує, що одиницею аналізу повинна бути сама фірма, а не трансакції або контрактні відносини, у які вона вступає; вона акцентує на безперервному динамічному процесі пристосування фірми до мінливих умов за допомогою реорганізації власних ресурсів.

У більшості країн з розвинутою ринковою економікою під словом «фірма» мають на увазі підприємства, що здійснюють господарську діяльність у галузях промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, торгівлі й інших з метою одержання прибутку. Однак, у сфері інноваційної діяльності ці поняття не завжди тотожні: інноваційна фірма (компанія) займається виробництвом інноваційних товарів, і в цьому випадку вона не відрізняється від інноваційного підприємства; венчурна фірма створюється під інноваційний проект і може виявитися безприбутковою. Але, у силу видів своєї діяльності (розробка, випробування дослідних зразків і їхня ринкова апробація), вона також є спеціалізованим інноваційним підприємством.

Венчурна фірма може бути самостійною юридичною особою або входити до складу структурних підрозділів підприємств і організацій. Останнє передбачено Законом України «Про підприємства в Україні», де одним з видів їхньої діяльності є інноваційна діяльність.

Інноваційна організація (підприємство) являє собою складну соціальну, техніко-економічну й екологічну систему. Щоб забезпечити стійкий розвиток, вона повинна поєднувати всі стадії життєвого циклу: виробництво й споживання суспільних благ, їх рециклинг і утилізацію. На рис. 2.6 представлена її гіпотетична модель. Основними принципами її функціонування є адаптивність до зміни характеристик, вимог і умов зовнішнього середовища, самоорганізація й саморегуляція, динамічність і циклічність розвитку. Між виробничою й інноваційною діяльністю господарської організації існує діалектичний взаємозв'язок, що виражається, по-перше, у протиріччі напрямку використання ресурсів (інформаційних, людських, фінансових, матеріально-технічних і інших), по-друге, у їхньому взаємному доповненні: стабільний виробничий процес забезпечує економічні умови інноваційної діяльності; інноваційний процес забезпечує конкурентні переваги продукції основного виробництва й існування організації в перспективі. Необхідність сполучення цих двох суперечливих за своїм змістом процесів вимагає наявності в системі керування виробничої організації єдиного координуючого центра й підлеглих йому двох підсистем - керування ефективним функціонуванням і керування інноваційним розвитком.

Стійкість розвитку організацій інноваційного типу завжди перебуває в діалектичній єдності з її протилежністю - мінливістю. Момент стійкості може домінувати певний час тільки в зовнішній формі прояву процесу й визначати організаційну форму суб'єкта. Що ж стосується його внутрішнього змісту, то тут переважає нестійкість, безперервність зміни стану самого процесу, його ресурсів, частин і структури господарюючого суб'єкта. Тому стійкість розвитку інноваційної організації як економічна категорія - це система соціальних, організаційних, технічних, екологічних і економічних відносин, спрямованих на безперервну підтримку оптимальних пропорцій у розвитку її внутрішньої структури. Вона відбиває сутність стану інноваційної організації в складному ринковому середовищі, що гарантує її існування в теперішньому і доступному для огляду майбутньому. Тим самим дана категорія погоджується з економічною динамікою господарюючого суб'єкта, з її інноваційною складовою.

Традиційне керування діяльністю промислових підприємств і організацій мало стабільну номенклатуру, технологічну базу, виробничі процеси, постійних, як правило, постачальників і споживачів продукції. Інноваційні процеси в таких умовах носили плановий характер і фінансувалися із централізованих державних і галузевих джерел. Тільки нематериалоємкі інновації фінансувалися за рахунок власних коштів підприємств.

У нових економічних умовах питання забезпечення стійкого функціонування й розвитку лягають на плечі організацій. Постійна конкуренція жадає від них комплексного рішення проблеми стійкого розвитку, для чого керування відтворювальними циклами повинне охоплювати всі стадії життєвих циклів товарів, що випускаються. Багатостадійність інноваційного процесу вимагає встановлення певних пропорцій і послідовності в розвитку кожної стадії. Загальновідома необхідність випереджального розвитку фундаментальних і прикладних досліджень для створення заділу НДДКР; необхідна експериментальна база для конструкторсько-технологічних робіт повинна розвиватися більш швидкими темпами й раніше, ніж основне виробництво; темп розвитку технологічної складової виробничої бази повинне випереджати її пасивну частину й забезпечувати адаптацію до випуску інноваційної продукції. Це відноситься й до темпів інноваційного відновлення всіх видів ресурсів, використовуваних на тій або іншій стадії життєвого циклу інновації. Однак, необхідно мати на увазі, що вони мають природні межі, обумовлені, з одного боку, обмеженістю необхідних ресурсів, з іншого боку - здатністю їхнього господарського освоєння. Ці обмеження визначають тривалість періодів здійснення перетворень ресурсів, стадій інноваційних процесів і організації в цілому.

Її стійкість і надійність функціонування й розвиток забезпечуються за допомогою оптимізації потреби в ресурсах по стадіях інноваційних і виробничих процесів у часі. При цьому інноваційна діяльність по-праву повинна займати провідне місце стосовно інших. І якщо внутріорганізаційні інновації забезпечують високий попит і конкурентоспроможність освоєної продукції, то технологічні інновації створюють потенціал для майбутніх поколінь освоєних і перспективних товарів, стійкість організації в майбутніх періодах.