Змістовний блок Вузлові питання теми

1. Політика як суспільне явище.

2. Політологія як наука й навчальна дисципліна.

3. Методи та функції політології.

1.1. Політика як суспільне явище

Вивчення тієї чи іншої науки завжди починається з визначення, що вивчає дана наука, тобто: яким є предмет її дослідження? Які методи і прийоми в ній використовуються? І навіщо необхідне вивчення цієї науки?

Політологія – наука про політику. Для розуміння предмета потрібно з'ясувати суть поняття «політика». Термін «політика» походить від давньогрецького слова polis (місто-держава), politeia (конституція), politike (мистецтво управління), politicas (державний діяч), polites (громадянин).

Поняття «політика» – одна з найскладніших категорій політології. Основні труднощі виникають у зв’язку з безмежністю її змісту. У даний термін вкладають багато понять. Політика пронизує все життя суспільства. Перші спроби дати визначення цьому поняттю належать до дуже далеких часів: праці про політику Платона й Арістотеля з'явилися близько двох з половиною тисячоліть тому. З того часу мислителями різних історичних епох були створені тисячі праць про політику. Однак і зараз існують десятки різних визначень цього терміна, нерідко суперечливих. Назвемо деякі з них.

Політика – відносини, що включають згоду, підпорядкування, панування, конфлікт і боротьбу між групами, класами, націями, прошарками, стратами і окремими людьми (внутрішня політика) і державами (зовнішня політика) з приводу завою­вання чи досягнення влади, її утримання, організації та використання.

Політика – курс, напрям, на основі якого виробляються і приймаються рішення, заходи щодо формування і виконання різних завдань. Наприклад, «міжнародна політика уряду», але разом з тим «торговельна політика фірми».

Політика – конкретна сфера, де окремі люди і політичні утворення (угруповання) та соціальні групи ведуть боротьбу за завоювання державної влади. У даному випадку кажуть: «займатись політикою», або навіть «триматися подалі від політики».

Політика – більш широке явище, а саме, як мистецтво управління людьми в суспільстві, організація життя громадян, розподіл та перерозподіл ресурсів, підтримання порядку, збереження внутрішнього і зовнішнього миру чи, навпаки, ведення війни, контроль суспільства і людини.

У політологічному енциклопедичному словнику політика характеризується як «організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля здійснення власних запитів і потреб» [Політологічний енциклопедичний словник/ Упорядник: В. П. Горбатенко.– К:. Генеза, 2004. С. 497].

Стосовно розуміння цього поняття можна виділити декілька аспектів.

1. Політика як державне, регіональне і муніципальне управління.

2. Політика як партійна діяльність у процесі розподілу політичної влади.

3. Політика як діяльність груп тиску, спрямована на відстоювання інтересів соціальних груп на державному рівні.

4. Політика як масова участь у політичних процесах: виборах, референдумах, мітингах, маніфестаціях тощо.

5. Політика як сукупність політичних інститутів, які здійснюють владу й управління суспільством.

Якщо в чотирьох перших випадках акцентується увага на розумінні політики як специфічної форми суспільної діяльності, то в п'ятому – як сукупності певних структур і закономірностей їх функціонування, які можна об'єднати у поняття «політична система». Отже, якщо політичні явища розглядаються в їхньому діяльнісному аспекті, вживається термін «політика», якщо в структурно-функціональному – «політична система».

Політику треба розуміти як форму суспільної діяльності, спрямовану на здобуття, використання і підтримку державної влади, реалізацію інтересів особи, соціальних груп на державному рівні.

Політика як вид діяльності може здійснюватися на кількох рівнях. Перший, «нижчий», рівень включає вирішення місцевих проблем (житлові умови, школи, громадський транспорт, соціальне забезпечення, організація торгівлі і т. д.), полі­тична діяльність на цьому рівні здійснюється окремими індивідами (громадянами), але деякі питання можуть вирішуватись місцевими асоціаціями, об'єднаннями, особливо якіцо рішення потребує виходу на вищий рівень.

Другий, «локальний», регіональний рівень (для України — районний, міський, обласний і т. д.), регіональна політика вимагає так чи інакше втручання держави. Політична діяльність на цьому рівні найактивніше здійснюється групами і асоціаціями, які зацікавлені в економічному розвитку свого регіону, органами місцевого самоврядування.

Центральне місце в політиці займає третій, національний, рівень, який визначається головним чином становищем держави як основного інституту організації життя громадян, розподілу та перерозподілу ресурсів, національна політика.

І, насамкінець, міжнародний рівень. Основними агентами політичної діяльності на цьому рівні є національні організації і різного роду транснаціональні (міжнародні) організації — ООН, ЮНЕСКО, ЄС, НАТО тощо та транснаціональні корпорації.

Політична діяльність на всіх рівнях має як свої особливості, так і загальні риси. Традиційно теорія політики основну увагу приділяє вивченню національного рівня, хоч національний рівень лише один серед інших.

Політика в суспільстві завжди виражає і представляє певні суспільні інтереси. Інтерес – це об'єктивно зумовлений мотив діяльності окремої людини, соціальної спільноти, суспільства в цілому, спрямований на досягнення мети. Політичний інтерес має пряме або опосередковане відношення до влади для досягнення певних цілей: задоволення матеріальних потреб, піднесення добробуту, стабілізації суспільства, забезпечення умов для безпеки і свободи особи, реалізації власних владних амбіцій, а також розв'язання соціальних потреб, піднесення престижу тощо. Політичний інтерес виявляється як інтерес окремих осіб та соціальних груп передусім у формі всезагального, тобто у формі, яка має примусову силу для всього суспільства. Тим загальним є здебільшого необхідність збереження єдності й цілісності суспільства, становлення людини як вільної, унікальної й неповторної істоти.

Отже, політика є, по-перше, виявом інтересів окремих осіб, соціальних груп, їх зіткненням і протиборством, по-друге – способом певної субординації цих інтересів, більш значущим й обов'язковим.

Якщо у примітивних суспільствах політика є інструментом реалізації інтересів панування домінуючих груп, то в сучасному цивілізованому суспільстві – інструментом узгодження інтересів, підпорядкування їх більш загальному – національному інтересу, а також інтересам міжнародних спільнот і організацій.

Усвідомлення політичних інтересів соціальними групами робить їх суб'єктами політики. Суб'єктами політичної діяльності можуть виступати як індивіди, так і соціальні групи, політичні інституції і сама держава. Первинним, системозапочатковуючим суб'єктом політики виступає індивід. Загалом же в політиці можна виділити чотири рівні суб'єктів:

1. конкретні індивіди. Саме через них найбільш повно і безпосередньо виявляє себе весь спектр політичних подій. Вплив на процеси політичного характеру з боку таких суб'єктів може бути безпосереднім або ж опосередкованим;

2. органи та ланки політичних організацій. Вони є суб'єктами конкретних політичних рішень та діяльності;

3. держава з її інституціями, партії, суспільні об'єднання, рухи, фронти тощо, що загалом вибудовують організації великих суспільних груп. Це суб'єкти безпосереднього керівництва та виконання політичної діяльності;

4. великі суспільні групи, що утворилися на засадах етнічної чи соціально-класової диференціації. Такими суб'єктами політики можуть бути нації, народи, верстви, класи, страти, демографічні групи та ін.

Об'єктами політики є всі явища політичного та суспільного життя, на які спрямована діяльність суб'єктів політики. Ними можуть бути елементи політичної, економічної, правової і культурно-духовної підсистем суспільства, а також соціуми й окремі особи.

Органічною «першоосновою» політики є влада. Ця аксіома знаходить своє втілення в такому визначенні: політика – це дії, спрямовані на владу, – її здобуття, утримання і використання (М. Вебер). Будь-який різновид політичної діяльності так чи інакше стосується владних відносин. «Владний» підхід до політики зосереджений навколо способів і засобів оволодіння і використання влади. Класик політології Н. Макіавеллі ще на початку XVI ст. характеризував політику як технологію завоювання, утримання і «корисного» використання влади.

«Владна» якість політики конкретизується через організації та інституції, в яких втілюється і матеріалізується влада. Інституціональні тлумачення політики виводять її зміст з діяльності держави як найважливішої інституції політики. Інституціональний аспект політики невідривно пов'язаний з її органічною першоосновою, закладеною в самій природі людини (Арістотель). У політиці закладений універсальний принцип соціальної взаємодії, що передбачає гармонізацію особистого і суспільного.

Політика як соціальне явище має таку структуру:

політичний інтерес є внутрішнім, усвідомленим джерелом політичної поведінки, що спонукає людей до постановки певних політичних цілей та здійснення конкретних дій їх досягнення;

політичні відносини, що відбивають стійкий характер взаємозв'язків суспільних груп між собою та з інститутами влади;

політична організація, що відображає роль інститутів публічної влади як центрів управління й регулювання суспільних процесів;

політична свідомість, яка характеризує залежність політичного життя від усвідомленого ставлення людей до своїх владнозначущих інтересів;

політична діяльність, що виступає різновидом соціальної активності суб'єктів, дії яких відбивають реалізацію ними своїх політичних статусів.

Роль та значення політики залежить від виконання нею таких функцій:

1) забезпечення інноваційності соціального розвитку суспільства і людини, розширення сфери відносин між народами, між людиною та природою;

2) управління і керівництво суспільними процесами, раціоналізація виникаючих суперечностей, забезпечення цивілізованого діалогу громадян із державою;

3) вираження владнозначущих інтересів усіх груп та верств населення;

4) інтеграція різних верств населення, підтримка цілісності суспільної системи, її стабільності й порядку;

5) соціалізація особистості, конституювання людини як самостійної соціально активної істоти.

Політика співвідноситься з іншими суспільними системами: економікою, соціальною сферою, культурою, правом, мораллю і релігією. Співвідношення політики й економіки зводиться до того, що закони економічного розвитку визначають зміст і соціальний вектор політики через економічні інтереси соціальних груп, зміну структури виробництва і споживання, технологічні інновації, а політика, якщо вона враховує об'єктивні економічні закони, може забезпечити стабільність та ефективність економічної системи.

Щодо співвідношення політики і моралі треба зазначити, що «моральність» політики залежить:

• по-перше, від ефективності соціального контролю над владними структурами;

• по-друге, від умов політичної конкуренції;

• по-третє, від рівня політичної культури в суспільстві.

Взаємодія політики і права зводиться до того, що, з одного боку, цивілізована політика здатна забезпечити ефективність правового регулювання, а з іншого – політика може плідно впливати на суспільні процеси лише в рамках сучасної цивілізованої правової системи. Зіставляючи релігію й політику, треба зазначити, що використання церкви у політичних цілях, а також втручання церкви у державні справи неприпустиме з точки зору демократичного розвитку суспільства. Держава покликана забезпечити правові гарантії свободи людини, безпеки нації, а церква – умови для внутрішньої свободи людини, морального відродження народу.

Важливого значення в сучасних умовах набуває екологічна політика -система заходів, здійснюваних державою з метою збереження довкілля й захисту природи. Екологічна політика ґрунтується на природоохоронному законодавстві, рівень якого значною мірою визначає її ефективність. Важливим напрямом екологічної політики є пошук і впровадження нових природозберігаючих технологій.

Отже, всі сфери суспільного життя не тільки активно впливають на політику, а є об'єктами свідомого політичного керівництва й управління. За сучасних умов суспільно-політичного розвитку, коли людство винайшло по­тужні демократичні регулятори політичних відносин і політичної діяльності, політика покликана бути засобом регулювання економічних, соціальних і духовних відносин, орієнтувати розвиток суспільства на мінімальну конфліктність й максимальну життєздатність суспільних процесів.