6.5. Демократичний політичний режим

Серед дослідників політичних режимів немає повної єдності в тому, що слід розуміти під демократичним політичним режимом. Проте більшість дослідників схильна проводити принципову грань між традиційно-грецькою і сучасною, або ліберальною формою демократії. Грецька (або антична, пряма, а також полісна) демократія поза сумнівом допускає прямі і рівні вибори правителя.

На думку Хуана Лінца, «демократія ... це законне право формулювати і відстоювати політичні альтернативи, яких супроводить право на свободу об'єднань, свободу слова та інші головні політичні права особи; вільне і ненасильницьке змагання лідерів суспільства з періодичною оцінкою їхніх претензій на управління суспільством; включення в демократичний процес всіх ефективних політичних інститутів; забезпечення умов політичної активності для всіх членів політичного співтовариства незалежно від їхніх політичних переваг ... Демократія не вимагає обов'язкової зміни правлячих партій, але можливість такої зміни має існувати, оскільки сам факт таких змін є основним свідоцтвом демократичного характеру режиму».

Згідно з Арендтом Лійпхартом «Демократія може бути визначена не лише як управління за допомогою народу, але також, згідно зі знаменитим висловлюванням президента Аврама Лінкольна, як управління відповідно до народних переваг... демократичні режими характеризуються не абсолютною, але високою мірою відповідальності: їхні дії перебувають у відносно близькій відповідності з побажаннями відносної більшості громадян впродовж тривалого проміжку часу».

Можна без зусиль продовжити список подібних визначень демократії. При всій їхньої різноманітності кожне з визначень звертає пряму або непряму увагу на наявність законодавчо закріплених можливостей брати участь в управлінні суспільством для всіх соціальних груп, незалежно від їх позицій, складу, соціального походження. Ця особливість і відображає специфіку сучасної демократії. Таким чином, на відміну від античної, сучасна демократія включає не лише виборність правителів, але і гарантії політичної опозиції на співучасть в управлінні суспільством або відкриту критику урядового курсу. Лібералізм сучасної демократії інституціолізований і закріплений законодавчо.

Лібералізм сучасної демократії може бути пояснений за допомогою виявлення універсальних характеристик демократичного режиму, кожна з яких ілюструє свободу виникнення і волевиявлення опозиції. А. Пшеворський виділив шість таких характеристик.

1. Існування і організація конфліктуючих інтересів, що означають, зокрема, що: а) для захисту своїх інтересів можуть формуватися самі різні групи; б) ці групи мають гарантований доступ до політичних інститутів; в) дотримання правил, але поборені учасники гри не позбавляються права на її продовження.

2. Розвиток і вирішення конфліктів здійснюється у згоді з правилами, які визначені заздалегідь, є ясними і доступними для всіх учасників. У цих правилах визначаються: а) особливості допуску до процедури політичної участі; б) можливі напрями діяльності, сукупність яких є визнаними стратегіями поведінки; в) критерій, що дозволяє обмежити сферу дії конфлікту.

3. Деякі напрями дій виключені як можливі стратегії, як наприклад, постійне звернення до використання фізичної сили. Використання сили регулюється правилами, що спеціально передбачають ті випадки, в яких це може допускатися. Проте фізична сила все ж може бути використана, тому демократії можуть переживати почуття страху перед можливістю придбання цією силою статусу незалежності.

4. Як і будь-яка інша система, демократія прагне до стабілізації стосунків, що виникають між діями різних груп і результатами цих дій. Специфіка демократії полягає в тому, що тут кожна група володіє можливістю самостійного вибору стратегії, кожна з яких має індивідуальні і сповна відчутні наслідки.

5. Оскільки кожен індивідуальний і колективний учасник має право вибору стратегій, що приводять до різних наслідків, результати конфлікту в умовах демократії до певної міри різноспрямовані. Не можна сказати заздалегідь, якою буде позиція учасників в різних типах соціальних стосунків, включаючи і виробничі. Отримати перемогу раз і назавжди виявляється неможливим. Навіть займане в політичній системі становище не є гарантією досягнення успіху в майбутньому. Таке становище може забезпечити певні переваги в електоральній конкуренції, але не є достатнім, аби забезпечити перевибори в майбутньому.

6. Результати демократичних конфліктів не просто різноспрямовані. Вони непередбачувані, оскільки демократія надає можливість реалізації інтересів кожній політичній групі. Виходячи з розподілу економічних, ідеологічних і інших ресурсів, демократичний режим визначає, які з цих інтересів мають найбільші шанси бути задоволеними, які — середні, а які — задовольнити буде майже неможливо.

Основні характеристики демократичного режиму слід відрізняти від інститутів демократії. Характеристики дозволяють описати, як саме функціонує демократія, інститути ж є базовими механізмами, що роблять політичний устрій самодостатнім і стабільним. Призначення демократичних інститутів полягає в тому, аби уберегти демократію від еволюції в диктатуру, гарантуючи права меншин. Виходячи з цього, разом із загальним, рівним і таємним виборчим правом прийнято виділяти і цілий ряд інших демократичних інститутів. Серед них традиційно прийнято звертати увагу на такі:

1) наявність конституції, що закріплює пріоритет прав особи над державою і забезпечує схвалений громадянами механізм вирішення суперечок між особою і державою;

2) реально існуючий і функціонально працездатний поділ влади по вертикалі (законодавча, виконавча, судова) і по горизонталі (влада центру і регіонів);

3) свобода вираження політичних думок і погоджена з нею наявність всіляких джерел інформації;

4) свобода артикуляції політичних інтересів і погоджена з цим наявність розвиненої багатопартійної системи.

Конституювання і консолідація цих інститутів складає сутність переходу до стабільної демократичної системи. Демократія і демократичні інститути зовсім не пов'язані нерозривно з економікою, матеріальним добробутом і соціальною справедливістю.

Ємке зіставлення основних особливостей трьох типів режимів в деталях виконав Р. Макрідіс. Він прослідив, як і за допомогою яких механізмів різні режими здійснюють свою владу в суспільстві (схема).