1.4. Моделі та типи політичної культури

Кожній політичній системі відповідає особлива, власна базисна модель (чи моделі) політичної культури, яка в кожній конкретній країні проявляється в национально специфічних формах. Як правило, найважливіші елементи кожної базової моделі характеризуються універсальністю і визначаються загальносвітоглядними установками і орієнтаціями людей незалежно від їх національно-державної приналежності. У цій якості в узагальненій, абстрагованій формі вони складають системоутворюючі компоненти політичної культури і розділяються більшістю населення відповідних країн.

У той же час універсалістські компоненти в кожній окремій країні проявляються в специфічно національних формах. Це природно, оскільки у формуванні національної самосвідомості, самої національної ідентичності беруть участь як універсалістські, так і суто національно-культурні елементи. Так, суспільно-історичні, національно-культурні, географічні, релігійні та інші особливості формування і еволюції кожної нації і національної самосвідомості наклали свій глибокий відбиток на зміст і форму її політичної культури.

Усе це припускає необхідність виділення відповідних моделей політичної культури: тоталітарно-авторитарна і ліберально-демократична.

Тоталітарно-авторитарна модель політичної культури характеризується пріоритетністю колективістських якостей громадянина над його індивідуальними якостями. Цій моделі властиві такі характерні риси:

• політична свідомість і цінності суспільства формуються централізовано, державою. Відповідно до них державні інтереси важливіші, ніж інтереси окремих людей, соціальних груп. До основних цінностей належать: порядок, лояльність, політична довіра, підтримка державної політики, єдина ідеологія, політична єдність;

• політичне інформування суспільства дозоване й одноканальне, монопольно регулюється владою. Активно практикується політична цензура;

• політична мова стандартизована й убога, їй властива категоричність, а нерідко й обмеженість, шаблонність. Відповідна символіка маловаріантна, одноманітна і рідко оновлювана;

• політична культура суспільства формується “зверху” на безальтернативній основі;

• рівень політичної культури більшої частини суспільства невисокий. Політико-культурний прогрес малодинамічний.

Тоталітарно-авторитарна модель політичної культури відрізняється “самоізольованістю” від зовнішнього світу, “замкнутістю” політико-культурного простору. У межах цього простору домінує насильство, у тому числі і пряме.

У випадку контактування із зовнішнім середовищем ця модель політичної культури характеризується низьким рівнем сприйняття і толерантності (терпимості), а також жорстокістю з елементами агресивності.

Але в той же час усередині цієї моделі тоталітарні й авторитарні сфери не бувають пропорційними. Переважають або тоталітарні тенденції, або авторитарні. У першому випадку наведені вище характеристики присутні цілком. В другому випадку у політичній культурі відповідного суспільства можуть бути присутні окремі ліберально-демократичні елементи.

Ліберально-демократична модель політичної культури характеризується орієнтацією на забезпечення політичних прав і свобод громадянина, регламентацією життєдіяльності суспільства винятково через правове регулювання.

Цій моделі притаманні такі характерні риси:

• політична свідомість і цінності суспільства формуються децентралізовано (багатоканально), з різноманітних джерел. Відповідно до них рівень пріоритетності державних інтересів залежить від ступеня їхнього збігу з інтересами суспільства, його соціальних груп, громадян.

Основні цінності: права людини, воля, плюралізм (тобто різноманіття) в ідеології, політиці, економіці, демократія, правопорядок, недоторканність приватного життя і приватної власності, пріоритетність суспільної думки, цивільне суспільство, екологія тощо;

• політичне інформування суспільства багатоканальне й альтернативне. Пряма політична цензура мінімальна, застосовується в основному до інформації радикальної, екстремістської спрямованості;

• існує свобода слова і друку, однак рівень цієї волі різний. Він залежить від фінансових можливостей джерел політичної інформації, їхнього доступу до засобів масової комунікації (насамперед до телебачення), а також від розміру аудиторії і тиражу видань;

• політична мова різноманітна і нестандартна, безупинно удосконалюється і збагачується. Політична символіка багатоваріантна, розвивається в режимі модернізації;

• політична поведінка різноманітна;

• політична культура суспільства перебуває на досить високому рівні, їй притаманний політико-культурний прогрес, що підкріплюється техніко-технологічним прогресом.

Названі обставини в сукупності забезпечують високодинамічне й активне політичне життя суспільства. Політична стабільність при цьому підтримується оперативним політичним реформуванням, політичним корегуванням.

Ліберально-демократична модель політичної культури відрізняється “відкритістю” перед зовнішнім політико-культурним простором. Ця модель має здатність до розширення сфери свого впливу. У її межах домінує непряме політичне насильство.

У ряді ситуаційних випадків (зовнішня загроза, політична або соціально-економічна криза і т.п.) у межах ліберально-демократичної моделі політичної культури можуть виникати прецеденти авторитаризму у вигляді розширення державного втручання в життєдіяльність суспільства, обмеження політичних прав і свобод громадян, жорсткості політичної цензури і т.п.

Поряд з рівнями і моделями в політичній культурі виділяються і типи. Вони розрізняються за особливостями взаємодії із зовнішнім політико-культурним середовищем, за специфікою контактування з іншими політико -культурними утвореннями, а також за своїм внутрішнім змістом.

Охарактеризуємо основні типи політичної культури:

1. “Закритий” тип. Відрізняється політичною замкнутістю. Зорієнтований на власні політичні цінності і норми. Розвивається в режимі політико-культурної автономії. Чітко прихильний до власних етнічних, релігійних (або ідеологічних) історичних, традицій. Несприйнятливий до інших систем політичних норм і орієнтації.

Даному типу властиві обмеження і регулювання політичних пристрастей громадян, схильність до ідеологічного (політико-релігійного) радикалізму і прямого насильства. Цей тип тяжіє до тоталітарної-авторитарної моделі політичної культури.

2. “Відкритий” тип. Сприйнятливий до інокультурного досвіду. Має багаті політичні традиції, які корегуються відповідно до реалій, що змінюються. Розвивається в режимі постійного самореформування. Відрізняється високодинамічним політичним життям, різноманіттям політичного процесу і високим рівнем соціально-політичної мобільності.

Політично прагматичний і раціональний. Тяжіє до ліберально-демократичної моделі політичної культури.

3. Патріархальна політична культура. Даний тип притаманний нерозвиненій культурі, що існує в суспільстві, у якому йде процес становлення політичної системи.

У людей-носіїв цього культурного типу відсутня політична активність і розбірливість. Поширена політична наївність. Політичні погляди людей “розчинені” у релігійних і соціальних стереотипах і традиціях.

Носії цього типу аполітичні, не виявляють інтересу до політичних цінностей, норм та інститутів.

4. Підданська політична культура. Носії цього типу віддають перевагу підкоренню владі. Не намагаються впливати на владу політичними методами, що є в їхньому розпорядженні.

Представникам даного типу властиві відсутність активної цивільної позиції, прагнення до самовідсторонення від яких-небудь механізмів політичної системи. Вони не готові до активної участі в політичному житті. Для таких людей характерні також надії, що їхні проблеми вирішить хто-небудь інший.

5. Активістська політична культура. Відмінною рисою цього типу є виразна орієнтація громадянина на діючу особисту роль у політичному житті суспільства, на знаходження достатнього особистого статусу в політичній системі.

Третій, четвертий і п'ятий типи політичної культури належать до категорії “чистих”, тобто досить яскраво виражених. Поряд з ними існують і “змішані” типи політичної культури: