Лекція 15. Сучасні економічні системи. Особливості розвитку перехідних економік. (2 години)

План лекції:

1. Закономірності та етапи розвитку капіталістичної економічної системи.

2. Економічні системи сучасного капіталізму.

3. Соціалістична економічна система та її еволюція.

4. Закономірності та особливості розвитку перехідних економік.

Тема 15 сучасні економічні системи. Особливосі розвитку перехідних економік

15.1. Закономірності та етапи розвитку капіталістичної економічної системи

Історично першим етапом в розвитку капіталізму був капіталізм вільної конкуренції. Об'єктивними основами його виникнення і розвитку є: процес відчуження працівників від засобів виробництва і формування приватної капіталістичної власності; наявність юридично вільних найманих працівників, які позбавлені власності на засоби виробництва, але є власниками своєї робочої сили; розвинене товарне виробництво, яке набуває всезагального характеру, коли робоча сила перетворюється в товар; ринковий механізм регулювання економіки, який базується на приватній капіталістичній власності і передбачає наявність вільної конкуренції, стихійного ціноутворення, стихійного переливу капіталу в середині галузей і міжгалузями; підпорядкування економічної системи закону виробництва додаткової вартості, що виявляється на практиці у формі прибутку.

Названі об'єктивні основи формуються поступово в межах феодалізму в процесі первісного нагромадження капіталу. Первісне нагромадження капіталу здійснюється під час переходу від відробіткової форми феодальної земельної ренти до продуктової, від неї – до грошової і супроводжується впровадженням капіталістичної оренди, об''єктом купівлі-продажу дедалі частіше ставала феодальна земельна власність.

Первісне нагромадження капіталу здійснювалося насильницькими методами. Зокрема у Англії у 16-17ст. лендлорди експропріювали громадські землі та приватні землі селян, які на той час звільнилися від кріпосної залежності. Цьому сприяла держава, яка ухвалювала відповідні закони. Поштовхом до експропріації стало різке зростання цін на вовну, зумовлене швидким розвитком вовняних мануфактур. Відчужені землі віддавалися в оренду підприємцям. Паралельно відбувався процес утво-рення капіталістичного фермерства. Землю втратили майже 1,5 млн. селян.

Методами первісного нагромадження капіталу були також система протекціонізму, колоніальна торгівля, піратство, державні позики й податки та ін.

В Україні процес первісного нагромадження капіталу здійснювався швидкими темпами зразу ж після скасування кріпосного права. Процес первісного нагромадження капіталу в Україні в 90-х роках 20 ст. – наслідок кланово-номенклатурної приватизації, масового безробіття, знецінення трудових заощаджень населення, масового розкрадання державної власності, тотальної корумпованості чиновників, гіперінфляції та інших чинників. Значно посилилося соціально-економічне відчуження найманих працівників від засобів виробництва. У такому напрямку розвиваються процеси на селі, оскільки для виживання, здобуття освіти значна частина власників землі змушена продавати її за зниженими цінами.

Ринковий механізм саморегулювання економіки реалізується через внутрішньогалузевий і міжгалузевий види конкуренції. Боротьба між капіталістами однієї галузі ведеться за найвигідніші умови виробництва і реалізації товарів за привласнення надприбутку. Останній виникає на тих капіталістичних підприємствах, власники яких першими запровадили нову техніку, за допомогою якої наймані працівники створюють більшу масу додаткової вартості. Як тільки така техніка пошириться на інші підприємства, надприбуток зникне доти, доки якесь інше підприємство не запровадить нову техніку і т.д.

Суперечності, що виникають між капіталістами з приводу неоднакових умов виробництва (а отже, різні витрат виробництва) і привласнення прибутку, передусім надприбутку, вирішуються внаслідок виконання внутрішньогалузевою конкуренцією своїх функцій. Такими функціями є: перетворення багатьох індивідуальних вартостей товарів на єдину суспільну або ринкову вартість, яка лежить в основі ціни; стимулювання процесу впровадження капіталістами нової техніки у виробництво, а отже стимулювання науково-технічного прогресу; перерозподіл додаткової вартості у формі прибутку між капіталістами однієї галузі; на цій основі відбувається розшарування та диференціація між капіталістичними підприємствами, діє законо нерівномірності економічного розвитку на мікрорівні.

Міжгалузева конкуренція, як доповнення внутрішньогалузевої конкуренції, зумовленою тим, що капіталісти за однакової норми додаткової вартості в різних галузях на рівновеликий капітал отримують неоднаковий прибуток. Суперечність вирішується шляхом переливу капіталу із галузі з низькою нормою прибутку в галузь з вищою нормою прибутку. Межею переливу капіталів є формування середньої норми прибутку (відношення сукупної додаткової вартості до обсягів сукупного капіталу всіх галузей), а отриманий за цих умов прибуток є середній. Саме він є рівновеликим прибутком на рівновеликий капітал, а механізм його формування є ціна виробництва.

Стихійний перелив капіталів між галузями стимулює певну пропор-ційність розвитку економіки, а отже, регулювання попиту і пропозиції, виробництва і споживання, розподіл ресурсів і формування доходів.

Проте навіть на нижчій стадії капіталізму ринковий механізм саморегулювання економіки частково поєднується з державним регулюванням (зокрема про введення протекціоністської політики, встановленням державою на певних етапах його розвитку тривалості робочого дня та ін.), а тому повністю вільної ринкової економіки не існувало ніколи. З огляду на це тим більше неправомірно стверджувати про існування ринкової економіки (основними атрибутами якої є приватна власність і ринковий механізм саморегулювання економіки) за сучасних умов.

При наявності, здебільшого невеликих і середніх за розмірами підприємств капіталіст сам здійснює процес управління всіма ланками виробничого процесу, не залучаючи до управлінської праці менеджерів. Управління найманими працівниками з боку капіталістів здійснювалося авторитарними методами. Не розвиненими були на той час маркетингові дослідження. Інтенсивний розвиток техніко-економічних відносин розпочинається лише з часу розгортання промислової революції кінця 18 – початку 19 ст. Не значним був на той час і рівень концентрації виробництва, що було матеріальною основою панування індивідуальної (приватної) капіталістичної власності або капіталу.

Індивідуальна капіталістична власність, що належала окремій особі, максимум сім'ї базувалась на експлуатації найманої праці. Індивідуальна капіталістична власність наприкінці 19ст. переростає в акціонерну капіталістичну власність. Таке переростання відбувалось впродовж чотирьох десятиліть і завершується на рубежі двох століть переходом нижчої стадії капіталізму у вищу.

На рубежі 19-20 ст. появилась економічна система монополістичного капіталізму. Монополістичний капіталізм – це економічний лад із системою великих і надвеликих підприємств, що уклали одне з одним різного роду угоди чи союзи, і як монополії посідають панівне становище в економіці та на ринках недосконалої конкуренції; стадія у розвитку капіталізму.

Починаючи з останньої третині 19ст. посилюється процес концентрації і централізації капіталу. Саме у цей період почали формуватися такі великі монополістичні об'єднання, які одержали назву трести, картелі, концерни, синдикати. У США перші трести почали виникати на початку 70-х р. 19 ст., а в 1889 р. в обробній промисловості їх налічувалося 185, У Німеччині вже в 1896.р налічувалося близько 250 картелів та ряд синдикатів. У Росії формувалися синдикати. Важливу роль у концентрації капіталу і формуванні монополістичного капіталізму виконало бурхливе акціонування капіталу, створення акціонерних товариств. Вважається, що на рубежі 19-20 ст. капіталізм вільної (досконалої) конкуренції поступився капіталізму недосконалої конкуренції. В економіці панівне місце посіли олігополії і мононополії. Це означало, що на початку 20 ст. у розвинутих капіталістичних країнах утвердився монополістичний капіталізм.

Зміни, які відбулися у сфері виробництва під впливом концентрації і централізації капіталу, сприяли виникненню таких самих процесів і в банківській сфері. Почала зростати концентрація банківського капіталу. На рубежі 19-20 ст. на зміну звичайним спеціалізованим банкам прийшли великі банківські корпорації.

Подальша концентрація грошового капіталу в банках докорінно змінила їх становище і вплив. Це сприяло виникненню нових форм зв'язків між банками і нефінансовими корпораціями. Крім власне кредиту ці форми зв'язків включають систему участі в капіталі, особисту унію, управління капіталом за довіреністю і т.д. При цьому вирішальне значення має система участі в капіталі – взаємне володіння нефінансовими і банківськими корпораціями частками акціонерного капіталу. Створюється багатосту-пенева система володіння великими пакетами акцій, яка дозволяє обплутати мережею фінансової залежності цілі сфери економіки. Виникає фінансово-монополістичний капітал, тобто банківський монополістичний капітал, що зрісся з монополістичним капіталом нефінансових галузей економіки.

Основними формами фінансово-монополістичного капіталу є фінансові групи. Прикладом фінансової групи на початку 20 ст. може бути фінансово –монополістична група Моргана (США). Морган був господарем стального тресту, тримав у своїх руках велику мережу залізниць довжиною 75 тис.км, контролював багато компаній і ряд трестів у різних сферах господарства, у тому числі й ряд великих банків.

Панування фінансово-монополістичного капіталу в капіталістичній економіці уособлює фінансова олігархічна до якої належить верхівка монополістичної буржуазії, а також провідні менеджери найбільших корпорацій. Представники фінансової олігархії є найбагатшими людьми капіталістичної країни, вони впливають на економіку, через систему участі управляють гігантськими капіталами та розподільними відносинами.