7.2. Сутність ціни та механізм ціноутворення

В умовах капіталістичного товарного виробництва в основі товарних цін лежать не лише суспільно необхідні витрати виробництва, а й співвідношення між попитом і пропозицією. Тому ціна складається з затрат виробництва і прибутку.

Ц_{в =} с + v + р,

де Ц_в – ціна виробництва, с – постійний капітал, v –змінний капітал, р –

прибуток.

Загалом у процесі міжгалузевого переливу капіталу різниця у галузевих нормах прибутку, що виникають внаслідок відмінностей в органічній будові капіталу, значно згладжується шляхом відхилень цін від вартості. Середня норма прибутку, що утворюється при цьому, додається до витрат виробництва у різних галузях і визначається за формулою

Ц_в = с + v + р^' ,

де р' – середня норма прибутку, с + v – авансовий капітал.

Якщо за простого товарного виробництва ціни визначались лише законом вартості, то за капіталістичного товарного виробництва вони, крім того, визначаються ще й дією законів додаткової вартості, попиту і пропозиції. Тому самим простим визначенням ціни за нових історичних умов таке: ціна – це грошове вираження ціни виробництва, взаємодії законів вартості, додаткової вартості та закону попиту і пропозиції.

Слід враховувати, що привласнення додаткового продукту дрібним товаровиробником базується на витратах здебільшого живої праці (частка уречевленої праці є незначною), а привласнення додаткової вартості індивідуальним капіталістом – на витратах авансованого капіталу, в якому джерелом ціни виробництва як модифікованої вартості залишається жива праця (але найманого робітника і функціонуючого капіталіста), проте значно посилюється роль уречевленої праці у формуванні ціни виробництва. Тому, якісно нова форма ціни виробництва при капіталізмі полягає у тому що: зростає частка уречевленої праці (с) як чинника формування ціни виробництва; посилюється зростаючий ефект від взаємодії найманих працівників із досконалішими засобами праці; ціна виробництва втілює в собі модифіковану мету капіталістичного способу виробництва (його основний закон) – привласнення додаткової вартості та середнього прибутку. З урахуванням сказаного закон вартості модифікується у закон середньої ціни виробництва.

З виникненням монополій процес ціноутворення значно ускладнюється, виникають монопольно високі та монопольно низькі ціни. Внаслідок цього ціна виробництва перетворюється на монопольну ціну виробництва, яка виражається формулою

М_цв = с + v + р + р₁ ,

де М_цв – монопольна ціна виробництва; с – постійний капітал; v – змінний капітал; р – середній прибуток; р₁ – монопольно високий прибуток.

Останній привласнюють наймогутніші компанії, оскільки вони посідають монопольне становище у сфері виробництва та обігу. Ціна - грошове вираження монопольної ціни виробництва, в якій відображається дія закону вартості, додаткової вартості, монополізації виробництва, попиту та пропозиції, панування групових монополій (олігополій).

Монопольна ціна – це, насамперед, монопольна ціна виробництва. Зосереджуючи у себе найсучаснішу техніку, найкваліфікованішу робочу силу тощо, підприємства гігантських компаній формують найнижчі витрати (а отже і собівартість), які є основним чинником привласнення монопольно високих прибутків. Але якби ціни встановлювалась лише на основі витрат і середнього прибутку, вони не були б монопольно високими; такими їх робить диктат монополій ринку. Тому монопольні ціни є цінами обігу, які відображають панування олігополістів на ринку. Наслідком цього є перерозподіл частини додаткової вартості, створеної на дрібних і середніх підприємствах, на користь гігантських компаній, та частина доходів населення при купівлі відповідних товарів.

Більш повне уявлення про економічну сутність ціни дають різні теорії ціни. У теорію ціноутворення значний вклад внесли Д. Рікардо, К. Маркс, М. Туан-Барановський А. Маршалл та деякі інші вчені.

Д. Рікардо перший у світовій літературі відокремив три основні фактори субстанції вартості: працю, корисність ( споживну вартість ) і рідкісність.

К. Маркс у розвитку теорії ціни дав розмежування вартості та ціни. Вартість, на його думку, виражається суспільно необхідними витратами, вона лежить в основі ціни, а співвідношення між попитом і пропозицією впливає на відхилення ціни від вартості. Він вважав, що визначення вартості товарів суспільно необхідним робочим часом є лише їхньою середньою вартість за певний проміжок часу. Він також виділяв номінальну вартість або ціну, в якій, крім витрат суспільно необхідної праці, відображаються коливання попиту і пропозиції. Крім того К.Маркс ставить вартість у залежність не тільки від суспільно необхідної праці, але й від відповідності товарної маси величині суспільних потреб. Проте у працях К. Маркса недостатньо враховано вплив якості продукції, її корисного ефекту на вартість товарів. На це звертав увагу Ф. Енгельс.

М.І. Туган-Барановський розмежовує категорії “вартість” і “цінність”. Цінність має суб'єктивну сторону (психологічна оцінка корисності товару окремим споживачем) і об'єктивну (оцінку такої корисності з боку суспільства). В останньому випадку вона є ціною. Тому при правильному розумінні теорії граничної корисності, вона, на думку вченого, не заперечує теорію трудової вартості.

А.Маршалл, англійський економіст, зробив першу спробу синтезувати теорію витрат виробництва та теорію граничної корисності. Такий підхід зафіксований у підручнику “Економікс“ П. Самуельсона. Його істотним недоліком є твердження, що джерелом вартості, а отже і основою ціни є такі фактори виробництва, як земля, капітал (основні фонди). Насправді останні лише переносять свою вартість на новостворений товар.

У сучасній західній літературі широкого розповсюдження набула багатофакторна теорія ціни. Зокрема, такими факторами називають витрати виробництва, продуктивність праці, наявність циклів в економіці, стан грошового обігу, співвідношення попиту і пропозиції, характер державного регулювання та ін. Проте в цій теорії необґрунтовано відкидається вартість (цінність) як вирішальний фактор ціноутворення, що акумулює в собі низку інших більш конкретних факторів.

Сутність ціни повніше розкривається в її функціях. Основними функціями ціни є облікова (або обліково-інформативна), розподільча та стимулююча.

Облікова функція ціни полягає в тому, що вона є засобом обліку суспільно необхідних витрат. ЇЇ використовують для порівняння різних статей витрат.

Розподільча функція ціни, в політекономічному аспекті, полягає у перерозподілі частини об'єктів менш розвинених форм капіталістичної та дрібнотоварної власності на користь домінуючих форм (зокрема, монополістичної власності ), а отже, панівного класу, верстви чи прошарку населення. Вона реалізується також у процесі внутрішньогалузевої та міжгалузевої конкуренції.

У реалізації розподільчої функції ціни змішаної економіки зростаючу роль має відігравати держава, або наднаціональні органи, що передбачають державне регулювання цін.

Стимулююча функція ціни полягає у тискові ринкових цін (а за сучасних умов і регульованих цін) на підприємців через механізм конкуренції впроваджувати нову техніку, досконаліші форми і методи організації виробництва, підвищувати кваліфікацію робітників тощо.