Що каже адміністрація?

Міністр освіти і науки І.Вакарчук намагався покласти край цьому ганебному явищу, видавши лист №1/9 — 22 від 16.01.09, який було розміщено на сайті МОН — http://www.mon.gov.ua/newstmp/2009/26_01/List_rozsekrechennya.doc  Див. також відгук у інтернет-виданні Mignews з характерною назвою «Вакарчук заборонив цензуру»: http://www4.mignews.com.ua/articles_print/336908.html.  Однак замість зобов’язуючого рішення ректори отримали тільки вище згаданий лист міністра. У результаті в одних університетах (у яких адміністрація керується не віджилими інструкціями радянського часу, а здоровим глуздом, і не боїться йти на зовсім уже мінімальний ризик) цензура де-факто не діє, в інших — продовжує діяти досі з посиланням на «закон» (?!).

Як же трактують суперечливі положення законів керівники, виховані у відомих традиціях? Ось приклад. У документі під заголовком «Положення про вивезення за кордон науково-технiчної iнформацiї працiвниками, студентами, аспiрантами, докторантами Харкiвського нацiонального унiверситету iменi В.Каразіна», необхідність оформлення актів експертизи мотивується посиланням на Закон України «Про інформацію». На цей самий закон посилається недавній «Порядок пiдготовки працiвниками, студентами, аспiрантами, докторантами Харкiвського нацiонального унiверситету iменi В.Каразіна наукових матерiалiв для публiкацiй у засобах масової iнформацiї» (затверджено наказом 0902-7 від 29.05.2009).

Тим часом, як пишуть у Mignews із приводу актів експертизи, «міністр зазначає, що «така практика встановилася ще за радянських часів і, по суті, була проявом цензури, неприйнятної для демократичної держави. З огляду на даний факт і спираючись на чинний Закон України «Про інформацію», Іван Вакарчук підкреслив, що цензура як вимога, спрямована стосовно ЗМІ, накладення заборони або перешкоджання публікаціям у будь-якій іншій формі, заборонена». Таким чином, із одного й того ж закону робляться прямо протилежні висновки!

Як не юристи, автори воліють брати за основу загальне положення Конституції: «Цензура заборонена». І вбачають цензуру у примушуванні до попереднього дозволу на публікацію матеріалів, тим більше не пов’язаних із винаходами та технологіями. Установи й посадові особи, котрі цього вимагають, звикнувши до такого порядку в СРСР, продовжують за інерцією це робити і після його розпаду.

Для порівняння: недавно в Росії спробували ввести такі акти в дію в одному університеті, і от яка буря зчинилася з цього приводу в російських ЗМІ: «Неначе оживають найгірші химери радянських часів: цензура, контроль над науковою думкою. Мені здається, що цей захід одночасно дурний і дуже принизливий для вчених». «Згідно з конституцією, цензура в Росії заборонена. Уявімо собі ситуацію: учений лаштується на міжнародну конференцію і не надав копії своїх доповідей начальству інституту. Що, йому відрядження не оплатять? Він же може сказати, що вся доповідь у нього в голові, записів немає. Що йому відповідатимуть, як покарають? Якщо люди підкорятимуться цим правилам, то зайвий раз доведуть, що вони раби і готові дотримуватися найбезглуздіших розпоряджень».

***

Ми не заперечуємо проти необхідності охороняти державні та комерційні таємниці. Така практика є в усіх країнах, включно з найбільш цивілізованими, а покарання за реальне розголошення буває там надзвичайно суворим. Але простий здоровий глузд вимагає відокремити в цьому сенсі галузі науки, не пов’язані з винаходами і технологіями, від прикладних наук. (Факт пошуків таємності в працях із гравітації взагалі кричущий.) Акти експертизи у сфері фундаментальної науки — це ганебне явище, релікт радянського часу. Ризикнемо припустити, що і для прикладних наук потрібні зовсім інші форми, є багатий досвід справді демократичних країн у цій сфері. Навіщо виставляти Україну перед світом у карикатурному вигляді?

Людина почала винищення великих африканських хижаків понад 2,5 млн років тому.

Фото elementy.ru

Понад 2,5 млн років тому предки людини стали регулярно харчуватися м'ясом. І всього за один мільйон років з африканських рівнин зникла більшість великих хижаків — від шаблезубих кішок до видр розміром з ведмедя. До такого висновку прийшли Ларс Верделін з Шведського музею природної історії і його колеги, які представили свої міркування на симпозіумі з питань зміни клімату та еволюції людини, який проводила Геологічна обсерваторія ім. Ламонта і Доерті Колумбійського університету (США). Люди довели до смерті безліч видів. Коли ж це почалося? Більшість учених вважає, що першим нераціональним природокористувачем стала людина прямоходяча, що накинулася на африканських хижаків зі свіжовинайденими кам'яними сокирами і винищила багатьох тварин близько 1,5 млн років тому. Порівнявши скам'янілості 78 видів, що жили протягом п'яти різних періодів 3,5-1,5 млн років тому (тобто з моменту розквіту великих африканських хижаків до їхнього занепаду), вчені виявили, що за цей час вимерли 23 з 29 великих видів (масою понад 21,5 кг). Масове зникнення почалося до того, як в геологічному літописі з'являється людина прямоходяча (1,9 млн років тому). З'ясувалося також, що хижаки, які жили 2,5-2 млн років тому, мали більш широкий раціон, а 1,5 млн років тому залишилися тільки «гіперхижаки», які харчувалися лише м'ясом — леви і леопарди.