Базилевич в. Д. Інтелектуальна власність: Підручник. — к.: Знання, 2006. — 431 с.

7.2. Концепції інформаційного суспільства та інтелектуальної економіки

Засновник теорії постіндустріального суспільства Д. Белл найважливішою ознакою нового устрою вважав вступ людства в інформаційну епоху. "У міру того, як ми наближаємось до кінця XX століття, — зазначав дослідник, — стає все більш очевидним, що ми вступаємо в інформаційну епоху. Це означає не просто розвиток способів комунікації, які існували раніше, а виникнення нових принципів соціальної і технологічної організації... Нова інформаційна епоха заснована не на механічній техніці, а на "інтелектуальній технології", що дає можливість нам говорити про новий принцип суспільної організації та соціальних змін. Це також висуває на чільне місце теоретичне знання як джерело оновлення і змінює природу технологічного процесу"⁸. Виходячи з цього, вчений дійшов висновку, що в майбутньому найбільшого успіху досягнуть суспільства, здатні: інвестувати кошти головним чином у науку та освіту; знаходити нові можливості застосування знань та перетворення їх на нові товари та послуги; забезпечувати тісний зв'язок між університетами, іншими центрами вищої освіти, які є ключовими інститутами постіндустріального суспільства та виробничою сферою⁹. Наприкінці 50-х — на початку 60-х років XX ст. американський економіст Ф. Мах-луп та японський дослідник Т. Умесао, проаналізувавши еволюцію людства крізь призму прогресу знання, висунули тезу про становлення інформаційного суспільства¹⁰. Теорія інформаційного суспільства активно розвивалась у 70—80-х роках XX ст. у працях відомих західних дослідників¹¹, які звертали увагу на значне поширення у розвинених країнах нових інформаційних технологій, виділення комплексу інформаційних галузей в окремий сектор, розвиток інформаційної індустрії, інформаційної інфраструктури, інформаційного бізнесу, електронної комерції тощо.

Так, японський вчений Й. Масуда визначив інформаційне суспільство як таке, у якому інформаційні цінності є більш значущими ніж матеріальні; економіка оцінює капітал, втілений у знаннях (Knowledge capital) вище, ніж капітал, втілений у матеріальній формі.

Наочним підтвердженням зазначених тенденцій є те, що інформаційні витрати у розвинених країнах світу у кінці XX ст. стали основними як кількісно, так і якісно. Наприклад, у 1991 р. у СІНА витрати на придбання інформації та інформаційних технологій (112 млрд. дол.) перевищили витрати на придбання виробничих технологій та основних фондів (107 млрд. дол.). Уже на початку 1995 р. в американській економіці за допомогою інформації вироблялось більше 3/4 доданої вартості, створеної у промисловості1².

За прогнозами фахівців, світовий ринок високих технологій у наступні 15 років сягне рівня 3,5—4 трлн дол. США, з яких третина буде припадати на інформаційні та телекомунікаційні послуги. Аналітики вважають, що світові витрати на інформаційні технології до 2005 р. становитимуть понад 1,4 трлн дол., при цьому найбільші витрати (до 20 %) припадатимуть на програмні засоби, рішення щодо електронного бізнесу та бездротові мережі, а витрати на апаратні засоби, навпаки, зменшаться на 13 %¹³. Характеризуючи нове суспільство з погляду процесу інформатизації відомий західний дослідник X. Кібрідж виокремив такі його ознаки:

— зростання частки продукції інформаційного сектору в структурі валового національного продукту;

— розширення міждисциплінарної бази досліджень у сфері науки;

— витіснення ручних методів обробки інформації автоматизованими, впровадження безпаперових технологій;

— зміни в структурі інформаційного ринку, ускладнення попиту і пропозиції у зв'язку з появою нових технологічних можливостей;

— зміни в структурі матеріальних носіїв інформації на основі великого поширення електронних носіїв;

— зростання частки зайнятих у електронному бізнесі;

— розширення міжнародного обміну інформацією, загострення конкуренції на внутрішньому та міжнародному інформаційних ринках;

— розширення та полегшення доступу до інформації, зростання швидкодії комп'ютерних систем та комп'ютерної грамотності населення¹⁴.

На думку британського економіста У. Мартіна, інформаційним є суспільство, в котрому "якість життя, так само як перспективи соціальних змін і економічного розвитку, все більше залежать від інформації та її використання. У такому суспільстві життєвий рівень, структура праці та відпочинку, система освіти і ринок суттєво залежать від прогресу в інформації та знаннях. Це очевидно, виходячи зі збільшення кількості інформаційно-насичених продуктів і послуг, що передаються через широкий набір способів, більшість яких є електронними"¹⁵. Вчений звертає увагу на те, що в новому суспільстві якість життя, перспективи економічного розвитку та соціальних змін, форми зайнятості та відпочинку, система освіти та ринок зазнають вирішального впливу досягнень в інформаційній та науковій сферах. Завдяки зростанню ролі та значення інформаційних систем інформація стає доступною для споживання широкими верствами населення.

Відомий європейський соціолог іспанського походження М. Кастельс визначає інформаційну епоху як історичний період, у якому різні типи людських спільнот здійснюють свою діяльність у технологічній парадигмі, що ґрунтується на інформаційно-комунікаційних технологіях, мікроекономіці, генній інженерії. На думку вченого, на зміну індустріальному способу виробництва йде інформаціональний спосіб розвитку, головним джерелом якого є технологія генерування знань, обробки інформації та символічної комунікації. Відтак інформаціональна економіка — це така економіка, в якій конкурентоспроможність суб'єктів господарювання визначається їхньою здатністю генерувати, обробляти й ефективно використовувати інформацію, що ґрунтується на знаннях. У нових умовах економіка не лише спрямована на виробництво і поширення інформації, а й сама зазнає впливу цих технологій¹⁶.

У відомій трилогії "Інформаційна епоха: економіка, суспільство і культура" (1996—1998) М. Кастельс визначає новий соціальний устрій, що формується у глобальному масштабі, як мережеве суспільство, у якому ринкові інститути та зв'язки між ними дедалі більше визначаються структурою та конфігурацією інформаційних потоків. Визначаючи характерні риси нового суспільства, він звертає увагу на "Глобальні мережі інструментального обміну", які "селективно підключають чи відключають індивідів, групи, райони і навіть країни, відповідно до їх значущості, для виконання цілей, які обробляються у мережі, в безперервному потоці стратегічних рішень"¹⁷.

Отже, на думку М. Кастельса, формування нового суспільства пов'язано з розвитком нових економічних форм навколо глобальних мережевих структур інформації.

В умовах інформаційного суспільства історична тенденція призводить до того, що домінуючі функції і процеси все біль­ше виявляються організованими за принципом мереж. Саме мережі утворюють нову соціальну морфологію наших су­спільств, а поширення мережевої логіки значною мірою відоб­ражається на розвитку та результатах процесів, пов'язаних із виробництвом, повсякденним життям, культурою та владою.

М. Кастельс

Аналізуючи довгострокові тенденції економічного розвитку та технологічного прогресу, сучасні дослідники виокремлюють такі основні ознаки інформаційного суспільства:

— перетворення інформації на найважливіший економічний ресурс, що має глобальний характер і забезпечує підвищення ефективності, зростання конкурентоспроможності та інноваційний розвиток суб'єктів господарювання;

— зростаючий вплив інформації на всі сфери людської життєдіяльності, перетворення її на предмет масового споживання населення;

— інтенсивне формування інформаційного сектору економіки, який займає домінуючі позиції у новому суспільстві;

— перетворення інформаційної сфери на фундамент, основу всіх видів економічної діяльності.

Подальша еволюція теорії постіндустріального суспільства пов'язана з 80-ми роками XX ст. У цей період західні дослідники почали акцентувати увагу не стільки на зростанні ролі та значення інформації, скільки на пріоритетності інтелектуальної діяльності та знань, тобто інформації, яка засвоєна людиною. Ці зрушення знайшли відображення у концепціях "економіки, що ґрунтується на знаннях" (Knowledgebased economy), "суспільства знань" (knowledge society) "економіки знань", "інтелектуальної економіки" тощо. У працях Д. Куа, Р. Кроуфорда, Т. Сакайї, Дж. Ходжсона та ін. виокремленні такі основні ознаки нового суспільного устрою:

— заміщення праці знаннями, пріоритетність інтелектуальних, а не технічних навичок, перетворення економіки на систему, що функціонує на основі обміну та оцінки знань. На думку Т. Сакайї, новий етап розвитку цивілізації відрізняється тим, що "рушійною силою є цінності, створені знаннями"¹⁸;

— заміна трудової діяльності новим типом активності, що ґрунтується на творчості;

— перетворення суспільного виробництва в інноваційне, що базується на використанні нових знань (або новому використанні знань), втілених у нових комбінаціях виробничих факторів, що уможливлює отримання інтелектуальної ренти та нових конкурентних переваг;

— перехід від технократичного до антропоцентричного принципу організації виробництва на основі відмови від авторитарного управління, жорсткого контролю над "частковим" виробником як придатком машини з метою активізації, розширення функцій учасників виробничого процесу як " універсальних" працівників, здатних здійснити верифікацію, оцінку та творчий синтез інформації.

— деструкція основ приватнокапіталістичного привласнення на основі формування власності на інформацію та знання, яка "кидає виклик межам виняткової та індивідуальної власності"¹⁹, унеможливлюючи відокремлення капіталу від праці та породжуючи плюралістичні соціально-економічні відносини нової якості;

— прихід на зміну "людині економічній" багатовимірної "людини творчої", формування нових пріоритетів розвитку особистості на основі відмови від максимізації матеріального добробуту на користь розвитку духовних потреб, самоствердження через засвоєння та використання нової інформації та знань;

— утвердження проз'юмеризму, за якого стираються відмінності між вільним та робочим часом, оскільки виробнича діяльність на основі творчої праці стає формою безпосереднього задоволення духовних потреб особистості, спрямованих на саморозвиток, самовдосконалення та самовираження;

— формування нового типу економічної влади, за якого відношення до засобів виробництва перестає бути вирішальним фактором впливу та суспільних привілеїв, оскільки істинна влада полягає "у процесі осмислення інформації, а не в певній посаді, управлінській функції"²⁰;

— утвердження знання та інформації як стратегічних ресурсів, які на відміну від традиційних не мають ознаки вичерпності та рідкісності. Основною умовою, яка лімітує використання цих ресурсів, стають специфічні якості людини, пов'язані з наявністю або відсутністю здатності до інтелектуальної активності як форми накопичення, переробки і генерації нових знань. На сьогодні інформаційні технології перетворились на найдинамічнішу галузь світової економіки з 8-відсотковим щорічним зростанням. їх частка у ВВП провідних країн світу перевищує 10 %. Обсяг світового ринку інформаційних технологій становить 915 млрд. дол., що перевищує нафтовий сектор економіки²¹.

Інноваційний розвиток економіки передбачає широко­масштабні впровадження в господарській обіг новітніх про­дуктів інтелектуальної праці (передових технологій, науко­во-технічних розробок, винаходів тощо) з метою їх комер­ціалізації, отримання соціально-економічного ефекту та запровадження дієвих організаційно-управлінських рі­шень. Термін "інновація" має дві Інтерпретації: 1) від лат. novatio — процес, дія, пов'язані з оновленням, або від англ. novation — новаторство, новаторська діяльність; 2) від англ. innovation — новація, нововведення, як результат творчої діяльності. Відтак у сучасній економічній літературі іннова­ції трактуються:

а) як нелінійний, системний, динамічний процес цілеспря­мованої реалізації прогресивних нововведень, спрямований на інтенсифікацію певної сфери людської діяльності (техно­логічні Інновації у сфері виробництва);

б) як результат — новий спосіб задоволення існуючих су­спільних потреб, що ґрунтується на використанні досягнень науково-технічного прогресу (продукційні інновації у сфері споживання).

Є різні підходи до класифікації інновацій. Загальновизна­ним є підхід, запропонований відомим австро-американським економістом Й. Шумпетером (1883—1950) у праці "Тео­рія економічного розвитку" (1912):

— виробництво принципово нових товарів і послуг;

— застосування нової техніки і технології, нових методів виробництва;

— завоювання нових ринків збуту продукції;

— відкриття нових джерел сировини;

— реорганізація виробництва, наслідком якої є порушення встановленої монополії.

На думку П. Друкера, інновація — це не винахід і не відкриття, /новація фокусується не на знаннях, а на ефективності. її сут­ність не стільки технічного чи наукового, скільки концептуально­го характеру, інновація, за П. Друкером, — це вдала спроба знайти та залучити до власного бізнесу останню частку, якої не вистачає для перетворення існуючих елементів (знань, товарів, послуг, ринків) у нове та більш продуктивне ціле.

Стаття 1 Закону України "Про інноваційну діяльність" від 4 липня 2002р. трактує інновації як новостворені (засновані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, про­дукти або послуги, а також організаційно-технічні рішення ви­робничого, адміністративного, комерційного та іншого харак­теру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Інноваційні підходи сприяють переходу від переважно ці­нової конкуренції до конкуренції якості на основі ефективного використання інтелектуального потенціалу та комерціалізації Інтелектуальної власності.

На думку західних дослідників, інформація та знання, що трактуються не як субстанція, втілена у виробничих процесах або засобах виробництва, а як безпосередня продуктивна сила, перетворюються на найважливіший фактор сучасного господарства²², "первинний сектор", який "постачає господарству найсуттєвіший ресурс виробництва"²³. Що і стало головними детермінантами не лише сучасного інформаційного суспільства, а й епохи Постмодерну.