Теоретичне знання

Емпіричне знання саме собою рідко може вичерпно пояснити певне явище. Таке знання малоевристичне, тобто воно не відкриває нових можливостей наукового пошуку. Саме тому необхідний теоретичний рівень знання, на якому одержані емпіричні дані вписуються в певну систему. Водночас без певних теоретичних засад неможливо почати жодне емпіричне дослідження.

Таким чином, суть теоретичного знання — опис, пояснення і систематизація процесів і закономірностей, виявлених емпіричним шляхом, а також спроба цілісного охоплення дійсності.

Основні методи теоретичного знання це:

• Формалізація — побудова абстрактних моделей, які мають пояснити суть досліджуваних явищ;

• Аксіоматизація — теоретична побудова на основі аксіом, тобто тверджень, істиннісь яких доводити не потрібно;

• Гіпотетико-дедуктивний метод — побудова дедуктивно пов'язаних між собою гіпотез, які пояснюють емпіричні факти.

Основні компоненти теоретичного знання це:

• Проблема — форма знання, змістом якого є те, що ще не пізнане, але що потрібно пізнати, тобто це знання про незнання, питання, що виникло в ході пізнання і вимагає відповіді; проблема включає два основних етапи руху пізнання — постановку і рішення.

• Гіпотеза — форма знання у вигляді припущення, сформульованого на основі низки фактів. Гіпотетичне знання носить імовірнісний, а не достовірний характер і вимагає перевірки, обґрунтування. Доведені гіпотизи стають теорією, тоді як інші видозмінюються, уточнюються й конкретизуються, а ще інші відкидаються як помилкові. Вирішальним критерієм істинності гіпотези є практика у всіх своїх формах, тоді як логічний (теоретичний) критерій істини відіграє допоміжну роль.

• Теорія — знання, яке дає цілісне відображення закономірних та істотних зв'язків в певній галузі дійсності. Теорія будується з метою пояснення об'єктивної реальності. Головне завдання теорії - опис, систематизація і пояснення всіх наявних емпіричних даних. Проте теорія не описує безпосередньо навколишню дійсність. При формулюванні теорії дослідники оперують ідеальними об'єктами, які на відміну від реальних, характеризуються не нескінченною, а обмеженою кількістю властивостей.

Теоретичний рівень знання має дві складові — фундаментальні теорії та теорії, які описують конкретну область реальності, спираючись на відповідні фундаментальні теорії.

Література

• В. В. Косолапов Гносеологічна природа наукового факту. — К., 1964.

• Б. С. Грязнов Теория и ее объект. — М.,1973.

• В. Л. Чуйко Рефлексія основоположень методологій філософії науки. -К., 2000.

• К. Р. Поппер Логика и рост научного знания. — М.,1983.

• Tarski А. O ugrontowani v naukowej semantyki // Przeglad filozoficzny. — R.XXXIx (1936), — z.I.1936. — s.50-57.

• Н. И. Тюрин Введение в метрологию. — М.,1973.

• Кузанский Н. Апология ученого незнания // Соч. в 2х тт. — Т.2. — М., 1980.

• И. Ф. Шишкин Теоретическая метрология. — М.: Издательство стандартов, 1973.

• Popper K. R. Objective Knowlegde. An Evolutionary Approach.- Oxford, 1979.

Пізнання́ — сукупність процесів, процедур і методів набуття знань про явища і закономірності об'єктивного світу. Пізнання є основним предметом науки гносеології (теорії пізнання).

Пізнання — вища форма відображення об'єктивної дійсності, процес вироблення дійсних знань. Спочатку пізнання було однією із сторін практичної діяльності людей, поступово в ході історичного розвитку людства пізнання стало особливою діяльністю. У пізнанні виділяють два рівні: чуттєве пізнання, здійснюється за допомогою відчуття, сприйняття, уявлення (сенсуалізм), і раціональне пізнання, що протікає в поняттях, думках, висновках і фіксується в теоріях (раціоналізм). Розрізняють також буденне, художнє і наукове пізнання, а в рамках останнього — пізнання природи і пізнання суспільства. Різні сторони процесу пізнання досліджуються рядом спеціальних наук: когнітивною психологією, історією науки, соціологією науки тощо. Загальне вчення про пізнання дає філософська теорія пізнання (гносеологія).