Лекція 18 майстерність педагогічного спілкування

3. Контакт у педагогічному діалозі

Як будується діалог? Через контактну взаємодію. Контакт у спілкуванні — не знакообмін між особистостями, який визначає їхню поведінку. Причому знакообмін характеризується взаємною спрямованістю партнерів (за К. Бюллером). Тому кон­тактом доцільно називати не будь-який знакообмін, а той, що зумовлює спільність психічного стану людини з іншою людиною. Цей стан супроводжується взаємною зацікавленістю сторін, взаємним довір'ям.

Контакт у педагогічному діалозі — це особливий стан єднання педагога та учнів, який характеризується взаєморозумінням, співпереживанням і готовністю до взаємодії.

Ознаками того, що в процесі спілкування в учителя є контакт з учнями, "їхніми батьками, є:

• взаємне особистісне сприйняття вчителя та учнів, відкритість у стосунках і відвертість у висловлюваннях;

• згода з головними змістовими положеннями взаємодії: сприйняття думок пе­дагога та учнів як значущих, розвиток їх у подальшому спілкуванні;

• єдність оцінних суджень;

• наявність емоційного резонансу;

• збереження інтересу до подальшої взаємодії;

• високий рівень контакту очей у бесіді;

• узгодженість поз, міміки та інтонації в діалозі.

Досягнення контакту як психологічної згоди можливе за умови, коли педагог виби­рає доцільну рольову позицію, що приймається партнером у конкретній ситуації. Пози­цією у спілкуванні називатимемо стійку усвідомлену сукупність ставлень учителя до учнів (батьків, колег), що реалізуються в процесі взаємодії. За концепцією Е. Берна, звертаю­чись до іншої людини, ми зазвичай несвідомо обираємо один із трьох станів нашого «Я»: позицію Батька, Дорослого чи Дитини. Незважаючи на те, що цей вибір здійснюється мимовільно, спілкування у кожній з трьох позицій відбувається за своїми правилами.

Батько	Дорослий	Дитина
вчить, спрямовує, оцінює, засуджує, схильний до нотацій, все знає, все розуміє, не має сумнівів, за все відповідає, від усіх вимагає, схильний до надмірної опіки	тверезо міркує, ретельно зважує, логічно аналізує, вільний від забобонів, догм, стереотипів, не піддається настроям, коректний, стриманий	нестримана, емоційна, протестуюча, творча, нелогічна, вільна від догм, імпульсивна, наївна, залежна

Назви позицій умовні й не пов'язані з віком людини, яка характеризується. Ці позиції можна стисло викласти так:

позиція Батька у спілкуванні — система реалізації певних ставлень особистості до

співрозмовника, в якій демонструються незалежність, впевненість, навіть агре­сивність, бажання взяти всю відповідальність на себе;

позиція Дорослого у спілкуванні — система реалізації певних ставлень особистості до співрозмовника, в якій демонструються коректність і стриманість, уміння зважати на ситуацію, розуміти інтереси інших і розподіляти відповідальність між усіма;

позиція Дитини у спішуванні — система реалізації певних ставлень особистості до співрозмовника, в якій демонструються залежність, підпорядкованість, невпевненість, небажання брати відповідальність на себе.

Звичайна позиція педагога—Дорослий, налаштований на ділову взаємодію. Саме ця позиція проектує в учневі рівноправного партнера, створює атмосферу довіри. Прийоми її реалізації можуть бути такі: «Я хочу порадитися з вами...»; «Давайте об­міркуємо, вирішимо...» тощо. Водночас педагог нерідко використовує і позицію Ди­тини у своїй поведінці (не слід боятися цього!). Це стосується ситуацій, коли потрібно, щоб учень вчився виявляти самостійність, спостережливість, сміливість (наприклад, учитель навмисно робить помилку на дошці, виявляє сумніви стосовно можливостей виконання певної справи). Позиція Дитини в поведінці вчителя доцільна і в грі.

А тепер поміркуймо щодо позиції Батька, яка, здавалося б, органічна для педаго­гічної діяльності. Проте вона не може бути єдиною на всьому шляху виховання шко­ляра, оскільки передбачає діалогічну взаємодію лише в тому разі, коли вихованець постійно перебуває в ролі Дитини. А це гальмує розвиток особистості і, коли учень починає вважати себе Дорослим, призводить до конфлікту. Щоб узагальнити усві­домлення рольової структури спілкування вчителя з учнями, скористаймося схемою:

Схема

Додамо: контакт порушується, коли позиції неузгоджені: вчитель у позиції До­рослого звертається до колеги, а той, як Батько, повчає його, спричинюючи природ­не невдоволення (адже він не Дитина). Або вчитель організовує дидактичну гру на уроці, що має на меті створити позицію Дитина — Дитина. Учні прийняли її, а педа­гог не виходить із ролі Дорослого, і це руйнує контактну взаємодію. Тому важливо, відчуваючи власну позицію, бачити позицію партнера і прагнути до їх узгодження, взаємоприйняття. Це і започатковує контакт.

Глибше усвідомити рольову позицію у спілкуванні дає змогу театральна педаго­гіка. Щоправда, тут використовують поняття «пристосування» (як більш широке) і «прибудова». В педагогічний обіг ці поняття переніс В. Кан-Калик.

Пристосування в педагогічному спілкуванні розглядається як система прийомів (пси­хологічних, мімічних, пантомімічних, мовних, рухових тощо) для організації структури спілкування, адекватної завданню, що вирішується. Використовуються «м'язова мобілізованість», прибудови, зміна тональності мовлення, дистанції, форми взаємодії тощо.

Прибудова — мимовільне пристосування людиною свого тіла для впливу на зовнішній об'єкт, щоб підпорядкувати його своїм потребам. Отже, прибудова стає зовнішнім виявом рольової позиції у контакті. Теоретик театру П. Єршов обґрунто­вує використання трьох прибудов для впливу на людину: знизу, згори, поруч.

Прибудова знизу властива людям, які звикли підкорятися, соціально не захищені. Водночас, прибудовуючись знизу у спілкуванні, людина пояснює, очікуючи розумін­ня, підбадьорює, просить.

Прибудова з гори властива людям, які звикли давати вказівки, самостійним,

самовпевненим. Прибудовуючись згори, людина пояснює, не цікавлячись, як її слуха­ють, докоряє, диктує, наказує.

Прибудова поруч — дія нарівні. В такій позиції людина пізнає, стверджує. Чітку технологію організації поведінки за допомогою різних прибудов можна знайти в спе­ціальній літературі.

Урахування рольової позиції вчителя особливо важливе в організації індивідуаль­ної бесіди. Брак контакту через неузгодженість настанов у взаємодії руйнує атмосферу взаємосприйняття і перекреслює можливість подальшого продуктивного спілкування.

Крім неправильно обраної позиції, педагогові у спілкуванні можуть заважати різні бар'єри — перешкоди, що зумовлюють опір партнера впливові співрозмовника. Це бар'єри фізичні (простір, дистанція, час, якими вчитель віддаляє себе від учнів, «за­криває» себе); соціальні (постійне підкреслювання своїх переваг); гностичні (коли пе­дагог не адаптує своє мовлення до рівня розуміння школярів, висловлюється велики­ми реченнями — понад 17 слів, надто швидко — понад 2,5 слова за секунду, недоказо­во); естетичні (несприйняття співрозмовником естетики зовнішнього вигляду, особ­ливостей міміки); емоційні (невідповідність настрою, негативні емоції, що деформу­ють сприймання); психологічні (у вигляді негативних установок, що виникли на підставі попереднього досвіду, незбіг інтересів тощо).

Нейтралізувати, усунути ці бар'єри можна. Тут допомагає психологічне налаш­тування вчителя на взаємодію. Фізичний бар'єр пом'якшується скороченням дис­танції, відкритістю у спілкуванні; соціальний — прагненням не протиставляти себе, а підносити учнів до свого рівня, не нав'язувати, а радити; гностичний — уважним спо­стереженням за реакцією слухача і перебудовою мовлення; естетичний — самоконт­ролем поведінки; емоційний — прагненням зігріти спілкування сяйвом успіху; пси­хологічний — перенесенням уваги на інтерес до роботи, пошуком «емоційного ядра» у спілкуванні, оптимістичним прогнозуванням педагогічної діяльності.