Питання й завдання для опрацювання на занятті

1. Перевірка виконання завдання 2 практичного блоку.

2. Згрупувати складові педагогічної етики за класифікаційними ознаками: «якості педагога відносно себе як суб’єкта педагогічної діяльності»; «якості педагога відносно дитини як суб’єкта педагогічної діяльності» (скласти таблицю) (письмово).

3. Встановити відповідність між якостями в першій і другій колонках таблиці (попереднє завдання). Обґрунтувати й аргументувати свої рішення.

4. Перевірка виконання завдання 3 практичного блоку.

Додаток Поняття педагогічної етики та її складові

Педагогічна діяльність як сфера духовного виробництва характеризується глибоким проникненням у неї етичних та естетичних начал. Етичне (моральне) й естетичне (прекрасне) тісно пов’язані й переплетені в особистості вчителя, у його спілкуванні з учнями й колегами, у ставленні до праці й професії. Комплекс вимог суспільства до рівня професійно-етичної культури педагога закріплений у педагогічній етиці. Етика – вчення про мораль. Педагогічна етика – складова частина етики, яка віддзеркалює специфіку функціонування моралі в умовах педагогічного процесу та розробляє моральні норми, що лежать в основі моральної свідомості й ставлення педагога до учнів, до своєї праці, до самого себе.

Любов до дітей – одна з найголовніших вимог педагогічної етики, найнеобхідніша якість учителя. Любов – це моральне почуття, тому справедливий афоризм: «Легко любити все людство, значно важче – конкретну людину». Деякі педагоги скептично ставляться до цієї вимоги педагогічної етики, вважаючи, що змусити себе любити іншу людину неможливо. Разом з тим, любов є найвищою духовною напругою людини, яка спирається на усвідомленні максимальної цінності іншого, на безкорисливому й самовідданому бажанні йому добра та щастя. Любов до дітей – це також і характеристика такого рівня педагогічної свідомості вчителя, якому властиве безумовне прийняття дитини з усіма її достоїнствами й вадами, визнання його права бути такою, якою вона є, розуміння співпереживання, співчуття, бажання допомогти дитині в її розвиткові.

Найбільш повно й точно означено любов у Біблії:

«Любовь долготерпит, милосердствует, любовь не завидует, любовь не привозносится, не гордится.

Не бесчинствует, не ищет своего, не раздражается, не мыслит зла.

Не радуется неправде, а радуется истине.

Все покрывает, всему верит, всего надеется, все переносит.

Любовь никогда не перестает».

Називаючи якості, які вони найбільш цінують в учителеві, учні передусім включають у перелік чуйність, чутливість, доброзичливість, людяність, повагу до їх особистості, і лише потім – знання предмету й уміння пояснити навчальний матеріал. Без любові вчителя до своїх учнів не народжується любов навзаєм і довіра.

Із любові до дітей виростає педагогічний оптимізм учителя – віра в можливості дитини, уміння бачити в ній краще й спиратися на це краще у вихованні, а також віра у свої власні можливості й успіх своєї справи.

Любов до дітей є підґрунтям професійного обов’язку й відповідальності, педагогічної совісті, педагогічної справедливості, професійної самовідданості.

Джерелами професійного обов’язку й відповідальності є не лише соціальна відповідальність учителя, але передусім – відповідальність перед кожною конкретною

дитиною.

Професійна совість учителя – це суб’єктивне усвідомлення ним свого обов’язку й відповідальності перед своїми учнями, яке спонукає внутрішню потребу чинити у відповідності з цінностями й нормами педагогічної етики. Професійна самовідданість учителя – це готовність служити дітям і своєму покликанню, готовність подолати егоїстичні інтереси й потреби, не рахуватися з часом, а іноді і зі здоров’ям, віддавати свої сили тій справі, яку він вважає найважливішою та найголовнішою в житті.

Педагогічна справедливість – це якість учителя, яка виявляється в об’єктивному

ставленні до кожного учня, у визнанні права кожного на повагу його особистості, у відмові від вибіркового ставлення до учнів. Передусім особисте ставлення не повинно впливати на оцінку та прийняття педагогічних рішень.

Серед категорій педагогічної етики особливе місце посідає професійна честь педагога, яка диктує нормативні вимоги до його поведінки й спонукає в різних ситуаціях поводити себе у відповідності із соціальним статусом його професії. Соціальна й професійна роль учителя передбачає особливі вимоги до рівня його загальної культури, морального обличчя.

Педагогічна етика – це гармонія моральних почуттів, свідомості та поведінки вчителя, які цілісно виявляються в культурі спілкування його з учнями та іншими людьми, у педагогічному такті.