5. Засоби навчання

Ефективність застосування різних методів навчання, активізація пі­знавальної діяльності учнів значною мірою залежать від засобів навчання. До основних засобів навчання належать: наочні посібники, обладнання для лабораторних занять, дидактичні матеріали, навчальна література, технічні засоби навчання, інструменти, матеріалі: для трудового навчання, комп’ютери та ін. Поділяють усі засоби навчання на такі групи:

1) технічні засоби навчання; 2) натуральні предмети;

3) репродукції; 4) символічні навчальні посібники.

Технічні засоби навчання (ТЗН) поділяють на екранні (діапозитиви, кодопозитиви, діафільми тощо), звукові (магнітні записи, платівки), екран­но-звукові (відеофільми, кінофільми, телепередачі, відеозаписи).

Дидактичні можливості застосування ТЗН різноманітні. Вони викорис­товуються перед вивченням нового навчального матеріалу як засіб інструктажу (на уроках трудового навчання чи біології), ілюстрування, демонстру­вання. ТЗН застосовуються не тільки для формування нових знань, але й з метою узагальнення, систематизації чи повторення вивченого матеріалу. Використання технічних засобів навчання вимагає від учителя: ура­хування закономірностей пізнавальної діяльності учнів, використання різ­них прийомів, спрямованих на розвиток їх навчальної активності; попере­днього перегляду матеріалів екранного чи звукового посібника, встанов­лення відповідності навчальним програмам, темі уроку, його структурі; підготовки пояснення окремих кадрів і фрагментів. Ефективність застосу­вання ТЗН забезпечується такими прийомами: поєднання слова і наочності, активізація уваги та установка на сприймання, постановка проблемних за­вдань, фіксація результатів навчальної роботи тощо.

До натуральних предметів як засобів навчання належать: живі або за­сушені рослини чи їх частини, живі або законсервовані тварини, вироби про­мисловості, будівельні матеріали, зразки корисних копалин та ін. Особливо цінними є предмети, які зібрали учні під час походів, екскурсій, розкопок.

Репродукції використовуються для ознайомлення з предметами, яви­щами, спорудами, які учні не можуть безпосередньо сприймати (гори, вул­кани, пустелі, моря, електростанції, заводи тощо). Репродукції є об’ємними (рельєф місцевості, моделі машин, приладів, муляжі та ін.) і плоскими (ілюстрації, картини).

Посібники символічного характеру – географічні та історичні карти, глобуси, схеми, діаграми, таблиці тощо.

У сучасних умовах для забезпечення індивідуалізації і диференціації навчання широко використовуються дидактичні роздавальні матеріали для самостійної роботи учнів. До них належать: картки для учнів з різними рівнями навчальних можливостей, засоби індивідуальної наочності (малю­нки, задачі, картки-консультації), плани вивчення теми, матеріали для ди­дактичних ігор, програмовані вправи.

Комплексне застосування всіх засобів навчання, ефективне викорис­тання їх функціональних особливостей успішно здійснюється в умовах ка­бінетної системи.

Комп’ютер як засіб навчання природничих і гуманітарних дисциплін підвищує якість засвоєння матеріалу, розвиває мислення учнів. Його засто­сування призводить до якісних змін у змісті, методах і формах навчання. У сучасній школі комп’ютер – не тільки об’єкт вивчення (уроки математики, інформатики), але й засіб формування навичок читання, обчислень, скла­дання алгоритмів, узагальнювальних таблиць, розвитку творчих здібнос­тей, а також засіб контролю знань учнів. За допомогою комп’ютера учні можуть швидко знайомитися з текстовою і наочною інформацією, вивчати іноземну і рідну мову, писати і редагувати власні твори, малювати, писати музику тощо.

Нові можливості, особливо для самонавчання, відкривають мульти­медійні технології, які дозволяють бачити текст, ілюстрації, чути стерео­фонічне звучання, переглядати відеосюжети, адекватно відображати про­цесуальні сторони (динаміку) в розвитку тих чи інших предметів і явищ.

Застосування комп’ютерних технологій підвищує ефективність на­вчання. Робота з комп’ютером викликає в учнів інтерес, посилює мотива­цію учіння, стимулює самоаналіз результатів учіння, створює умови для проведення дослідницької роботи, розширює можливості програмованого (регулює обсяг змісту, його послідовність і складність) і дистанційного на­вчання, підвищує об’єктивність контролю й оцінювання знань учнів; тех­нічні можливості комп’ютера оптимізують викладання та учіння. В основі комп’ютерної програми – навчальний матеріал (тексти, за­вдання, схеми, малюнки, довідкова інформація) і спеціальна програма, що визначає послідовність вивчення матеріалу. Використання комп’ютера значно збільшує необхідність допомоги учням з боку вчителя, адже основними його завданнями є організація са­мостійної пізнавальної діяльності школярів, здійснення оперативного ке­рування індивідуальною діяльністю кожного учня.