13.5. Економічні засади природокористування
13.5.1. Економічні механізми природокористування
Економічні механізми природокористування та природоохоронної діяльності в Україні базується на таких головних засадах:
Платність за спеціальне використання природних ресурсів та за шкідливий вплив на довкілля.
Цільове використання коштів, отриманих від зборів за спеціальне використання природних ресурсів та забруднення довкілля, на ліквідацію джерел забруднення, відновлення та підтримання природних ресурсів в належному стані.
В основу методології встановлення нормативів, які визначали розміри плати за забруднення, було покладено:
- величину еколого-економічного збитку;
- обсяг грошових коштів, який необхідно «отримати» з кожної тонни викидів, скидів, розміщених відходів для створення джерела фінансування екологічної діяльності, який був би незалежним від державного бюджету;
- економічний стан підприємств-забруднювачів.
Стимулююча функція платежів спрямована на запобігання виснаження природних ресурсів і припинення безоплатного використання навколишнього середовища як приймальника забруднюючих речовин.
З
бір,
який справляється за викиди стаціонарними
джерелами забруднення, скиди та розміщення
відходів у межах лімітів, відноситься
на валові витрати виробництва та обігу,
а за перевищення цих лімітів — стягується
з прибутку, що залишається у розпорядженні
юридичних осіб. Фізичні особи, які є
суб'єктами підприємницької діяльності,
сплачують цей збір за рахунок свого
доходу.
Для бюджетних організацій збір за забруднення навколишнього природного середовища відноситься на видатки і передбачається в кошторисі доходів і видатків.
Кошти сплачені підприємствами надходять до бюджету міста, а в подальшому використовуються для проведення заходів на підприємстві, удосконалення технологічних процесів.
Кошти природоохоронних фондів використовуються для цільового фінансування природоохоронних заходів, відповідно до Переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів, затвердженого постановою КМУ №1147 від 17 вересня 1996 року та розподіляються на підставі плану пріоритетного фінансування природоохоронних заходів.
Економічний механізм природоохоронної діяльності визначається економічними правовими засобами, що застосовуються і спрямовуються на досягнення мети і завдань екологічної політики. Здійснення на національному, регіональному та об`єктному рівнях найбільш гострих поточних завдань і довгострокових пріоритетів екологічної безпеки та охорони навколишнього середовища, розвиток і вдосконалення законодавчо-правової бази, застосування економічних інструментів (поетапного впровадження платного природокористування) для відтворення та використання природних ресурсів. Згідно з Порядком встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, визначаються єдині на території України правила встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища, а також його стягнення.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року № 303 плата за забруднення залежить від кількості та „якості” забруднюючих речовин і справляється за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, за скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти та за розміщення відходів.
Держуправління разом з органами місцевого самоврядування або з місцевими державними адміністраціями визначають перелік платників збору та подають його до органів державної податкової служби.
Найважливішими функціональними елементами державної системи управління природоохоронною діяльністю є наступні складові економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності, а саме:
- механізм зборів за забруднення навколишнього природного середовища та за спеціальне використання природних ресурсів;
- механізм відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону довкілля;
- система державного бюджетного фінансування природоохоронних заходів через головний розділ у складі Держбюджету “Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека”, Державний та Київський міський фонди охорони навколишнього природного середовища у складі відповідних бюджетів.
Головною метою економічних механізмів природокористування та природоохоронної діяльності є:
- стимулювання шляхом впровадження еколого-економічних інструментів природокористувачів до зменшення шкідливого впливу на довкілля, раціонального та ощадливого використання природних ресурсів та зменшення енерго- і ресурсомісткості одиниці продукції.
- створення за рахунок коштів, отриманих від екологічних зборів та платежів, незалежного від державного та місцевих бюджетів джерела фінансування природоохоронних заходів та робіт.
Економічна суть плати за забруднення полягає в тому, що:
- забруднювач і споживач продукції змушений оплачувати (компенсувати) економічні збитки від негативного екологічного впливу на здоров'я людей, об'єкти житлово-комунального господарства (житловий фонд, міський транспорт, зелені насадження тощо), сільськогосподарські угіддя, водні, лісові, рибні та рекреаційні ресурси, основні фонди промисловості та ін. При цьому слід врахувати, що наразі не йдеться про юридичну відповідальність у повному обсязі за забруднення навколишнього природного середовища;
- платежі за забруднення стали основою створення Київського міського і Державного фондів охорони навколишнього природного середовища.
Плата за забруднення, яка здійснюється в межах граничнодопустимих викидів (ГДВ), граничнодопустимих скидів (ГДС), тимчасово –погоджених викидів (ТПВ), тимчасово-погоджених скидів (ТПС) відноситься на собівартість продукції (включається до валових витрат і оплачується споживачем, чим реалізовано принцип “споживач платить”. До понаднормативного (понад ГДВ, ГДС, ТПВ, ТПС), понадлімітного забруднення застосовуються штрафні санкції, які сплачуються за рахунок прибутку підприємства-забруднювача.
Найбільшим бюджетоутворюючим підприємством є ВАТ “АК “Київводоканал”, яке відноситься до підприємств житлово-комунального господарства.