Тема 18 Система та види покарань

18.1. Поняття та ознаки системи покарань.

18.2. Покарання, що виконуються Державною виконавчою службою Міністерства юстиції України.

18.3. Покарання, що виконуються органами чи посадовими особами, які присвоїли звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас.

18.4. Покарання, що виконуються кримінально-виконавчими інспекціями ДДУПВП.

18.5. Покарання, що виконуються Міністерством Оборони України.

18.6. Покарання, що виконуються УВП Державного департаменту з питань виконання покарань.

18.1. Поняття та ознаки системи покарань

Досягнення зазначеної у ч. 2 ст. 50 КК мети безпосередньо пов’язано з ефективністю та всебічністю впливу на засудженого в процесі виконання призначеного за вироком суду покарання. У зв’язку з цим закон про кримінальну відповідальність передбачає певний перелік покарань, що можуть бути застосовані до особи, яка вчинила злочин, з урахуванням її особистості, характеру і ступеня небезпеки злочинного діяння, інших обставин справи. При цьому передбачені законом про кримінальну відповідальність покарання є не хаотичним набором примусових заходів, а утворюють у своїй сукупності єдину систему, до складу якої входять найбільш ефективні і доцільні кримінально-правові засоби впливу на особу, яка вчинила злочин.

Під системою в загальному значенні цього слова слід розуміти сукупність взаємозалежних і взаємодіючих елементів, що утворюють єдине ціле. Кожен елемент, що входить до системи, є для неї обов’язковим, його відсутність виключає можливість її ефективного функціонування.

О. Л. Цвєтинович і В. К. Дуюнов, слушно зауважують, що система покарань соціально зумовлена і залежить від конкретних історичних умов, рівня розвитку суспільних відносин, тих головних завдань, які розв’язує держава на тому чи іншому етапі свого розвитку¹. О. І. Фролова вважає, що підкреслювати цю ознаку як основну у визначенні системи покарань недоречно, оскільки вона тією чи іншою мірою притаманна всім галузям та інститутам права². Крім того, ця ознака також поглинається більшою за обсягом ознакою «вичерпності», що відповідно до закону означає: система покарань на сьогодні є цілком завершеною, і це підкреслює її соціальну обумовленість¹.

Таким чином, система покарань – встановлений законом обов’язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку з урахуванням їхньої порівняльної тяжкості, що утворюють у сукупності єдине ціле. Запропоноване визначення системи покарань із деякими термінологічними варіаціями у різних авторів є визнаним у теорії сучасного кримінального права².

Ознаками системи покарань є: розмаїтість її складових (видів покарань), їх вичерпна визначеність, обов’язковість для судових органів та упорядкованість у ЗКВ.

Згідно зі ст. 51 КК України до системи покарань входять дванадцять видів покарань: 1) штраф; 2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; 3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 4) громадські роботи; 5) виправні роботи; 6) службові обмеження для військовослужбовців; 7) конфіскація майна; 8) арешт; 9) обмеження волі; 10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; 11) позбавлення волі на певний строк; 12) довічне позбавлення волі.

Однак, ця система не є досконалою, на що звертається увага науковців. Так, Т. А. Денисова цілком підтримуючи позиції науковців щодо виключення такого виду покарань, як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, вважає за доцільне доповнити ст. 51 КК України і ввести новий вид покарання у виді потрійного відшкодування шкоди³. Такий вид покарання є дійсно ефективним засобом впливу на осіб, які вчинили злочини. Крім того, нами звертається увага на дуже ганебний вид покарання – службові обмеження для військовослужбовців. Цей вид покарання вслід за КК Російської Федерації був сприйнятий вітчизняним КК. Проаналізувавши його зміст, можна дійти висновку про багатоаспектність (відрахування в дохід держави з грошового утримання засудженого військовослужбовця, строк, протягом якого він не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а також який строк не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання¹) та принизливість для людської гідності цього виду покарання. Так, військовослужбовець, який пов’язував своє життя з військовою службою (кар’єрою) приречений на той рівень, якого він досяг до засудження. Солдатам строкової служби такий військовослужбовець не може взагалі бути прикладом, а тому підкорення йому за посадою і військовим званням становиться сумнівним, оскільки всі знатимуть, що він засуджений «товариш капітан» або «товариш лейтенант». Виходячи з цього, нами пропонується виключити із системи покарань всі спеціальні види покарань для військовослужбовців.

На сьогодні зазначений у ст. 51 КК перелік видів покарань є вичерпним і обов’язковим для судів. Це означає, що суд не вправі призначити засудженому покарання, що не входить до системи, а також вийти за межі, встановлені в Загальній частині ЗКВ для певного виду покарання. Вийти за межі, передбачені для будь-якого виду покарання суд вправі тільки у випадках, спеціально зазначених у законі: при сукупності вироків, а також за наявності виняткових обставин, зазначених у ст. 69 КК.

Покарання, що утворюють у своїй сукупності передбачену ст. 51 КК систему, розташовані у певній послідовності – від менш суворого до більш суворого². Такий порядок розташування покарань обумовлений необхідністю чіткого закріплення їхньої порівняльної тяжкості відносно одне одного, що відіграє велику роль під час призначення покарання. Крім того, ця послідовність продиктована прагненням законодавця підкреслити гуманізм системи покарань, де на першому місці знаходиться більш м’яке покарання і тільки потім більш суворе.

Майже у всіх нових незалежних державах (крім Латвії) система передбачених КК покарань побудована за принципом «від менш суворих – до більш суворих». Штраф відповідно розглядається як найменш суворе покарання. За ступенем репресивності безпосередньо за ним найчастіше розташовані позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю чи аналогічні йому (ст. 48 КК Бєларусі, ст. 39 КК Казахстану, ст. 43 КК Узбекистану), позбавлення права керувати транспортним засобом (ст. 42 КК Азербайджану), позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чина або кваліфікаційного класу (ст. 51 КК України), примусові (громадські) роботи (ст. 36 КК Латвії).

Різноманітнішими в цьому відношенні є позиції законодавців країн «далекого» зарубіжжя. КК КНР установлює найближчим до штрафу за ступенем суворості позбавлення політичних прав (ст. 34)¹. У Польщі це обмеження волі (ст. 32 КК)². У Болгарії (ч. 1 ст. 37 КК) до штрафу за ступенем підвищення суворості примикає покарання у виді виправних робіт³, у Голландії – громадські роботи (ч. 1 ст. 9 КК)⁴. В Іспанії (ст. 32 КК) – позбавлення певних прав⁵. Насамкінець, у Швейцарії (ст. 39 УК)⁶, Японії (ст. 13–16 КК)⁷, Іраці (ст. 65 КК)⁸ до штрафу за ступенем суворості безпосередньо примикає позбавлення волі в його різних видах.

У той же час, судячи з встановлених в законі «сходів» покарань, у деяких державах штраф не розглядаються як саме м’яке покарання. У Бєларусі та у Франції більш м’яким, ніж штраф, покаранням вважаються безкоштовні громадські роботи (ст. 48 КК Бєларусі і ст. 131-3 КК Франції), у Болгарії – обов’язкове поселення без позбавлення волі та позбавлення права займати визначену державну чи суспільну посаду (ст. 37 КК). Судячи з норм КК Швейцарії (§43а і 44), більш м’яким покаранням, ніж штраф, вважається звільнення з посади і позбавлення батьківської чи опікунської влади, а у ФРН – заборону керування транспортним засобом (§44 КК Німеччини).

У систему включені найефективніші покарання, що дозволяють досягти мету, зазначену в ч. 2 ст. 50 КК України. Усі покарання взаємозалежні, їх правильне застосування дозволяє ефективно впливати на засудженого. У цьому зв’язку, у системі відсутні як надмірно жорстокі покарання, які заподіюють особливі страждання чи принижують людську гідність, так і зайво м’які покарання, що не можуть належним чином вплинути на засудженого.

Цілісність системи покарань передбачає можливість існування у ній певних підсистем. Так, Н. Ф. Кузнєцова визначає поняття «система покарань» як цілісної множинності видів покарань (елементів системи) і підсистем, що включають згруповані за різними підставами види покарань, які перебувають у певній ієрархії ¹. На її думку, система покарань включає дванадцять підсистем: підсистему покарань, пов’язаних із ізоляцією від суспільства; не пов’язаних із ізоляцією від суспільства; підсистему основних покарань; додаткових покарань тощо².

О. Л. Цвєтинович виокремлює в системі покарань дві підсистеми: підсистему основних і підсистему додаткових видів покарань³. Значно розвинула вчення про підсистеми системи покарань О. Г. Фролова, розробивши умовний зріз системи покарань вглиб по вертикалі за допомогою логіко-математичних методів та виокремивши за різними критеріями певні підсистеми покарань різного рівня складності⁴.

Виокремлення в системі покарань певних її підсистем не є штучним чи надуманим. На нашу думку, висновок про існування таких підсистем ґрунтується на чинному кримінальному законодавстві України. Це можна зрозуміти, проаналізувавши можливості застосування покарань щодо певних категорій осіб, передбачених у Кримінальному кодексі України.

Так, система покарань (основних і додаткових) у вітчизняному Кримінальному кодексі складається з дванадцяти різновидів. Разом із системою покарань, закріпленою у ст. 51 КК, у розділі ХV Загальної частини цього Кодексу встановлена інша система покарань – для неповнолітніх (ст. 98 КК). Система покарань для осіб зазначеної категорії, на відміну від осіб, які вчинили злочини у віці понад 18 років, складається лише із шести видів покарань. Згідно із ст. 98 КК до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань: 1) штраф; 2) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 3) громадські роботи 4) виправні роботи; 5) арешт; 6) позбавлення волі на певний строк. Крім того, усі шість зазначених покарань мають суттєві відмінності від тих покарань, що можуть бути призначені повнолітнім злочинцям. До основних таких відмінностей слід, зокрема, віднести: зменшені строки, розміри та відсоток відрахувань відповідних видів покарань, обов’язкова наявність додаткових умов для призначення окремих видів покарань (штрафу, громадських та виправних робіт, арешту)¹.

Отже, у чинному КК України на законодавчому рівні визначено дві системи покарань: одна – для осіб, які вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, до яких, за загальним правилом, можуть застосовуватися лише шість видів покарань (ст. 98 КК), а інша – для осіб, які вчинили злочини і є повнолітніми (ст. 51 КК)².

Крім того, система покарань включає підсистему основних покарань і підсистему додаткових видів покарання. Так, відповідно до ст. 52 КК усі покарання поділяються на основні та додаткові. Основні покарання несуть у собі головний зміст примусового впливу на засудженого і призначаються лише як самостійні покарання. Вони ні за яких умов не можуть призначатися на додаток до інших покарань, не можуть бути до них приєднані. За один злочин може бути призначене тільки одне основне покарання.

До основних покарань КК України відносить: громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

Додаткові покарання призначаються лише на додаток до основних покарань і самостійно застосовуватися не можуть. Тобто, додаткові покарання не можуть самостійно фігурувати у вироку суду. До них ст. 52 КК відносить: конфіскацію майна, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Покарання, що можуть призначатися і як основні, і як дода­ткові – це позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і штраф.

До основного покарання може бути приєднано одне чи кілька додаткових покарань у випадках і порядку, передбачених законом. Наприклад, суд, засуджуючи винного за ч. 3 ст. 368 КК (одержання хабара), може призначити основне покарання у виді позбавлення волі і приєднати до нього такі додаткові покарання, як позбавлення права обіймати певні посади і конфіскація майна.

Залежно від порядку і умов виконання покарань та органів, що їх виконують, пропонується вивчення їх за такою схемою:

– покарання, що виконуються Державною виконавчою службою Міністерства юстиції України;

– покарання, що виконуються органами чи посадовими особами, які присвоїли звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас;

– покарання, що виконуються кримінально-виконавчими інспекціями ДДУПВП;

– покарання, що виконуються Міністерством Оборони України;

– покарання, що виконуються УВП Державного департаменту України з питань виконання покарань¹.