Тема 3 Закон України про кримінальну відповідальність

3.1. Поняття та значення Закону України про кримінальну відповідальність.

3.2. Структура Закону про кримінальну відповідальність.

3.3. Тлумачення Закону про кримінальну відповідальність.

3.4. Принципи чинності Закону України про кримінальну відповідальність у просторі.

3.5. Чинність Закону про кримінальну відповідальність в часі.

3.1. Поняття та значення Закону України про кримінальну відповідальність

Закон займає основне місце в системі нормативно-правових актів¹. Відомо, що закон – це нормативний акт, прийнятий в особливому порядку парламентом – Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом, що має вищу юридичну силу щодо всіх інших (окрім Конституції) нормативних актів². З точки зору права закон – це форма вираження правових норм, у якій законодавець закріплює нормативні встановлення, що мають загальнообов’язковий характер. Закон має вищу юридичну силу, приймається в порядку особливої процедури вищим законодавчим органом і спрямований на регулювання найважливіших суспільних відносин. Вища юридична сила закону полягає у його загальнообов’язковому значенні для всіх суб’єктів, а також у тому, що він постійно діє, породжуючи юридичні наслідки. Це означає, що закон діє на всій території України, а всі підзаконні нормативні акти мають відповідати його положенням і не можуть суперечити закону чи змінювати його зміст. За наявності протирічь діє останній.

Плідний внесок у розвиток окремих напрямків дослідження проблем закону про кримінальну відповідальність презентовано працями П. П. Андрушка, М. І. Бажанова, Ю. В. Бауліна, В. І. Борисова, Я. М. Брайніна, П. А. Воробей, В. К. Грищука, Н. Д. Дурманова, А. М. Красикова, Н. Ф. Кузнєцової, М. Й. Коржанського, В. О. Навроцького, А. О. Пінаєва, А. А. Піонтковського, Ю. А. Пономаренка, В. В. Сташиса, А. Н. Трайніна, М. Д. Шаргородського, С.С. Яценка та ін.

Слід зазначити, що закон про кримінальну відповідальність відрізняється від інших законів змістом норм права. Він установлює підставу кримінальної відповідальності, визначає, які суспільно-небезпечні діяння визнаються злочинами і які кримінально-правові засоби впливу можуть бути застосовані до осіб, які їх вчинили.

У законі України про кримінальну відповідальність знаходить своє відображення кримінальне право України. Аналіз статті 3 КК свідчить про те, що єдиним джерелом кримінального права України, як складової частини національного права, є Кримінальний кодекс України. Будь-які інші нормативно-правові акти не входять до системи законодавства про кримінальну відповідальність, що і дає принципову різницю щодо інших галузей вітчизняного законодавства, а також щодо колишнього ЗКВ, який припускав застосування інших, крім КК, законів про кримінальну відповідальність¹. Наявність одного нормативного джерела полегшує практику реалізації кримінально-правових розпоряджень.

Що ж стосується Конституції України, то в статті 8 чітко зазначено, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Невідповідність законів про кримінальну відповідальність Конституції України, або порушення встановленої процедури їх розгляду, ухвалення чи набрання ними чинності, тягнуть визнання їх Конституційним Судом України неконституційними. Отже, тільки Конституційний Суд правомочний припинити дію тих положень закону про кримінальну відповідальсть, що суперечать Конституції.

Виступаючи концептуальним джерелом Конституція України не входить до джерел кримінального права, тому що не містить норм, які встановлювали б злочинність та караність діяння (підкреслено мною – І. М.). Виходячи з цього не можна погодитися з думкою професора П. С. Матишевського, який не зовсім точно формулює роль Конституції, яка на його погляд містить цілу низку положень кримінального права². Норми Конституції України повинні вже враховуватися при розробці та послідуючому прийнятті законів про кримінальну відповідальність, але не при їх застосуванні. У зв’язку з цим слід зазначити, що Конституція України містить загальні засади, що певним чином мають впливати на формування спеціальних принципів та побудову всього кримінального права.

Кримінальний кодекс України ґрунтується не тільки на Конституції України, але, як зазначено у ч. 1 ст. 3 КК, і на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, що тісно пов’язано з положенням закріпленим у ч. 5 ст. 3 КК, згідно з яким ЗКВ повинні відповідати чинним міжнародним договорам, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України¹.

КК України – це єдина система законів про кримінальну відповідальність, що діють в межах кодифікованого нормативно-правового акта з моменту набрання ними чинності. Так, згідно з ч. 2 ст. 3 КК закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання чинності цим кодексом, включаються до нього після набрання ними чинності і застосовуються як складова частина Кримінального кодексу. Кожний з цих законів – це окреме положення кримінального права України, що сконструйоване і закріплене законодавцем як норма розглядуваної галузі права, яка оформлена в статтю (частину статті) чи низку статей КК України. З урахуванням змісту, обсягу правової регламентації і джерел походження кримінально-правових норм Закон України про кримінальну відповідальність:

– це Кримінальний кодекс України, тобто єдиний кодифікований законодавчий акт, у якому за певною системою викладено кримінально-правові норми;

– це окрема стаття Кримінального кодексу або її частина, що передбачає покарання за злочин певного виду. Наприклад, ч. 2 ст. 185 КК передбачає відповідальність за крадіжку чужого майна, вчинену повторно або за попередньою змовою групою осіб;

– це відповідні положення міжнародних договорів, імплементовані² у закон України про кримінальну відповідальність. Відповідно до ст.ст. 14, 15 Закону України «Про міжнародні договори України»³ міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов’язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб. Чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права¹.

Виходячи із змісту ст. 75, 85 Конституції України, єдиним органом законодавчої влади є парламент – Верховна Рада України, яка має повноваження щодо прийняття законів. Отже, і Кримінальний кодекс, і окремі закони України про кримінальну відповідальність приймаються Верховною Радою України. Так, чинний КК України був прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 року. Але відповідно до Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми»² прийняття законів можливо також шляхом всенародного голосування (референдумом). Незалежно від процедури прийняття ЗКВ – завжди письмовий документ, який опублікований в установленому законодавством України порядку і має вищу юридичну силу.

Таким чином, закон України про кримінальну відповідальність (ЗКВ) – це письмовий правовий акт, що має вищу юридичну силу і забезпечується примусом з боку держави, приймається Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом і містить кримінально-правові норми, що встановлюють підставу кримінальної відповідальності, вичерпний перелік суспільно небезпечних діянь, які є злочинами, та систему кримінально-правових засобів впливу на осіб, які їх вчинили³.

Значення ЗКВ полягає у тому, що він:

1) виступає одним із важливих засобів охорони життя, здоров’я, честі, гідності, недоторканості і безпеки людини як найвищої соціальної цінності, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань і засобом боротьби з ними. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс визначає, саме які суспільно-небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили, тобто КК забороняє під загрозою покарання вчиняти ті суспільно небезпечні діяння, які визнані злочинними (охоронна функція);

2) у деяких нормах приписує суду і відповідним органам, за наявності законних підстав, звільняти від кримінальної відповідальності і покарання осіб, які вчинили злочин (регулятивна функція);

3) є певним засобом виховного та превентивного впливу на осіб, засуджених за вчинення злочину, а також на інших громадян. Сам факт існування норми, в якій описане кримінально каране діяння, справляє певний превентивний вплив на осіб, які здатні вчинити злочин. Але з іншого боку, більшість людей не вчиняє злочинів не тому, що побоюється притягнення до кримінальної відповідальності, а через впевненість в аморальності самої злочинної поведінки (виховна функція).